Даний сценарій спрямований на популяризацію українського декоративно - прикладного мистецтва ( вишивки хрестиком), українських звичаїв та традицій. Під час даного свята учні 5-7 класів захищали проекти з трудового навчання, узагальнювали вивчене про поетів - патріотів, презентували власні вишиті вироби.
Свято української вишиванки
На сцені лунає пісня « Ой рушник, рушничок…» ( 5клас)
(Сидять дівчата, вишивають та розмовляють)
Ачапіна : А що мені в неділю було! Пішли ми з батьком на ярмарок. А я все роздивляюся на всі боки та й роздивляюсь, , а батько питає: «Чого це ти все оглядаєшся?»
А я йому – « Шукаю хорошого для тебе зятя, тату»
Троценко: Ой, дівчата, хоч би швидше заміж вийти, а то так набридло чепуритися даремно.
Ачапіна: А я оце нещодавно зайшла до крамниці. Запитую крамаря: « Скажіть, скільки ця тканина коштує?»,а він каже: « Дуже дешево, поцілунок за метр».
Муравенко: А ти йому що?
Ачапіна: Я йому кажу - беру три метри!.Я живу на околиці села, приходьте, моя бабуся з вами розрахується, тканина для неї!
Троценко: От дурень! ( Всі сміються)
Слово вчителя укр.. літ:
Доброго дня всім, хто в гості завітав!
Доброго дня, великій цій родині!
Шановні гості, ми вітаємо вас!
Ми раді Вас вітати у нашій світлиці
І дарувати хліб із золота – пшениці
Щоб хліб святий був завжди на столі,
Й щасливі були всі на українській цій землі.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

Віншуєм вас привітним гожим словом. ( Вручають коровай)
Українська вишивка – це найбільш улюблений вид народної творчості українського народу, це його краса та гордість. Вишивка – це схвильована розповідь про думки та почуття людини, поетичне осмислення природи, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. В Україні вишивка здавна була неодмінним атрибутом народного побуту, святкових обрядів, як традиційна окраса селянського житла та одягу. Нею прикрашали рушники, сорочки, чоловічі пояси, жіночі фартухи та спідниці.
Слово вчителя труд. навч.:
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт.
Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, у загальній композиції елементів орнаменту, в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку.
Слово вчителя укр. літ:
Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника, і значення колориту, і відношення нащадків до рукотворних скарбів. З деякими творами української літератури, пов’язаними з цим видом мистецтва ми сьогодні і познайомимося.
Виступ Дегтярьова Андрія з віршем «Вишиванка» Гречуха Лідія Романівна
ВИШИВАНКА
Народ мій на Голгофу йшов з хрестом,
бо так у нас віддавна повелося:
хрестом розходились дороги за селом,
навхрест снопи стояли із колосся.

У шлюбному вінку, як доля, зеленів
таки отой барвіночок хрещатий.
Таки хрестом сорочки для синів
одвіку шила українка-мати.

Бо скільки раз при світлі каганця
вона нитки на полотні хрестила,
то стільки раз ріднесеньке дитя
в далекий шлях життя благословила

Той мамин з оберегами рушник,
та мамина сорочка-берегиня
на всіх шляхах, кривавих та страшних,
нас сотні раз хрестами осінила

Німіє світ, зомлівши від краси
червоно-чорних українських взорів.
А там – хрести, хрести, хрести...
молитвами за нашу долю й волю.

Є настил, гладь, стебнівка та низинка,
фантазія людська не знає меж...
Хрестом я доням шила сорочинки.
Ви – українки! То несіть свій Хрест.
Слово вчителя труд. навч.:
Вишитий український рушник супроводжував селянина протягом усього життя: і в радості, і в горі. Рушник завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо так предметно й наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність і працьовитість. І старші жінки, і молоді часто досвіткували: пряли, вишивали. І саме на досвітках переймали від старших і майстерність, і знання.
Кретова:
Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала
І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули, всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник, так тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала…
(Звучить мелодія пісні А. Малишка «Рідна мати моя…». у виконанні групи «Актори» Кретова , Осіпова, Рижкова).
Материнське серце… Чи є у світі щось ніжніше за нього? Завжди лагідне і добре, завжди стривожене за долю своїх дітей. Воно відчуває щастя і горе, радість і печаль, і кожної миті ладне летіти за тисячі кілометрів до своєї дитини. Саме таким було серце Ївги Остапівни , мами Андрія Малишка. .Материнська любов дарує людині крила. Не раз вона оспівана в піснях, віршах, легендах. Та кожен митець знаходить свої слова, щоб подякувати матері за життя і за любов. Знайшов їх і Андрій Малишко. Його «Пісня про рушник» стала народним гімном любові, шани і вдячності всім матерям. Вона була написана 1959 року.
Вчитель укр. літ.:
Пісня ця зачаровує прекрасними словами поета А.Малишка і не менш прекрасною музикою Платона Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукаються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благоговіння, любові.
Вчитель труд навч.:
Чи не єдиним національним атрибутом України, що з роками не втрачає актуальності, є вишита сорочка. Вишиванку одягають і на найбільші свята, і під джинси у будень. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва – релігії, гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Наші предки свято вірили, що вишиванка – це символ здоров’я, краси, щастя, любові… Вишита сорочка захищає душу людини від руйнування та дає життєдайну силу. А ще вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили і водночас – це оберіг.
(Звучить пісня «Мамина сорочка» у виконанні групи «Актори»). Кретова та Рижкова
Слово вчителя труд. навч.:
Дякую дівчата! А зараз настав час презентувати проекти. Першою виступить група « Дослідники» (Муха Микита, Набока Олександра, Томашова Яна)
ВИСТУП ГРУПИ « ДОСЛІДНИКИ»
Набока Олександра:
Всім відомо, що дуже техніка української вишивки різноманітна. Вона має близько ста варіантів.
Так, полтавські вишивки виконуються звичайним чи плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, виколюванням, ланцюжком. Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами (слайди).
Техніка вишивання Харківщини та Луганщини має багато спільного з вишивками центральних областей, але їм своєрідні орнаменти, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності (слайди).
Муха Микита:
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Виконується вишивка хрестиком, гладдю (слайди).
Подільські вишивки виділяються барвистістю й різноманітністю швів. Найтиповіша подільська вишивка – кольорова мережка, у різних варіантах повторюється хрестик і гладь. Центральний мотив – ромб, розміщений між двома горизонтальними лініями (слайди).
Томашова Яна:
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками. Такі вишивки із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками (слайди).
Кожен район України має свої кольорові гами, які народні майстрині вправно відтворюють на полотні сорочки чи рушника. Український рушник можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні чи з веселим танком, який звеселить серце і душу кожного.
(Виконується танок у виконанні 6 класу)
Слово вчителя труд. навч.:
З вишивкою пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.
Нанесення на одяг орнаментів у давнину мало в першу чергу магічне значення. Розміщення орнаменту на жіночих сорочках пов’язане з шануванням руки як своєрідного знаряддя праці. Орнаменти, маючи певне символічне значення, повинні були надати їй сили, вправності.
Смислове значення деяких мотивів українських орнаментів дослідили учниці 6 класу Саєнко Валерія, Саєнко Катерина, Ачапіна Євгенія та Муравенко Світлана.
ВИСТУП ГРУПИ « ДОСЛІДНИКИ»
Саєнко Валерія:
Берегиня – символ, поширений по всій Україні. Вона і Дерево життя, і Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові дитину. Народ створив її загадковою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки.
Дуб. Мотив, що найчастіше зустрічався на парубочих сорочках і поєднував у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої.
Вважалося, що у дубі живуть душі хоробрих воїнів і в ньому наймогутніша влада над злими силами. Він оберігає людину від усіляких негараздів. Від злого чародійства.
Калина – дерево нашого українського народу. Червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Калина – символ духовного життя жінки: її дівоцтво, любов та краса, заміжжя, радість і горе.
Саєнко Катерина:
Виноград розкриває нам радість і красу створення сім’ї, є символом родючості. З виноградної лози плели весільні вінки, нею прикрашали весільні караван. Наречену засівали сушеним виноградом, щоб у неї були діти.
Мак. З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей та худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна квітка несе в собі пам'ять народу. Дівчата, в сім’ях яких були загиблі, вишивали узори маку на сорочках, присягаючи зберегти й продовжити свій рід.
Також червоний мак означає красу та молодість жінки.
Лілеї. Квітка лілеї приховує в собі таємницю життя. В легендах – це символ дівочих чарів та чистоти, у неї закладено зміст народження, розвитку та безперервності життя.
Муравенко Світлана:
Троянда – улюблена квітка українців. Її дбайливо вирощували під вікнами домівок та вишивали на сорочках, адже ця квітка нагадує сонце.
Червона ружа є символом краси і чистоти.
Хміль. Узори, що нагадують листя хмелю, відносять до молодіжної символіки. Хміль дуже близький до символіки винограду. Бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю – це весільна символіка.
Ачапіна Євгенія: Як ви зрозуміли, дуже важливо знати з якою метою ти вишиваєш рушник чи сорочку, який орнамент краще нанести. А головне, вишивати треба з чистою думкою, світлою душею. Саме про це і говориться у вірші Тамари Коломієць «БІЛЕ ПОЛЕ ПОЛОТНЯНЕ»
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк -
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут -
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки -
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі -
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.
Тамара Коломієць видатна українська письменниця та поетеса. Все своє життя пише для дітей. Перша збірка лірики Тамари Коломієць вийшла в 1956 році, називалася вона «Проліски». Тоді ж молоду поетесу прийняли до Спілки письменників. На початку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом Максим Рильський. Тамара Опанасівна досить активно співпрацює з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно «Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт». У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, — уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.
Слово вчителя труд. навч.:
А зараз настав час презентувати вироби, які ви готували протягом навчального модулю. Тож вперед група « Умільці»
Мірошниченко Артем:
Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем. І навіть не зрозумієш українську душу. Існує безліч українських народних пісень , в яких говориться про вишивання, його символіку та гаму кольорів, а співали цих пісень дівчата довгими осінніми та зимовими вечорами. Одну з таких пісень і виконають зараз дівчата 7 класу . Пісня « З вечора тривожного…»
(Звучить пісня « З вечора тривожного...». учениці 7 класу)
Слово вчителя укр. літ.:
Українська вишивка є одним з не багатьох національних брендів, відомих у всьому світі. Сьогодні вважається престижним носити вишиту сорочку, віднайдену у запиленій прабабусиній скрині. Найкращою вважається вишита сорочка не на красивому шифоні чи шовку, а, як і в давнину, на конопляному чи лляному полотні. Предки знали, що саме ці природні полотна мають такі ефірні олії, що захищають людину від шкідливого атмосферного впливу і виводять із тіла усіляке зло. І навпаки, все штучне веде до штучності організму та душі.
Мереживом виткане наше життя, душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття, які в нього нитки вплітаєш.
І все, що хвилює твої почуття, передано кимсь вже чудово.
Повірте, це дивне таке відчуття, як з пензлем змагається слово.

Слово вчителя труд. навч.:
Народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Уклін вам, добрі люди, хто завітав на наше свято,
Хто хоче притулитись до щирості й краси.
І з вами нам не сумно, і з вами нам не тісно.
Нехай лунає пісня на різні голоси!
(Звучить фінальна пісня «Як у нас на Україні» у виконанні учнів та вчителів)
На цьому наше свято закінчилось. Спасибі за увагу!До побачення!
Хай вам щастить!

Класи: Середня школа

Предмети: Українська література