Користувацький вхід

Останні публікації

Заняття з народознавства в старшій групі. Тема " В гості до дідуся Панаса"

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

ХІД ЗАНЯТТЯ.
Вихователь:
-Діти, сьогодні у нас не зовсім звичайне заняття. Ви це могли помітити, навіть, з того, як розміщені наші стільці – великим колом, на подвір'ї біля української хати. У такому дружньому колі ми і проведемо наше заняття. А незвичайне воно тому, що ми прийшли погостити до дідуся Панаса.
Погляньте навкруги себе. В цій невеликій хатинці мешкає сам дідусь, а навколо хати ростуть верби, кущі калини, великі соняшники, мальви. А погляньте уважніше на дах. Бачите, зовсім недавно на даху у дідуся Панаса оселився незвичайний птах, а називають його лелека.
….Чуєте, діти, скрипнули двері, на подвір'ї, з’явився сам дідусь Панас. Давайте дружньо привітаємо його.
Діти: Доброго ранку, дідусю Панасе.
Дід Панас: Доброго вам здоров’я, внучатка.
Вихователь:
-Старі люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких пісень співали. А до своєї розповіді допишуть ще й прислів’я народне чи приказку. Дослухайтеся, запам’ятовуйте, діти, бо це наше багатство. Я б могла вам розповісти багато чого про наших бабусь та дідусів, але хочу, щоб ми дізналися про це від них самих або від наших батьків, щоб ви краще знали історію сім'ї, своєї родини. Дідусь Панас, розповіси нашим дітлахам щось цікаве з свого життя?
Дідусь:
-Так, розповім. Колись і я був таким маленьким хлопчиськом як і ви. Жив у мальовничому селі на Хмельниччині. Наша родина була невелика: мама, татусь, старенький дідусь, бабуся та мій молодший братик Петрик. Все моє дитинство пройшло поруч зі старенькими дідусем та бабусею, бо батьки вранці вставали і приїзджали додому пізно ввечері.
Дуже цікавою жінкою була моя бабуся. За що вона не бралася, все в неї виходило дуже гарно. Вміла вона шити, вишивати, плести. Подивіться, які мальовничі рушники залишилися від неї. Наче вона вклала всю свою душу, все своє добре серце. Вишиваючи рушник, виливала бабуся на ньому всю свою радість, свій смуток. Червоний колір – то радість, а чорний – то печаль. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. З рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали в останній путь, прикрашали образи та накривали святий хліб на столі. А коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха і бажала, щоб рушничком йому слалася дорога в житті.
Чудова була в мене бабуся! Знала вона таємниці навколишньої природи. Любив я спостерігати за бабусею, коли мені траплялось піти з нею у ліс шукати лікарські рослини. Вона могла говорити з кожною квіточкою, укланялася кожному зеленому кущикові і щось йому шепотіла. Завдяки бабусі та її лікарським травам не затримувалася хвороба в нашій оселі. Пам’ятаю, як братик скупаний у настоєві з трав, ставав схожим на квіточку. Від чебрецю, полині, м’яти, чорнобривців, ромашки, материнки стояв неповторний запах, який надавав помешканню затишку, спокою. А в бабусевій скрині завжди пахло чебрецем та квітами полину. З тих самих часів живе в мені любов до природи. Діти, а які ви знаєте лікарські рослини?
Діти: ромашка, під дорожник……..
Дід:
-Діти, подивіться які гарні соняшники ростуть біля тину. А ви знаєте, звідки взявся соняшник? Це була чарівна та сумна історія.
…Як на світі ще нас не було, то Сонце сходило на
землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на
Землі , а ввечері йшли на небо.
Одного дня веселилися вони в гайку, як стало Сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок, і повернулася назад. Але на місці його вже не було. Запримітила вона неподалік під березою гарного парубка з віночком у руках. Він обійняв дочку Сонця і заговорив до неї словами солодшими від меду. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще, ніж у батька – Сонця. Красуня погодилася жити на Землі, де тьохкають солов’ї, цвіте черемха, існує любов. Даремно Сонце кликало дочку додому, сердилося, попереджало, що на
Землі її чекає важке життя. Дочка залишилася з коханим. Почалося для неї звичайне буденне життя з нудною роботою, одноманітними клопотами. Юнак більше працював, ніж говорив своїй коханій ніжні слова, а іноді зовсім забував про неї.
-Ти багато працюєш, а я мало тебе бачу, нудьгую. Мабуть, не так мене любиш?
-Ми, земні люди, інакше любимо. Ми бачимо щастя в любові, що поєднується з радістю у праці, - відповів коханий.
-То навчи мене працювати, і я стану земною, - лебеділа вона, - бог кохаю тебе безмірно.
Він замовчав… і красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками – сестрами. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але Сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в Землю, воно лише скропило її своїми слізьми. І тоді красуня стала квіткою, що в тузі за батьківщиною завжди повертається голівкою до Сонця. Назвали її СОНЯШНИКОМ.
-Така, діти, історія. Дуже уважно ви мене слухали. Хочу я вас пригостити смачними та соковитими грушами з мого саду.
У моїм садку витають пахощі густі.
Приберіг я любим друзям груші золоті.
Дам по груші я дівчаткам, хлопчикам усім.
Скаже хтось: «Такої груші я й за день не з’їм!»
Пригадаю, як колись я дерево садив,
З дідусем його старанно поливав, ростив.

-Ось і став мій кошик пустим. Подивіться, який він гарний. Це пам'ять про мого дідуся. Майстром лозоплетіння був мій дідусь. І мене плести з лози навчив. Плели ми з дідом з кори берези чи липи, з вербової лози плели коробки – сівалки, кошики для збирання ягід і грибів. А із соломи плели коробки для зберігання зерна. І цей бриль, що у мене на голові, я виготовив своїми руками. А взуття на мені плетене з лика, зветься воно – личаки.
Мудрий був мій дід. Любив він вигадувати загадки. Всівшись на дровах, дідусь приповідував: «Акумо, казаче, чи шпетний ти на от гадки?» Пам’ятаю я його загадки, спробуйте і ви їх відгадати.
Із неба диво золоте Маленький хлопчик виліз на стовпчик,
І світить нам, і гріє. Одежі не носить, їжі не просить,
Ніщо без нього не росте Личко рябе, що воно таке?
І всяк йому радіє? (сонце) (наперсток)

Велика подушка, а в ній сімя не злічина? Без сокири, без рук, а дім будує?
(вулик) (пташка)

Без рук, без ніг, а гнеться на батіг? На городі вона пишні коси розпліта,
(квасоля) У зелені хустинки золоті хова зернинки.
(кукурудза)
У вінку зеленолистім, у червоному намисті,
Видивляється у воду на свою хорошу вроду. (калина)
Вихователь:
-Діти, дідусь вже заморився. Давайте тепер ми його розважемо та пограємо з ним. Гра називається «Дідусь Панас»
Дідусь Панас повинен дізнатися ,що робитимуть діти. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати….. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:
-Здрастуйте, дідусю Панасе!
-Здрастуйте, діти! Де були, що робили?
Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо. І показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить. Кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, то діти зізнаються, що робили, і теж тікають.
Дід: Дякую, діти, розважили старого. Та мені вже час прощатися з вами. Будьте здорові, прощавайте.
-Дякуємо, до зустрічі!
Вихователь:
На прикінці я хочу сказати, що не можна ніколи забувати найріднішого, найтеплішого батьківського двору, рідного лісу, дорогого кожному щебету птахів. Тут найкраще місце на землі. Тут, де ви почали ходити, говорити, вчилися добру.
Україна – це ліс та долини,
Це широкі квітучі поля,
Це маленька щаслива дитина
І найкраща матуся моя.
Україна – це пісенька щира,
Це струмок, що біжить до Дніпра,
Це містечко ріднесеньке, миле.
Я бажаю йому лиш добра!

Автор: 

Смородіна Вікторія Вікторівна, вихователь ДНЗ № 2 "Ромашка", місто Фастів

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі