Дослідження літературних творів шляхом герменевтики
(з досвіду роботи викладача )
Вступ.
I. Поняття герменевтики
II. Предмет герменевтики
III. Основні положення герменевтики
IV. Висновки
Додаток 1: приклади досліджень художніх творів на заняттях світової літератури.
Список використаної літератури
Вступ
Герменевтика виступає своєрідним способом філософствування — «від розуміючого буття». Проблеми, поставлені філософською герменевтикою, реальні, вони справді існують. Категорії, розроблені в герменевтиці, мають важливе теоретико-пізнавальне значення і «працюють» у таких науках і сферах діяльності, як історія та семіотика, логіка та гносеологія мови, філософія та літературна критика, перекладацька діяльність тощо. Герменевтика пропонує багато конкретних підходів до вирішення наукових проблем. Екзистенціальний план аналізу розуміння розглядає тлумачення як характеристику буття, без якого воно переходить на позиції недійсного буття.
Таке розуміння виступає основою будь-якого подальшого тлумачення: і того, що є, і його можливостей. Буття саме себе розуміє через конкретних людей і події - таке буття є мова, традиція. Мета роботи герменевта - найбільш повно виявити механізми формування свого досвіду (забобони), якими наділяє його традиція. Виявлення відбувається через практику роботи з текстами - через співвіднесення їх змісту з досвідом сучасності. Це - діалог, завдяки якому народжується новий смисл — етап життя традиції та самого тексту.
Екзистенціальний план передбачає розпізнання за різними образами інтерпретації різних способів буття при проблематичності знаходження їх єдності. У наш час герменевтика стала більше ніж просто конкретною теорією чи наукою, - вона стала
I. Поняття герменевтики
Слово «герменевтика» походить від імені грецького бога Гермеса, основним завданням якого було тлумачити людям волю богів – тобто робити інтерпретацію того, що сказали боги. За легендою, він поклявся своєму батькові Зевсу, що ніколи не буде брехати, але й не обіцяв говорити всієї правди. Звідси, герменевтика – це мистецтво тлумачити щось незрозуміле чи навіть викривлене, пояснювати сенс чужої мови чи знака.
Все на світі впирається в проблему для розмови: є нам про що поговорити чи немає. Герменевтика (тобто теорія інтерпретації) покликана вирішувати загальні проблеми комунікації – з’ясовувати та пояснювати різні точки зору з того чи іншого приводу, знаходячи спільний грунт для розмови, обміну думок,розуміння проблеми в межах певного коллектив.
У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Чому? Перетравлюючи найрізноманітніші факти, ЗМІ, представляють їх у доступній та зрозумілій для всіх формі. Іншими словами, через пресу людина отримує один із можливих варіантів інтерпретації того чи іншого явища.
Проблема інтерпретації безпосередньо пов’язана з проблемою влади. У вузькому аспекті цю проблему розкриває вислів «преса – четверта влада». У широкому розумінні справжня влада полягає у нав’язуванні суспільству певного світогляду – тобто мова йде про ідеологічний тиск на суспільство.
ХХ ст. було найбільш ідеологізованим. Саме в ХХ ст. виникає найбільша кількість –ізмів- сурогатів тих чи інших точок зору, нав’язаних тоталітарним чином. Вони свідчили про спрощення і звуження міркувань людини про світ, про підміну змісту міркування певним ярликом.
Як наслідок, відбувається уніфікації та меркантилізація суспільного життя. Виникає поняття (усвідомлення) того, що рух виникає у конфлікті, який саме через те і не має виключно негативного значення. Через засилля ідеологічного мислення інтелектуали ХХ століття (повоєнних років) шукають штучних конфліктів, споріднених із загальним авангардизмом. Стає загальновизнаним (з точки зору логічного мислення, це є не зрозумілим і до сьогодні), що, по-перше, конфлікт можливий поза правилами гри як збочення, і по-друге, головне, що такий конфлікт може бути цінним сам по собі. Це не є справедливим з багатьох поглядів. Адже конфлікт можливий не тільки між ідеями, а й усередині самої ідеї, у процесі міркування, навіть у мовчанні, якщо вважати його найвищою формою поезії та філософії.
Терміни перетворюються на ярлики, коли та сама назва вживається різними корпораціями у різних значеннях. Відбувається маніпулювання сутностями – з метою обману співрозмовника, або через відсутність певного загального тла, спроможний виробити для людини якийсь спільний знаменник в інформаційному морі.
2. Предмет герменевтики
Герменевтика (давньогр. hermeneia – пояснювати, тлумачити, перекладати, повідомляти) в самому загальному вигляді може бути визначеною як наука про витлумачення текстів з метою відкриття їх смислу, або як наука про розуміння.
Але не відразу вона постала у такій формі науки, теорії, що мала своїм предметом розуміння. Виникала герменевтика спочатку як мистецтво витлумачення текстів, тобто як практична дія роботи з текстами, на підставі якої можна було досягати їх смислу. І лише поступово, накопичуючи певний досвід витлумачення і усвідомлюючи власні проблеми, герменевтика досягала теоретичної форми існування, набуваючи вигляд вчення про правила і прийоми витлумачення.
Сама назва “герменевтика” багатьма дослідниками пов’язується із іменем давньогрецького бога Гермеса, що був вісником богів і приносив людям з Олімпу вість від небожителів, розтлумачуючи земним мешканцям незрозумілі для них слова богів. Звідси, мабуть, і назва мистецтва та науки, що має допомогти досягти смислу будь-яких текстів.
Смисл існує в тексті. Щоб дістатися того смислу, який завжди існує в тексті на підставі певного кодування, треба тлумачити знаки і відношення між ними, а також відношення даного тексту з іншими. А це означає, що виникнення герменевтики могло статися тільки за наявності знакової ситуації.
Історично цей момент формування знакової ситуації пов’язаний з руйнацією синкретичного міфологічного світогляду, з розпадом міфу як утворенням нерефлексивного архаїчного мислення. Архаїчний міф в його первісному існуванні можна розуміти як результат несвідомого перенесення продуктів колективної уяви на світ, коли свідомість не розрізняє річ, її назву та уявлення про неї. Колись англійський дослідник міфології Б. Маліновський слушно писав, що міф – це не історія, яку розповідають, а життя, яким живуть. А це означає, що для носіїв міфологічного світогляду міф не є текстом, що повідомляє про світ, а міф і є самим світом. Тут немає знакової ситуації, коли міф як модель світу висловлює в певний спосіб смисл світу. Для тих, хто існує поза межами міфу і здійснює його аналіз, він розглядається як система знаків, як текст, що виражає якийсь смисл. Але для тих, хто ставиться до міфу як до дійсності, він нічого не “означає”, а й є тим, про що говорить. Отже для первісних людей, що сприймали міф як життя світу і самих себе, герменевтика не є потрібною. Лише з розпадом міфу, коли до нього почали ставитись як до певної моделі світу, як до тексту, стає можливою герменевтика.
Становлення герменевтики відбувалося в тісному зв’язку з філологією та риторикою, що не виглядає випадковим з огляду на мовний об’єкт герменевтичного аналізу.
Постає герменевтика як мистецтво витлумачення текстів в античну добу, коли виникає потреба у тлумаченні текстів епічних поем Гомера, чия мова з певного часу почала виглядати незрозумілою через застарілість багатьох мовних одиниць, а також текстів законів, пророцтв оракулів тощо. Поступово, на підставі усвідомлення власних проблем, перш за все мовного характеру, герменевтика набувала ознаки вчення про правила витлумачення. Так, з виникненням християнства почали перекладати грецькою мовою Біблійні тексти, що потребувало розв’язання передовсім теоретичної проблеми: скільки значень в слові, – на підставі якого можна було б обрати певне ставлення до витлумачення священних текстів (чи як до буквального, чи як до алегоричного). Середньовічна доба – це розквіт священної герменевтики, що мала своїм завданням надати зразок витлумачення текстів Святого Письма та розробити правила цього витлумачення. Доба Відродження стає продуктивною ситуацією як для формування критичної герменевтики в межах церковної екзегези, так і для розвитку філологічної герменевтики, об’єктом якої стали світські тексти античності та сучасності. Розвивалася, крім цього, юридична герменевтика, історична герменевтика, філологічна герменевтика Нового часу.
Поступово прийшло усвідомлення, що процеси розуміння смислу різних текстів мають єдину природу, а тому й наука про витлумачення текстів і розуміння їх смислів має бути універсальною, єдиною. Так, наприкінці XVIII століття постає універсальна герменевтика, створена німецьким теологом та філософом Фр. Шляйермахером. До кінця ХІХ століття герменевтика в межах філософії життя німецького філософа В. Дильтая набуває статусу філософської дисципліни, що вивчає розуміння як метод наук про дух (на відміну від наук про природу, що застосовують метод пояснення).
Герменевтика в ХХ столітті формувалась під значним впливом феноменологічного вчення Е. Гусерля. Російський філософ Г. Шпет зміг відкрити і обґрунтувати герменевтичні виміри феноменології. Зусиллями передовсім німецького філософа, автора фундаментальної онтології М. Гайдеґґера вона стає вченням про розуміння як спосіб людського існування, коли сенсу буття досягається не через теоретично-методичний аналіз, а на підставі витлумачення буттєвих можливостей.
Його учень і наступник німецький філософ Г.-Ґ. Ґадамер створює філософську герменевтику як “першу філософію” і як філософську школу в колі філософських вчень і напрямів ХХ століття.
Треба зазначити, що формулювання цілей і завдань герменевтики, усвідомлення природи розуміння і процедур витлумачення завжди залежить від того світоглядного контексту, в межах якого вона виникає і розвивається. Розуміння світу і людини в ньому зумовлює характер герменевтики.
3. Положення герменевтики
Узвичаєне розчленування процесу витлумачення на граматичну, історичну, естетичну і предметну інтерпретацію, як його застав Шлейєрмахер ним заперечується. Ці розрізнення означають лише те, що коли розпочинається витлумачення, тут потрібне граматичне, історичне, предметне й естетичне знання, і воно може впливати на кожен акт інтерпретації. Проте сам процес витлумачення може дозволити собі розділитися лишень на дві складові, які містяться у пізнанні духовної творчості на підставі мовних знаків. Граматичне витлумачення прямує від одного зв'язку у тексті до іншого аж до найвищих зв’язків у цілості твору. Психологічне ж витлумачення виходить від перенесення у внутрішній творчий процес і воно крокує уперед до зовнішньої і внутрішньої форми твору, від них же розгортається далі до охоплення єдності творів у своєрідності духу і розвитку їхнього творця.
Водночас тепер досягнуто пункту, виходячи з якого Шлейєрмахер майстерно розробляє правила мистецтва витлумачення. Його вчення про зовнішню і внутрішню форму є засадовим, особливо ж глибокими є його нариси загальної теорії літературної творчості, які могли б стати органоном історії літератури.
Остаточна мета герменевтичної процедури полягає у тому, щоб зрозуміти автора краще, ніж він розумів себе сам. Положення, яке є необхідним висновком з учення про неусвідомлювану творчість.
Висновки
Отже, якщо розуміння є засадовим для гуманітарних наук, то теоретико - пізнавальний, логічний і методичний аналіз розуміння з головним завданням для обґрунтування гуманітарних наук. Проте значення цього завдання повністю окреслюється лише тоді, коли усвідомлюють утруднення, що його містить сама природа розуміння стосовно практичного здійснення загальнозначимої науки.
Кожен з нас є немовби замкненим у своїй індивідуальній свідомості, вона є індивідуальною і свою суб'єктивність передає будь-якому осягненню. Уже софіст Горгій означив цю проблему так: коли б навіть існувало знання, то той, хто ним володіє, не зміг би передати його іншому. Звичайно, мислення для нього закінчується там, де постає ця проблема. Потрібно її розв'язати. Можливість осягнення чужого є однією з найглибших насамперед теоретико-пізнавальних проблем. Яким чином індивідуальність може чуттєво даний їй чужий індивідуальний життєвий вияв довести у собі до загальнозначимого об'єктивного розуміння? Умова, з якою пов'язана ця можливість, полягає у тому, що в жодному чужому індивідуальному вияві не може з'явитися щось таке, чого б не містила у собі також сама осягаюча життєвість. Ті самі функції і невід'ємні складові є в усіх індивідуальностях, і лише за мірою їхньої інтенсивності розрізняються здатності різних людей. Той самий зовнішній світ відображається в образах їхнього уявлення. У життєвості, отже, має міститися певна спроможність. Зв'язок, підсилення, послаблення - перенесення є перетворенням.
З окремого - ціле, з цілого ж знов окреме. Сама цілісність твору вимагає подальшою наближення до індивідуальності до літератури, з якою вона пов'язана. Порівняльна процедура дозволяє спочатку кожен окремий твір, навіть кожне окреме речення зрозуміти глибше, ніж розуміли раніше. Так з цілого - розуміння, натомість ціле, навпаки, з окремішнього.
Основним завданням герменевтики є осягнення, так званого "глибинного змісту".
Додаток 1. Елементи занять зі світової літератури: заняття -дослідженя:
Текстуальний аналiз тексту «Синій птах» М. Метерлінка супроводжується iлюстративним матерiалом.
Бесiда за питаннями вчителя.
Хатина дроворуба.
- Де вiдбуваються подiї на початку п’єси?
- На передоднi якого св’ята розгортається дiя?
- Що спостерiгають дiти iз свого вiкна?
- Чи виникає у дiтей почутгя заздрощiв до багатої родини?
- Хто з’являється до дiтей? З яким проханням?
- Для чого дiвчинцi Синiй птах?
- Що у вашому розумiннi є щастя?
- Що змiнилося, коли дiти змогли отримати шапочку з алмазом?
- Що саме, за Метерлiнком, має навчитися бачити людина?
- Якi риси розкриває драматург в душах Собаки, Кiшки, Хлiба, Вогню та iн.
предметiв?
Подорож розпочинається до Країни Спогадiв. Разом iз малюками мандрують Пес, Кiшка, Хлiб, Цукор, Молоко, Вогонь, Вода, Думка Свiтла, Тварини, Стихії, що завжди оточують людину.
Драматург зображує блукання людської душi у Всесвiтi, її зiткнення з Добром i Злом, поривання душі особистостi, пошуки Істини i Гармонiї.
- З ким зустрiлися дiти у Країнi спогадiв?
(Дiтей зустрiчає затишний будинок, яблучний пирiг. Вечеря онукiв з дiдусем i бабусею – найвища радiсть в людському житгi) Велика мудрiсть звучить в словах феї: “Якщо вони живуть у вашiй пам’ятi, значить не вмерли”, “Молитися – означає згадувати”.
- Який символiчний змiст має ця дiя?
(Тiль i Мiтiль усвiдомлюють важливiсть духовної пам’ятi, адже без неї людина не може вважати себе людиною)
Палац ночі
- Людина давно вже нiчого не боїться. Але перед чим застерiгає душа Ночi словами: “Нiколи вони не були такими жахливими, як тепер” (Цими словами драматург застерiгає людство вiд насильства i жорстокостi) .
Ліс
У картинi “Лiс” драматург змальовує символiчне повстання дерев i тварин проти Тiльтiля, як помсту за зло скоєне людством.
- Хто ж першим знову приходить до лiсу?
- Душi яких дерев постали перед дiтьми?
- Як вiдгукується про Людей дух липи, каштану, iви, дуба?
- Як мешканцi лiсу намагаються помститися дiтям за дiяння дорослих?
- Хто врятував дiтей?
- Як проявили себе душа собаки i кiшки?
- Як ви розумiєте фразу, що сказала душа Свiтла:
ти розумiсш, що в цьому свiтi Людина — одна проти всiх...”
Сади Блаженств
- Якi Блаженства зустрiлися дiтям в першiй залi?
- Чому вони шкiдливi для людини?
- А якi з’явились Блаженства перед дiтьми, що живуть в їхньому домi?
- Що є психологiчною кульмiнацiєю п’єси? (душа Матерi)
- Який символiчний сенс подiй в Саду Блаженств?
Царство Майбутнього
У Царствi Майбутнього Тiльтiль i Мiтiль зустрiчаються з дiтьми, якi тiльки мають народитися. Метерлiнк змальовує резервуар душ дiтей, яким ще тільки доведеться народитися. Їх цiкавлять питания: Що таке грошi? Чому iснують багатi i бiднi? Хто плаче частiше хлопчики чи дiвчатка? Але серед них є i винахiдники, якi б хотiли “ощасливити” людство. Один з них займається боротьбою зi старiнням, iнший працює над машиною щастя, тощо. Дехто ненароджених принесе на землю радiсть, хоче знищити несправедливiсть, вони зображенi з iронiєю. (Читання по ролях ст. 532-534) доповн. з п’єси.
- Який символiчний сенс цiєї дiї? (висмiюється суспiльний лад на Землi). Це гiмн могутнiй душi людини, безмежним можливостям на шляху пiзнання iстини. Тому ця картина є кульмiнацiйною. Драматург вiрить у те, що кожна людина має своє призначення в життi, вона мусить прожити немарно i залишити свiй слiд на землi.
- Як ви вважаєте, чому для драматурга важливо супроводити дiю детальною iнструкцiєю щодо її кольорового втiлення на сценi? Розкрийте символiчнi значення кольорових вирiшень кожної з карти.
- Як спiввiдноситься з кольоровим ландшафтом країни Невiдомого колiр чарiвного птаха? (саме колiр пов’язус птаха з царством Майбутнього).
Невипадково й на роль шукачiв Синього птаха драматург обрав дiтей, образи яких також втiлюють iдею Майбутнього.
Характеристика образiв-символiв
- Що сталося з Тiльтiлем, якi змiни вiдбулися в ньому за Рiздвяну нiч?
- З якою метою, на вашу думку, автор використовує прийом олюднення? (Цей прийом символiзує iдею Метерлiнка про те, що свiт живий. Вiн рухається, розвивається i людству треба докласти чимало зусиль, щоб зрозумiти його, i навчитися жити в гармонiї з ним.
- Яка роль абстрактних образiв? (Жахи, Блаженства, Радощi) Вони уособлюють прихованi сторони людської душi, як темнi, так i свiтлi. Духовна боротьба, в центрi якої знаходиться людина, триває не лише у свiтi, а й у людському серцi. Драматургу необхiднi наслiдки цiєї боротьби, вiд перемоги людяностi залежить сучасне i майбутнє.
- Чому саме Хлiб, Вода, Цукор, Вогонь супроводжують дiтей? (Першоосновнi елементи)
Аналiз композицiї твору
- Що можна сказати про композицiю п’єси? (Вона довершена, зумовлена логiкою зображеного свiту, задумом письменника, специфiчне бачення свiту, його розумiння покликання людини)
- Якими повернулися дiти додому? (Збагаченими цiнним досвiдом проникнення у Невiдоме, навчилися бути щасливими на землi)
- Чому був потрiбний птах у дiтей дома? Що символізує образ Синього птаха?
Дослідження за сюжетом п'єси Г. Ібсена Ляльковий дім».
- Що лежить в основі п'єси?
- На передодні якого свята відбуваються події? Чому саме свято Різдва обирає драматург?
- Яким постає дім Нори? Що ми дізнаємося про родину з експозиції п'єси?
- Як ви гадаєте, чому героїня відмовляється придбати собі якийсь подарунок і бере замість нього гроші? (В поведінці Нори ховається якась таємниця)
- Яким постає Торвальд на початку п'єси? (Це адвокат. Через багато років він зумів зробити кар'єру: його призначили директором Акціонерного банку. Нора вважає свого чоловіка гордою людиною, з розвинутим почуттям честі, чоловічої гідності. А ще Нора переконана, що Торвальд «безмежно» її кохає.
- Якою є Нора для чоловіка? (Нора – мила, красива лялька, чудова іграшка, напівдитина. Оточує атмосферою легковажних вчинків, а часом і гострих глузувань і докорів за «марнотратство». Він не вважає її рівною собі.)
- Хто ще з героїв вказує на те, що Нора ще дитина? (Крістіна Лінне) «Ти дитина, Норо! Тобі так мало знайомі житейські нещастя».
- А як почуває себе Нора напередодні сімейної драми? («Як чудово жити і почувати себе щасливою!» «Ах , Крістіно, в мене так легко стало на серці, я така щаслива!»)
Дослідження за романом Мелвіла «Мобі дік Білий кит»:
1. Яке рішення прийняв Ізраїль,головний герой,оповідач?(«…я обнаружил,что в кошельке у меня не осталось денег,я ре шил сесть на корабль и поплавать немного…самым обыкновенным простым матросом»);
2.З якого міста почав свою подорож?(Нью-Бедфорт);
3.Дослідіть особливості опису цього міста.(«что за унылые улицы…»);
4.З ким познайомився Ізраїль в готелі,опишіть гарпунника.(ст..69,102-103);
5. «Зло живет в этом мире под любым меридианом»-хто зробив такий висновок про навколишній світ?(Квікег);
6.На яке судно найнялися Ізраїль і Квікег? Як готувалося судно до відплиття?
(«Пекод»,XVI,XXXVIII);
7.Яким постав капітан Ахав вперше? (р.XXVIII,»Он был словно приговоренный к сожжению заживо…был точно отлит из чистой бронзы…»);
8.Дослідіть наукову інформацію, яку містить роман (р.XXX,ст..177-1893198);
9.Дослідити особливості обіду на «Пекоді».
10.Що цінного має підбитий кит?(«…сало все время сматывается с него ровной полосой…серая амба,которую находят в презренном брюхе больного кита»);
11.Чому Ахаву надзвичайно цікавив Білий кит?
12.Що ми дізнаємося про Мобі Дік? (XVI);
13.Як Квікег проявляв свою мужність? (XXVIII);
14.Дослідити критичні дні життя Квікега.(«…подхватил свирепую простуду,которая перешла в горячку…»);
15.Дослідити риси характеру Ахаві, що розкриваються протягом всього твору? (XXIX, XXXIV,XXXVI, XLIX,CVI, CXXVIII);
16.Чому автор завершує роман загибеллю корабля та його команди?
17.Які символи має роман?и(корабель «Пекод», пророк Ілля, «все уже предрешено к расписанию зараннее…»,Вілдад-господар корабля,жадоба до наживи,нездатність на риск;Стардек-не відома ідея великої мети,Ахав-складний,протирічивий,фанатичний (XLVI);
18.Доя якого жанру можна віднести цей роман? (пригодницький, а також промисловий,морський,соціальний, філософський, роман виховання-всі аспекти проросли один з одним,утворюючи нероз*ємне ціле);
19.Який висновок виникає в фіналі? (В боротьбі зі злом у людини відсутні наставники і помічники).
20.До якого літературного напрямку належить роман? (романтичний символізм в американській літературі).

Предмети: Зарубіжна література

Класи: Вища школа