Користувацький вхід

Останні публікації

Виховна година "Поговоримо о любов при свічках"

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

2

Виховна година
«Поговоримо про любов при свічках»
Мета: поглибити знання учнів про прекрасне почуття кохання, розглянути етапи розвитку почуття, за допомогою поетичних рядків охарактеризувати емоційні стани під час закоханості;
розвивати соціальну, комунікативну, творчу компетентності;
виховувати почуття прекрасного, вміння цінувати почуття інших, вміння поважати однолітків
Музика
1ведущий Давайте о любви поговорим!
Вот так вот соберемся и расскажем
О том, о чем смеемся и грустим.
Давайте о любви поговорим!

2 ведущий Давайте о любви погорим!
О лесе, поле, океане, суше.
Как мы пылаем в ней порою и горим,
Как мы живем, испепеляя душу.
1 ведущий. Добрый день! Мы приглашаем Вас принять участие в проведении литературной гостинной «Поговорим о любви при свечах».
2 ведущий. Поговоримо про кохання. У наш нелегкий час, коли такі поняття, як доброзичливість, чуйність, милосердя, любов стали дефіцитом, коли бракує загальної культури, віри, відповідальності, вміння пронести через усе життя високе почуття кохання, ми хочемо поговорити саме про неї – про її Величність Любов.
1ведущий. Давайте хоть ненадолго забудем обо всем, отложим наши проблемы на потом и окунемся в мир высоких чувств – Поэзии, святой Любви, Верности. Об этих чувствах в большинстве случаев молчат, а когда говорят – то шепотом, сердцем переживая и горечь радости, и боль сладких мук.
2 ведущий. Ми всі рано чи пізно закохуємося. Жодна людина не застрахована від цього почуття, від помилок буднів і свят, суму і радості, розлук і зустрічей. Кохання – найкраще, що дано людині. Народне прислів’я каже: «Любові, вогню і каменю від людей не сховаєш.» І не треба, бо тільки закохані мають право на звання Людини.
Захист поекту «Давайте поговоримо про любов»

1 ведущий. Как символ вечной любви мы зажигаем свечи. Пусть они горят, как горит любовь, пусть согревают своим теплом, как согревает душу любовь, пусть дарят радость, как это делает любовь.
Песня «Свеча горела»
2 ведущий. Отож, ми відкриваємо першу сторінку великої книги Любові. Вона має назву «Здрастуй, кохання». Як народжується кохання? Що відчуває людина, яка закохується вперше? Почуємо відповідь у поезії Ліни Костенко.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ.
Ти не дивись, що дівчина сумна ця.
Вона ридає, але все, як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька,
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози, це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зустрілась з неприємністю:
Хлопчина її не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

1 ведущий. На любви держится мир. Любовь движет миром. Именно благодаря ей происходят открытия, появляются таланты, рождаются гении. Мы с вами закладываем в сердцах первый кирпичик своей чистой открытой любви – пусть она существует вечно!

Ты рядом – и все прекрасно:
И дождь, и холодный ветер.
Спасибо тебе, мой ясный,
За то, чо ты есть на свете.

Спасибо за руки эти,
Спасибо за губы эти,
Единственный мой, спасибо
За то, что ты есть на свете.

Мы рядом, а ведь могли бы
Друг друга совсем не встретить.
Спасибо тебе, мой милый,
За то, что ты есть на свете.

2 ведущий. Хай кохання цвіте буйним цвітом у вашій душі, нехай воно приносить лише найкращі хвилини в житті, нехай буде щирим, ніжним і завжди взаємним.

Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн –
На сьогодні, на завтра, назавжди
Ти залишишся в серці моїм.

А чого? То чудна теорема,
На яку ти мене прирік:
То все – разом, а ти – окремо
На сьогодні, на завтра, навік.

1 ведущий. Мы делаем все возможное для того, чтобы эти нежные слова нашли отклик в сердце любимого. Любовь… сладкая, как мед, и горькая, как трава полынь. На какие только лишения не готовы мы пойти, чтобы почувствовать ее. Именно об этом говорит в своей поэзии Владимир Высоцкий.

Здесь лапы у елей дрожат на весу,
Здесь птицы щебечут тревожно –
Живешь в заколдованном диком лесу,
Откуда уйти невозможно.

Пусть черемухи сохнут бельем по ветру,
Пусть дождем опадают сирени, -
Все равно я отсюда тебя заберу
Во дворец, где играют свирели!

Твой мир колдунами на тысячи лет
Укрыт от меня и от света,-
И думаешь ты, что прекраснее нет,
Чем лес заколдованный этот.

Пусть на листьях не будет росы поутру,
Пусть луна с небом пасмурным в ссоре, -
Все равно я отсюда тебя заберу
В светлый терем с балконом на море!

В какой день недели, в котором часу
Ты выйдешь ко мне осторожно,
Когда я тебя на руках унесу
Туда, где найти невозможно?

Украду, если кража тебе по душе,-
Зря ли я столько сил разбазарил?!
Соглашайся хотя бы на рай в шалаше,
Если терем с дворцом кто – то занял!
2 ведущий. Ось ми і перегорнули першу сторінку книги Любові. Другу сторінку цієї книги ми назвали «Розлука любові». Серед ураганів життя і штормів долі розійшлися стежки, що тільки – но з’єднались, і розімкнулись руки, що так і не встигли переплестись.
Наша любовь была, как вспышка,
Что озарила нашу жизнь.
Мы высоко взлетели слишком,
Ну а потом упали вниз.

Я понимаю, что нам вместе
Быть не получится никак.
Мне все равно на эти «если»!
Ведь без тебя мне жизнь – пустяк.

Твое лицо везде я вижу,
Такой обманчивый мираж…
Любля тебя! И ненавижу!
И помню день последний наш.

К чему все были наши ссоры?
Понять никто из нас не смог…
Ведь несмотря на все раздоры
Ты мне, как воздуха глоток…

1 ведущий. Такая встреча могла бы изменить всю жизнь, но обязанность берет верх над чувствами – и на глазах слезы. А на пустом пероне прощания – одинокие лепестки из цветка любви, который так и не успел расцвести, и терпкий холод последнего поцелуя, как в поэзии Марины Цветаевой.
Вчера еще в глаза глядел,
А нынче все косится в сторону.
2 ведущий. Так, у серці продовжує жити надія , що розлука – це лише сон, який скоро закінчиться, що коханий чи кохана одумаються й повернуться. І це сподівання живе довго й створює поезії й пісні.
Ображайся на мене, як хочеш:
Зневажай, ненавидь мене.
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
1 ведущий. Существует такая христианская легенда. Когда Бог создал людей, Он взял орех, расколол его на две пололовинки и бросил между людей. С того времени каждый ищет свою половинку. А когда находит, то счастлив в паре весь век. Когда попадается половинка не того ореха, тогда даже не мечтай о счастье. Одиночество не может быть счастливым.

Друг без друга у нас получается все
В этом жизненном трудном споре.
Все свое у меня, у тебя – все свое:
И улыбки свои, и горе.

Мы премудры: мы выход в конфликтах нашли,
И вчерашнего дня не жалея,
Все решили – и своею дорогой пошли:
Я своею пошла, ты – своею.

Все привольно теперь: и друзья, и житье,
И хорошие люди встречаются.
Друг без друга у нас получается все,
Только счастья не получается.

2 ведущий. Отже правду кажуть: «Коли пробачаєш і відпускаєш біль, стає легше». Саме тоді й народжується пісня. Пісня про втрачене, але цінне кохання.
Звучить пісня ( гітара, рояль)
1 ведущий. Мы перевернули вторую страницу нашей книги. Вы спросите: что же дальше? Что может наступить после разлуки? После разлуки приходит….любовь.
Так устроен мир: ничто плохое не может длиться вечность, ибо вечность длиться только Любовь. Наша третья страница так и называется «Вечная Любовь». Именно о такой любви следующее стихотворение.
«Говорят, что разлука лечит»( читает учитель)
2 ведущий. Кохання схоже на яблуневу гілку, що щедро відкриває пелюстки назустріч сонцю. Чи буде зав’язь? Чи зможуть закохані пронести все, що є найкращого в них, через розлуки, випробування, негоди? Чи впаде гілочка під ноги, не звеселивши цвіту? Кохання дарує людині радість, та, водночас, печаль. Переконайтесь у цьому.
Пари танцюють, вальсуючи під музику. Музика, не припиняючи грати, затихає і кожна пара читає вірш Н.Н Асєєва „Я не могу без тебя жить”).

1 пара: (он) Я не могу без тебя жить!
Мне и дожди без тебя – сушь,
(она )Мне и в жару без тебя слыть,
Мне без тебя и Москва-глушь.

2 пара: (он) Мне без тебя каждый час - год;
если бы время мельчить, дробя:
(она) Мне даже синий небесный свод
Кажется каменным без тебя.

3 пара: (он) Я ничего не хочу знать -
Слабость друзей, силу врагов;
(она )Я ничего не хочу ждать,
Кроме твоих драгоценных шагов.

1 ведущий. В любви невозможно без идеала. Тот, кто любит, видит в любимом то, чего не видят другие, «не ослепленные любовью люди». Они видят уголь, а он – алмаз; в обычных лужах – звезды, а для кого – то «ничего особенного». Когда любишь, то предмет твоей любви кажется самым лучшим на Земле, как в поэзии Василия Симоненко.
Ну скажи: хіба не фантастично,
Що у цьому мареві доріг
Під суворим небом, небом вічним
Ти мене зустрів – і не зберіг.

Ти і я – це вічне, як і небо.
Скільки мерехтітимуть світи
Будуть я приходити до тебе,
І до інших йтимуть горді ти.

Як це все буденно! Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою, ми – не вічні,
Ми з тобою просто ти і я.

І тому для мене так трагічно
Те, що я - чиясь, а не твоя.

2 ведущий. Часто трапляється так, що закохана людина бачить суперника у кожному, навіть у силах природи. Та все одно продовжує боротися за своє кохання з усім світом, доводячи, що кращої за неї немає.
«Суперники» (читає учитель)
1 ведущий. Як відомо, любов здатна надихати на творчість. Серед нас є такі учні, що змогли викласти на папері свої почуття й переживання. Не просто викласти, а оспівати її величність Любов у власних поезіях.
Читання власних поезій учнів
2 ведущий. Настоящяя любовь может перенести все: и время, и разлуку, и потери. Ведь она – вечная. Самое главное – это беречь ее, как свечку, что горит на вашем столе, ценить и любить своих любимых и никогда, слышите, никогда с ними не расставаться.
«С любимыми не расставайтесь…» ( читают 2 ученика)
Музика.

Автор: 

Гордієнко Олена

"Любовь… сладкая, как мед, и горькая, как трава полынь. На какие только лишения не готовы мы пойти, чтобы почувствовать ее". Сьогодні молодь здебільшого готова йти в кабак чи дискотеку, щоб "прочувствовать" "любов", а не на "лишения". Хочеться одразу згадати Ліну Костенко "Купідон стріляв не в геніталії, а в серце."

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі