Користувацький вхід

МЕТОДИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

АНОТАЦІЯ
У статті розкривається головна мета соціально-педагогічної діяльності, сфери реалізації соціалізації особистості. Автор надає наукове обґрунтування факторам та механізмам соціалізації особистості. Враховуючи психолого-педагогічні особливості навчально-виховного процесу, визначені напрямки соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу.
Ключові слова: соціалізація, соціально-педагогічна діяльність, механізм соціалізації.

АНОТАЦИЯ
В статье раскрывается основная цель социально-педагогической деятельности, сферы реализации социализации личности. Автор предоставляет научное обоснование факторов и механизмов социализации личности. Учитывая психолого-педагогические особенности учебно-воспитательного процесcа, определены направления социально-педагогической работы внешкольного учреждения.
Ключевые слова: социализация, социально-педагогическая деятельность, механизм социализации.

МЕТОДИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

Постановка проблеми. Стрімкі темпи розвитку науково-технічного прогресу внесли глобальні зміни в життя кожної людини. Інноваційні, інформаційно-комунікативні, проекті технології широко використовуються суспільством майже в усіх сферах життєдіяльності. Сучасний розвиток науки спрямован на розвиток творчої особистості, здатної приймати нестандартні рішення та втілювати їх у життя. Проявляти творчі здібності людина може за умови організації сприятливого психологічного клімату в оточуючому середовищі. Тому сьогодні особливого значення набувають не тільки дидактичні аспекти освіти, але й проблеми особистісного розвитку, становлення, соціальної адаптації дитини та підлітка, засвоєння ними культурних та соціальних норм оточуючого суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Як відзначається у Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, спрямованість діяльності позашкільних закладів визначає їхню мету – надати всім дітям шкільного віку широких можливостей для залучення до культурних цінностей, ознайомити з народною творчістю, національним мистецтвом у позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків. Авторами Концепції пропонується створити оптимальну мережу позашкільних закладів, система роботи яких повинна будуватися на основі комплексних соціально-культурологічних досліджень, що вивчають потреби різних груп населення, сприяють підвищенню ефективності виховного впливу у дозвільній сфері, а також реалізують сучасні методики та технології виховання підростаючого покоління [5, с. 22-23].
Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз сучасного стану позашкільних закладів дозволяє зробити висновок, що вони переживають перебудову напрямків роботи, пов’язану зі спрямуванням їх діяльності на соціальне виховання учнів. Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних закладів – сформувати відношення до дозвілля як до часу для самовдосконалення, саморозвитку, навчити учнів розумно проводити вільний час, створити умови для самостійної, творчої діяльності школярів. Діяльність позашкільних закладів будується на сприятливому психологічному ґрунті – бажанні дітей брати участь в ній і є особистозначущою. Т. І. Сущенко говорить про те, що для позашкільних закладів характерні дві головні функції педагогічного процесу: початкова, що спрямована на задоволення інтересу школяра до відповідного виду діяльності (особистозначуща), та основна, в результаті якої школяр формується як соціальна особистість (соціальнозначуща) [2, с. 24]. Кожний педагог-позашкільник вносить у методичну роботу щось своє, пов’язане зі своєю творчою індивідуальністю, захопленнями, досвідом, а також досвідом та інтересами дітей, надає їм можливість прояву ініціативності і творчості, особистої самостійності та організованості. ,,Для педагога позашкільного закладу захоплення дитини – це ключ до виховання її творчої особистості ” [3, с. 19].
Формулювання мети статті. Залучення учнів до ефективної діяльності в позашкільних закладах, створення сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку їх творчих здібностей вимагає від педагогів застосування певних методичних прийомів та врахування індивідуальних особливостей учнів. Це здійснюється в процесі соціалізації особистості.
Соціалізація – це процес засвоєння дитиною системи цінностей, норм та зразків поведінки, обов’язкових у певному суспільстві, а також навичок, які дають їй змогу ввійти у світ суспільних організацій.
Людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10 - 12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 роки) вік, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).
Найважливішу роль у тому, якою виросте людина, як пройде процес становлення її як особистості відіграють люди, у безпосередній взаємодії з якими протікає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів специфічний.
Агенти первинної соціалізації – близькі та далекі родичі, друзі сім’ї, однолітки, вчителі, лікарі. Термін ,,первинна” означає найближче оточення людини. Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, позашкільного закладу, керівники інших установ. Термін ,,вторинна” визначає те, що здійснює менший вплив на людину.
Первинна соціалізація найбільш інтенсивна в першій половині життя людини, хоча зберігається у другій половині. Вторинна соціалізація, навпаки, охоплює другу половину життя, коли людина стикається з формальними організаціями та установами, так званими інститутами вторинної соціалізації: виробництвом, державою, засобами масової інформації, армією.
Агенти первинної соціалізації виконують кожен безліч функцій (батько – це одночасно опікун, вихователь, вчитель, друг), а агенти вторинної – усього одну або дві. Роль агентів первинної соціалізації та їх статус неоднакові: по відношенню до дитини роль батьків є найсильнішою, а її однолітки знаходяться в рівній з нею позиції і пробачають їй багато з того, чого не пробачають батьки. В якомусь сенсі однолітки і батьки впливають на дитину в протилежних напрямках і перші зводять нанівець зусилля других.
Соціалізація реалізується у таких головних сферах як діяльність, спілкування та самопізнання. Процес соціалізації може проходити як стихійно, під впливом неорганізованих факторів соціального середовища, так і цілеспрямовано з використянням різних засобів. Серед головних факторів, які безпосередньо впливають на становлення особистості, є: сім’я, дошкільний навчальний заклад, школа, позашкільне середовище тощо. Ці фактори створюють мікроклімат, що стихійно та цілеспрямовано впливає на соціальний розвиток особистості. В такому разі сім’ю, дошкільні навчальні заклади, позашкільні заклади та школу називають інститутами соціалізації. Підкреслюючи ефективність педагогічного впливу інститутів соціалізації, треба сказати, що:
• інститут сім’ї, що є найважливішим фактором соціалізації дитини, не завжди розглядає процес формування особистості як педагогічно організований, тобто він не має чіткої виховної мети, проходить під впливом нестабільних емоційно-психічних або фізичних станів батьків або асоціальних зразків поведінки;
• інститут освіти (дошкільні навчальні заклади, школа, вищі навчальні заклади) у зв’язку з економічно нестійкою ситуацією в суспільстві не завжди виконує свої соціально-педагогічні функції; сьогодні він орієнтований на процес передачі знань, умінь, навичок. І хоча існує багато теоретичного та практичного матеріалу, присвяченого виховній роботі в школі, у сучасних вчителів часто не має сил, часу та бажання на їх втілення в життя. Таким чином, соціальне виховання в сучасних закладах освіти не завжди здійснюється на належному рівні.
• неформальні дитячі об’єднання не завжди мають позитивне соціальне навантаження;
• такі інститути соціалізації як позашкільні заклади (центри позашкільної освіти, палаци дитячої творчості, клуби за інтересами тощо) орієнтовані на соціальне виховання, формування гармонійно розвинутої, соціальнo адаптованої особистості, що має високий рівень самореалізації у суспільстві.
Соціалізація здійснюється під впливом середовища, осіб і виховних установ та досягається наступними методами:
• формування комунікативних навичок особистості;
• формування стилю та культури поведінки засобами народної творчості;
• послідовне прилучення людини до численних типів та видів відносин в основних сферах її життєдіяльності – спілкуванні, грі, пізнанні, практичній діяльності, у спорті.
Формування комунікативних навичок особистості відбувається через проведення навчальних тренінгів, опитувань, взаємодію із засобами масової інформації, участь у семінарах, роботу в інтернет-мережі.
Взаємодія із ЗМІ відбувається у формах: написання відгуків, власних віршів, проведення інтерв’ю та опитувань. Взаємодія із ЗМІ дитині дає можливість навчитися опосередковано спілкуватися з місцевою громадою, доносити сутність особистісних проблеми, викликати зацікавленість та бажання включитися у громадську діяльність.
Однією з форм набуття комунікативних навичок є проведення соціологічних опитувань. Така форма дає можливість з’ясувати потреби, інтереси учнів, погляди на певні проблеми та шляхи їх вирішення. Результати опитувань по проблемах активізації пізнавальної та науково-дослідної діяльності вихованців гуртків, мотивації їх творчої діяльності враховуються при плануванні роботи по вдосконаленню навчально-виховного процесу в позашкільному закладі.
Процесс формування стилю та культури поведінки засобами народної творчості спрямований на осмислення й оцінку взаємозв’язків між людьми, їх культурою і навколишнім середовищем. Реалізація програм гуртків ,,Українські ремесла”, ,,Моделювання іграшок-сувенірів”, ,,Художня обробка деревини” (на прикладі Лисичанського центру науково-технічної творчості учнівської молоді) передбачає навчально-пізнавальну, дослідницьку, проблемно-пошукову діяльність з елементами народної педагогіки, яка впроваджується у різноманітних формах, найбільш поширена з яких – проектна діяльність. Застосування проектної діяльності в ЛЦНТТУМ спрямоване на формування у дитини досвіду самостійного та колективного пошуку нових знань і використання їх на практиці.
Активні форми комунікації сприяють залученню учнів до загальноміських заходів: акцій, конкурсів, виставок, ігор. Формування комунікативних навичок забезпечує підвищення ефективності взаємодії особистості школяра з суспільством у цілому.
Які засоби соціалізації особистості доцільно використовувати? Соціалізація особистості здійснюється широким набором універсальних засобів, зміст яких специфічний для того чи іншого суспільства, тієї чи іншої соціальної верстви, того або іншого віку особистості. До них можна віднести вигодовування немовляти і догляд за ним; сформовані побутові та гігієнічні вміння; елементи духовної культури (від колискових, казок до скульптур); стиль і зміст спілкування, а так само методи заохочення і покарання в сім’ї, в групах однолітків, у навчально-виховних та інших закладах; послідовне залучення людини до різних типів та видів відносин в основних сферах її життєдіяльності – спілкуванні, грі, пізнанні навколишнього середовища, практичній діяльності, у спорті.
Висновки. Соціалізація особистості не може зводитися лише до навчання і виховання дитини. Процес соціалізації безперервний і триває протягом усього життя людини. Навколишній світ змінюється, вимагаючи відповідних змін і від нас. Людська сутність не висікається навічно з граніту, вона не може в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб більше вже не змінюватися. Життя – це адаптація, процес безперервного оновлення і зміни.
В навчально-виховному процесі позашкільного закладу створюються умови, які стимулюють індивіда до творчої самореалізації. Індивід у цьому процесі не тільки засвоює норми, правила, стереотипи поведінки, але й творче змінює культурні традиції суспільства.
Педагогічний процес позашкільного закладу – процес динамічний, який базується на інтересі дітей, співпраці вихованців, педагогів, сім'ї та школи, що проходить під час дозвілля, в максимально комфортних психологічних умовах взаємовідносин. Творчість є необхідним елементом кожного компонента позашкільного педагогічного процесу. Головними напрямами соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу є:
• створення умов для здобуття додаткової освіти дітьми і молоддю шляхом їх участі в науковому, художньому, декоративно-прикладному, екологічно-натуралістичному, туристично-краєзнавчому, фізкультурно-оздоровчому, військово-патріотичному та інших видах діяльності;
• організація разом із дітьми та молоддю їх змістовного дозвілля;
• сприяння впровадженню нових форм, методів і засобів навчання і виховання, широке використання методу колективних творчих справ та ін.;
• створення системи пошуку, розвитку, підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти в різних галузях знань і суспільного життя; стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді;
• задоволення потреб дітей і учнівської молоді в професійному самовизначенні, відповідно до їх інтересів і здібностей.
Підводячи підсумок, хочеться ще раз наголосити, що саме позашкільний заклад створює оптимальні умови для впровадження методів соціалізації і визначає її дієвим фактором формування творчої особистості.
Перспективи подальшого дослідження. Дослідження та апробація новітніх методичних прийомів соціалізації особистості на заняттях у позашкільному закладі – напрямки подальшого науково-педагогічного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА
1. Шмегнов А. С. Досуг школьников как социально-психологическая проблема / А. С. Шмегнов // Советская Педагогика. – 1980. – № 3. – С. 43. 2. Сущенко Т. И. Педагогический процес во внешкольном учреждении / Т. И. Сущенко. – М.: Просвещение, 1990. – 221 с. 3. Бех І. Д. Виховання особистості / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 344 с. 4. Пустовіт Г. П. Теорія пізнання як методологічна основа побудови змісту позашкільної освіти і виховання / Г. П. Пустовіт // Рідна школа. – 2006. – № 11 (922). – С. 3-6. 5. Концепція позашкільної освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1997. – № 7. – С. 22-32.

Автор: 

Кустов Олександр Миколайович, директор Комунального закладу "Позашкільний навчальний заклад Лисичанський центр науково-технічної творчості учнівської молоді"

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі