Користувацький вхід

Полтавськими стежками Кобзаря. Літературно-краєзнавча подорож

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

ЛІТЕРАТУРНО – КРАЄЗНАВЧА ПОДОРОЖ
«ПОЛТАВСЬКИМИ СТЕЖКАМИ КОБЗАРЯ»
Слайд 1
(Сценка: мати, Тарас)
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе
запалену свічку, ставить на столик біля портрета
Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Слайд 2
Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини
Промовиш слово - і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди - з краю в край
Панує рабство ненависне.

ТАРАС
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!..
А ми розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.

Слайд 3
ДІВЧИНКА.
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Слайд 4

Ведучий. Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає «Кобзаря», не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Ведуча. Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

Ведучий. Як досяг, чим завоював цю славу най безправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!

Слайд 5
Ведуча. Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.

Ведучий. Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.

Ведуча. Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

Слайд 6
Ведучий. Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 200 років минуло від того дня, коли українка – кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Кобзареве слово!

ПІСНЯ „По діброві вітер виє“ – колектив „Світоч“.

ПЕРША ПОДОРОЖ

Слайд 7
Ведучий. Полтавський край! Благословенна земля! Земля, яка дала світові величезну кількість талантів, видатних діячів. Лише поетів і прозаїків Полтавська, щедраталантами земля дала близько 500 геніїв. Полтавщина постійно притягувала до себе і інших людей, які з радістю та любов’ю відвідували її. Її часто відвідувала Леся Українка, якій належать такі чудові слова про наш край: ,,Полтавщина - найукраїніша Україна”.

Слайд 8
Ведуча. Сьогодні ми пройдемося стежинками полтавського краю, де ступала нога видатного сина українського народу Т.Г.Шевченка, який побував на території Полтавської губернії тричі у 1843-44 роках, 1845 – 46 роках, 1859 році, відвідав близько 50 населених пунктів.
Саме тут він залишив великий слід: це написані твори, художні полотна. Тут він зустрів і своє кохання. Отож давайте всі разом помандруємо полтавськими шляхами Кобзаря.
Слайд 9
Ведучий. Особливе місце в житті і діяльності Т.Г.Шевченка займає Полтавщина. Ще в Петербурзі 30 – поч.40 років 19 століття до кола його близьких знайомих входили полтавці: письменник Євген Гребінка, художник Мокрицький, конференц-секретар Академії мистецтв Григорович. Вони багато зробили для викупу поета з кріпацтва, а Гребінка разом з полтавцем Мартосом домоглися у цензури на вихід у світ ,,Кобзаря”.

Слайд 10
Ведуча. Т.Г.Шевченко завжди пам’ятав, що з полтавської землі сонцем засіяла слава І.Котляревського, М.Гоголя, що тут розквітнув сценічний талант його близького друга Щепкіна.
На волелюбних полтавських шляхах поет гартував своє слово, вбирав у поетичну душу страждання і муки кріпаків.
ПІСНЯ «Якби мені черевики» у виконанні родинного дуета Мельник Дарини та Ірини Вікторівни.

Слайд 11 - 12
Ведучий. Виїхавши з Петербурга на Україну в середині травня 1843 року, він побував в багатьох місцях. Після нетривалого перебування на Чернігівщині поїхав у рідну Кирилівку, звідки направився на Полтавщину в маєток батьків Євгена Гребінки недалеко від Пирятина.

Слайд 13
Ведуча. 29 вересня 1843 року прибув на бал до Волховської у с.Мойсівка Пирятинського повіту. «Євген Павлович під’їздив до ґанку в супроводі незнайомця. Супутник його був середній на зріст, кремезний, на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим вогнем, що мимоволі я звернув на нього увагу. Це був Шевчен-ко».
Слайд 14
Ведучий. Після цього він виїхав у Яготин, що входив до складу Полтавської губернії. Там він познайомився з родиною Рєпніних. Його приваблювала постать старого князя Рєпніна, колишнього військового губернатора. Князь досить людяно поводився з кріпаками, був ініціатором заснування театру в Полтаві, викупу Щепкіна з кріпацтва. Сердечно ставилася до поета і донька князя – Варвара Рєпніна, яка відзначалася ,,оригінальністю розуму, милою привітністю, простотою взаємин”.

Слайд 15
ВАРВАРА РЄПНІНА. «Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього. Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно чистим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівняного таланту».
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатись нам. Будень.
На білих вікнах замерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів - вона була недовгою.
Цей світлий сон - пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею –
Воно лишилось на усе життя.

Слайд 16
Ведуча. Поет пару днів перебував у Березовій Рудці у дуже симпатичного йому Віктора Закревського. У дружній розмові згадали вони Якова де Бальмена і вирішили провідати його в с.Линовиця поблизу поштової дороги між Пирятином і Прилуками. Саме Яків захоплювався ,,пам’ятками старої слави нашої України”, схилявся перед відважністю українців, ілюстрував ,,Кобзар”, поеми ,,Гайдамаки” та ,,Гамалія”. А Шевченку боляче було, коли дізнався про смерть Якова на Кавказі, він присвятив йому поему ,,Кавказ”.
Слайд 17
Село Березова рудка Пирятинського повіту зберігає спогади про поета. Тут він часто бував у маєтку братів і сестер Закревських. Головним господарем Рудки був Платон Закревський, людина обмежена і жорстока. За розповідями селян, він особисто шмагав кріпаків на конюшні. Його дружина Ганна була молодшою від нього на 21 рік і привертала увагу своєю вродою. Захопився нею і Шевченко. Намалював її портрет, з якого на нас дивиться дівчина з чорно-голубими очима. На засланні він присвятив їй вірші ,,Якби зустрілися ми знову”, ,,Немає гірше, як в неволі”, де опоетизував образ далекої мрії. Шевченко виконав портрети Ганни Закревської та її чоловіка.

Слайд 18
Ведучий. У другій половині липня поет прибув до с. Ісківці Лубенського повіту. Йому припало до душі це село. Любив відпочивати у затінку дерев біля криниці, яку тепер називають Шевченковою. Любив розмовляти з простими людьми і для кожного знаходив щире слово. Розповідають, що в Ісківцях поет зацікавився панським лакеєм Акакієм Гречкою. Неграмотний кріпак складав вірші, тягнувся до прекрасного. Він запам’ятав поетові поезії, читав їх людям, наче дорогоцінність, беріг подарований поетом ,,Кобзар”.
ПІСНЯ „Бандуристе, орле сизий“ – колектив „Світоч“.

Слайд 19
Ведуча. Пам’ятними стали для Шевченка відвідини Лубен у серпні 1843 року. На той час, як говорив сам поет, він «повністю розчарувався у панах і відвідував лиш небагатьох». Шевченка запросили на обід до місцевого пана, офіцера Федора Трепова. Прийшовши до будинку, поет побачив стомленого служника, який дрімав у передпокої. Господар теж це помітив, що його слуга спить, і жорстоко покарав його. Тарас Григорович, не прощаючись, розвернувся і вийшов з дому. Пан просив його повернутися, але Шевченко навіть не захотів з ним говорити.
Слайд 20
Ведучий. Восени він ще на Полтавщині: в Яготині, Березовій Рудці, Андріївці Гадяцького повіту. У кінці грудня 1843 року Шевченко прибув до Пирятина, щоб передати матері В.Григоровича листа від сина. Перепо-внений враженнями і роздумами від побаченого, почутого, пережитого на рідній землі, в кінці лютого 1844 року поет залишає Україну.

ДРУГА ПОДОРОЖ

Слайд 21
Ведуча. Друга подорож Тараса Григоровича Шевченка на Полтавщину відбулася у червні 1845 року. Вона значно розширила список відвіданих ним населених пунктів.
Побував він на Миргородщині у с.Мар’їнському у свого знайомого Лук’яновича. Та пробув всього пару днів. Був місяць березень.

Слайд 22
Ведучий. Після короткої зупинки у Прилуках, він поїхав поштовим трактом до Лубен. Побував поет у розташованому поблизу Лубен старовинному Мгарському монастирі, про який є згадки у повісті «Близнецы».

Слайд 23
Ведуча. Шевченко звертав особливу увагу на ті місця, що були пов’язані із славою народною і свідчили про нескоренність народного духу.
І ось в кінці червня 1845 року поет прибув до Полтави і зупинився тут на ночівлю. Друг юнацьких літ Ткаченко, який працював у Полтавській гімназії, знайомив поета з містом. З хвилюванням відвідав поет оселю Кот-ляревського, сумно стояв над його могилою, шепочучи слова:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди.
Доки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.

Слайд 24
Ведучий. Він виконав у Полтаві акварельний малюнок ,,Будинок Котляревського у Полтаві”, намалював Хрестовоздвиженський монастир.

Слайд 25
Ведуча.Відомі і решетилівські маршрути Кобзаря. У цьому містечку поета вразила велика кількість церков. У повісті ,,Близнецы” він пише: ,,У Решетилівці церков з десять, я думаю, буде, і живуть тут все козаки”. Саме в Решетилівці художник Шевченко виконав два малюнки «В Решетилівці».
Слайд 26
Ведучий. У другій половині липня відбулася його поїздка у Ромни на Іллінський ярмарок, там дивився п’єсу Котляревського ,,Москаль-чарівник”, був захоплений грою акторів.
Слайд 27 -31
Ведуча. З Ромен Шевченко разом з поміщиком Віталієм Родзянком ромоданівським шляхом через Лохвицю й Миргород виїхав до села Василівка поблизу Хорола. Проте обурений жорстокістю Родзянка у ставленні до кріпаків, залишив Василівку і перебрався до села Веселий Поділ, яким володів Аркадій Родзянко. З Веселого Подолу Шевченко навідувався у Хорол, Заїченці, Вишняки. Про село Вишняки у повісті «Близнецы» є така розповідь: «Село велике, але таке убоге, що страшно дивитись. Поміщик, кажуть, п’яниця непросипний, живе десь, бог його знає, у Москві, казали, чи в Петербурзі, а управитель що хоче, те й робить».
Шевченко не знайшов спільної мови і з Аркадієм Родзянком, людиною претензійною і недалекою. А восени 1845 року під час других відвідин Веселого Подолу поет остаточно розірвав з ним знайомство.

Слайд 32
Ведучий. До Миргорода Тарас Григорович Шевченко прибув на початку жовтня. Тут він пише свої ліричні вірші «Не завидуй багатому», «Не женися на багатій».
Не завидуй багатому,
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові –
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному,
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо та тихо,
Як у раї, – а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе,
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

ПІСНЯ „Не женися на багатій“ –колектив „Світоч“.

Слайд 33-34
Ведуча. Деяке заспокоєння знаходить у селі Мар’їнському поблизу Миргорода. Закоханий в красу рідної землі, Шевченко багато ходив берегами Псла, Хорола, голубив очима на левадах кожну травинку, кві-точку, листочок… Свої пісні він подібно до сліпого Перебенді творив на високій могилі: «За Миргородом, по дорозі на село Мар’їнське, крута гора стоїть. Старі люди переказують, що то шведська кріпость була: називається вона Червона Могила. На неї виходив Шевченко, сідав і оглядав наші краєвиди…».
Своєрідна «болдинська осінь» Т. Шевченка, проведена в Мар’їнському, ознаменувалася створенням таких визначних творів, як «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові».

Слайд 35-36
Ведучий. Далі наша подорож прямує із Мар’їнського на Київ, де по дорозі знову відвідує Ісківці, а згодом захворівши, надовго зупиняється у переяславського лікаря Андрія Козачковського. Та навіть хвороба не пригасила вогню духу, і тут, у Переяславі та В’юнищах, поет пише «Наймичку», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», а 25 грудня 1845 року – безсмертний «Заповіт», що стали речниками єднання України.

ПІСНЯ „Заповіт“ - колектив „СВІТОЧ“.

Ведуча. На початку 1846 року Шевченко покидає Полтавщину, залишивши після себе на полтавській землі посіяні зерна волелюбства і людяності. І коли царські сатрапи після викриття Кирило-Мефодіїського братства у 1847 році розшукували поета, то саме на Полтавщині робилися спроби врятувати його.
У важкі роки заслання Тарас Григорович Шевченко часто перелітав думкою на Полтавщину, бачив у снах її краєвиди і своїх знайомих полтавців.

ІІІ ПОДОРОЖ

Слайд 37-39
Ведучий. Короткочасним було його перебування на Полтавщині під час третьої подорожі. 10 червня 1859 року був у Пирятині, Зінькові, Гадячі. Тут написав невеличку поезію ,,Ой, маю, маю я оченята” про близьке йому дівоче безталання. Виїхавши з України, більше Кобзар не повернеться на рідну землю.

Учениця. Поезія ,,Ой, маю, маю я оченята”
(під ліричну мелодію)

Ой маю, маю я оченята...
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!

Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!

Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!

Ведуча. А в цей час його чекали в ПолтавіТарас Григорович дуже хотів заїхати в наше місто. Його давній друг по Петербургу, викладач малювання в Полтавській гімназії, Федот Ткаченко писав у грудні 1860: «Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати…».Та не діждались полтавці бажаного гостя. Лише встигли за життя послати йому вітальну телеграму. Це було 25 лютого (9 березня) 1861 року. В ній писалося: «Батьку, полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: «Утни, батьку, орле сизий».
,,Спасибі, що не забувають”, - сказав важко хворий поет.

Відеофільм про Т.Г.Шевченка

Слайд 40
Ведучий. А 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1861 року прийшла сумна звістка про передчасну смерть Великого Кобзаря. Навесні, коли перевозили на Україну тіло поета, його прихильники вирішили поса-дити в Полтаві дуб – поставити живий пам’ятник Тарасу, а на мідній дощечці вирізані рядки: « Твоя дума, твоя пісня не вмре, не загине».

ПІСНЯ „Не щебечи, соловейку“ – колектив „СВІТОЧ“.

ЛІТЕРАТУРНИЙ МОНТАЖ

1 учень. Слайд 1-2

Не на шовкових пелюшках,
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона
За сина – кріпака молилась.

2 учень. Слайд 3-4
І Бог почув молитву ту,
І дав душі убогій силу,
І в руки хлопцеві вложив
Співацьку чародійну ліру.
І виріс він, і він кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою –
І пісня дивна полилась,
Сповита вічною тугою.

3 учень. Слайд 5
В тій пісні людям він співав
Про щастя, про добро, про волю
Будив зі сну, пророкував
Їм вищу і найкращу долю.
І пісня голосно лилась…
Але недовго: ворог лютий
Підкрався нишком – і замовк
Співець, кайданами окутий.

4 учень. Слайд 6-7
Замовкла пісня на устах,
Але в душі жила, бриніла
І в серці бідного співця
Огнем палаючим горіла.
Він рвався серцем із тюрми
На волю, до ланів широких,
До синіх хвиль Дніпра – ріки,
До тихих тих могил високих.

5 учень. Слайд 8
Та сил в співця вже не було…
Остання пісня продзвеніла –
І в небо тихо піднялась
Душа поета наболіла.

6 учень. Слайд 9-11

Живи, поете, в бронзі і граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській.
Живи в піснях, живи у «Заповіті»
У слові праведнім, у славі віковій.

7 учень. Слайд 12 -13
Умер співець! І привезли
Його на рідну Україну
І коло синього Дніпра
Йому насипали могилу.
Умер співець! Але живуть
В серцях людей слова безсмертні,
І тихо по Вкраїні всій
Бринять його пісні славетні.

ПІСНЯ „Я маленька україночка“ у виконанні Катерини Олійник. Слайд 14

Автор: 

Колісник Марина Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, учитель світової літератури Хорольської гімназії Полтавської області, Манжос Вікторія Миколаївна, заступник директора з виховної роботи, учитель української мови та літератури Хорольської гімназії Полтавської області

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі