Засоби милозвучності української мови

Цікаві явища морфеміки та словотвору

Неморфологічні засоби словотвору

Пароніми

Фразеологізми

Стилістично забарвлені мовні засоби

Омонімічність частин мови та їхніх форм

Синтаксичні функції морфологічних форм

Синтаксична синоніміка

Аналогія структури мовних одиниць різного рівня

Період

Парцеляція

 
ЗАСОБИ МИЛОЗВУЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків. Найважливіші з цих особливостей:

1. Майже всі голосні (крім ненаголошених [е] , [и]) та приголосні звуки вимовляються виразно: голосні не редукуються, тобто не скорочуються у вимові (розум — морозом, терплячі —
   терплячи); дзвінкі приголосні в кінці складів і слів не оглушуються (гриб — грип, казка — каска).
2. У багатьох словах є або повна відповідність голосних і приголосних звуків, або ж незначна перевага приголосних, і це забезпечує плавність висловлювань: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні, Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині (Шевченко).
3. Різниця у вимові наголошених і ненаголошених складів невелика, і це не тільки надає звучанню м'якості, але й дозволяє в поетичних творах застосувати варіанти наголошування:
   
   Чорні очка як терен, як терен, як терен... (Народна творчість).
   
   Два кольори мої, два кольори... (Павличко).
4. Вільний наголос у словах української мови забезпечує різноманітність римування в поетичних творах, оптимальне використання рим чоловічих, жіночих, дактилічних:
   
   Щоб жить — ні в кого права не питаюсь, Щоб жить — я всі кайдани розірву (Тичина).
   
   Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти? (Грабовський).
5. Фонетичні варіанти префіксів від- — віді- (віддати — відібрати), од- — від- (одвіку — відтоді), з-, зі-, с- (зробити, зібрати, спитати), прийменників з, із, зі (знайомі з Америки, гість із Грузії, поїзд зі Страсбурга), над — наді (над ними, наді мною), часток же — ж, би. — б (була ж — був же, пішла б — пішов би), чергування і — й, у — в у префіксах, службових та самостійних частинах мови (ліс і поле, моря й озера; він іде — вона йде; хтось узяв — люди взяли; вода в озері — журавель у небі), паралельні форми закінчень -їм — -ому у прикметниках, порядкових числівниках, займенниках, дієприкметниках (на безлюднім острові — у далекому плаванні) дозволяють ужити ті засоби, що гармоніюють зі звуковим складом інших слів.
6. Звукові збіги слова і частини іншого слова створюють своєрідне враження відлуння: Буду я навчатись мови золотої... в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою (Малишко).
7. Завдяки вільному порядку слів можна створювати поетичні рядки з паралельним (як у попередньому прикладі), симетричним або контрастним розташуванням членів речення (наприклад, означень і означуваних іменників): Я обізвуся до них Шелестом тихим вербової гілки. Голосом ніжним тонкої сопілки, Смутними росами з вітів моїх (Леся Українка).

Уміти скористатися з тих можливостей для досягнення милозвучності, які надає нам наша мова, — важливий показник мовленнєвої культури.
до змісту
 
ЦІКАВІ ЯВИЩА МОРФЕМІКИ І СЛОВОТВОРУ
У процесі систематизації засвоєних у попередніх класах відомостей із морфеміки і словотвору є нагода зосередити увагу на нових фактах і процесах.
До них належать:

1. Багатозначність суфіксів і префіксів. Наприклад, суфікс -ин- в іменниках може означати невеликий розмір предмета (хатина) або одиничність (картоплина), суфікс -ува- у прикметниках має значення неповного вияву ознаки (червонуватий), а в дієсловах — незавершеної
   дії (виконувати); префікс при- означає приєднання (пришити), наближення (прибігти), неповну дію (пригнути) тощо;
2. Синонімічність суфіксів (одесит — полтавець — рівняний — москвич; кларнетист —кобзар — скрипаль) і префіксів (нахилитися — схилитися, підбігти — прибігти);
3. Антонімічність префіксів (в'їхати — виїхати; недозрілий   —   перезрілий)  і  суфіксів (рученька —ручище, дідусь — дідуган, собачка — собацюра);
4. Звукові збіги префіксів і суфіксів та частин кореня (дозрівати — дозувати, хлібина — малина, лисиця — полуниця);
5. Поєднання в одному звукові елементів двох частин слова внаслідок чергування та злиття
   приголосних: козак + ськ —> (козакський) —> козацький, Одеса -г ськ —> (одесський) —> одеський;
6. Спрощення структури слова: дати + р —> дар; пити + в —> пиво;
7. Зв'язані корені (які вживаються тільки разом з іншими частинами слова): палиця — палець — пальчатка, брати — добір — вибори;
8. Поєднання двох способів словотвору (крім префіксально-суфіксального):
   • основоскладання і суфіксації: чорноморський <— Чорне море + ськ(ий)

     на відміну від чистого словоскладання: товст-о-лобик;

   • основоскладання і безафіксності: водогін <— гнати воду;

9. Різний процес утворення подібних за будовою слів: прообраз <— образ (префіксальний), прохід <– проходити (безафіксний), просинь <– синій (префіксально-безафіксний), роздивитися <— дивитися (префіксальний), розглянутися <— розглянути (суфіксальний), розсістися <— сісти (префіксально-суфіксальний).

Не зайвим буде і розгляд різних варіантів абревіації, коли складноскорочене слово утворюється:

• із частини першого і повного другого слова: медакадемія, стінгазета, спортінвентар;
• із частин двох або кількох слів: кол(ективне) госп(одарство), рай(онний) військ(овий) ком(ісар), нар(одний) деп(утат);
• із частини першого слова і початкових звуків інших слів: рай(онний) в(ідділ) н(ародної) о(світи);
• із початкових звуків усіх слів словосполучення: Українська Повстанська Армія —> УПА, реєстрація актів громадського стану —> рагс;
• із назв початкових букв: Українська Народна Республіка -> УНР (уенер), Служба Безпеки України —> СБУ (есбеу).

до змісту
 
НЕМОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
У V-ІХ класах неморфологічним способам словотвору приділено дуже мало уваги. У старших класах їх можна розглянути дещо ґрунтовніше у зв'язку з узагальненням вивченого матеріалу лексики, морфології, синтаксису.

1. Тема "Переносне значення слів" виводить на лексико-семантичний спосіб словотвору, у процесі якого слово не змінює своїх фонетичних та граматичних характеристик, змінюється лише
   його лексичне значення, внаслідок чого ручка означає вже не маленьку руку, a те, за що беруться рукою (ручка лопати, ручка від дверей) або й інструмент для письма (кулькова ручка).
   
   Прикладами можуть слугувати і слова спинка (стільця), ніс (корабля), крило (будинку), стріляти (не з лука, а, скажімо, з гармати), олівець (виготовлений не з олова, а з графіту).
2. Систематизація вивченого про частини мови дозволяє розглянути конкретні випадки переходу з однієї частини мови до іншої на основі зміни ролі слова у структурі речення (морфолого-синтаксичний спосіб словотвору):
   
   Молода берізка віти розпустила. — Молода запрошує на весілля. (Перехід прикметника в іменник);
   
   Юнак, вихований в інтелігентній сім'ї, викликав довіру. — Хлопець вихований, ввічливий. (Перехід дієприкметника у прикметник);
   
   Купив один альбом і два зошити. — Вас шукав один ( = якийсь) чоловік. (Перехід числівника в займенник);
   
   Перший екзамен складено успішно. — Перший (= найголовніший) обов'язок кожного — бути гідним громадянином своєї держави. (Перехід порядкового числівника у прикметник);
   
   Ніхто собі зла не бажає. — Жили собі дід і баба. (Перехід займенника в частку);
   
   Озирнися довкола. — Діти бігають довкола (= біля) машини. (Перехід прислівника у прийменник).
3. Розгляд структури словосполучень дає змогу простежити приклади злиття головного і залежного слова у єдину лексему (лексико-синтаксичний спосіб словотвору):
   
   Вкажіть в анкеті місце свого проживання. — Вкажіть своє місцепроживання.
   
   Сосна і ялина вічно (= постійно) зелені. — У парку ростуть вічнозелені дерева

до змісту
 
ПАРОНІМИ
Узагальнюючи відомості, пов'язані з темою "Лексичне значення слова", можна розглянути ще одну групу слів — пароніми (від грец. para — біля, onyma — ім'я). Це слова, подібні за будовою, але різні за значенням. Вони здебільшого. утворені від того самого кореня за допомогою різних префіксів і суфіксів. Порівняйте: надягнути — одягнути; музичний — музикальний; чисельний — численний; земельний — земний — земляний — землистий; посмішка — усмішка; громадський — громадянський; перекладний — перекладацький; повстати — постати і т. д. Будучи спільнокореневими, такі слова часто відрізняються один від одного способом творення. Так, перекладний утворене від слова переклад, а перекладацький — від слова перекладач, громадський — від слова громада, а громадянський — від слова громадянин.
Паронімами є й слова, близькі за звуковим складом, але різні за походженням і значенням, наприклад, кампанія і компанія. Перше з них означає ряд заходів, спрямованих на виконання певного завдання (виборча кампанія), утворене від французького campagne — похід. Друге — італійського походження (cam — разом i panis — хліб), означає групу осіб, пов'язаних спільною діяльністю чи спільними інтересами.
Паронімічні слова, оскільки вони мають різні значення, відзначаються й різною лексичною сполучуваністю: земельний кодекс, земна куля, земляний вал, землистий колір; громадська організація, громадянське суспільство; музичне училище, музикальна дівчинка; надягати пальто, одягати дитину; народ повстав, постало завдання і т. д.
Звукова близькість паронімів спричинює неприпустиме вживання їх один замість одного. Це досить поширений вид лексичних помилок. Враховуючи це, на особливості вживання паронімів постійно звертають увагу автори посібників із культури мовлення — Б. Антонєнко-Давидович, А. Коваль, Є. Чак, О. Пономарів.
Пароніми широко вживаються в поетичному мовленні як засіб увиразнення, наприклад, у Ліни Костенко:

Не знаєш сам — ти бранець чи обранець; Давно і дивно. Дивно, як давно; Дивись. Давись сльозами.
до змісту
 
ФРАЗЕОЛОГІЗМИ
Оскільки в 6 класі в учнів сформовано лише загальне уявлення про фразеологізми і фразеологію, в 10 класі є можливість значно розширити і поглибити їхні знання з цього питання. Передусім варто зосередитися на значенні фразеологізмів, орієнтуючись на знання про значення слова. Адже серед фразеологізмів є і багатозначні (роззявити рота може означати і здивування чи захоплення, і неуважність, і грубі висловлювання з якогось приводу), і синонімічні (одним миром мазані — одного поля ягоди; не розпускати язика, тримати язик за зубами, ніби води в рот набрати близькі за значенням до слова мовчати), і антонімічні (хоч греблю гати — багато; як кіт наплакав — мало).
Фразеологізми здебільшого мають певне стилістичне забарвлення, яке визначає сферу їхнього вживання. Порівняйте, перекувати мечі на плуги (орала) має книжне забарвлення, потрапити в пастку — нейтральне, ускочити в халепу — розмовне, умиватися сльозами — книжне, ревма ревти — розмовне. У зв'язку з цим одні з них вживаються переважно в публіцистиці, рідше — в художній літературі, інші можна використовувати в будь-якому стилі, ще інші застосовуються в побутовому мовленні. Фразеологізми розмовного забарвлення широко використовуються як засіб увиразнення й у художніх текстах. Характерно, наприклад, нанизування фразеологізмів:

В них теж чогось вискакували клепки, розсихалися обручі, губилися ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п'яти і на в'язах стирчала макітра (Стельмах).
Заслуговує уваги й походження фразеологізмів: серед них є і запозичені, перекладені з інших мов (манна небесна, блудний син — із Біблії, над розбитим коритом — із казки О. Пушкіна, троянський кінь — з «Іліади» Гомера), і власне українські — створені як діячами української літератури і культури (Славних прадідів великих правнуки погані — Т. Шевченко; Лиш боротись — значить жить — І. Франко), так і самим народом внаслідок осмислення його багатовікового досвіду (передати куті меду – із кулінарної практики, заговорювати зуби — із практики знахарів, перелітна птиця — зі спостережень за птахами, не відходячи від каси — із фінансових стосунків, влучити в десятку — із висловлювань стрільців-спортсменів, дати відкоша — на основі дій запорозьких козаків, які кошем називали військовий табір).
Об'єктом уваги може стати і структура фразеологізмів (аналогічна будові словосполучення або будові речення), і міра збереження лексичного значення компонентів: узвичаєне поєднання слів на зразок вживати заходів, брати участь — фразеологічні сполучення; переосмислення всіх або хоча б одного з компонентів з утворенням єдиного значення типу крокодилячі сльози, покласти зуби на полицю — фразеологічні єдності; повна втрата лексичного значення компонентів, як у висловах бити байдики, червоний півень — фразеологічні зрощення.
до змісту
 
СТИЛІСТИЧНО ЗАБАРВЛЕНІ МОВНІ ЗАСОБИ
Узагальнюючи матеріал будь-якого розділу шкільної програми, можна систематизувати спостереження над тим, що серед мовних засобів є нейтральні, придатні для застосування в будь-якій мовленнєвій ситуації, в будь-якому стилі висловлювання, а є й інші, стилістично забарвлені, сфера функціонування яких обмежена. Порівняймо:
Із-за хмар визирнуло сонце. — Із-за хмар визирнуло сонечко.
Тут суфікс -ечк- виявляє суб'єктивне ставлення до явища дійсності, слово з ним було б недоречне, наприклад, в описі Сонячної системи;
У коморі з'явилися миші. — У коморі завелася мишва.
Тут збірний іменник, на відміну від звичайного іменника у множині, підкреслює велику кількість мишей і негативне ставлення мовця до цього факту. Такий іменник органічно сприймається в розмовно-побутовому висловлюванні.
Вулицею ішли колони демонстрантів, — Вулицею крокували колони демонстрантів. Слово крокували надає вислову відтінку урочистості.

Від нашого села до обласного центру зовсім близько. — Від нашого села до обласного центру рукою подати.
Фразеологізм робить речення більш експресивним.
У міру заглиблення в лісовий масив збільшується кількість запасів дерева. — Чим далі в ліс — тим більше дров. Перше речення має характер офіційно-канцелярський, друге — експресивне, емоційне, афористичне.

Якщо хочеш, їсти калачі, то не сиди на печі. — Хочеш їсти калачі — не сиди на печі. Перше речення правильне, але сухе і неекономне, друге — стисле, емоційне.
Саме використання, поряд із нейтральними, мовних одиниць певного стилістичного забарвлення (просторіччя, образних засобів, наукових термінів, канцелярських зворотів тощо) надає усному чи писемному висловлюванню ознак того чи іншого стилю.
до змісту
 

ОМОНІМІЧНІСТЬ ЧАСТИН МОВИ ТА ЇХНІХ ФОРМ
У системі частин мови нерідко трапляються однозвучні слова з різними граматичними характеристиками. Наприклад:

що— займенник (Що ти читаєш?) і сполучник підрядності (Обіцяв, що повернеться);

як — прислівник (Розкажи, як проходив концерт), сполучник підрядності (Будьте здорові, як вода...);

і — сполучник сурядності (Дні і ночі) та підсилювальна частка (Мороз триватиме і завтра).
На відміну від лексичних омонімів, граматичні ознаки яких, як і їхні форми, повністю збігаються (наприклад, коса, лава, запустити тощо), серед повнозначних частин мови є слова, що набувають тотожного звучання лише в певних граматичних формах (т. зв. омоформи):
король — Д. в.: королеві, королева — Д. в.: королеві;

мило — іменник сер. роду; дієслово мин. часу сер. роду; прислівник способу дії.

Треба купити (що?) мило; Дитя (що робило?) мило ляльку; Дівчинка (як?) мило посміхається. (Теоретично цілком можлива фраза: Дитя узяло мило і, мило посміхаючись, старанно мило ляльку);

забіг — іменник чол. роду II відміни (Проведено марафонський забіг) і дієслово минулого часу чол. роду (В село із лісу Вовк забіг.— Глібов);

синів — Р. в. множ, від іменника син (Мала жінка п'ять синів) і дієслово мин. часу чол. роду від синіти (Унизу синів ставок);

мати — іменник у Н. в. однини (Вітчизна, як мати, одна), неозначена форма дієслова (Треба й розум мати), іменник у Н. та 3. в. множини (До спортзалу придбали гімнастичні мати).
Є й слова (однієї або різних частин мови), які однаково пишуться, але по-різному вимовляються, відрізняючись наголосом (т. зв. омографи): трави (Р. в. однини) — трави (Н. в. множини), насипати (докон. вид) — насипати (недок. вид).
Іноді два слова звучанням не відрізняються від одного слова такого ж звукового складу (омофони): сон це — сонце, це глина — цеглина, до рога — дорога тощо.
Усі ці явища можуть стати об'єктом спостережень під час опрацювання частин мови.

до змісту
 
СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ МОРФОЛОГІЧНИХ ФОРМ
Той факт, що окремі частини мови та їхні форми можуть виконувати різні синтаксичні функції, потрапляв у поле зору в попередніх класах. Зокрема, досить багато уваги приділялося тому, що іменник у називному відмінку може бути підметом та іменною частиною складеного присудка, прикметник та формально подібні до нього слова (деякі займенники, порядкові числівники, дієприкметники) — означеннями та іменними частинами складеного присудка та ін. У старших класах такі відомості можуть бути систематизовані.

1. Синтаксичні функції називного відмінка іменника можуть бути доповнені. Він виступає ще:
   • прикладкою: Майже всі хлопці-підлітки захоплюються футболом.
   • обставиною способу дії у складі порівняльного звороту: І голос сильний-нам згори, як грім, гримить (Франко).
2. Родовий відмінок іменника може бути:
   • неузгодженим означенням: слово честі, шафа для одягу;
   • додатком: підготовка до екзамену, територія держави;
   • обставиною місця: піти до бібліотеки; прокинутись після півночі.
3. Орудний відмінок іменника виступає:
   • іменною частиною присудка: став першорозрядником;
   • частиною складного підмета: Батько з сином працювали в полі;
   • означенням: Івась — хлопець із характером;
   • додатком: Батьки мають із синами багато клопоту;
   • обставиною способу дії: Закінчив технікум із відзнакою; Господар із радістю зустрів гостей.
4. Неозначена форма дієслова буває:
   • підметом: Читати — моє улюблене заняття;
   • присудком: Негайно припинити сварку!
   • частиною дієслівного складеного присудка: Нам пора для України жить; Місто почало готуватися до ювілею;
   • додатком: Ще в дошкільному віці він навчився читати;
   • означенням: Намір провести диспут учням сподобався; Уміння аналізувати факти завжди пригодиться.

Поєднання ознак різних синтаксичних одиниць.

Не завжди можна точно визначити суть синтаксичного явища. Крім типових повних одиниць, яким властивий повний набір диференційних ознак, у мові є й перехідні явища, які важко віднести до тієї чи іншої рубрики синтаксичної класифікації. Це зумовлює можливість варіантних рішень, вимагає уважного смислового аналізу. Так, у реченні Вертоліт пролетів над ставом до прийменниково-іменникового сполучення можна поставити питання над чим? і, отже, кваліфікувати його як додаток, а можна й де? і вважати обставиною місця. Перевагу одному з варіантів можна надати лише на основі контексту. У реченні До нас підійшов хлопчик із великим м'ячем сполучення з м'ячем можна кваліфікувати і як неузгоджене означення (котрий саме хлопчик?), і як додаток (підійшов із чим?). Слово ж великим, безумовно, є означенням до слова м'ячем. А в аналогічному, здавалось би, реченні До нас підійшов хлопчик із блідим обличчям не можна не тільки віднести сполучення з обличчям до дієслова підійшов, але й розглядати це сполучення без залежного прикметника, який несе в цьому разі основне смислове навантаження. Тому рішення може бути єдине: хлопчик (який?) із блідим обличчям (неузгоджене означення, виражене словосполученням).
Перехідні явища присутні й у сфері складних речень.
Наприклад, у реченні Стіннівку намагаємось оформити так, щоби вона одразу привертала до себе увагу підрядна частина має виразні ознаки речення способу дії (оформити як?). Але в ній є й відтінок значення мети (з якою метою, для чого це робиться?).
до змісту
 
СИНТАКСИЧНА СИНОНІМІКА
Синонімічні відношення пронизують усю систему мови. Серед синонімічних мовних засобів є лексичні (величезний, грандіозний, колосальний; іти, прямувати, крокувати, чимчикувати), фразеологічні (тримати язик за зубами — ніби води в рот набрати), морфологічні (досконаліший — більш досконалий, читатиму — буду читати). Це синоніми одного рівня. Є й міжрівневі: синонімічність слова і морфеми (столик — маленький стіл, кулачище — великий кулак, запорошений — вкритий порохом, затісний — надто тісний), слова і фразеологізму (мало — як кіт наплакав, червоніти — пекти раків, зарозумілий — всі розуми поїв).
Різноманітні синоніми наявні і серед синтаксичних одиниць. Виражаючи одне і те саме значення, вони відрізняються один від одного своєю будовою і зв'язками компонентів. Наприклад:

1. однорідні підмети і складний підмет: Кайдашиха і невістка часто сварилися. –
   Кайдашиха з невісткою часто сварилися;
2. простий і складений присудок: Він викладає в коледжі. — Він є викладачем коледжу. Незнайомець довго мовчав, а потім заговорив. — ... почав говорити. Погана погода спричинилася до захворювань. — ... стала причиною захворювань;
3. узгоджене, неузгоджене означення і прикладка: морський берег — берег моря, віконне скло — скло для вікон, красивий автомобіль — красень автомобіль;
4. відокремлені і невідокремлені дієприкметникові звороти: Інформація, передана по радіо, всіх зацікавила. — Усіх зацікавила передана по радіо інформація;
5. дієприкметникові звороти і підрядне означальне речення: Усіх зацікавила інформація, яку передали по радіо;
6. обставини, виражені іменниково-прийменниковими сполучниками, дієприслівниками, та обставинні підрядні речення: після повернення з концерту... — повернувшись із концерту... — коли повернувся з концерту... ;
7. речення з однорідними дієслівними присудками та речення з дієприслівниками чи дієприслівниковими зворотами: Дідусь слухав розповідь онука і пригадував подібні події свого дитинства. — Дідусь, слухаючи розповідь онука, пригадував... ;
8. складносурядні речення, що виражають часову послідовність подій, і складнопідрядні речення з підрядними часу: Пройшов дощ, і все зазеленіло. — Коли пройшов дощ, усе зазеленіло;
9. складносурядні речення і безсполучникові складні речення з однотипними частинами: Закінчились канікули, і шкільне життя потекло звичним руслом. — Закінчились канікули, шкільне життя потекло звичним руслом;
10. складнопідрядні речення і безсполучникове складне речення з різнотипними частинами: Якщо любиш кататись, то люби й санчата тягнути. — Любиш кататись — люби й санчата тягнути;
11. конструкції з прямою і непрямою мовою: Шевченко писав: "Караюсь, мучуся, але не
    каюсь". — Шевченко писав, що він карається, мучиться, але не кається;
12. речення зі вставними словами і складнопідрядні речення: Як передають синоптики, весна цього року буде рання. — Синоптики передають, що весна цього року буде рання.

Наведений перелік не вичерпує всіх випадків синтаксичної синоніміки, але доводить, що у висловленні думки завжди є можливість вибору синтаксичного оформлення змісту.
Ця можливість стає ще більш очевидною, якщо врахувати ресурси образних засобів мови. Так, замість сухого "Навесні дуб зазеленів" поет написав "Вдягла весна у зелень віти дуба" (Сосюра), висловлюючи по суті той самий зміст. У реченні "То дим подумав і з її квартири пішов по сходах кликати людей" (Л. Костенко) сказано те саме, що могло бути виражено, наприклад, так: "Мешканці інших квартир дізналися про пожежу, відчувши запах диму". Але яка різниця в естетичній та емоційній якості цих конструкцій і як важливо завжди шукати найкращого варіанта висловлення думки.
до змісту
 
АНАЛОГІЯ СТРУКТУРИ МОВНИХ ОДИНИЦЬ РІЗНОГО РІВНЯ
Кожна мовна одиниця більш високого рівня складається з мовних одиниць нижчих рівнів:

• склад і морфема — з одного або кількох звуків;
• слово і форми змінюваних слів — з одної або кількох морфем;
• словосполучення — із двох або кількох слів;
• просте речення — з одного або кількох слів;
•  складне речення — із двох або кількох простих речень;
• складне синтаксичне ціле (текст) — з одного або певної кількості простих чи складних речень.

Майже всі мовні одиниці мають найважливіший компонент, центр, навколо якого об'єднуються інші складові частини: у складі це голосний звук, у повнозначному слові — корінь (чи корені, якщо слово складне), у словосполученні — головне слово, у простому реченні або частині складного речення — граматична основа (головні члени речення).
до змісту
 
ПЕРІОД
Термін походить від грецького periodos — обхід, обертання, круговорот. Значення ці простежуються в багатьох загальновживаних словах: період — проміжок часу, за який щось починається і закінчується (наприклад, "період Другої світової війни"), періодичний — такий, що регулярно повторюється, періодика — друковані видання, що виходять через певний проміжок часу, періодизація — поділ на певні етапи та ін. Як лінгвістичний термін слово період означає особливу синтаксичну конструкцію, яка характеризується розгорнутим викладом певного змісту, структурною цілісністю, впорядкованістю. Період може бути розгорнутим простим або багатокомпонентним складносурядним чи складнопідрядним реченням, але завжди зберігає специфічну будову.
Період поділяється на дві частини — попередню і заключну. До першої частини входить кілька подібних за синтаксичними показниками компонентів (поширених членів речення, підрядних речень), що вимовляються з поступовим підвищенням голосу; потім іде тривала пауза, а після неї — заключна частина, що характеризується зниженням голосу.
Приклади періодів різної синтаксичної будови: Повитягались гострі шпилі, одділились окремі каміння, перетворились у білий мармур, одяглися в різьбу — і став перед нами острів із моря (Коцюбинський). У цьому складносурядному реченні два перші прості висвітлюють окремі деталі, а третє — загальну картину, яку ці деталі складають.
Ні насторожений шуліка, що годинами кружляє високо в небі, ні невідомий вершник, що вряди-годи проскаче по обрію, ні чабан, що маячить на далеких толоках по плечі в текучому мареві, — ніщо не розвіє, ніщо не порушить степового величного спокою (Гончар). У цьому періоді однорідні елементи — підмети, ускладнені залежними від кожного з них означальними підрядними реченнями.
Коли в грудях моїх тривога то потухає, то горить, коли загублена дорога, а на устах любов тремтить, коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, — тоді рука моя не хоче пером виводити пісні (Рильський).
Цей період є складнопідрядним реченням з однорідними підрядними часу, після яких іде головне речення.
Завдяки своїй цілісності, монолітності, завершеності, інтонаційній виразності період відзначається великим емоційно-експресивним потенціалом. Але досить було б поміняти місцями попередню і заключну частину, як безслідно зникне інтонаційна завершеність конструкції, її експресія.
Усі структурно-інтонаційні особливості періоду зумовлюють сферу його вживання. Ця конструкція властива емоційному монологічному мовленню переважно в писемній, рідше в усній формі (художня література, публіцистика, ораторські виступи).
до змісту
 
ПАРЦЕЛЯЦІЯ
До найефективніших засобів експресивного синтаксису належить парцеляція (лат. pars — частина, франц. parceller — поділяти на частини) — виділення зі структури речення одного чи кількох його складових елементів, які оформляються інтонаційно та пунктуаційно як окремі синтаксичні одиниці, хоч у змістовому відношенні такими не є. Наприклад: Я вам руку перев'яжу. Сорочкою (Стельмах).
Цілком зрозуміло, що слово сорочкою залежить від слова перев'яжу, відповідає на питання чим? і виступає в ролі додатка. Проте інтонаційне виділення парцельованого слова, пауза перед ним надає слову відтінку додаткового повідомлення, яке доповнює зміст основного повідомлення.
Ти кидаєш у моє серце, як до власного схову, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь прах, весь бруд свого існування (Коцюбинський).
Весь уривок є одним реченням із багатьма однорідними додатками. Як у першій частині, так і в наступних, графічно оформлених як окремі синтаксичні одиниці, виділені слова залежать від присудка кидаєш, відповідають на питання знахідного відмінка (що?) і є прямими додатками. Графічна та інтонаційна розчленованість конструкції забезпечує можливість розділити ряд однорідних членів на кілька груп, логічно наголосити слова, що до них входять.
Золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Наче хотіло злетіти (Коцюбинський).
Обидві частини уривка є, по суті, одним складним реченням із підрядним способу дії (махнуло крилами як?). Парцеляція підрядного речення надає його змістові більшої ваги.
Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю. Бо поза всякими програмами і партіями — земля належить до мене (Коцюбинський).
У структурному відношенні цей уривок є складнопідрядним реченням із неоднорідною підрядністю (почуваю себе багатим — незважаючи на що? чому?). Парцельоване підрядне речення причини містить найважливіший компонент висловленого змісту, логічне обґрунтування висловленого в головному реченні.
Парцельованими частинами, зазвичай, виступають другорядні члени речення та підрядні речення. Парцельованою може бути група одного з однорідних присудків, але тоді відокремлювана частина може сприйматися як неповне (безпідметове) речення:
Першої ж суботи мама ... впоралася по господарству і робочим поїздом поїхала в місто. І привезла костюмчик (В. Терен).
Парцеляція групи присудків і парцеляція залежних від них компонентів речення можуть поєднуватися в одному уривку і ще більше посилювати емоційність висловлювання: Потім князя везли. Навіть сіна підклали під плечі. Щоб не дуже трясло. Бо творящий добро блажен (Л. Костенко). За характером граматичних і смислових зв'язків тут маємо складнопідрядне речення з неоднорідними підрядними (для чого? і чому?), в головній частині якого є однорідні присудки везли і підклали. Така розчленованість дозволила поетесі підкреслити фарисейство катів осліпленого князя Василька, зробити відчутнішою іронію, особливо у другому парцельованому підрядному реченні.
Експресивна сила парцельованих структур особливо відчутна тоді, коли вони належать до емоційно забарвлених речень — питальних, окличних: Не пустили б? До матері? (В. Терен). Вставай, село! Відчини очі і дивись! (Коцюбинський).
Виразові можливості парцельованих мовних одиниць застосовуються в емоційних висловлюваннях розмовного, публіцистичного і, найчастіше, художнього стилів.
до змісту
 

Матеріал взято з сайту http://www.ostriv.in.ua

Автор цього матеріалу, на жаль, невідомий. На сайті http://www.ostriv.in.ua , з якого взято матеріал, авторство також не вказано. Якщо хтось може вказати на автора матеріалу, залишайте коментарі.

Предмети: Українська мова

Класи: 11 клас, 10 клас