ТЕМА. СІМ ДУХОВНИХ СВЯТИНЬ РІДНОГО КРАЮ
МЕТА: ознайомити учнів із визначними історичними пам’ятками архітектури і мистецтва рідного краю; розвивати в них уяву про побачене і цікавість до історичного минулого; виховувати в них любов і почуття прекрасного.
Обладнання: вислови видатних людей, слайди, калина, вишиті рушники.

Хід заходу
Учениця. Ось берег мій – початок України...
На південь – море, за плечима – степ...
Стають, здається хвилі на коліна
До ніг землі, де хліб святий росте...
Це берег мій – початок мого світу,
З давен забутих пращурів земля,
Бо тільки тут зі мною навіть вітер
Щодня по-українськи розмовля!
Тут берег мій – і кращого не треба...
Шумить над морем степова трава,
Милується тут степом
Синє небо, - мій берег є,
Моя земля – жива !
Учитель. Ми живемо з вами у мальовничому селі, яке розташоване серед плакучих верб, золотистих нив та …….лісів. Село засновано на початку XVII століття, ймовірно, кріпаками-втікачами та чумаками, які селилися на берегах річки Косарки.
Сьогодні поринемо у світ прекрасного минулого, яке милує око кожного мешканця не одне століття. Ми поговоримо про святині рідного краю, адже всім відомо, що у світі збереглися пам’ятки, які занесені до семи чудес світу. Будемо сподіватися, що може через деякий час і пам’ятки нашого краю будуть занесені до чудес світу чи чудес України.
Учень. Про церкву

ХІХ ст.. XIX ст.
У 1903 році збудовано і освячено дерев'яну Свято-Успенську Церкву Пресвятої Богородиці, яка діє й нині.
Учениця. В роки радянсько-німецької війни в селі діяв партизанський загін П. А. Дубового. 363 жителі села воювали на фронтах, 256 з них загинули, 47 нагороджені бойовими орденами і медалями. У бою за відвоювання села загинуло 145 радянських воїнів. Жителі нашого села в знак пошани встановили в центрі села обеліск Слави. Його автором був місцевий скульптор Іван Антонович Литвин. Довго жителі думали як . а коли Іван Антонович запропонував свій проект – всі згодились. Відкриття обеліска відбулося до святкування 15-річчя з Дня перемоги.
Фото обеліска
Учениця. Духовності пречисте джерело,
Водою всіх нас освяти своєю,
Все збережи, що є і що було,
Меморіальний Кам’янський музею!
За все тобі завдячуємо ми –
За музику й Поезію глибинну.
За те, що почуваємось людьми
І палко любим рідну Україну.
Ввійшовши в серце – в нім довічно будь
Любов’ю і наснагою моєю.
Без тебе я не зміг би осягнуть
Земних доріг, мій Кам’янський музею!
Учень. На правому березі річки Тясмин, на високому пагорбі, в тінистому парку знаходиться одна з найдавніших пам’яток Кам’янки — Зелений будиночок. Побудований він на початку XIX століття власниками містечка – родиною Давидових. Влітку віконниці, колони і дах будівлі зливаються з густою зеленню парку, і тоді, серед дерев, будинок майже не помітний.
У пушкінські часи, в першій половині XIX століття, цей флігель служив для відпочинку. В ньому знаходилась давидівська бібліотека, столики для ігор, більярд. Зелений будиночок зберігає пам’ять про ті незабутні дні, коли в ньому збирались на наради декабристи, звучав голос Пушкіна. Тут поетом були написані вірші.
Тишу, спокій Зеленого будиночка дуже любив П. І. Чайковський, який протягом 28 років приїздив у Кам’янку до своєї сестри Олександри Іллівни Давидової. У цій будівлі композитор навіть жив і творив деякий час, коли в давидівському будинку робили ремонт.

Кам’янський історичний музей ім. Пушкіна О. і Чайковського П.
Учениця. Дуб Максима Залізняка — 1100-літній дуб, що росте на південному схилі Кириківського яру на території урочища Холодний Яр за селищем Буда Чигиринського району Черкаської області.
Дуб є патріархом українських лісів і одним із природних чудес України. Його обіймище 8 метрів 90 сантиметрів, висота — 24 метри. Стовбур шість раз вражали громовиці.
Під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Максим Залізняк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші.
У 1972 році дуб отримав статус державної пам'ятки природи місцевого значення (ботанічний релікт). Це найбільше дерево в Україні та одне з десяти найбільших дерев у Європі.
В 2010 році Дуб Залізняка став призером Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України», посівши 3 місце в номінації "Меморіальне дерево України". Свідоцтво видано Чигиринській районній раді.
Зараз Дубом Максима Залізняка опікується Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».
У 1997–1998 роках дуб почав засихати. Аби його врятувати, в свердловини глибиною 70 метрів навколо стовбура закачали спецдобрива.

Дуб залізняка біля хутора Буда

Учениця. За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об'єктів, а їх тут налічується понад 150 найменувань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. У лісовому масиві і на полях навколо нього скрізь розкидані кургани скіфської доби та пізніших епох. У Холодному Яру археологи знайшли сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської рільничої культури, яка зародилася в лісостеповій зоні України за 5-4 тисячі років до нової ери.
За легендою, в часи монголо-татарської навали в лісових хащах над річкою Сріблянкою заховалася Меланка Холодна з дітьми. З часом до неї приєдналися інші втікачі і виникло поселення з назвою Холодне. Ніби відтоді й ліси навколо нього назвали Холодноярськими.
У Холодноярських лісах збереглися залишки кількох древніх городищ, оточених земляними валами, висота й ширина яких ще й тепер вражає, а також руїни підземних церков і печер.
Найбільше городище Скіфське або Мотронинське (VI століття до н. е.) в центрі якого височіє пам'ятка архітектури — Троїцька церква Мотронинського монастиря. Скіфське городище внесено до переліку пам'яток культури, що мають міжнародне значення.

Учень. В 1847 році в Мотронинському монастирі перебувало 45 ченців та послушників. Справи його шли добре. Одним із значних джерел доходу монастиря була «чорна археологія». У Холодному Яру знаходиться велика кількість скіфських городищ та курганів. Монастир скуповував у приватних копачів золото, яке ті добували у величезній кількості. Лік тому золоту йшов у сотнях пудів.
В 1889—1900 роках була реконструйована Троїцька церква. Крім головної маківки, були добудовані чотири декоративні «голівки».
В 1911 році монастир стає жіночим.
Після революцій 1917 року та громадянської війни, настає найважчий період в історії Мотронинського монастиря. Він потерпає від численних набігів як звичайних бандитів, так і загонів червоноармійців.
В 1918—1922 рр. Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху, який очолили отамани брати Чучупаки. Після революції в селі Мельники жителями було створено загін самооборони Мотронинського монастиря, оскільки ігуменя боялась пограбування. До складу загону входили 22 особи.
В 1922 році монастир жертвує майже мільйон карбованців на допомогу потерпілим від голоду, але така благодійність не врятувала Мотронинський монастир. В 1923 році він був закритий.
Учениця. Монастирське майно і будівлі брали на баланс місцеві ради, а потім передавали релігійним громадам, якщо такі на місцях створювалися. Черниці Мотронинської обителі у 1923 році створили релігійну громаду в селі Мельники й одержали в орендне володіння Іоанно-Златоустівську та Троїцьку церкви і деякі приміщення колишнього Мотронинського монастиря. Нагляд за громадою, майном і будівлями здійснював адміністративний відділ Медведівського райвиконкому.
В грудні 1928 року в Мельниках було створено комуну «Заповіт Леніна». Вже через місяць після її утворення на її користь були передані землі і майно Мотронинського монастиря. 3 березня 1929 року сім'ї комунарів (всього 55 чоловік) оселилися в будинках монастирських служителів. Крім того, одна частина монастирського саду здавалася артілі інвалідів, інша — використовувалася для державного виноградного розсадника.
Під час Другої світової війни німцями була зруйнована дерев'яна церква Іоанна Златоуста. Вона була розстріляна фашистськими танками разом з людьми, які там молилися в 1943 році.
Після війни те, що залишилось від монастиря, продовжувало руйнуватись. За наступні роки увесь монастирський парк і сад з багатовіковими деревами горіха волоського, каштана та інших цінних деревних порід за розпорядженням колишнього голови колгоспу села Мельники (землі навколо монастиря належать цьому господарству) — знищено. З метою збільшення рільничих угідь зрубали і розкорчували не лише плодові і горіхові сади та каштанові алеї, але й довели все до страшенного запустіння. Тоді ж зруйнували рештки монастирських споруд, розорали деякі скіфські кургани і козацькі могили, знищили надмогильні плити і пам'ятники.
В 1968 році була розроблена проектна документація на реставрацію Троїцької церкви. За взірець її зовнішнього вигляду було взято малюнок Т.Шевченка «Мотронин монастир» 1845 року. Планувалось, що після реставрації в ній буде влаштований музей Коліївщини.
Але реставрація до кінця так і не була доведена. В 1973 році була зроблена ще одна спроба реставрації (для створення в її стінах музею партизанської слави, флори і фауни Холодного Яру), але ця спроба також нічого не дала. Церква продовжувала стояти пусткою.
В 1991 році Мотронинський монастир був повернутий церкві. Силами релігійної громади та черниць цей древній монастир був відреставрований й зараз повертає собі славу однієї з найбільш значущих святинь Правобережної України. Сьогодні монастир діє.

Монастир у 1964р.

Пам'ятник загиблим на хуторі Буда.

Учень. Хутір Буда Чигиринського району розташований від нашого села всього декілька кілометрів. Чигиринський район як адміністративно-територіальну одиницю було утворено у 1923 році. У 1925 році коли вся територія УРСР була поділена на округи та райони, Чигиринський район увійшов до складу Черкаського округу.
Із 1927 року район в складі Шевченківської округи, а із 9 лютого 1932 року у складі Київської області. Із 10 січня 1939 року у складі Кіровоградської області.
У серпні 1941 році територія району була окупована нацистами. За роки окупації в районі від рук воїнів Вермахту загинуло близько 2 000 осіб, 1161 людина вивезена до Німеччини. В роки війни партизанським краєм став Холодний Яр, в якому діяло 12 загонів. Під час операції проти жителів лісової смуги було знищено хутори Буду та Вдовичин. Проте села понад Дніпром, які були далекі від партизан, майже не постраждали. Нацистський режим був лояльніший від комуністичного. В січні 1944 року район був відвойований Червоною армією.
Учениця. До 1808 Суботів був містом. 1808 тут було 140 осель i 1157 мешканців. 1863 тут було 200 осель,2419 мешканців. 1844 року суботівських селян переведено на поземельно-оброчне становище з круговою порукою. З 289 дворів тоді 96 було тяглових, 161 — напівтяглових, 16 городників, 17 бобилів (селян які не мали землі).
Селяни жили бідно. На схилах пагорбів тіснилися старі під солом'яним дахом хати. Забудова проводилася безсистемно. Тісні вулички потіснилися пилом і грязюкою. Проіснувавши кілька років у 1843 році припинила своє існування медамбулаторія.
У 1843 році в Суботові було відкрито парафіяльне училище, в якому за даними 1857 року, один учитель та його помічник навчали 134-х хлопчиків. В селі діяло чотири корчми.
В липні 1843 року Суботів відвідав Тарас Шевченко, а у вересні 1845 побував тут удруге, де написав знамениті малюнки «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Чигирин з Суботівського шляху», а 21 жовтня 1845 року, перебуваючи в с. Мар'їнському на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть в селі Суботові».

Тарас Шевченко. «Богданова церква в Суботові». 1845. Папір, акварель.

Тарас Шевченко. Богданові руїни у Суботові. 1845. Папір, акварель.
Учениця. Іллінську церкву або ж храм Святого пророка Іллі почали будувати в 1653 р. за наказом, проектом та на кошти Б. Хмельницького. Будівля мала поєднувати в собі елементи барокової та ренесансної архітектури. Церква була одночасно і оборонною спорудою. У плані вона майже квадратна, її зовнішні розміри 18,19 на 15,91 метрів, із шестигранним виступом вівтаря на сході. Товщина мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться ще три бійниці — вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким чином, щоб до них не міг дістатися вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву.
Церква була збудована біля садиби Хмельницького і коло ринку. У ній, 1657 року, Б. Хмельницького і було поховано. У 1869 році церкву реставрували, звели біля неї дзвіницю. За часів існування Радянського Союзу храм двічі закривали. З 1990 року церква знову діюча.

Сучасний вигляд Іллінської церкви.

Предмети: Виховна робота

Класи: 8 клас