Користувацький вхід

Криниця - народний символ України

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Криниця – народний символ України
«До води , як і до хліба, завжди пошана велика.»

Родинне свято. 3-й клас
Ганна Бородайкевич, учителька початкових класів Олешівського НВК Тлумацького р-н ,Івано-франківської обл.

Мета. Познайомити дітей з символами українського народу.
Формувати уявлення про те,як шанобливо і бережливо ставились
наші предки до криничних джерел.
Виховувати гуманне ставлення до природи та почуття болю за ті
збитки, що завдали їй люди.

Обладнання. Криниця, тин, лавочка, глиняний кухлик, глечик, дерево, відро,
коромисло.

Зал святково прикрашений, на передньому плані криниця.
Звучить українська народна пісня «По той бік гора».

СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ
Дівчина.
Пекучий день, щебечуть птиці
То яворів шумлять ряди
Я із прозорої криниці
Нап’юсь холодної води.

Хлопець. –Дійсно, що може бути приємнішим у спеку напитися прохолодної
джерелиці. Здавна кажуть в Україні: «До води, як і до хліба, завжди
пошана велика.»
Дитина . Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж, без
води. Ковток прозорої джерелиці зцілює мандрівників, поновлює
сили хліборобам у спикотливі жнивні днини, дарує радість пастухам.

Дитина. Здавна в народі кажуть: « Яка криниця-такий і господар, який поріг -
така й господиня.» У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася
не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків
люди намагалися оздобити свої обістя мистецькими витворами.
Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто
в полі цебенять живі джерела .Їхню невгамовну течію прихорошено
чиїмись турботливими руками...
Дитина . -Давайте сьогодні поговоримо про воду: як шукали, як добували.
Поговоримо про криницю: як оздоблювали ,як та чим обсаджували,
як оспівували в піснях і прислів’ях. Діду, розкажіть нам як шукали і
добували воду.
Дідусь. Село наше здавна славилось гарними криницями ,бо жили в ньому
люди, що вміли різними способами віднаходити криничні джерела.
Робили це за допомогою двох вербовиг прутиків. Брали їх у правицю
й обстежували ті місця , де ріс найгустіший спориш. Якщо листочки
на прутиках тягнулися до землі - можна на тому місці копати криницю.
Такий спосіб звався - лозошуканням.
( Дитина перебиває розповідь дідуся )

До речі ,і досі існує звичай, згідно з яким будинок не починають
зводити доки лозошукачі не перевірять наявність джерела.
Дідусь. (Продовжує розповідь) На розчищених місцях розкладали сніпочки
з житньої соломи. На заповітне місце вказував найвологіший сніпок.
Те чаклування доводилось проводити кілька ночей підряд,
переходячи з одного місця на інше,а щоб не всі сніпки проймалися
вологою ,то ночі для цього обиралися безросяні.
Бабуся. Перед тим , як викопати криницю , відбувалося ритуальне дійство. Коли
місяць набирав сили, обрана гуртом жінка кидала в копанку волошку, а
дідусь накривав її капелюхом, аби нечистий воду не каламутив. Чотири
кращих господарі починали копати з чотирьох кутів, відкидаючи глину на
« штири дороги», щоб пересікти хід до неї усяким руйнівним силам.
Колись була в Україні традиція будувати криниці на узбіччях людних
шляхів, аби кожен , хто проходив тим шляхом , міг напитися води.
Будували криницю, як і хату, толокою, тобто гуртом.

Дитина. Ось як писав Т. Шевченко:
Та й викопав при дорозі
Глибоку криницю
(Не сам-один: толокою
Йому помагати приходили
Криницю копати).
Криниці бувають круглі і квадратні, кам’яні і дерев’яні, криниці з журавлями.

Дитина А пісню пам’ятаєте:
Копав, копав, криниченьку
У вишневому садку.
Чи не вийде дівчинонька
Рано вранці по воду?
(виконується пісня)
Дитина А мій дідусь розповідав мені, що над криницею зводили зруб(показує малюнок), встановлювали «журавля».Тягнути воду «журавлем» зручно. А крім цього, споруда ця нагадує справжнього журавля-птаха, якого дуже люблять і шанують українці.
Дитина. -Однак, чому власне журавель?
Дитина.Про криницю –журавля між людьми ходить така легенда.
Колись у сиву давнину мале хлоп’я заблукало у лісі. Захотілося йому пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю, але зовсім знесилився і не міг дістати звідти води. Аж тут у небі з’явився журавель. Птах спустився біля криниці, нахиливши свою довгу шию, дістав води з неї . Хлопчик напився і подякував журавлеві. Це дало йому сили і він знайшов стежку додому.У пам’ять про доброго птаха люди почали ставити біля криниці дерев’яних журавлів ,за допомогою яких спускали відро й набирали воду.
У викопану криницю кидали хрестик з воску, освячений Йорданом, сипали освяченого маку. Біля криниці садили вербу або калину, а під вербою робили лавочку.
Дитина .А чому саме садили коло криниці калину або вербу?

Дитина. Я тобі зараз розповім одну легенду.
Жила собі дівчина Калина, яка дуже любила квіти, птахів, звірів, доглядала за ними. Злі люди дізналися про це і вирішили зачарувати дівчину. Коли Калина підійшла до криниці, щоб напитися води, то вороги перетворилт її на кущ. Мати Верба прибігла рятувати доньку, та було пізно. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду і проросла над нею вербою. Минуло відтоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнавали лихих чарів.
Дитина.(читає вірш) Криниця
Хай кожному нині присниться
Прозора , немов льодок,
Це слово співуче –криниця,
Дзвінкої води холодок.
В бджолинім настоянім гулі,
Де радість, а зовсім не зло,
Пив спрагло у липні минулім,
Отам біля верб, за селом .
Схилилась верба гостролиста,
Світились очима братки,
Й дитинство згадав я-
Колись-то
Читав я ті добрі казки.
Опеньки в беретах казкових,
Птахів заплелися сади...
Поїдьте ж бо обов’язково,
Скуштуйте з криниці
Води!
Скуштуйте - і знову поманить,
До себе вона позове,
Хто пив її ,той-таки , мабуть,
Сто літ молодим проживе!

(Виконується пісня )
Дитина. У Галичині криниці зводять у дворах, на Гуцульщині вони частіше закритого типу (у стайні, в сінях).Старі люди розповідали ,що господар пригощаючи гостя чи подорожного водою, приповідав : «Пийте на здоров’я, хой бог дасть вам сили.» Ця традиція збереглась і до нині.

Дитина.Воду глибоко шанували наші предки.
Особливо велику магічну силу мала так звана «непочата вода», набрана в криниці до схід сонця. У ній настояній на зірницях купали новонародженого, нею напували корів, щоб давала більше молока,і вмивалися , щоб не боятися лихого ока.
Колодязь потрібен був людині, як саме життя.В народі кажуть: «Де вода – там і життя!»
Згадаємо хочаб такий факт, що жодна фортеція не обходилася без
криниць.
Дідусь. Розкажу вам оповідання яке оповідав сам Нестор –літописець із святої Києво-Печерської лаври золотоверхої, а називається воно «Чудодійні криниці».
У літо дев’ятсот дев’яносто сьоме, набігли на місто Білгород ,що
лежало неподалік від Києва, люті вороги. Набігли і стали під високими мурами.
Не день, не два тривала ворожа облога.З’їли білгородці всі свої запаси ,і почався у місті голод.
- Не буде нам рятунку ,помремо всі,- забідкалися люди, -треба здаватися. Може хоч з нас хто - небудь уціліє. А один старий дід і каже:
- Спробуймо напасників перехитрити. Тільки принесіть у кого ще лишилось по жмені борошна. Та зробіть затірку, та викопайте криницю, та поставте в неї діжечку й затіркою наповніть. Потім викопайте ще одну криницю й опустіть туди в діжці розбавленого водою меду.
От люди так і зробили. А далі , як надумав дід, гукають ворогам.
- Егей, нехай кілька ваших прийдуть та подивляться, як нам водиться
в обозі .Вибрали 10 кращих мужів своїх тай прийшли. А ті й виду не
подавши , кажуть:
- Пощо ви губите себе? Хоч 5 літ під мурами стійте, хоч 10 - все
одно нічого не вистоїте.
Гляньте які в нас криниці чудодійні: в одній затирка ,а в другій –
медяний відвар. Їж та пий собі до схочу.
Опустили вороги відро в одну криницю, в другу :от дивне!
-Сама земля білгородців годує.
Вернулись вони до своїх , розповіли про все-і обійняв ворогів страх і
відступили вони від Білгорода без бою.
Дитина. Чи не про таку криницю писала Ліна Костенко
А он же, бачиш, в камені криниця,
Маленьке відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця-
Оця пробита в камені криниця,
Коли рятунку ждать невідкіля.
Дитина.-А мені бабуся розповідала, що досі в багатьох місцях України існують
жертовні криниці, де під час певних календарних свят проводять
ритуальні освящення води. Цей ритуал супроводжують пожертвою
грошей в криницю. Місце поблизу таких криниць вважалося священним.
Дитина.—Хочеться згадати сьогодні ще й про криницю на Почаївській
горі. Кажуть , що там ,де ступила Божа Мати, потекла чиста, як
роса, цілюща , холодна вода. Люди потяглись до цього джерела на горі,
вірячи в її цілющу силу.Великим дивом було те, що вода текла не з-під
гори, а з її вершини.Таких криниць по усій Україні є багато.
- Згадаймо сьогодні про деякі криниці нашого Великого Кобзаря- Тарасові криниці.
Малим хлоп’ям Тарас разом зі своїм дідом Іваном ходили пішки до
Мотринського монастиря, що в Чегиринському районі.
Йшли вони довго хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і
придорожні притомилися. Сіли , поїли, що бог послав, захотіли пити. Ось
неподалік вони й запримітили маленьке джерельце і почали розгрібати
навкола. Незабаром звідти забила вода.Та ще ж яка смачна! Напились ,
відпочили і пішли далі.
А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів,
тамуючи спрагу багатьох людей. Її називають Тарасовою.

Дитина.Здавна у народі криницю оспівують у піснях,увінчують у
прислів’ях ,легендах.Давайте заспіваємо пісню «Ой у полі криниченька».

-А я читала у збірнику «Савур –могила» про таку чудодійну криницю.
Жили –були дід і баба –старі –старі.От пішов дід раз у степ на полювання
Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться –криниця! Він узяв напитися
води, а тоді ще й умився – і став молодим! Він зараз же й додому. А баба
його насилу впізнала.
Дід послав і бабу, щоб теж умилалася та й помолоділа. А баба зраділа!
Аж побігла! Побігла – і нема.Дід чекав-чекав,а баби все нема та й
нема. Пішов він тоді до криниці її шукати. Прийшов туди – нема, тільки
якесь дівчисько тут цяцьками грається.
А то ж була його баба.Як прийшла вона до криниці , та як допалася до
води умиватись, то вмивалася аж поки дитиною не стала.
(Діти по черзі розповідають прислів’я про криницю.)

До доброї криниці стежка утоптана.

У сусідній криниці завжди солодша вода.

Силою копати колодязь-води з неї не пити.

Не брудни криниці,бо схочеш водиці.

Не знаємо ціни воді поки не висохла криниця.
Учениця. А я зібрала повір’я про воду.
Вода здавна була обожувана, як сонцева сестра.
Люди кажуть : «Будь багатий , як земля, а здоровий , як вода!»
Хто нап’ється правдивої живої води, той набував собі великої сили ,а
коли недужий, зцілювався.
Вода особливо уілюща, коли вона чиста, або з місця, де сходяться три
річки.
Умитися молодим обом разом –це символ одруження.
Коли молода входить до нового двору ,її кроплять водою.
Старші люди завжди п’ють воду з непокритою головою,а перед питтям
перехрестяться.
Учениця.А мене бабуся навчила ось таких замовлянок
Добридень, кринице-водице!
Земля Тетяна, вода Уляна!
Ти очищаєш каміння, креміння, луги, береги.
Я буду на поміч води набирати,
Своє тіло обмивати
Від ворогів напасті, від хворіб.
Хлюпаю я на свою землю.

Дитина.Із криниці-студениці,
Що під вишнями в саду,
Я водиці –льодяниці
У відерце наберу.
Дам напитись ,освіжитись
Я малятам в холодку
Їм водиця –льодяниця
Буде завжди до смаку.
(П’є воду,тихенько підходить ,прискається водою на всіх дітей,
діти втікають).

Сценка «Солодка вода»
(Тато рубає пеньок) .
Василько.Навіщо це ви рубаєте?
Тато.(випростовується ,витирає спітніле обличча)Молодняк краще ростиме,та й паливо з них непогане.Ану,хлопче,відійди,-і,поплювавши на долоні ,знову махнув сокирою.
Василько лягає горілиць на траві неподалік від тата .Заклавши під голову руки спостерігає.
Тато .Ти там не заснув ?
Тато помалу іде до джерела(в миску налито води,обкладено травою або сіном)Знімає шапку ,стає навколішки до води, смачно прицмакує. Потім повільно підводиться, проводить рукою по губах.
Солодка.
Василько.Як це,солодка?
Тато.Як узвар
Василько.Та! ..(маше рукою) Не вигадуйте.Яж куштував.
Тато.Бачиш , хлопче, не всім вода солодка.
(кладе руку хлопцеві на плече).
Ось що ,Васильку, я піду по тачку, а ти позбирай дрібніші дрова та знеси їх до купи.
Василько. Краще я побіжу по тачку.
Тато.Ні, піду я, тачку треба полагодити.
(батько іде ,а син береться до роботи,збирає,рубає дрова.)
Василько.Хіба, я не можу. (Рубає,витирає піт)Подумаєш!
(З усієї сили рубає. Потім втомлений іде до джерела, стає на коліна п’є воду, передихає і знову п’є.)
Так ось чому вода солодка.!

Тато. Де стали в ряд стрункі ялинки,
Гойдають зелень молоду
Там й досі батькова криниця
Хлюпоче в рідному саду.
Було колись, як спрага брала,
Ми - невгамовні дітлахи -
До неї низько припадали,
Немов знесилені птахи,
Прийти б до неї знов, напитись
Її прозорої снаги
І низько-низько їй вклонитись
За всі несплачені борги.
Дитина.Я все люблю в своїм краю:
Криницю ,звідки воду п’ю,
І повні гомону ліси
Та дзвони срібної роси....
Дитина .Криниця на дорозі край села,
І журавель ,похилений над нею.
Куди б мене дорога завела,
Я буду завжди з рідною землею.
Бо тут мій дім і тут моя рідня,
І тут священні предкові могили.
Душа моя не прожила б і дня
Без тих країв,які мене зростили.
Я їх люблю і поки буду жив
Трудитиму і розум свій,і руки,
Щоб на землі,яку я так любив.
Жили щасливо діти і онуки.

Мати. Невмирущою називають криницю. І ми розуміємо:вона невмируща,поки оточена людською турботою і любов’ю.
«З глибокого струмка починається ріка»,-залюбки співають дорослі і діти.Справді,наші великі водойми починаються з малого :озера,ріки-із струмків, струмки-з джерел.Піклуватись про них –значить ,піклуватись про красу Батьківщини,берегти загальнонародне надбання.

Криниця воду кликала,
Щоб та десь не пропала.
Не дай-бо,доле, зникнути
Пісням ,що мати наспівала.
Не дай з добром забути,
З яких джерел я воду п’ю,
Щоб пам’ятати ,не забути
І на якій землі стою.

Кажуть люди,скільки криниць на землі , скільки зірок на небі. І якщо вам доводилось бачити, як падає додолу небесниця, знайте- то десь замутилось джерело.Отже , дорогі друзі, щоб не згасали зірки, оберігайте живі батьківські криниці.

Тихо біля хати схлипує криниця
І скрипить до мене довгим журавлем:
«Покуштуй , дитино, чистої водиці
І скажи по правді, як це ми живем.
Півсела щоранку з мене носить воду,
А ніхто й не знає , хто мене копав.
Як же зберегти нам пам’ять родоводу,
Щоб не всох наш корінь ,марно не пропав?»
Хто ж копав криницю? Може , мій прапрадід?
Може мій прапрадіт? Чи ще їхній дід?
Прилітає вітер до моєї хати,
Замітає давній до криниці слід.
Вже нераз куштую із криниці воду,
Соромно не знати,хто її копав.
Зберігаймо ж , люди, пам’ять родоводу,
Щоб не всох наш корінь, марно не пропав!
Пісня.(На вибір)

Автор: 

Бородайкевич Ганна Іванівна, учитель початкових класів, Олешівський НВК (ЗОШ І-ІІ ст.ДНЗ).

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі