Користувацький вхід

Формування екологічної культури школярів на уроках української мови.

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Формування екологічної культури школярів на уроках української мови.
Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров’я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. До проблеми природокористування звертаються політичні діячі, письменники, економісти, історики та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об’єктом тильної уваги кожного з землян. Лише до такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв’язку екологічних проблем.
Важливо, сьогодні, щоб всі – дорослі і діти – стали на шлях співробітництва з природою. Тому одним із основних завдань у сучасній школі є виховання підростаючого покоління. Велику роль тут повинна відігравати початкова школа, яку можна розглядати як першу сходинку збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство її з загальною, цілісною картиною світу і формування науково-обґрунтованого, морального і естетичного ставлення до нього.
Екологічна освіта та екологічне виховання, їх взаємозв’язок та взаємообумовленість.
Екологічна криза, що тепер набула загально планетарного характеру, створює реальну загрозу виживання людства. Складається враження, що вже немає жодного місця на планеті, яке було б екологічно благополучним. Тому, визначальним для розвитку екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості, культури суспільства. Це педагогічне над завдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових ніж це було досі, ідей, методів, підходів, які враховували структуру екологічних знань, соціальний функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв’язки між природою і Всесвітом.
Отже, формування екологічної свідомості в учнів – це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов і способів творення свого довкілля (за Крисаченком В.С.).
У вирішенні цих завдань першорядну роль повинна відігравати екологічна освіта і екологічне виховання.
Дуже часто ці два поняття плутають. Дехто думає, що чим більше людина знає про природу, тим усвідомленіше вона буде захищати її. Але це зовсім не так. Екологічна освіта – це лише надбанні людиною екологічні знання. Набагато важливішим є екологічне виховання, яке представляє собою засвоєння людиною особливої екологічної моралі, етики відношення природи і людини.
Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття, рис характеру, які б проявились в правильній (етичній) поведінці по відношенню до природного середовища. Воно повинне бути добровільним і безперервним протягом усього життя людини. Метою екологічного виховання є формування аналогічної свідомості, яка охоплює поняття екологічної моралі – збалансованості між сприйняттям навколишнього середовища, його піднесенням і поведінкою людей по відношенню до нього.
Екологічне виховання не може орієнтуватись тільки на розум. Необхідно впливати також на емоції і почуття. В школі цьому сприяє навчання рідної мови, літератури , художнє і музичне виховання.
Екологія як проблема цікавить кожного з нас, бо в кінцевому підсумку – це проблема виживання людства. В рамках розв’язання цієї проблеми відбувається екологізація усіх сфер суспільного життя”
Аналіз існуючих навчальних програм, підручників, посібників та різних нормативних документів з цього приводу свідчать про нагальну необхідність розробки національної концепції безпосередньої екологічної освіти, яка б розглядалася як невід’ємна складова гуманітарної освіти.
Виконання цього надзавдання в школі має гармонійно доповнюватися шляхом екологізації інших дисциплін.
В. О. Сухомлинський писав: “Якщо добрі почуття не виховані дитинстві, їх ніколи не виховаєш... У дитинстві людина повинна пройти емоційну школу – школу вихованця добрих почуттів".
Основні освітні, виховні і розвиваючі завдання, які ставить перед собою школа, сучасність:
• формування в учнів перспективності в необхідності піклування та збереження природи та її багатств;
• формування в дітей направленості в пошуках найбільш правильних методів і шляхів захисту природи, а також свідомого і бережливого використання її ресурсів;
• озброєння учнів вміннями і навичками, які дають можливість активно діяти в довкіллі щодо питань екології;
• розвиток потреби у спілкуванні і прагненні пізнавати таємниці природи;
• активізація діяльності спрямованої на покращення стану природи.
Проблеми екологічного виховання особистості в історії шкільної освіти і педагогічної думки (ЗОКРЕМА В ЛІТЕРАТУРІ)
Педагогічне осмислення виховання як гармонії з природою, уміння правильно поводитися у довкіллі й читати природу має глибокі історичні корені.
У першій половині ХІ століття в період князювання Ярослава Мудрого, а потім Володимира Мономаха Київська Русь була однією з найосвіченіших держав світу. Заохочувався потяг до науки, відкривалися “школи”, навчання в яких починало відлік від знань, одержаних раніше від батьків, і продовжувалось у природному середовищі.
“Поученіе дітям”, написане Володимиром Мономахом 1117 року, можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: “Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте, тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...”
“Повчання дітям” – це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап – Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці “Анфологія” започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов’язаній з використанням природи.
В цей час на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681–1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар “Первое учение строкам” витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). “Науки природи, – писав він,– юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють”.
Григорій Скоровода (1722–1974 рр.) геніальна особистість: філософ, поет, просвітитель, педагог, представник етико-гуманістичного просвітительства простого народу. В центрі його уваги питання: природа людини, її щастя.
На думку Сковороди, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей і інтересу, а не соціальної належності і положення у суспільстві.
Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині в 1948 році Василь Олександрович Сухомлинський. Велику увагу приділив педагог в своїй школі системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Він вважав, що “... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ”. (18, с.133). Два рази на тиждень “... ми йшли в природу – вчилися думати” (18, с.133) – пише у своїй роботі “Серце віддано дітям” В. О. Сухомлинський.
Підсумовуючи вище поданий матеріал потрібно сказати, що проблема екологічного виховання турбує людство протягом багатьох віків. Її коріння можна простежити на будь-якому відтинку людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів. Сама екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя. Але наявність її є обов’язковою, оскільки втрата її може зруйнувати цивілізаційний рух людства.
Формування екологічної культури учнів на уроках української мови та літератури.
Предмети гуманітарно-естетичного циклу, володіючи значними можливостями для екологізації змісту навчання розглядаються як могутній засіб виховання у школярів любові до природи, розуміння необхідності її охорони. Вивчення таких предметів, як українська мова та література, образотворче мистецтво, трудове навчання, музика і співи, сприяє художньому засвоєнню природничої та соціальної дійсності, розвитку моральних і естетичних відносин учнів, їх вміння виражати своє особисте ставлення до природи творчими засобами.
Відчуття краси природи допомагає по- новому сприймати мистецтво. Не випадкову в програмах з музики пропонується використання музичних творів з природничої тематики. А програма з образотворчого мистецтва орієнтується на формування естетичного ставлення до довкілля, насамперед, до живої і неживої природи.
Керування діяльністю школярів, при формуванні у них екологічної вихованості, під час проведення уроків української мови вчителі можуть здійснювати за допомогою різних педагогічних засобів. Насамперед, за допомогою різних навчальних завдань, інструкцій, питань, вправ, естетичних бесід. Учням пропонують виконати вправи, зміст яких має природничий характер. Так, при вивченні теми “синоніми” вчитель може запропонувати такі вправи:
Знайди і підкресли синоніми в тексті:
Сплять метелики в травичці,
Ще куняє рибка в річці,
Ще дрімає навіть бджілка
Біля теплого припічка.
(Б. Чалий)
Знайти в тексті недоречно вжиті слова і замінити їх синонімами. Записати удосконалений текст.
Сірі журавлі прилетять до нас рано. Ще сніг не зійшов, а вони вже щебечуть у висоті. Відшукавши рідні місця, збираються невеликими табунами і починають танці. Піднявши таким чином “настрій”, птахи беруться за ремонт старих хатинок або споруджують нові.
(щебечуть – курличуть, табунами – зграями, хатинок – гнізд).
Під час роботи на уроці з реченнями вчитель може давати учням приклади речень екологічного спрямування. Наприклад:
Хоч би яке дерево ви посадили, вам буде вдячна матінка земля.
Не ламай калину, бо вона в житті єдина.
Краще принеси ти їй води.
Не рубай тополю, зустрінешся з бідою.
Краще їй сестричку посади.
Вчитель може запропонувати завдання і до цих речень:
• Які слова заперечують дії? Чому? Як написані вони? (не з дієсловами окремо). Випишіть головні слова. Які це речення за метою висловлювання?
• Складіть і запишіть власні правила поводження у природі. (Не рви квітів, бо знищиш красу. Не полохай птахів. Не руйнуй гнізд. Не вбивай навіть найменшої комашки).
Екологізувати зміст предмету української мови можна введенням до збірника диктантів текстів з певною природничою інформацією.
На уроках зв’язного мовлення вчителі включають завдання творчого характеру. На таких уроках учні вчаться складати твори, казочки, легенди, пишуть перекази, описи. Особливо діти полюбляють складати тексти про тварин і рослин. А тому вчитель повинен пропонувати учням теми, які близькі їм і є цікавими. Наприклад:
• “З ким розмовляє на весні вербичка на березі ріки?”;
• “Легенда про кульбабу”;
• “Що мені розповіла краплина роси?”;
• “Яку казкову історію розповіла білочка?”.
Можна учням запропонувати самим обрати тему і написати якусь казку чи легенду про рослину чи тварину. Такі завдання дуже подобаються дітям.
Щоб активізувати діяльність учнів на уроках рідної мови можна до структури уроку включити невеликі конкурси, вікторини на краще знання загадок, прислів’ї, приказок про рослини, тварини, взагалі про охорону природи.
Урізноманітнять уроки мови завдання у вигляді гри, яка може сприяти і вихованню екологічної культури у дітей шкільного віку.
Гра “Допоможемо незнайці”. Дітям пропонується записаний на дошці віршик:
В ліс Незнайко увійшов –
Під кущем йоршів знайшов.
Біля річки посидів –
Наловив собі грибів.
До городу завітав –
Стиглих яблук накопав.
А по саду походив –
Моркву з яблуні струсив.
Вчитель: Допоможіть Незнайкові виправити вірша. Поміняйте слова місцями.
Дидактична гра “Що було б, якби...”:
• раптом перестали квітнути рослини?
• зникли лісові звірі і птахи?
• не стало води на землі?
Гра “Вісник весни”. (Читаємо початок речення, діти вибирають закінчення на дошці)
Граки прилетіли –... (перші проталини на полях принесли).
Жайворонки над полями заспівали –... (трава зазеленіла).
Над квітами перші метелики закружляли –... (ластівки прилетіли).
Отже, такі уроки емоційно збагачують навчально-виховний процес, допомагають учителю різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення та життя, вони є цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання.
Можливості екологічного виховання невичерпні і його можна здійснювати на будь-якому уроці, завдяки включенню народознавчого матеріалу, різних завдань природного змісту у канаву уроків рідної мови.
Важливою умовою досягнення оптимальних результатів екологічного виховання в школі є комплексне використання в навчанні міжпредметних зв’язків.

Автор: 

Постоєнко Сергій Володимирович

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі