Конспект уроку образотворчого мистецтва
Тема: «Т.Г. Шевченко – художник»

Мета: навчальна - ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом художника Т.Г.Шевченка та його мистецьким доробком; розвивальна - розвивати творчі здібності та пізнавальні інтереси школярів; виховна - виховувати любов до України, гордість за славетних і видатних українців (на прикладі Т.Шевченка), інтерес до культурної скарбниці нашої держави.
Обладнання: презентація «Т.Г.Шевченко – художник», записи музично - літературних творів, запис співу пташок.
Тип уроку: сприйняття мистецтва, урок – проект.
Хід уроку
І.Організація учнів до роботи на уроці
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Нас просто не існує без Шевченка. У ньому - уся історія наша, усе буття, усі мрії. Відомо: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна. Уявити себе без Шевченка українцеві - все одно, що без неба над головою. Він - вершина нашого родового дерева. Він не тільки геніальний поет, а й талановитий художник. Поезія Т. Шевченка здобула загальнонародне визнання, принесла її творцеві любов читачів
і невмирущу славу. Але не менш багатою і цікавою є творчість Шевченка-художника. Поетична спадщина Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт.
ІV. Вивчення нового матеріалу: презентація проекту «Т.Г.Шевченко – художник»
1) Звіт команди юних літературознавців
Здібності до малювання виявилися у Шевченка ще з дитинства. У спогадах родини Шевченка є немало свідчень про те, що настінне народне малювання, вишивки будили в нього пристрасть до створення власних малюнків. А коли він почав учитися в дяківській школі, ця пристрасть розвинулася ще сильніше.
СЦЕНА І
ТАРАС: (під звук співаючих птахів)
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур`яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
ОКСАНА: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От, виростеш і будеш малярем. Еге ж?
ТАРАС: Еге ж, малярем.
ОКСАНА: І ти розмалюєш нашу хату?
ТАРАС: Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний... Ні, я не ледащо. Я буду - таки малярем.
ОКСАНА: Авже ж, будеш!. А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, вони пити хочуть! (схопилися за руки і побігли до ягнят).
СЦЕНА ІІ
Не дивлячись на те, що народився художник у бідній кріпацькій сім`ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. Він наймитував, а у вільний час читав і малював. Особливо Тарас любив малювати вугіллям по стінах. Думка знайти людину, яка б навчила його малювати не покидає хлопчика.
ТАРАС: Буду зносити всякі прикрощі, аби тільки навчитися цього мистецтва і стати «хоч абияким маляром».
- Слава Ісу Христу! Отче, чому ваші святі у мундирах?
ДЯК-МАЛЯР: Усі святі ходили в мундирах. А тобі що до цього? Іди воду носити!
ТАРАС: Я не наймався воду носити. Я малювати хочу.
ДЯК: Покажи мені, хлопче, долоню лівої руки. (дивиться, дивиться) Нічого путнього з тебе не вийде. Не придатний ти ні до малювання, ні до бондарства, ні навіть до шевства. Іди собі геть від мене!
Тараса ніби громом ударило. Такого вироку він не сподівався. Згасла надія, яка підтримувала його в найважчі хвилини і додавала охоти до життя.
ТАРАС: Ні, а все-таки я буду маляром!
Не відразу вдалося Тарасові здійснити свій намір. Довго і наполегливо шукав здібний хлопець учителя малювання, а у цих пошуках допомагав йому вірний приятель дід Іван, який був дуже розумною людиною, та не байдужа була йому доля свого улюбленого внука.
Зазнавши багатьох принижень та випробувань, малий Тарас за порадою діда Івана вирішив зробити останню спробу знайти вчителя малювання і так він подався до села Хлипнівки, що славилася малярами. Дяк-маляр, до якого він звернувся, після двох тижнів спілкування з Тарасом упевнився, що в учня є хист та погодився його вчити, але, що Тарас був кріпаком, дяк зажадав дозволу на це поміщика.
Хлопцеві минуло тоді 14 років. Коли з дідом Іваном відвідав управителя Димовського у Вільшані, щоб просити про дозвіл вчитися у хлипнівського дяка, цей сказав, що візьме його до дворової обслуги. Тарас не сподівався таких результатів розмови та впав у розпач. Він гадав, що це кінець його надій щодо малярства.
Усупереч побоюванням Тараса, перебування у Вільшані стало переломним періодом у його житті. І це в розумінні найбільш позитивному. Мешкав там досить обдарований художник-самоук, поляк за походженням, Стефан Пшевлоцький, до якого управитель Димовський віддав Тараса. Це вже не був дяк-богомаз, а справжній художник, який розумів мистецтво і вмів передати іншим свої знання. Пшевлоцький заклав підмурок малярського вміння Тараса Шевченка.
СЦЕНА ІІІ
На жаль, Тарас не довго користувався цією фортуною. Поміщик Павло Енгельгардт взяв Тараса до двору на роль так званого «козачка» та незабаром виїхав з України, забираючи всю двірську челядь, а між ними й Шевченка. На довгий час Тарас розлучився з рідною Батьківщиною.
Перед самим від`їздом, коли на майдані перед палацом пана Енгельгардта влаштувалися готові в дорогу вози, Тарас упізнав серед людського натовпу всіх тих, кого любив. Вони довідалися про його від`їзд і прийшли попрощатися: дід Іван, Катруся, Ярина і Оксана.
Катруся і Ярина плакали. Оксана стояла з опущеною головою. Серце Тараса стискалося від жалю. Проте він був певний, що колись повернеться до Оксани. Без неї не уявляв собі життя.
Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море.
Грає серце козацькеє,
А думка говорить.
«Куди ти йдеш не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку стареньку,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде,-
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Довго тривала подорож з Вільшани до Вільна. Тарас уважно приглядався усьому, що бачив на шляху. Коли ночували по заїжджих дворах, Тарас змальовував картини, що висіли на стінах і в такий спосіб поповнював свою колекцію.
Нарешті показалося Вільно. Старовинне литовське місто вразило молодого художника Тараса своєю архітектурою.
Завдяки пані Софії, яка на відміну від чоловіка відзначалася людяним ставленням до челяді, Тарас познайомився з художниками Яном Лампі та Рустемом. Відтоді почався новий період його життя.
У безпросвітному житті Шевченка сталася ще одна вагома подія. Він познайомився з молодою швачкою Дзюнею Гусаковською, яка справила на нього таке велике враження, що він на якийсь час забув і про Оксану.
ТАРАС: - Дзюню, чи подобаються тобі мої малюнки?
ДЗЮНЯ: - Ти прекрасно малюєш, адже ж тут відразу видно хист художника.
ТАРАС: - Люблю малювати, це моя пристрасть, але страшно боюся, щоб пан мене знову не покарав різками. Ночами сниться мені цей конюх Сидорка з налитими кров`ю очима і величезним батогом у руках.
ДЗЮНЯ: - Тарасе, забудь про це. Дасть Бог, що й ти скинеш з себе огидне ярмо неволі і, так як я, будеш вільною людиною. Це найбільше щастя на землі. Тоді, Тарасе, робитимеш те, що любиш найбільше і ніхто не буде за це тебе карати.
ТАРАС: - А якже ж нам, кріпакам, бути такими, як інші, вільними людьми.
- Дзюню, ти мені так подобаєшся, дозволь, що намалюю тобі портрет.
Однак не встиг він зробити ескіз портрета. 29 листопада 1830р. почалося польське повстання і в зв`язку з напруженою ситуацією пан Енгельгардт змушений був покинути Вільно а разом з ним і молодий художник Тарас Шевченко.
Дальша мандрівка поета вела в Петербург. Тут відкрилися перед Шевченком нові можливості для розумного та духовного розвитку. Однак невгамовною пристрастю юнака лишилося прагнення малювати і стати художником. Тарас у вільних хвилинах прямував у Літній сад, де з великою пристрастю змальовував скульптури. Тут також доля звела його зі студентом останнього курсу Академії мистецтв - Іваном Сошенком, родом з Вільшани. Цей у свою чергу познайомив Шевченка з Є.Гребінкою, В.Жуковським, художником К.Брюлловим. Завдяки цим друзям Шевченко на 24 році життя став врешті-решт вільною людиною. Звільнення з кріпацтва відкрило йому двері у світлий храм науки.
Збулися мрії Шевченка. Талановитий юнак з великим запалом вчиться в Академії мистецтв та досягає значних успіхів, про що свідчать три срібні медалі, одержані ним за різні малюнки.
Проте вірного Сина України ніколи не залишала туга за рідним краєм, який він любив палко та ніжно, постійно думав про нього, рвався до нього всією душею.
Важко було Шевченкові жити на чужині.
Я в чужині дивлюся на небо.
Десь високо летять журавлі.
Може бути якраз вони сядуть
У далекім моїм краї.
Журавлі, мої друзі хороші,
Якщо будете в ріднім краю.
То не в службу, а в дружбу попрошу:
«Розшукайте ви маму мою.»
Як знайдете ви мою маму,
Як знайдете ті очі сумні,
Передайте привіт ви від мене
Журавлиною мовою їй.
У травні 1843 року здійснилася ще одна давня мрія Тараса. Після 15-ти років проживання в чужині він відвідав Україну. Результатом 8-ми місячного перебування на Батьківщині була підготовка ескізів для альбому «Живописна Україна». У ньому Шевченко задумав у малюнках передати красу природи, народний побут та події історичного минулого милої серцю України.
Встає хмара з-за лиману,
А другая з моря.
Зажурилась Україна,
Така її доля.
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує.
Козачество гине.
Україно, Україно,
Серце моє, ненько.
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько.
«...Я рисую тепер Україну - і для історії прошу вашої допомоги; я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачте, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге - як теперішній народ живе, втретє - як він колись жив і що виробляв…» Т.Шевченко
Весною 1845 року Шевченко знову виїхав на рідну Україну, тепер надовго, у складі Київської археологічної комісії. Він подорожував Київщиною, Полтавщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною.
Творчість Шевченка -художника в останні академічні роки та під час подорожей до України була надзвичайно багатогранна. Не без успіху він виступає і як жанрист, і як пейзажист, нарешті, як майстер портрета. Одночасно він показує свою майстерність і в техніці олійного живопису, акварелі, рисунка й навіть офорта.
За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Шевченко був заарештований. «Художника Шевченка, за створення підбурливих і в найвищій мірі зухвалих віршів і малюнків, який має міцну будову тіла, призначити рядовим до Оренбурзького окремого корпусу, з правом вислуги, доручивши начальству встановити за ним найсуворіший нагляд, щоби від нього, у жодному разі, не могли виходити підбурливі та пасквільні твори».
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись.»
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Однаковісінько мені.
(Шевченко в одязі солдата дістає захалявну книжечку, щось пише в ній. Починає задумливо читати.)
Дай дожити, подивитись,
О, Боже мій милий!
На лани зелені
І тії могили!
А не даси, то донеси
На мою країну
Мої сльози,бо я, Боже,
Я за неї гину!
Може, мені на чужині лежать
Легче буде,
Як іноді в Україні
Згадувати будуть!
Донеси ж,
Мій Боже милий!
Або хоч надію
Пошли в душу... бо нічого,
Нічого не вдію
Убогою головою,
Бо серце холоне,
Як подумаю, що, може,
Мене похоронять
На чужині, - і ці думи
За мною сховають!..
І мене на Україні
Ніхто не згадає!
Оточений наглядачами й шпигунами, у нестерпно тяжких умовах поет продовжує писати, творити, малювати. Задобрюючи ротного та його прибічників горілкою, деколи залишав на одну-дві години казарму, щоб прогулятися в степу, побути на самоті зі своїми думками.
Деколи жага до малювання, творчості виливалася в малювання картин на стінах вугіллям або крейдою.
Тарасу пощастило, весною 1848 року Тарас Григорович взяв участь в Аральській експедиції. Під час походу в гори Каратау та пізніше, під час перебування в Новопетровському укріпленні, Шевченко виконав багато акварельних пейзажів. Ці пейзажі приваблюють нас зрілістю реалістичної майстерності.
Пізнавальне значення цих творів незмірно зростає ще й тому, що Шевченко - перший і фактично єдиний художник того часу, який блискуче відтворив стародавні пам'ятки Мангишлаку, їх самобутню красу та національні особливості.
В останні роки заслання Шевченко створив значну кількість сепій. Вони присвячені міфологічним, історичним, літературним темам, які змістом та ідейною спрямованістю були співзвучні настроям Шевченка. Вони свідчать про великі художні досягнення майстра, його блискучу техніку, широкий творчий творчий діапазон.
«Десять літ… він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.» (Іван Франко. «Присвята».)
В останній період творчості Шевченко створив галерею цікавих портретів своїх друзів і знайомих. Усі ці твори відзначаються винятковою простотою і разом з тим надзвичайною виразністю, теплотою та задушевністю... Сміливість і впевненість вільного майстерного штриха, гранична композиційна виразність - характерні риси цих портретів.
«І по десятилітнім засланні Шевченко вернувся нарешті до Петербурга, зламаний тілом, але не духом... Навіть в тих страшних роках його муза не затихала…» (Іван Франко. «Тарас Шевченко».)
До останніх хвилин свого життя Тарас Григорович Шевченко працював у своїй майстерні при Академії мистецтв. Буквально в ній він і помер.
На фоні мелодії "Заповіту" читається уривок
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та й заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій...
Про Тараса знає вся Україна, бо він був її батьком, заступником, голосом, виразником її інтересів. І сьогодні лине над Україною його пісня.
Звучить «Заповіт» у музичному оформленні
2) Звіт юних мистецтвознавців
Демонструється презентація «Шевченко-художник»
V. Підсумок уроку
Відповіді учнів на запитання (по слайдах презентації) про життя і творчість художника Тараса Григоровича Шевченка
VІ. Релаксація
Звіт юних музикознавців
Слухання вибраних творів Т.Г.Шевченка про Україну, що покладені на музику
VІІ. Домашнє завдання
Підібрати уривки з літературних творів Т.Г. Шевченка для створення ілюстрацій до них.

Класи: Середня школа

Предмети: Образотворче мистецтво