День В. Симоненка в рамках проведення тижня української мови та літератури
1. Акція відомих висловів із поезії В. Симоненка.
• Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
• Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
• Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
2. Фотовиставка «Мить із Василем Симоненком».
3. Конкурс дитячих малюнків «Світ який – мереживо казкове».
4. Літературна перерва. Перегляд документального фільму «Гра долі».
5. Літературний етюд «Я на світі такий один».
6. Конкурс виразного читання поезій В. Симоненка.

Я на світі такий один
Літературний етюд
Мета: ознайомити учнів зі сторінками життя й творчості
В. Симоненка, відкрити дітям красу поетичного слова автора, розвивати творчі, акторські здібності, виховувати любов до духовних скарбниць української культури.
Обладнання: портрет поета, обрамлений українським рушником, виставка поетичних збірок, відеопроектор, фонограми пісень, назва заходу, відомі вислови В. Симоненка.
Хід заходу
Святково прибрана зала (портрет поета, обрамлений українським рушником, виставка поетичних збірок, назва заходу, відомі вислови В. Симоненка).
Звучить інструментальна музика Дж. Ласта «Одинокий пастух»
(За робочим столом сидить В. Симоненко. Виходять ведучі).
Слайд 1. ««Я на світі такий один».
Учень 1. Доброго дня, друзі! До вашої уваги літературний етюд, присвячений 80-річчю від дня народження славетного земляка Василя Симоненка «Я на світі такий один». Його називають «символом національного пробудження», «сурмачем епохи», «витязем української поезії», одним із когорти письменників-шістдесятників. Він недожив три тижні до свого 29-річчя.
Учень 2. Що хоче Бог сказати зіркою, яка лише промайнула на небосхилі, лише спалахнула неймовірним сяйвом і згасла? Зіркою, що засвітила над нічним полтавським селом Біївці – і не стало її?
Симоненко сидить за столом і пише говорячи // відео (фрагмент документального фільму «Гра долі»):
Я, Василь Симоненко Андрійович, народився 8 січня 1935 року в
с. Біївці Лубенського району Полтавської області в сім’ї колгоспника. Мати - Щербань Ганна Федорівна працювала в колгоспі з дня заснування до осені 1957 року. Батько – Симоненко Андрій Леонтович залишив сім’ю, коли мені не було і року. Василем мене назвали без моєї згоди, не запитали навіть для ввічливості. Між тим це питання мало для мене принципове значення. Я не бажав бути Василем, я хотів бути Тарасом і носити прізвище Шевченко.
Звучить пісня «Рідна мати моя».
На сцену виходить Мати і назустріч син-Симоненко. Обіймає її , читає вірш, присвячений матері:
В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна...
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.

Учень 2. Жартуватиме, і гадки не маючи, що із Шевченком його в майбутньому постійно порівнюватимуть професійні критики. І все ж Василь Симоненко, єдиний і неповторний.
Симоненко (виходить на перед сцени)
На світі безліч таких, як я,
Та я, їй-богу, один.
У кожного Я є своє ім'я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми - не безліч стандартних "я",
А безліч всесвітів різних.
Ми - це народу одвічне лоно,
Ми - океана вселюдська сім'я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони "я".
Слайд 2. «Мати, Василь»
Учень 1. Бабуся і дідусь дуже любили свого кмітливого внука. Їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого короткого життя.. Від матері, Ганни Федорівни, та від діда Федора малий Василько брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтолиму жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле.Добрий і розумний дідусь Федір Трохимович старався замінити кмітливому внучкові батька.
Симоненко
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід, –
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.
Був певен, що батько лишній,
Крикливий немов сусід,
Коли заставав на вишні,
На мене кричав, аж блід.
Я вірив, що краще всього
Пісні, які знав дідусь.
Вмощусь на коліна до нього.
І в очі йому дивлюсь.
І плачу, було, й сміюся,
Як слухаю ті пісні…
Спасибі ж тобі, дідусю,
За те, що ти дав мені.
Слайд 3,4. «Батьківська хата».
Учень 2. Жили вони у простій сільській хаті під стріхою, тільки табличка праворуч з написом «У цій хаті народився і виріс відомий український поет Василь Симоненко» Підлога вкрита сухою травою. Простий сільський дубовий стіл, козацька скриня, піч.
Слайд 5, 6.»Дитяче фото», «Учитель»
Учень 2. П’ять класів Василько закінчив у Біївцях, а решту у сусініх селах. А це …9 кілометрів в один кінець. Маленький, смаглявий хлопчик із чорним непокірним волоссячком, із великими каро-зеленими очима, високим, відкритим чолом робить перші кроки у великому світі. Коротенькі штанці, пошиті мамою до якогось празника, торбинка із сяким-таким харчем через плече…
Учень 1. Учитель математики Уляна Михайлівна Демченко згадує: «Якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу не було… І раптом на шкільному порозі з’являлася снігова баба. Це з усіх чужосельців до школи прийшов лише Василь. На уроках був серйозний. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по- другу, розумом. Школу закінчив з золотою медаллю».
Слайд 7. «Університет»
Учень 2. 1952 рік – Всиль вступає на факультет журналістики Київського університету. Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.
Учень 1. У роки навчання В.Симоненко продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає. На перших курсах університету мало хто з однокурсників чув його поезії. Потів він почав активно працювати у вузівській літературній студії, де його обрали старостою.
Учень 2. По закінченні університету Василь працює в газеті “Черкаська правда”, потім – у “Молоді Черкащини”, власним кореспондентом “Робітничої газети” , як журналіст, він сміливо вторгався у різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.
Не втратили своєї цінності й на сього дні його статті та відгуки на літературні твори, кінофільми та театральні спектаклі.
Учень 1. 1962 рік виходить збірка поезій «Тиша і грім». Хоча Василь і називатиме себе лише «маленьким чорноробом поезії», та укладе п’ять заповідей справжнього поета: (Слайд 8. «П’ять заповідей справжнього поета»):
1. Знати мову, якою пишеш.
2. Стати освіченою людиною.
3. Не бути байдужим до оточуючих.
4. Працювати до сьомого поту.
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба.
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

(Ведучі заходять)
Уривок із фільму «Гра долі» про особисте життя Симоненка, про кохання.
Учитель. Закоханим у життя, людей, Україну був наш земляк, поет-шістдесятник Василь Симоненко. З метою популяризації його творчості ми читаємо поезії напам’ять, милуємося красою ритмомелодики образів. Пропонуємо учням взяти участь у конкурсі виразного читання. Представляю журі…
(Виступи учнів. Журі підводять підсумки).
Слайд 8. («Шістдесятники»)
Учень 1. Як відомо, напровесні 1960р. в Києві з волі пробудженого “відлигою” юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, в літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати «шістдесятниками».
Учень 2. Симоненко брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників і жагу до національного відродження. Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Він прилучився до комісії, котра сала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і вишукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обійшли десятки прикиївських сіл, опитали сотні жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали своїх мерзенних злочинів.
Учень 1. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Слайд 9. «Симоненко та друзі»
Учень 2. Смерть поета і дотепер обкутана туманом загадок, легенд, пліток. У середині 1962 року з Василем сталася прикра подія, яка, напевне, призвела молодого, здорового 28-річного хлопця до трагічної розв’язки. Василь, провівши земляка на поїзд, захотів купити куриво в буфеті залізничного ресторану на Черкаському вокзалі. За 20 хвилин до обідньої переви двері ресторану були вже зачинені. Василь постукав, жінка крізь розчинені двері заявила, нічого відпускати не будуть, та він зайшов до ресторану.. На галас жінки з’явилось два міліціонери. На вимогу міліції Василь показав редакційне посвідчення, яке тут же один з офіцерів поклав у кишеню.
Учень 1. Василя посадили у воронок і повезли до кутузки. Тут у відділенні міліції м. Сміли Василя тяжко побили. Коли друзі забрали поета з відділення міліції, то Василь пояснив, що більше доби не їв, не палив цигарок, потім закотив рукави сорочки – всі руки були в синцях.
Виходить Симоненко. З’явився один здоровило, як лещатами, скрутив за спину руки, штовхнув донизу на дерев’яний лежак і прив’язав до нього поясами. Тепер уже я не міг і поворухнутися. Руки пекло, як у вогні. Кажу: що ж ти робиш, гад? Отоді і почав він мене лупцювати. На тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим – не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні з піском чи що. Обробили професійно і цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. І зараз відчуваю, ніби щось там обірвалося всередині…
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
(Сідає за стіл)
Учень 2. В останній рік життя у Симоненка залишається єдиний вірний, незрадливий друг –папір. Поет розпочинає свій до болю чесний і трагічний «Щоденник». Щоденниковий запис від 22 липня 1963 року:
Симоненко. Мабуть, почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть не почуваю ніякого страху. Можливо, це тому , що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті…
Учень 1. Зробили операцію. Подивились, зашили. Офіційна версія – рак нирок. У переддень смерті, 12 листопада, коли поету стало гірше, він написав листа до президії Спілки письменників України:
Симоненко (за столом пише): Можливо, завтра мене вже не буде. Звісно, література перенесе цю майже безболісну для неї втрату, але я не можу піти з життя, не подбавши про долю моєї сім’ї, особливо матері. Перший день моєї смерті може стати першим днем її жебрацького животіння. Від усього серця прошу не допустити цього, і коли це можливо, виділити з літфонду бодай мінімальну суму, котра гарантувала її від голодної смерті.
Слайд 10. «В останню путь…»
Учень 2. Помер Василь Симоненко 13 грудня 1963 року. Труну несли друзі: І. Дзюба, Коваленко, Сверстюк. Поховано Василя на центральному Черкаському кладовищі.
Слайд 11. «Могила Василя Симоненка»
Учень. Біля могили посаджено кущ калини. На надгробку напис – слова з вірша «Лебеді материнства»:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Слайд 12. «Державна премія України ім. Т. Шевченка»
Учень 2. Василь Симоненко посмертно удостоєний у 1995 році.
Слайд 13. «Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка»
Учень Вшанування пам’яті. У Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка.
Слайд 14. «Пам’ятник поетові у Черкасах»
Учень У 2010 році у Черкасах біля Палацу одружень відкрили пам’ятник поетові.
Слайд 15. «Пам’ятна монета»
Учень У 2008 році Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету. На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України та зображено стилізовану композицію, що ілюструє вірш поета «Лебеді материнства».

Учень На реверсі – портрет В. Симоненка. Праворуч на тлі стилізованого вербового листя розміщено напис ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО, по колу - Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Учень 1. Як сліпучий метеорит, на мить спалахнув він на небосхилі українського письменства, щоб навіки увійти в безсмертя:
Симоненко.
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
Відеокліп пісні «Виростеш ти, сину».
Оголошення результатів конкурсу виразного читання поезій. Нагородження.

Класи: 9 клас, 8 клас

Предмети: Українська література