Користувацький вхід

Спадщина і сучасність українського сучасного одягу

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

3

Тема: Спадщина і сучасність українського народного одягу.
Мета уроку: а)навчальна - ознайомлення учнів з історією виникнення українського одягу, локальні особливості українського одягу
б) виховна - виховувати в учнів любов до рідного краю, почуття гордості за свій талановитий народ.
в) розвиваюча - активізувати дослідницьку і розумову діяльність учнів на уроці,розвивати естетичну культуру фахівця .
Тип уроку : нетрадиційний, урок - екскурсія.
Засоби навчання: роздатковий матеріал на кожне робоче місце, зразки вишитих сорочок, план-конспект, макети українського національного одягу, зразки вишивок, підручники.
Методи: 1. Словесні (розповідь, діалог, зачитування рефератів учнями); 2. Наочні (ілюстрування, демонстрування).
Між предметні зв’язки: укр. та заруб. літ., етнографія
Література: І.Г. Філановський "Костюм XXстоліття". К. "Веселка", 1990р.
Є. Я. Борецька "Моделі одягу". Л. " Світ ", 2000р.
О. Воропай "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Мюнхен. 1966р.
Є. А. Антоновач "Декоративно прикладне мистецтво". Л. " Світ ", 1992р.
В. О. Радкевич " Технологія вишивки". К. "Вища школа", 1997р.
Хід уроку
І Організаційна частина.
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.
ІV. Актуалізація опорних знань
• Як поділяється одяг за способом розміщення на фігурі людини?
• Як класифікувати одяг по характеру крою та експлуатації?
• Які функції одягу?
• Які існують стилі в одязі?
V. Засвоєння нових знань.
План
1. Загальна характеристика народного одягу.
2. Етнографічне районування України, особливості регіонального народного одягу і способів його оздоблення.
3. Українська вишита сорочка - особливості народної вишивки, орнаменту, колориту.
4. Українська народна вишивка, її значення в комплексі народного костюму.
5. Доповнення до народного костюму, їх значення в народному вбранні.
7. Використання елементів народного стилю в сучасному вбранні.
Вчитель. Одяг — найрухливіший елемент з усього комплексу народного мистецтва. Він не тільки сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, зміни в одязі. Це впливає на вивчення одягу. Його важко вивчати ще й тому, що ми живемо на величезній території з різними природними умовами та неоднаковим впливом сусідніх народів. Найбільше відмінностей - у прикордонних районах у зв 'язку з впливом сусідніх народів і найменше —у центральних районах, де національних прикмет збереглось найбільше.
Таким чином, Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Запоріжжя являють собою частину України, яка найменше відчула на собі зовнішній вплив. Крім того, це частина України, яка мала найдовший період самостійного культурного розвитку. Це колишня Гетьманщина та землі Запорізької Січі. Тут всі види національно¬го мистецтва розвивались найкраще та з найменшим впливом інших культур. Тому і народний одяг тут зберігся найкраще. З цим регіоном пов 'язано поняття "національний одяг".
Національний жіночий одяг складається з сорочки, плахти, крайки та корсетки. Всі ж прикордонні території—Кубань, Полісся, Волинь, Лемківщина, Гуцульщина, Буковина мають свій народний одяг — регіональний або місцевий. Місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частину України, національний - всю Соборну Україну. (Демонстрація ілюстрацій регіонального одягу)
Національний одяг — це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок та спеціальну тканину — плахту. Вишиванка та мереживо на одязі — свідоцтво мистецького смаку і артистичного досвіду наших жінок, майстерність, що передається від покоління до покоління.
Учень. У ХІУ-ХУІ ст. асортимент розширюється, суспільство розшаровується на стани. З’являються нові форми одягу, котрі відрізняють той чи інший стан. Шляхта і заможні громадяни одягались дуже розкішно, їхнє вбрання було пошито з дорогих тканин, одяг був яскравим, декорованим вишивкою, шовком і шнурами. Вбрання селян складалось з плахти, сорочки, запаски. Верхнім одягом була - вотола (тканина нижчої якості).
Національний одяг описує Микола Гоголь у своєму творі "Ніч перед Різдвом ". Давайте згадаємо красуню Оксану: "Оксана знала, чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як красуня. Коли б вона ходила не в плахті й запасці, а в якому-небудь капоші, то розігнала б всіх дівчат". Згадайте як вона розглядала себе у дзеркалі: " У меня сорочка вишита красним шелком. А какие лентьі на голове, вам век не видать богаче галуна ".
Вчитель. Перед тим, як розглядати окремо різні види одягу, необхідно охарактеризувати тканини, з яких виготовляли одяг.
Учень. Оскільки клімат України досить суворий, найулюбленішим матеріалом для виготовлення верхнього одягу було хутро. Зі свійських тварин використовували шкіру овецьі, з диких — ведмедів та оленів, лисиць та вовків. Іх застосовували для пошиття кожухів. Вовки та ведмеді рідко зустрічаються в українських лісах, тому не дивно, що кожухи з хутра цих тварин стали рідкістю. Оздоблювали хутром з куниць, соболів, бобрів, білок.
У поемі "Слово о полку Ігоревім" Ярославна, плачучи на Путивльській стіні, промовляє: " Полечу я зозулею по Дунаю, омочу бобровий рукав у Каплі - ріці "
Поруч з обробкою хутра, в Україні з давніх-давен вміли виготовляти тканину з льону, коноплі та овечої вовни- все це робили в домашніх умовах.
Льон — найстаріша культурна рослина, яка з’явилась на наших землях ще в період дохристиянської доби.
Конопля запозичена від іранців.
Із завезених тканин найбільш поширені в Україні шовк-наволока. Шовк відігравав колись визначну роль в одязі заможного населення. Одночасно з шовком було багато привезено парчі та оксамиту.
У кінці XVIII ст., коли цариця Катерина II скасувала гетьманщину, зруйнувала Запорізьку Січ, населення України збідніло. Тканини власного виробництва стали майже єдиним матеріалом для вжитку українських селян. Але вони були дуже якісні. Наприклад, після перебування Оноре де Бальзака у 1850 році в селі Верхівці на Київщині, написав : " Верхівці мають досить велике населення; тут існує суконна фабрика, дуже добра. Мені роблять кожух на сибірській лисиці, верх кожуха з тутешнього сукна і це сукно варте французького."
Вчитель. За способом виготовлення одяг українців, як і інших народів, поділяється на шитий і незшитий. Незшитий виготовлявся з одного або декількох шматків тканини, яка огортала стан, драпірувалася в різні способи і утримувалась на тілі за допомогою зав 'язок, булавок, поясів. В українському жіночому костюмі існувало кілька способів його утворення за допомогою незшитих або частково зшитих полотнищ вовняної тканини.
Учень. Незшитий стегновий одяг — запаска, плахта.
Плахта — частково зшитий, розпашний святковий одяг. Виконується з двох полотнищ барвистої, клітчастої вовняної тканини. Полотнища зшивали частково, зшита частина охоплювала фігуру ззаду, а незшиті крила звисали по боках.
Щодо кольору, то плахта була різна, але завжди смуги йдуть вздовж і в поперек і нагадують шахівницю. За походженням плахта - старовізантійський одяг, з усіх слав’ янських народів її мають лише болгари. Про неї є багато приказок.
1. Не було в куми запаски, аж гульк, кума в плахті походжає,
2. Шовкова плахта не к будню, а к святу годиться.
Крім плахти, ще була запаска. Колись в Україні дівчата й жінки у будень, до роботи, носили запаску або дерегу (обгортку). Спочатку — про запаску. Одяг вельми давній. Був він простий, зручний і водночас красивий. Робив молодицю чи дівчину гарною, статною, підкреслював жіночість. Надівали запаски поверх сорочки і одразу по дві (тому й звуться двоплатові) — одну спереду, другу ззаду. І так, щоб по боках, де сходяться краї, трохи визирала сорочка. Вишитий поділ сорочки привабливо виглядав внизу з-під запаски. Кольори запаски були чорні, білі, сині, червоні. Дуже яскраві -жовті, сині, червоні - у гуцулок і бокинь. Ткали запаски з вовни у суміші з шовковими, а іноді й металевими (золотими або срібними) нитками.
Дерега, чи обгортка, подібна до запаски. Це суцільне вовняне полотнище, ткане у поздовжні смуги. Йдучи на роботу, жінки й дівчата обгортали стан і підперезувались вовняним поясом — крайкою.
Вчитель. До шитого одягу відносяться спідниці, сукні, сорочки.
Учень. Спідниця з’ явилась на східних землях України в кінці козацького періоду у XVII ст., але на Заході була відома раніше. Спідниці шили з різних тканин, однотонних, у пасочки, у клітинку, оздоблювали вишивкою. На Волині носили спідниці, які називали літниками. Матеріал для них ткався горизонтальними смугами з яскравих вовняних ниток. На Поліссі носили спідницю - андорак, вона виготовлялась з доморобної тканини червоного кольору, оздоблена на подолі вишивкою.
Учень. Сукня. Це слово зустрічається в ХІІст. Інколи сукні одягали через голову, як і сорочки. Вже і в той час вони вишивались шовком. Зовсім окремо стоїть Поліська сукня. Ця сукня з довгими широкими рукавами, які закінчуються густими зборками біля манжет. Поліська сукня не вишивається, а обшивається спеціально витканими стрічками з червоних вовняних ниток. Такими стрічками обшиваються рукави та низ виробу.
Сорочка належить до найдавнішого одягу. Всіх жіночі сорочки робили з білого лляного та конопляного полотна або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українських сорочок - це їх найхарактерніша особливість. Другою особливістю є вишивка, тому що в різних регіонах України вона різна. Звичайна довжина сорочки - по кісточки, але вона може бути коротшою. У всіх сорочках рукави довгі і широкі.
Вчитель. Всі сорочки поділяються на тунікоподібні з плечовими вставками, з суцільним рукавом, на кокетці. Це пов'язано з засобами з’ єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірі та формі плечової вставки, рукавів та ластовиць (ласток) - клинці, що вшиваються в рукав, за характером призбирування верхньої частини рукава та горловини ( звернення до підручника).
Використовували українці різноманітне оформлення коміра та манжет. Нанесення на одяг орнаментів у давнину мало магічне значення. Орнаменти мали захищати людину від нечистої сили (демонстрація сорочок з різних регіонів України)
Вишивались сорочки різними кольорами, але характерна кольорова гама для всієї України — червоні та чорні відтінки. Пояснення можна знайти в історії.
Лунає пісня "Два кольори "
Учень розповідає ''Легенда про кольори"
У 945 році в Київській Русі відбулося перше повстання древлян. Тут відбувся великий бій. Місцеві жителі дали рішучу відсіч військам князя Ігора, котрі стягнули непосильну данину, а самого князя стратили. Через рік його дружина ,княгиня Ольга, з військом пішла на древлян, захопила місто і жорстоко помстилась його мешканцям. Коростень був повністю спалений, мешканців було перебито або забрано в полон. На довгі роки у вишитих сорочках вдів переважали чорні кольори. Легенди, перекази кажуть, що чорна гама символізувала жіночу тугу. Але поступово з’ являється червоний колір — колір любові і відданості.
Вчитель. Сорочка - найдорожчий подарунок, особливо якщо вона вишита маминими руками. Послухайте легенду про сорочку.
Учень. "Легенда про сорочку"
Давно це було. І було це у нашому краї. Народила мати сина. Лише навчився він ходити, а мати почала вишивати йому сорочку, та таку велику, що вдягне її син, коли йому буде років двадцять. Не один рік шилася сорочка, мала вона вберегти дитину від меча гострого, стріли ворожої, бо більше було війн у нашому краю, ніж мирного життя. Тому вибирала мати найсильніші конопляні волокна, такі, що руки різали, а розрізати їх не могла. Пряла ночами, тому нитки були срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було м’ яке та міцне. Шила поволі, бо за кожним стібком промовляла:
"Хай буде син мій твердого розуму,
Хай сила його буде непереможена,
Щоб серце його було повне
Великої любові до людей,
Як буде воїном, хай волю і славу
Принесе своїй землі."
Більше думок — більше стібків. І не одну сльозу зронила мати на синову сорочку. Минуло 16 літ. Дошила мати сорочку. Пішла з нею до цілющого джерела. Покропила джерельною водою і вдома поклала у скриню. І от знову запалали хати, засвистіли ворожі стріли, почувся плач у коленій хаті. Збирала мати сина на війну. Витягла зі скрині сорочку, дала синові, одягнув він її і почув в собі силу богатирську. Попрощався з матінкою, сів на коня і помчав. Не плакала мати, бо виплакала усі сльози, шиючи сорочку синові. Ось зійшлися два війська. Як тільки зійшло сонце, побачили вороги незвичайного ворога у нашому війську. На воїнові срібна сорочка. Не могли вороги зрушити з місця. Чулася богатирська сила, повипадали з ворожих рук луки і стріли. Так народилася сорочка воїна - кольчуга, яка захищала від ворожої стріли і меча.
Учень. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок (до 100 сорочок), їх ховали у скриню. Існує така приказка:
Я не панна — господиня, в мене сорочок повна скриня.
Вчитель. Вишивали сорочки окремо на будень, окремо на свята. Поганою вважалась та наречена, яка з малку не навчилась вишивати. Про дівчину судили не за кількістю придбаних заморських шовків, а за власноруч виготовлених виробів. Про це говориться ось в такій коломийці:
Чи то тату, тую брати,
Що воли й корови,
Чи то тату, тую брати,
Що чорнії брови?"
"Не питайся, мій синочку,
Чи вона багачка,
Тільки ходи, людей питай,
Яка з неї швачка.
Не питайся, мій синочок,
Брівок на шнурочку,
Тільки ходи, людей питай,
Чи спере сорочку.
Вчитель. Звичайно, бідніші дівчата мали менше сорочок і вони були з домотканого полотна, але були вони гарно вишиті. Вишивали дівчата рушники та сорочки осінніми та зимовими вечорами. Для цього вони мали зручну нагоду - вечорниці. З сорочкою були пов'язані різноманітні обряди
Учень. Напередодні весілля дівчина вишивала молодому і його батькам по сорочці. У неділю після весілля свекруха дарувала сорочку невістці, а коли народжувалась дитина, то невістка дарувала сорочку свекрусі. Шлюбні сорочки ховали далеко в скриню і передавали з покоління в покоління. Були і родинні сорочки — з однаковою вишивкою у всіх в сім ї.
Вчитель. Жінки і чоловіки носили теплі безрукавки, хутряні або сукняні, які називались корсетками.
Учень. Корсетки одягали поверх сорочок, їх шили з тонкої вовняної тканини — оксамиту, шовку, оздоблювали вишивкою, аплікацією, декоративними швами. Дівочі корсетки були гладкі, а жіночі мали складки, які називались вусами, їх було 5 або 7. Довжина корсетки різна - по пояс, або до колін. Довгі корсетки носили тільки на Полтавщині, на Заході носили дуже короткі, їх називали лейбиками. Корсетка надавала костюму виразності й добре поєднувалась з усіма іншими складовими частинами. Корсетки виготовлялись темно-синього, чорного кольорів, у квіточки, з аплікацією або вишивкою (демонстрація корсеток)
Вчитель. Зими в Україні були холодні, тому важко було зимою без кожуха або шуби. Кожухи шили з овечої шкіри.
Учень. На Київщині та Лівобережній Україні носили кожухи довгі, приталені, із стоячим коміром, оздоблені чорними або сірими смужками. Кожухи залюбки носили і чоловіки, і жінки. Щоправда, жіночі були переважно білі, щедро розшиті кольоровими шнурками та барвистими нитками.
Різновидність кожуха –це кожушанки без рукавів - кептар — їх носили в Карпатах. На Буковині кептарі оздоблювали гарною різнобарвною вишивкою, вовняними чи шовковими нитками, іноді трапляється аплікація. В умовах гірського життя при гірському кліматі, де часто змінюється погода та віє вітер, кептар є дуже практичним одягом.
Вчитель. Невід ‘ємною частиною народного одягу були пояси, головні убори, взуття і прикраси.
Учень. Пояс виконував різноманітні функції. За їх допомогою закріплювався поясний та розшитий одяг. Такі пояси називались "крайками ". Вони були оберегами та прикрасами, вони були неповторними. Пояси були ткані і плетені. Здавна була традиція зображати на поясах знаки і обереги, символи і емблеми. Ширина поясів була від 3 до ЗО см.
З давніх-давен українське жіноцтво не було байдужим до прикрас. Жінки та дівчата гетьманської України прикрашали себе справжніми коралами, або як їх називали, добрим намистом. Воно, до речі, високо цінується і в наш час. Колись носили жінки на шиї і дукачі-золоті, срібні монетки, або фальшиві дукати, що спеціально виготовлялися місцевими ювелірами. Існував такий звичай: хрещений батько дарував золотий дукач своїй похресниці, коли їй виповнювався рік. На Західній Україні були розповсюджені прикраси з бісеру, так звані ґердани.
Вчитель. Багато можна розповідати про народний одяг. Український народний костюм витримав часову перевірку і протягом багатьох поколінь удосконалювався. Він сприймається як високохудожній витвір народної творчості. Всі його елементи доцільні і пов'язані між собою: колір тканини, єдність орнаменту вишивки і крою. У сучасному одязі фольклорного стилю модельєри використовують як вишивку, так і елементи крою народного костюму, (демонстрація зразків)
VІ. Закріплення вивченого матеріалу.
• Як називалось найдавніше вбрання в Українї?
• Як можна пояснити виникнення регіональних варіантів вбрання?
• Чим відрізнялося дівоче вбрання від жіночого?
• Яка техніка вишивки найбільш розповсюджена на Україні?
• 3 якої сировини виготовлялось полотно для одягу?
• Які кольори ниток переважали у вишивках?
• До якого одягу відноситься плахта і запаска?
VІІ. Домашнє завдання:Намалювати ескіз народного вбрання тієї місцевості звідки родом твої батьки і описати його.

Автор: 

Пасішниченнко Л.А. - викладач спецпредметів швейного профілю ВПУ-34 м. Стрия

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі