Користувацький вхід

Любімо світ, в якому живемо

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Білан Л.В.,вихователь,

Правдинська школа-інтернат ,
Великописарівський район,
Сумська область.

«Любімо світ, в якому ми живем…»

Літературно - музична композиція

Ведучий. Згасло веселе барвисте літо, і вересень став повноправним господарем у лісах, полях, на річках і ставках. Вранці вже незвично холодно, а вдень сонечко, наче на згадку про літо, весело пригріває. Відпочивають після тривалої і виснажливої праці поля. Віддали господарям свій багатий урожай садки. На всьому учуваєш прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше вкривають низькі та важкі хмари, і сіється дрібний надокучливий дощик. Розкішними червоними гронами обвисає горобина. А липо¬вий листок з почорнілими гострими зубчиками наче вкритий ніжним оксамитом. Пожовкла трава припала до самої землі, і тільки крихітні блідо-червоні зірочки вереску милують око. Високо в небі роблять прощальне коло запізнілі ключі жу¬равлів. Вони летять у вирій і сумно курличуть, наче ще раз нагадують, що прийшла осінь. У таку мить у душу зазирає світлий смуток і ми поринаємо в роздуми про сенс нашого життя, про своє покликання. Усе це і є ознаками найромантичнішої, найкрасивішої пори року, оспіваної поетами та композиторами, письменниками та художниками, - золотої осені.
Ведуча. Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Любимо бувати у лісі, полі. Дивимось на квіти, дерева. Радіємо спілкуванню з природою, ми¬луємось її красою. Дуже часто почуття до Вітчизни, Батьківщини приходить до нас через природу, її красу. Людина — це частина природи. 1 саме природі ми зо¬бов'язані своїм існуванням, своєю могутністю.
Але, мабуть, не всі ми задумуємось, що природа — це наша домівка.

Природа нам — як рідний дім,
Вона усім — як мати.
Щоб лад завжди був в домі тім,
Про це нам треба дбати.
В природу із добром іди,
Ропа ж тобі— як мати,
Й пташки на різні голоси
Співатимуть для тебе.
І в краплях срібної роси
Побачиш чисте небо.
Й віддячить за добро тобі
Земля теплом родинним.
Люби і бережи її,
Будь гідним її сином.

Щось не те на Україні,
Щось не все в порядку,
Сади вишневі похилились,
Хрущі давно вже не гудуть,
Лише жуки, ті колорадські,
Картоплю день і ніч гризуть.
Жайворонки в полі вже не так співають,
Пестициди й хімікати вітри розганяють,
На городах наших огірки не родять,
Хмари з кислими дощами
Дуже часто ходять.

Пісня « Рідний край»

Ведуча. І дуже потрібно, щоб люди не шкодили природі, а допомагали їй. Зберегти природу у її первинному вигляді — головне завдання усього людства. Так наше свято сьогодні пройде під девізом.
Кожна рослина, дерево, пташина —
То все чудова мила Україна.
Наше завдання — зберегти природу
Для мене, вас і всього народу.
Ведучий. Птахів ще називають пернатими друзями. Вони чарують нас дивними голосами, захоплюють ко¬льоровим оперенням, несуть радість. Хіба можна їм завдати шкоди?

Про друзів пернатих

Птахи — справжня окраса природи,
Що чарують оперенням світ.
Споконвіку трудящі народи
Склали птахам весною привіт.
Як надходить весна в нашім краї,
Повертаються з вирію ті,
Що на крилах весну зустрічають,
Їй несуть голоси молоді.
Славен спів їх, розкутує ріки.
Одягає у зелень сади.
І карбуються в пам'ять навіки
Неповторного співу сліди.
Ластівки, журавлі, дикі гуси,
Горобці і шпаки, й солов’ї
Їхній голос дзвенить стоголосо
І приносить наснагу землі.
У селі, від людей недалеко,
На деревах, під небом ясним
Гніздо славне будують лелеки,
Світле щастя приносять у дім.
Поки жити планета ця буде,
Поки світ ще в полоні краси.
Бережіть птахів, людоньки-люди,
Хай чарують нас їх голоси.
Не стріляйте у лебедів білих,
Не вбивайте синичок малих.
Вони менші брати і несмілі,
Тож давайте полюбимо їх.

Танок «Лелеченьки»

Ведуча. Трапляється й так, що невиразна маленька пташечка стає раптом такого близькою, рідногю і доро¬гою, бо щодня прилітає до годівнички, змайстрованої дитячими руками, Вона розумна, навіть дякувати вміє за тепло і корм, звичайно, по-пташиному.

Пригоди синички

На горісі годівничка,
Приліта туди синичка.
Цілу зиму в нас вона,
Ця пташина чарівна.
Холод й вітер надокучив,
Був сердитий він і злючий,
Мучив пташку чарівну
Аж по саму, по весну.
Ми синичку рятували,
Крихти хліба їй кидали,
Від морозу вберегли
І померти не дали.
Дякувала нам синичка
За тепло і годівничку.
Підлетіла до вікна
Й попрощалася вона.
Ведуча. Існує давнє народне повір’я про те, що птахи несуть у хату радість і щастя. Ще вони люблять селитися лише біля добрих людей. Коли ж ластівка залетить д кімнати, знайте, що там живуть добрі люди.

Ластівка

Ластівка влетіла до кімнати,
Тепле літо в лапках принесла.
Їй би в небо високо ширяти,
А вона в кімнату забрела.
Облетівши стелю, стіни, шафу,
Доторкнувшись до стола крилом,
Вкрай перелякалася невдаха,
Кинулась тікати у вікно.
Крильцями по склі затріпотіла.
Очі сторожкі, душа в огні.
-Мамо, випусти, щоб полетіла,
Дуже шкода ластівки мені.
Але ось ввійшла бабуся в хату,
Свіжої води нам принесла.
Гостю ту побачила крилату,
Усміхнулась, мову повела.
І з тих пір я завжди пам'ятаю
Ту життя людського славну суть.
Якщо пташка хати не минає,
Значить, люди добрі в ній живуть.
Ведучий. А буває, що пташині чи маленькому звіряткові потрібна допомога, бо вони потрапили в біду. Як же їм не допомогти, коли в них такі розумні і благальні очі? А в очах — страждання.

Білочка

Раз до лісу я пішла,
В снігу білочку знайшла.
В неї ніженька боліла
І я її пожаліла.
Швидко в руки узяла
І додому понесла.
Білочка моя тужила,
Навіть їсти не хотіла...
Дні проходять, час минає,
Ніжка в білки заживає.
Трохи звикла вже маленька,
До тарілки йде швиденько.
Розуміть прийшла пора,
Що бажаю їй добра.
Ось уже й весна настала,
Моя білка заскучала
За домівкою у лісі,
За дуплом, що на горісі.
Ніжка в неї зажила,
Білка трохи підросла.
Уже вона не маленька,
А велика і пухкенька.
Віднесла її у ліс
До ялинок і беріз.
Там я з нею попрощалась
І таке я їй сказала.
— Ти по гілочках стрибай,
Та в капкан не попадай.

Ведуча. Скільки чудових притч, легенд і переказів існує про квіти! Їх наділяють найкращими людськими рисами: красотою, ніжністю, соромливістю, порядністю… А також вірністю у дружбі.

Легенда про підсніжник

Збиралися квіти на бал-маскарад,
І кожен костюм одягти дуже рад.
Звернулись по поміч до Флори, богині
І всім вона вмить піднесла по гостинцю.
Жовтавий — нарцису, рожевий — троянді,
Стрункий гладіолус одяг полум 'яний.
Гвоздика — червоний, ірис — голубий.
Фіалка — блакитний, тюльпан — золотий.
Стояв серед них соромливий підсніжник,
Дістався йому костюм білосніжний.
Прийшов на веселощі ніжний сніжок,
Звернувся з проханням до інших квіток.
Позичте костюм, поділіться зі мною,
Я вас приголублю в морози зимою.
І добрий підсніжник свій колір віддав,
З тих пір сніг для квітки товаришем став.
Радіють весні і дарують їй ніжність
Веселий сніжок і чудовий підсніжник.
Легенда казкова і дуже стара
Та дружба завжди молода і жива.

Ведучий. Щоб квіти могли показати свою чарівність і красу, їм потрібен догляд і турбота. Що¬денна, постійна, і, звичайно, любов. Здавна відомо, що квіти відчувають настрій людини, передчувають лихо. Лише не можуть про це сказати.

Поганий вчинок
Різних квітів коло хати
Посадила моя мати.
Я матусі помагаю,
I полола, й поливала.
Коли квіти підросли,
Вони рясно зацвіли.
Та якось у теплий час
Лихо сталося у нас.
Хтось вночі городом йшов
І до нас у сад зайшов.
Грубо квіти позривав,
їх стебельця поламав,
Кинув у брудну калюжу,
Вранці плакала я дуже.
Хіба можна в світі жити,
Щоб так квіти не любити ?
Пісня «Квітуча Україна»
Ведуча. Будьмо уважні до кожної рослинки, тра¬винки, квіточки. Допоможемо, створимо для них всі умови, щоб вони могли жити. Повіримо — і квіти віддячать нам.

Загинула квітка

Загинула квітка рожева, тендітна,
Загинула тихо, без крику і стогё
Так просто, як гинуть усякії квіти,
Коли у корінні немає вологи.
Загинула квітка безшумно й нечутно,
Опала пелюстка, стебельце зів'яло.
А може, й кричала, та люди не чули,
Полити коріння в них часу не стало.
Зів'яла, засохла, загинула марне.
Є люди, що хвалять красиве словами.
А справжнє, живе й неоспівано гарне
Не бачать, минають і топчуть ногами.

Пісня на мотив « Червона рута»

Ведучий. З нашої необережності, з нашої необду¬маності трапляється так, що знищуються зелені насад¬ження, викорчовують цілі сади. Людська байдужість.

Зрубали сад

Зрубали сад розкішний. Диваки!
Зрубали все од пня, мов відібрали
У сонця світло, течію в ріки,
І пісню жайворонка обікрали.
Лишився серця невигойний крик,
Лишився відгомін сумної долі.
Росли дерева — і не стало вмить,
Лише холодна порожнеча в полі.
Не зупинялись більше журавлі,
Хоч надвечірки тихо їх просили.
Зрубали сад, мов вирвали з землі
Коріння, що давило її сили.
Зрубали сад — скінчили накінець,
З корінням викорчували байдуже.
Пішли додому полем навпростець,
А людям сад потрібен дуже-дуже!

Пісня «Сад молодий»

Ведуча. Ми так багато говоримо про милосердя, гу¬манність, чуйне ставлення до всього живого, турботу і піклування про тварин. А в той час по вулицях ти-няється багато бездомних собак, котів. Спиніться, до¬поможіть маленькому кошеняті чи цуценяткові. Їм ду¬же потрібна ваша допомога.

Пісня « Котик»

Пісня « Кароока Україна»

Ведуча.Завершити наше свято нам хочеться словами:
Зацвітає калина, зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна.
Це моя Україна, це моя Батьківщина.
Ведучий. Дякуємо всім за увагу.

Автор: 

Білан Людмила Володимирівна, вихователь,Правдинська школа-інтернат

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?: