(Грає музика на сцену вибігає чорт та краде місяць. втікає. За якусь мить виходять чуб та кум Панас)

Чуб: «Що за дідько! Дивись! Дивись, Панасе!..»
Панас:«А що?»
Чуб:«Як то що? місяця нема».
Панас : «Що за лиха година! справді нема місяця».
Чуб :«То ж бо й воно, що нема! Далебі, начебто на сміх… Навмисно, сидівши в хаті, дивився у вікно: ніч — навдивовижу. Ясно; сніг виблискує проти місяця. Все було видно, як удень. Не встиг вийти за поріг, і ось, хоч око виколи!»
Чуб: То таки нема, куме, місяця?»
Панас : «Нема».
Чуб: «Дивно, далебі. А дай понюхати табаки! У тебе, куме, добряча табака! де ти береш її?»
Панас : «Де в біса добряча! Стара курка не чхне!»
Чуб: «Я пам'ятаю мені покійний шинкар Зозуля якось привіз табаки з Ніжина. Ех, табака була! Добряча табака була! Та що ж, куме, що будемо робити? адже ж темно надворі».
Панас : «То, мабуть, залишимося дома»,.
Чуб: «Ні, куме, ходім! не можна, треба йти!»(Йдуть)

(хата Чуба. Оксана чепуриться коло дзеркала)

Оксана: І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна? «Брешуть люди, я зовсім не гарна». «Хіба чорні брови та очі мої такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? і в щоках? і в губах? ніби гарні мої чорні коси? Ух! їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна!

(Крутить дзеркалом в руках придивляється радісно крутиться навколо себе)
Оксана: Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною!

(за вікном зявляється Вакула)
Вакула: Чарівна дівка! і вихваляється вона мало! З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе вголос!»

Оксана: Егеж, парубки, чи ж вам до пари я? ви погляньте на менеяк я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі!»
Побачила Вакулу)
Оксана: Чого ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри під'їжджати до нас. Вмить пронюхаєте, коли батьків нема дома. О! я знаю вас! Що, скриня моя готова?»

Вакула: Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив з кузні; зате в жодної попівни не буде такої скрині. Залізо поклав таке, якого не клав на сотникову таратайку, коли ходив на роботу до Полтави. А як буде розмальована! Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! По всьому полю будуть розкидані червоні й сині квіти. Горітиме, як жар. Не сердься ж на мене! Дозволь хоч поговорити, хоч подивитись на тебе!
Оксана: Хто ж тобі боронить, говори й дивись
Вакула: Дозволь і мені сісти біля тебе
Оксана:Сідай.

Вакула: Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе!
Оксана: Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, геть мене забруднив сажею
Оксана: Чи правда, що твоя мати відьма
Вакула: Що мені мати? ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого у світі. Якби мене покликав цар і сказав: ковалю Вакуло, проси в мене всього, що тільки є найкращого в моєму царстві, усе віддам тобі.
Оксана. «Але щось дівчата не приходять… Що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.
Вакула: Бог з ними, моя красуне!»
Оксана:Коли б не так! з ними, певно, прийдуть парубки. Ото підуть гулі! Уявляю, яких наговорять смішних історій!»
Вакула:То тобі весело з ними?»
Оксана:Та вже ж веселіше, як з тобою.(за дверима чути стукіт та сміх) Ага! хтось стукнув! певно, дівчата з парубками.
(Коло хати Чуба зявляється Чуб з кумом , віхола завиває)
Чуб:Стривай, куме! ми, здається, не туди йдемо я не бачу жодної хати. Оце-то метелиця! зверни-но ти, куме, трохи вбік, чи не натрапиш на дорогу; а я тимчасом пошукаю тут. І понесе ж нечиста сила плентатися в таку хугу! не забудь гукнути, коли знайдеш дорогу. Ач, яку купу снігу напустив у вічі сатана!
(Стукіт у двері та голос: відчини! )
Вакула: Стривай, я сам відчиню
(виходить та бачить Чуба, не впізнає)
Вакула: Чого тобі тут треба?

Чуб(на бік) Е, ні, це не моя хата до моєї хати не забреде коваль….(Вголос)
Це я, чоловіче добрий! прийшов вам на втіху поколядувати трохи під вікнами

Вакула: Забирайся к бісу з своїми колядками Чого ж ти стоїш? чуєш, забирайся зараз-таки геть

Чуб: Та чого це ти чоловіче добрий так розкричався?я хочу колядувати!!

Вакула: «Еге! та тебе словами не вгамуєш!(штовхає Чуба0 …А ну геть звідси, Геть!!!(зачиняє двері)
Чуб: «Дивись, який хоробрий! ! ач який! ото велика цяця! Стривай же, бісів ковалю, щоб чорт побив і тебе, і твою кузню, ти в мене попотанцюєш! бач, клятий шибеник! одначе, його тепер нема дома. Солоха, мабуть, сидить сама. Гм… воно й недалеко звідси; піти б! Час тепер такий, що нас ніхто не застане. Може, й теє буде можна… ач, як боляче побив проклятий коваль!(Іде)
(В хаті Чуба)
Оксана: І де ж то дівчата? Вже ж давно мали прийти

(Чути сміх , забігають дівчата .Одарка весело пританцьовує в нович чобітках)
Одарка: А погляньте , дівчата , які пречудові черевички купив мені батько на ярмарку позолочені гарні, а ще стрічок багато та новесеньку хустку (регоче )
Оксана: Ех, Одарко у тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! і з золотом! Добре тобі, Одарко, в тебе є така людина, яка все тобі купує; а мені нема кому дістати такі гарні черевики
Вакула: «Не тужи, моя люба Оксано , я тобі дістану такі черевики, що мало яка й панночка носить».
Оксана:Ти? Подивлюся ж я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця».
Дівчата: Бачиш, яких захотіла
Оксана: А так, будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то, от вам моє слово, що вийду зараз-таки за нього заміж.

(Всі регочуть хапають Оксану за руки і втікають колядувати)
Вакула: Смійся, смійся Я й сам сміюся із себе! Думаю, і не можу надумати, куди дівся розум мій? Вона мене не любить — ну, бог з нею! ніби тільки на всьому світі й є, що Оксана. Хвалити бога, дівчат багато є хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? з неї ніколи не буде доброї хазяйки: вона вміє тільки чепуритися. Ну, годі, час покинути ці дурощі
(Йде)

(Грає весела колядка або музика , на сцену виходить Солоха та починає мести .)

Солоха:От і свято , а в хаті неметено. І Вакула десь запропастився. Певне знову заглядає за тією вертихвісткою Оксаною…(ставить мітлу присідає на лаву) Ох літа мої молоді, злетіли мов птахи.. Он і син виріс.. за дівчатами очима веде. А я сама самісінька.. От якби ж то Чуба до рук прибрати. та боюся аби та Оксана мені не завадила.
(чути стукіт у двері)
Солоха: Доброго вечора пане голова
Голова:Доброго вечора . Як ся маєте, вельмишановна панно Солохо? а чи є у вас чарка, дві?

С о л ох а. З iз вашою поміччю, пане Голово! (підводить голову Голову до столу, саджає.) Проходьте, сiдайте, пригощайтеся.
Го л о в а. Дякую, чарiвна Солохо! Я ото збирався до дяка, та, бач знялася така заметiль, що i кроку не ступиш. Тож уявiть собi, як я зрадiв, як побачив свiтло у вашому вiкнi. То ви самi сьогоднi, панн Солохо?
Солоха. Та сама.
Гол о в а (залицяється до Солохи). То, як ваша ласка, я побуду тут, поки заметiль не стише...
.
Солоха: пийте пане голова ще чарчинку(наливає,лукаво посміхається)

(чути стукіт в двері та голос дяка: Високопочтєнная Солохо! Отвори!!)

Голова: «Сховай мене куди-небудь. «Мені не хочеться тепер зустрітися з дяком»
(Бігають та шукають куди сховати голову.Нарешті Солоха пхає його у мішок. Йде та одчиняє двері)

Солоха: Проходьте Осипе Никифоровичу
Дяк:Здравія та благодєнствінного житія на многія та благія літа.
Солоха: Спасибі Осипу никифоровичу!
Дяк6 Не ожідалі ?А?
Солоха : Ну що ви Осипу Никифоровичу
Дяк: Ко мне сьогодні должна була собратися кумпанія : Пан голова, Чуб,козак Свербеус, кум,і прочіє достойниє лица, но стихія воспрєпрятствовала тому і я полагаю шо сіє к лучшему.
( Солоха наставляє на стіл)
Дяк: А що це у вас, велiколєпная Солохо?
Солоха:. Як то що? Рука, Йосипе Никифоровичу
Д я к.:.Рука! Хе - хе-хе! «А це що у вас, дражайшая Солохо?
Солоха: Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу Шия, а на шиї намисто
Дяк: Гм! на шиї намисто! хе! хе! хе! Намисто то намисто , але що он там…
: Ч у б (за дверима). Вiдчиняй швидше, Солохо!
Д я к. Ой, Боже мой, сторонняя особа! Що ж це буде, як застануть особу моєго званія?.. дiйде до батюшки ( знову чується стукіт,) Стукають, їй – богу, стукають! Ой, сховайте мене куди – небудь. (Стукіт Відчини) Мать пресвятая царіца небесная спрячьте меня Чудеснейшая Солохо Ради господа Бога, спрячте…(Відчини..Стукіт) Стучат , спрячте Хріста раді(солоха пхає його у мішок)
Дяк: Акі во чрево кітове
Чуб. Здорова будь Солохо! Ти, може, не чекала мене, га? Може я перебив… може, ви тут і розважалися з ким – небудь! Може, ти кого – небудь сховала вже, га! ( сміється) (Смiється.)
Солоха: Ну . що ви таке кажете пане Чуб, проходьте, будьте ласкаві.
Чуб: Не ображайся . то я так до слова. «Ну, Солохо, дай тепер випити горілки. Я думаю, в мене горло замерзло від проклятого морозу. І послав бог таку ніч перед Різдвом! Як здійнялася, чуєш, Солохо, як здійнялася… Ото задубіли руки: не розстебну кожуха! Як здійнялася метелиця…як закрутило снігом
(хоче випити аж чути стукіт в двері)
Вакула:Мамо, відченіть!
Чуб: Та тож Вакула….слухай, Солохо: куди хочеш сховай мене; я нізащо у світі не хочу потрапити на очі цьому виродкові проклятому, бодай йому, чортовому синові, набігло під обома очима по пухиреві з копицю завбільшки!
(Солоха ховає Чуба, заходить Вакула)
Вакула:Мамо, а Чого лежать тут оці мішки? їх давно б час прибрати звідси. Завтра свято, а в хаті й досі валяється всякий мотлох.
Солоха:То й винеси , а то ходиш сам не знаєш чого хочеш(накидає хустку та виходить)
Вакула: Невже не виб'ється з голови моєї ця негідна Оксана? «не хочу думати про неї, а воно все думається, і як навмисно про неї саму тільки. Чого це так, що думка проти волі лізе в голову? Що за чорт, мішки начебто чогось поважчали! Тут, певно, накладено ще чого-небудь, крім вугілля. Дурень я! я й забув, що тепер мені все здається важчим. Скоро вже й від вітру валитимусь. Та ніщо я за баба! Не дам нікому сміятися з себе! Хоч десять таких мішків, усі підійму(бере мішок виходить)
Вибігають дівчата і оксана
Оксана: Ну що Вакула, знайшов мені черевички , які сама цариця носить?? Знайшов?? Принесеш черевички, вийду за тебе заміж..(дівчата тікають)
Вакула: Ні, не можу; несила більше Але, боже ти мій, чому вона така з біса гарна? її погляд, і мова, і все, ну, от так і палить, так і палить… Ні, немає вже снаги перемогти себе! Час покласти край усьому: пропадай душа, піду втоплюся в ополонці, та й поминай, як звали!( Іде)
За сцени виходять дві куми
Ткачиха: Піду побіжу та розповім усім , що
коваль повісився.
Триндичиха : Ой, ой, ой! Топитися пiшов! А я чого стою? Треба піти розповiсти, як коваль... утопився
Ткачиха. Коцюба тобі в печінку. Де ж він втопився, як він повісився
!
Триндичиха Яке повісився, ти що оглохла ? Втопився Вакула, втопився.
Ткачиха. Я кажу, що повісився.
Триндичиха. А я кажу, що втопився.
Ткачиха. Не сердь мене, бо як ухоплюся в твої патли, то буде тобі «втопився»
Триндичиха. А я як дам тобі по носі, то тобі тоді буде «повісився».
(хватають одна одну)
Триндичиха . І чого це ми з тобою воюємо, побіжу в одну сторону. А ти в іншу (розбігаються) Дія 4
до залу входить Вакула, тягне за собою мішок з Чортом.)
В а к ула (сам до себе). Який же я справдi дурень. Куди це я бiжу? Начебто все пропало ..
Чорт (iз мiшка). Вакуло!
В а к ул а (розв’язавши мiшок). Ти хто?
Чо р т. Я — твiй друг, усе для тебе эроблю! Грошей дам, скiльки хочеш. Оксана буде сьогоднi наша.
Вакула. Згода. За таку цiну готовий бути твоїм. У вас, я чув, розписуться під угодою кров’ю; стривай же, я дiстану з кишенi цвях. (Нахиляється i раптом хапає чорта за хвiст) Вакула. А ну , чортяко, йди сюди ! Я тебе для надійності перхрещу.
Ч о р т (перелякано). Змилуйся, Вакуло! Усе, чого хочеш, усе для тебе зроблю, не клади тiльки на мене страшного хреста!
Вакула. Постривай же, знатимеш ти в мене,як пiдбивати на грiх добрих людей та чесних християн!
Чорт. Змилуйся!
Вакула. Тепер я знаю, що робити: ану вези мене до Петербурга, .до самої цариці

(Виходить ткач і бачить мішки)
Ткач: Бач, які мішки хтось покинув на дорозі!» мабуть, тут і свинина є. Полізло ж комусь щастя наколядувати стільки всякої всячини! Які страшні мішки! нехай понабивано 'їх самими гречаниками та коржами, і то добре; хоч би були тут самі тільки паляниці, і то смак: жидівка за кожну паляницю дає восьмуху горілки. Потягти швидше, щоб хто не побачив «Ні, самому буде важко нести», «а ось, як на те, іде ткач Шапуваленко. Здоров, Остапе!»
Остап:«Доброго здоров'я
Ткач «Куди йдеш?»
Остап:«А так. Іду, куди ноги йдуть».
Ткач:Поможи, чоловіче добрий, мішки віднести! хтось колядував, та й покинув серед дороги. Добром поділимося по половині».
Остап: Мішки? а з чим мішки: з книшами чи з паляницями?»
Ткач: Та, думаю, всього є».
Остап:Куди ж понесемо його? до шинку
Ткач: Воно б і я так думав, щоб до шинку; та проклята жидівка не повірить, подумає ще, що де-небудь украли; до того ж, я тільки що з шинку. Ми віднесемо його до мене в хату. Нам ніхто не стане на заваді: жінки нема дома».
Остап: Чи справді ж нема дома?
Ткач: Слава богу, ми не зовсім ще без глузду чорт би поніс мене туди, де вона. Вона, певно, тягатиметься з бабами до світу
Ткачиха: Хто там ?
(Куми остовпіли.)
Разом: От тобі й на!»
Ткачиха: Це добре, що наколядували стільки! отак завжди роблять добрі люди. Покажіть мені зараз, чуєте, покажіть зараз-таки мішок ваш.
Остап: Лисий дідько тобі покаже, а не ми
Ткач: Тобі яке діло? ми наколядували, а не ти».
Ткачиха: Ні, ти мені покажеш, мерзенний п'янюго!»
( ткач і кум мужньо відстояли мішок і примусили її податися назад. Не встигли вони опам'ятатись, як вона вискочила в сіни вже з коцюбою в руках. Проворно луснула коцюбою чоловіка по руках, ткача по спині і вже стояла біля мішка.)
Ткач: Як же це ми допустили її?
Остап: Еге, як ми допустили! а чого ти допустив?
Ткачиха: Е, та тут лежить цілий кабан!
Ткач: Кабан! чуєш, цілий кабан! «а все ти винен!»
Остап: Що ж робити?
Ткач: Як що? чого ми стоїмо? відберімо мішок! Іди геть! геть! це наш кабан!
Остап: Геть, геть, чортова бабо! це не твоє добро
.
(Жінка взялася знову за коцюбу, але Чуб у цей час виліз з мішка й став посеред сіней),
Остап : Що ж вона, дурна, каже: кабан! це не кабан!
Ткач: Бач, якого чоловіка кинуло в мішок! хоч кажи, хоч лусни, а не обійшлося без нечистої сили. Він же не пролізе у вікно!»
Остап: Це кум!»
Чуб: А ти ж думав хто?. «Що, гарну я втяв з вами штуку? а ви, мабуть, хотіли мене з'їсти замість свинини.Хаха (одягає шапку і виходить)
Ткач : От тобі і наколядували
Остап: От тобі і кабанчик
Ткач: Ідемо куме до шинку
Остап : А йдемо
(усі виходять, звучить музика)

(біля церкви натовп людей)

Ткачиха. Утопився. Їй – Богу, утопився! От, щоб я не зійшла з цього місця, коли не втопився!

Триндичиха.: Що ж, хіба я брехуха яка ? Хіба я в кого-небудь корову вкрала, чи кому – небудь наврочила, що мені не вірять ?. От, щоб мені води не захотілось пити, коли стара Переперчила не бачила на власні очі, як повісився коваль
Ткачиха: Коваль повісився ! «Скажи краще, щоб тобі горілки не захотілося пити, стара п'янюго! треба бути такій божевільній, як ти, щоб повіситися! він утопився! утопився в ополонці! Це я так само знаю, як те, що ти була оце в шинкарки!

Тириндичиха : Соромітнице! бач, чим стала дорікати Мовчала б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора
Ткачиха : Що дяк? до кого дяк? що ти брешеш?
Дячиха: ДякЯ дам знати дяка! хто це каже дяк?»
Триндичиха: Та ось до кого ходить дяк!»
Дячиха: То це ти,заразо: «то це ти, відьмо, напускаєш на нього туману та напуваєш нечистим зіллям, щоб ходив до тебе!
Ткачиха : Відчепись від мене, сатано
Дячиха: Ач, проклята відьма, бодай ти не діждала діток своїх бачити, негіднице! пху!..»

( плює та попадає в пана голову той розганяє бабів)

Голова : «А, погана бабо……(розганяє усіх дрючком)….То коваль утопився! Боже ти мій! а який знаменитий маляр був! які ножі міцні, серпи, плуги умів виковувати! яка сила була! Еге ж!» провадив він далі, замислившись: «таких людей мало в нас на селі. То ж бо я, ще сидячи в проклятому мішку, примічав, що бідолаха був у дуже недоброму настрої. От тобі й коваль! був, а тепер і нема! а я збирався був підкувати свою рябу кобилу!..
( звучить передзвін Оксана зажурено виходить і всі люди теж)

(Хата Чуба)
Чуб : Так випєм же ш за новопреставленого коваля Вакулу
Панас: Випєм за упокой
( в хату заходить Вакула)
Чуб: От тобі і новопреставлений….
Вакула : Здоров будь, батьку.
Чуб:Чого тобі?
Вакула. Змилуйтеся, батьку ! Не гнівайтесь ось тобі й нагайка: бий, скільки душа забажає, віддаюсь сам; у всьому каюсь; бий, та не гнівайся тільки! ти ж колись братався з покійним батьком, разом хліб-сіль їли й могорич пили.
Чуб: Ну, буде з тебе, вставай! старих людей завжди слухай! Забудьмо все, що було між нами! ну, тепер кажи, чого тобі хочеться?
Вакула: Віддай, батьку, за мене Оксану!
Чуб: Оксану!?? Ну добре!присилай сватів
(заходить Оксана)
Оксана: Ой…..
Вакула: Поглянь, які я тобі приніс черевики! ті самі, що носить цариця».
Оксана: Ні! ні, мені не треба черевиків я й без черевиків…»

(звучить музика усі виходять на поклін)

Предмети: Зарубіжна література

Класи: Середня школа