Користувацький вхід

Останні публікації

Доповідь «Стилі сімейних відносин та емоційне самопочуття дитини»

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Сім'я - найдавніша і найстійкіша соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.
Сім'я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.
Спілкування батьків з дитиною зумовлюється установками стосовно неї, які відображають особливості їх сприймання та розуміння дитини.
Від того, як батьки сприймають і розуміють дитину, її потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з нею, залежить сприймання і оцінка дитиною себе, формування позитивного чи негативного образу «Я», прийняття чи неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації дітей.
І.С. Кон вважає, що немає ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки дитини, який би не залежав від сімейних умов сьогодні чи в минулому.
Сім'я має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини. Вона бере уже з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я і виховання, дає початкові знання про оточуюче, вводить і керує ними в цьому світі, виробляє уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.
На думку Л.І. Анциферової, сім'ї належить ціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких - інтенсивність та багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, ін. члени сім'ї), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, що найбільш повно відповідають потребам розвитку дитини, її емоційного світу і культури, багатого спектру вищих людських почуттів.
Р.М. Капралова описала, зокрема, дітей, що росли при гострому дефіциті спілкування з дорослими і повній відсутності педагогічної і виховної роботи. Рівень соціального розвитку таких дітей виявився вкрай низьким, що знаходимо у вираженні відсутності уваги і інтересу до дорослих, апатичності, пасивному ставленні до оточуючих. Відсутність материнської турботи приводить до психічної депривації, з якою пов'язане відхилення в розвитку.
В системі внутрішньосімейних стосунків головними виступають відносини між подружжям. Вони створюють сім'ю і визначають її обличчя. Саме від характеру і стану подружніх взаємин залежить морально-емоційний клімат сім'ї і її виховні можливості.
Як відомо, ступінь морально-емоційної повноти і виразності подружніх стосунків по-різному представлена в таких (з точки зору її структури) типах сімей, як демократична, авторитарна і перехідного типу. Відповідно неоднаковий їх вплив на розвиток дитини.
Цікаві порівняльні дослідження, проведенні в колишньому СРСР, США, Данії. Дослідниками Д. Кенделем і Г. Лессером виявлено, що демократичний тип сім'ї має виховний вплив, а також встановлено, що, зокрема, в сім'ї з більш високим рівнем демократизації сімейних стосунків значно вище успішність дітей в школі, більш розвинуті такі якості, як доброта, працелюбство, самостійність, безкорисливість, скромність, самокритичність. Діти з таких сімей мають кращу підготовленість до ролі майбутнього сім'янина, структура їх життєвих цілей представляє більш соціальну цінність, ніж у дітей з сімей із низьким рівнем демократизації подружніх взаємин.
Дослідження дітей з благополучних сімей показало, що більшість дітей мала позитивну вольову направленість.
За результатами отриманими В.А. Горшковим у 89,4% дітей в сім'ях з дезорганізованими стосунками зафіксовано почуття страху, відсутність навичок культури спілкування, спостерігається озлобленість, протиріччя інтересів, у 58,7% респондентів - сором за батьків і т.д.
Неблагополучна сім'я негативно впливає не тільки на пізнавальну діяльність, але і на мовний розвиток дитини.
Встановлена також закономірність, відповідно якій діти, виховані в конфліктній сім'ї, виявляються погано підготовленими до подружнього життя.
І.І. Друкаров вказує, що постійні конфлікти між батьками стають причиною дитячої злочинності. Таким чином, патологія сімейних відносин проектує надзвичайно широкий спектр аномалій.
Виходячи з вищесказаного, я хочу дати вам кілька порад, виконання яких забезпечить єфективну взаємодію з дітьми і зробить взаємини батьків і дітей у сім'ї спокійними і теплими:
• Спілкування не може будуватися на основі авторитарного тиску на дитину. Воно не підпорядковується формулою «Дорослий завжди правий, тому що дорослий». Дитина прагне до рівноправності і не розуміє, чому дорослим можна, а йому не можна. Завдання дорослого показати доцільність і корисність своїх вимог. Тому краще використовувати не «вимога – заборона», а «вимога – пояснення».
• Важливо вміти вислухати дитину. Кожна людина має свою думку, дитина теж. Завдання дорослого: переконати, якщо дитина не права, погодитися, якщо дорослий не правий, вміти визнати свої помилки. Потрібно обов'язково по-хорошому сперечатися з дітьми, вчити їх доводити, відстоювати свою думку і водночас розвивати вміння погоджуватися, прислухатися до думки інших.
• Не загрожувати, не застосовувати фізичне або емоційне насильство, а також не обіцяти нагород. Контроль за виконанням вимоги повинен бути прихований від дитини, щоб у неї не виникло думки, що ви їй не довіряєте. Похвала, нагорода повинна бути результатом виконання вимог.
• Необхідно вчити дітей спілкуватися, треба познайомити їх з правилами доброзичливого спілкування. Самим бути хорошим прикладом для дитини, в сім'ї дотримуватися однакових вимог до неї, бути терплячим до її безпосередності.
• Знайти золоту середину між репресією по відношенню до дитини і вседозволеністю.
• Не робити дитину інструментом свого настрою і почуттів.

Автор: 

Матяш Олена Євгенівна

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі