Користувацький вхід

Останні публікації

Хто він цей Володька Лобода за романом Олеся Гончара "Собор"

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

1

Тема. Хто він, цей Володька, живучий пристосуванець чи небезпечний руйнівник духовних храмів?
(з участю літературних героїв за романом О. Гончара "Собор")
Мета: допомогти учням зрозуміти суть образу Володьки Лободи, розпізнати в ньому хижака, що задля кар'єри не зважає на найвищі духовні ідеа¬ли і моральні цінності; показати небезпечність людей цього типу в будь-яку епоху; удосконалити навички роботи над розкриттям образу в процесі диспуту; формувати нетерпимість до пристосуванства, пова¬гу до духовних скарбів нації.
Обладнання: портрет О. Гончара, фотоілюстрація одного із знаменитих со¬борів України (зліва на дошці), портрет В. Лободи з уяви (не карикату¬ра!), малюнок собору в риштованні (справа на дошці).
Епіграф: Живе не той, хто чадить.
(О. Гончар)
I. Актуалізація опорних знань
Учитель. На попередньому уроці ми мали чудову нагоду пізнати внутрішній світ незабутніх, морально чистих, наділених неопалимими душев¬ними щедротами героїв роману О. Гончара "Собор" Миколи Баглая, Єльки Чечіль, Ізота Нечуйвітра, Дмитра Яворницького та інших. Вони переконали нас у тому, що сила людини не в брутальному всезнищенні, а в правді, що світ цей обезсмертять не пристосуванство та егоїстична спритність, а краса творіння. Тоді ми й самі відчули, як підносимося над буденщиною, а значить -очищаємось, облагороджуємось у високому натхненні, щоб прожити життя з користю для нащадків.
"Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить", - слова Ізота Нечуйвітра, що стали для нас епіграфом вивчення всього роману. Хотілося б, щоб перейш¬ли вони в непорушне кредо вашого життя. На жаль, у ньому, крім людей-світочів, завжди знаходяться й сили, готові щомиті гасити ясне полум'я правдивого духу. "Собор", як твір реалістичний, відобразив і цю проблему.
- Хто в романі протидіє духовній величі більшості героїв?
(В. Лобода, Таратута і його близькі друзі, рибінспектор.)
II. Повідомлення теми, мети
Серед названих персонажів найпомітніший, безумовно, Володька Лобода і не тільки втручанням у події твору, а й складністю вдачі: з одного боку -дотепний, товариський, енергійний, майстер швидко здобувати довір'я, з іншо¬го - "батькопродавець", "юшкоїд", запеклий ненависник зачіплянського собо¬ру, об'єкт відкритої зневаги М. Баглая. Прийшов час зрозуміти до кінця вдачу героя, визначити, на яке ставлення заслуговують подібні типи нині (оптимі¬стично вірити в їх облагородження чи очищати від них суспільство). Наша мета - знайти відповідь на питання: хто ж він, цей Володька? Всього лиш пристосуванець чи небезпечний руйнівник духовних храмів? Проблему обго¬ворюватимемо за таким планом (запис на дошці):
1. Прагнення корисливої чи "здорової кар'єри" керує словами і вчин¬ками Володьки Лободи?
2. Справжній чи вдаваний шанувальник мистецтва перед нами?
Своєрідність синівських почуттів Лободи-молодшого.
(Запис учнями теми, епіграфа, плану роботи над розкриттям теми.)
Володька. Я не помилився? Тут навчається 11-й клас?
Учитель. Тут саме ті, хто вам потрібен.
Володька (входить, оглядає кабінет). Оформлено зі смаком, в дусі часу. Тільки більше б козацької старовини. Портрет Яворницького, наприклад, мож¬на почепити.
Учитель. Хто ж ви? Назвіться, будь ласка.
Володька. А ви не здогадуєтеся? Володька Лобода. Прибув на запрошення молоді нового часу та ось втрапив до вас.
Учитель. Що ж, раді вас бачити, Володимире. Ваш прихід дуже доречний.
Володька. Ой, тільки не "ви". Хочу бути ближчим людям, зокрема моло¬дим, завзятим. У їхніх руках сила, майбутнє. Радий, що бачу перед собою вольові юні обличчя. Певен, що знадоблюся і вам, друзі. Бо що таке молодь без Володьки Лободи? Він потрібний в усі часи, живучий.
Учитель. Саме про це ми й хотіли сьогодні поговорити. Глянь на тему нашого заняття.
Володька (читає про себе). Не чекав від вас, людей XXI століття, що Лобо¬да опиниться під сумнівом. Чув багато про зміни у вашому житті: бізнес, комерція, капітал. Винахідливість, спритність - те, що зробить вас сьогодні багатими, допоможе обігнати конкурентів. Чув, правда, що собори реставрує¬те, нові будуєте, до церкви ходите, Бога прославляєте. Ну, раз на те є директи¬ви, то й старовину вшановувати варто. Чого ж?
Учитель. Володько, схаменися. Ми будуємо собори власних душ, і вони нам наказують вивершувати храми Господні. А зараз я запрошую тебе взяти участь у нашій роботі. Можливо, серед нас знайдуться твої прихильники. Та не дуже покладайся на них, а будь готовий і до нищівної критики.
III. Удосконалення знань, умінь і навичок
1. Виступ захисника В. Лободи на тему "Природа Володьчиного кар'є¬ризму."
Володимир Лобода дійсно був кар'єристом, і цього ні я, ні він сам не заперечує. Та чи можна прагнення кар'єри вважати злочином, якщо сам кар'є¬рист вважає її стимулом до кращої праці, а також засобом швидшого й ефек¬тивнішого покарання зла згори. "Треба брати владу і карати його (зло). Си¬лою влади, закону!" Хіба не переконливо звучить це пояснення з уст героя? Хіба не благородними мотивами керується він, прагнучи вищої посади? Слід додати, що Володька далекий від кар'єроманії. Завжди серед людей, привітний, чуйний, живе інтересами односельців, чим здобув чималий авторитет. А те, що майстер на вигадки, творчі винаходи, - гідне тільки підтримки. Гадаю, що є сенс говорити про здорову кар'єру Володимира Лободи.
Володька. Дякую. Ви цілком правильно зрозуміли мою позицію.
2. Виступ опонента-звинувачувача.
Володимиру Лободі дуже далеко до "здорового кар'єризму", якщо таке поняття взагалі має право на існування. Цього героя ніколи не покидала схильність до демагогії, вишуканих фраз, артистичних жестів. Давайте придиви¬мося, що стоїть за ними, яке "зло" викорінював Лобода, обіймаючи високу посаду:
- по-злодійськи викрав таблицю-доказ захищеності зачіплянського собору законом як цінної архітектурної пам'ятки, щоб мати можливість без¬карно знищити шедевр мистецтва; при цьому зовсім не зважав на думку од¬носельців, чиїми інтересами "жив";
- завдав невигойного душевного болю батькові, уславленому металур¬гові, чистосердечній людині, спровадивши в будинок перестарілих, щоб вивіль¬нити час для кар'єри або й щоб уникнути компроментуючих обставин через дружбу батька з колишнім махновцем Ягором Катратим;
- прагне одружитися з Єлькою, не цікавлячись її почуттями, користyючиcь з її безвиході;
- завдає непростимої образи старому вчителеві, що все життя сміливо захищав собор від руйначів; тут Лобода і виявляє в усій потворності своє хижацьке єство.
Тож чи не сам Володька і втілює в собі суспільне зло, з яким він похва¬ляється боротися? "Бери від життя все, що можеш. Пробоєм! Живохватом!" -так повчав Лобода свою колишню дружину.
Чи дійсно чесна праця - шлях героя до кар'єри? В основі його - тільки витончене пристосуванство, що не допускає будь-яких перешкод на шляху.
Вірунька про В. Лободу: "Такий компанійський, з усіма запанібрата, про¬столюддя не цурається... Зверху жарти, анекдоти... корзини Шпачисі піддає... Добрячок. А знаєш, який він буває злий? Злішого, мабуть, на всю Зачіплянку нема..."
Прагне відгадувати "на льоту" думки начальства, перетворюючись на гвин¬тика. Вся його творча ініціатива знецінюється ганебною корисливою метою.
А хіба не компроментуючі себе умови ставить майбутній дружині: всім забезпечить у житті, аби лише не ходила жалітися на нього начальству.
Таким чином, перед нами кар'єрист-хижак, один з найнебезпечніших типів у всі часи. Про таких ще великий Шевченко казав: "За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте." Чи не такі "лободисти" чинять безлад нині у нашій державі?
3. Сцена-діалог Віруньки та Івана Баглаїв, спрямована на звинувачен¬ня Володьки Лободи.
Вірунька. Щось, видно, дошкульне сказав учитель Володьці, бо ти б бачив, яке в нього обличчя зробилося... Просто як у розлюченого пацюка. Ошкірився, наче засичав на старого: "Бачу тепер, що рано вас реабілітували! Рано! Ото маєте арифметику, то й занишкніть, якщо не хочете вдруге в тундрі загоряти!" Отакий добряк. Якби його влада, то, мабуть, завтра відправив би старого назад у тундри. Недаром його й завкомівці наші остерігаються: страш¬ний, підступний і мстивий, кажуть, у тебе кум. Ні перед чим не зупиниться...
Іван. Хай і страшний, а ніхто його не боїться. Не ті часи, щоб боятися... Метушняк. Порожній діяч.
Володька. Ти, Іване, не дуже висувайся наперед. Подумаєш, знаменитість. Та сьогодні таких передовиків трудових змагань ніхто і не згадує. Кому ти потрібен зі своїм досвідом і авторитетом?
Іван. Просто дивно: звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажан¬ня образити, принизити... Ні, тут не одноденні профілакторії потрібні...
Учитель. Що ж, Володько, у тебе залишається ще дві нагоди постати перед нами у світлі своїх майстерних виправдань, що їх знаходимо у творі. Може, тебе зарятує твоя небайдужість до витворів мистецтва?
4. Виступ захисника на тему "Ставлення В. Лободи до неоціненної пам'ятки духовності зачіплянського собору та до мистецтва загалом".
Незважаючи на всі критичні зауваги, почуваю право сказати, що перед нами людина великого творчого потенціалу, митець у своїй сутності, а зна¬чить людина не зайва у будь-яку епоху. Всі кращі ініціативи, нововведення належать йому, в тому числі продумані в національному дусі. Оригінальність його ідей незаперечна.
А тепер про головне - собор. Помічаючи байдужість людей до споруди, бачачи, яким недоцільним є його використання (місце збереження комбікор¬му), Володька, як особа ініціативна, діяльна, звичайно ж, вхопився за думку спорудити на його місці будівлю широкого використання - критий ринок. Не можна відкинути і того, що представники вищої влади завдавали Володьці чимало клопоту, дорікаючи відсутністю атеїстичної роботи.
Але все це не означає, що особисто герой байдужий до краси мистецтва. Навпаки. їдучи на Скарбне, мимоволі захоплюється видивом собору: "Але ж і красень, стервець! З комишини отаке вибуяло. Відстань все поглинула, ні риш¬товань твоїх, ні бляхи проіржавілої не видно, зосталась сама поезія! Панує над усією місцевістю, весь обрій ніби тільки для того й існує, щоб відтінити його. Перед ним просто мізерією себе почуваєш. Наче сміється з тебе, наче питає: ану, ти щось краще за це збудуєш? Для віків? А що, коли це й справді... ше¬девр?"
Тому вважаю, що Володька - людина, яка внутрішньо зовсім не байдужа до мистецтва, але душа його сповнена протиріч: у силу обставин він змушений діяти наперекір власним почуттям. Але гадаю, що нині герой міг би сповна реалізувати своє тонке відчуття мистецтва як ініціатор прекрасних починань.
5. Опонент.
Як можна, люблячи вічне - мистецтво, давати його на поталу одноденності, знищувати те, що належить народу, людству, створене не тобою - генія¬ми, в ім'я особистих корисливих цілей. Чого варта така любов, навіть якщо вона існує? Краще тоді в ній і не зізнаватися. Це було б зізнання у власній нікчемності, примітивізмі.
Придивімося, що стоїть за кожною так званою "доброю" ініціативою ге¬роя. В основі їх - запекле "чинодральство", що здійснюється шляхом догод¬жання авторитетам. Він із тих, що "наввипередки вгору, як мавпи за кокосо¬вим горіхом"... Свої природні здібності "творець" ганебно експлуатує і робить це сутністю свого життя. Чого ж вартий він як людина, а не як продуцент ідей? Тим більше небезпечний талановитий пристосуванець, бо неминуче дося¬гає своєї ганебної цілі, майстерно приховуючи свою заплямлену аморальні¬стю душу. Підтверджень цьому чимало.
1. Як геніально вдалося Лободі зімітувати ремонт собору, увібравши його красу в риштовання, зекономивши на цьому кошти і здобувши прихильність не одного чиновника.
2. Підлою брехнею взявся Лобода знецінити пам'ятку, зірвавши серед ночі охоронну таблицю. І цим зробив перший крок до знищення неоціненної пам'ятки історії та культури. Цьому вчинкові, звичайно ж, передували дов¬готривалі роздуми, адже діє герой свідомо, виважено.
3. Скільки ненависті й люті щоразу прокидалося в душі Володьки, коли згадував собор? Для пристосуванця він не шедевр і не мистецтво, а єдине -небезпечна перешкода на шляху кар'єризму, що її належить-таки усунути. "Відсунути б його куди-небудь з горизонту, щоб очі не муляв." "Зуміли ж отак поставити... А тепер борись із ним, ще чи перебореш..."
4. А ось міркування кар'єриста про людей високодуховних: "їм би оцей собор - стояли б і вік на нього молились... Хлібом їх не годуй, тільки дай їм тієї козаччини! Дивний народ: все мають, у власних машинах розкатують, а все ще чогось їм треба..."
5. А згадаймо нічну розмову Лободи з Миколою, у якій старовина зі слів Володьки постає "реквізитом історії", "мотлохом віків".
Про яку в такому випадку прихильність до мистецтва може йтися? Йдеть¬ся про типового руйнівника, розтлінника, злочинця.
Володька. Цілком згідний зі звинуваченням, але зважте: я був жертвою ідеологічних перекручень, як, до речі, багато шанованих нині функціонерів. Мене самого було спантеличено, ошукано!
Опонент. Але ж ти, висловлююся твоєю фразою, "на культурі сидів". Мав би, як ніхто інший, душею її розуміти, а не мотлохом звати.
Володька. Та я ж змінився, друзі! Сьогодні я двома руками "за"! Згідно з моїми вказівками вже не в одному місці збудовано нову церкву - ростуть, як гриби, як комерційні об'єкти. Ой! Здається, не те... (швидко змінює інтонацію). Скільки мені цей собор нервів вартує? І тут глузують, розігрують. їм би влаш¬тувати сьогодні 70-ті роки, не було б клопоту, не мудрували б стільки. Стоять, моляться у тому храмі, а в очах - нудьга, краще б на ринку торгувати. Ну хіба не мотлох історії? Не пил віків?
Яворницький. Не злослов!
Володька. Чого тобі, діду?
Яворницький. Не годиться злословити в храмі науки.
Володька. Замовч, діду, бо... Як тільки тебе не репресували у 30-ті?
Яворницький. Ти мене не лякай! Паливода! Горлоріз! Чуєш, пороги на Дніпрі ревуть? 1 могили гомонять, і вітри гудуть! Діло моє віки переживе. Затям, недобитку минувшини: на твоєму боці сьогодні ні правди, ні сили немає. І місця серед цих людей також.
Учитель. Тримайся, Володько, перед тобою лише один шанс постати та¬ким, яким ти малював себе гарними словами. Спробуй його використати. Нада¬мо тобі слово. Що скажеш з приводу свого "батькопродавства"?
Володька. Неправда! Не продавав я батька! Вигадали - "батькопродавець". Будинок старих металургів на Скарбному - де, скажіть, знайдете кращий ку¬рорт? Інший позаздрив би. Але зрозумійте ж, у мене все було ще попереду. Заїдала текучка. Дзвінки, виклики, накачки. Де вже про старого, про себе дума¬ти ніколи. Батькові, крім достатку, хотілося душевного тепла, та мав би розумі ти: у життя свої невблаганні закони. Ніколи було ненькою бути. Самі ж нам дали крила для польоту. А моє майбутнє - золоте поле дії, обрань, висувань!
Опонент. Он як ти розумієш синівську вдячність. "Бути ненькою..." Чому ж забрав батька із Зачіплянки до міста, відірвав від кореня?
Володька. Для батькового блага.
Опонент. А чи не Катратий, колишній махновець, прекрасний трудівник і кращий батьків друг, став на заваді кар'єри? Про всяк випадок нагадаю ще одне. Забув, мабуть, тремтячи за власну шкуру, що висунувся завдяки високо¬му авторитету батька. Все твоє співчуття рідній людині - суща фальш. Коли Нечуйвітер відрікся тебе на Скарбному, ти почував, як пливуть з-під ніг певність, авторитет, службове підвищення - все розвалюється, розчавлене важким бать¬ковим присудом. "Краще б уже сиротою бути, аніж мати такого батька! Інший би гордився,... що вгору йдеш, а цей?"
Батько. На все в нього, у винищувача, готове пояснення, та ще яке! І все чомусь із корчування починає. Знехтуєш батьківським, то й власне життя безцільно впаде... Каліка той, хто не здатний предківщиною дорожити. Лю¬дині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина. Послухайте мене, діти! Не беріть його з собою у свій час, хоч він і з мого роду. Бо як візьмете - не одну вам чорнобильську зону влаштує, розпродасть Україну і сам покине її, як свого батька.
Володька (грізно). Тату!
Батько. Був тато! Доки на руках тебе носив! А зараз - старцюга бездітний. Були сини! Один - під Кривим Рогом, другий - у Берліні... Більше нема.
IV. Узагальнення
Учитель. Нема, Володько, як бачу, тобі місця серед сучасної молоді, яка йде в життя не чадити, "а іскрити", бути не руйнівниками, а будівниками. А пробоєм і живохватом, артистизмом і переодяганням їх не візьмеш - розпіз¬нають! Однак дякуємо за участь у розмові. Подумай про всяк випадок про винахідництво з корисною людям і благородною для себе метою.
Володька. Ні, дякую. Не потребую самовдосконалення. Нічого. Я все розу¬мію. Люди ви молоді, недосвідчені. У вас сьогодні вже, мабуть, свято випускників на думці. А життя - не свято і не школа, а суворий іспит. І не раз у кожному з вас заговорить Володька Лобода. Згадаєте моє слово! (Йде до виходу.)
Таратута (в руках пляшка "Оболоні"). Гей, зачекай, старий друзяко! Я оце подумав: чи не махнути нам до Бхілаї. Там - старі друзі. Комерція піде -вищий клас!
Рибінспектор. Куди ви без мене? Як вудити рибу - то був у пошані, а як затруїли всю...
Володька. Ходімо, панове, пошукаємо поповнення в іншому місці. Тут мене швидко розпізнали.
Учитель. (Підсумок про небезпечність лободизму і недопустимість його руйнівного впливу на людей в усі часи.)
V. Домашнє завдання
Усний твір-роздум на тему "Лободисти сьогодення та зло, породжене ними".

Автор: 

Молнар Ганна Василівна вчитель Чепівської ЗОШ І-ІІІст.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі