Користувацький вхід

Виховна година "Як виховати добрі звички"

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

5

Як виховати добрі звички?

Розмова з психологом

Батьки знають, яке це складне завдання. Вчиш-вчиш малюка чистити зуби вранці та ввечері, а він, шибеник, щойно лишиш його у ванній самого, тільки й того що намочить зубну щітку. Привчаєш мити руки перед їдою, а нагадувати про це доводиться і першокласнику, і п’ятикласнику.

Звичка — це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягнути розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати ЗВИЧКИ гарної поведінки. Наприклад, дитина знає, навіщо треба мити руки і чистити зуби, вміє це робити, проте “забуває”. Тому необхідно виробити у дитини тверду звичку це робити. Але як цього досягти? Давайте спочатку з’ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати.

Коли виникають звички

Перші звички виникають ще в ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися — можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати — може виникнути, за сприяння батьків, звичка читати щодня. Пішла дитина до школи — виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці (і яка з цих звичок закріпиться — залежить від батьків). З’явилась необхідність підігріти собі страву вдома — слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибирати зі столу.

Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з’являється новий вид діяльності (нові обов’язки), нове вміння або нові речі.

Виховання гарних звичок тісно пов’язане з виникненням поганих звичок. Не сформують батьки добру звичку — на її місці стихійно постане погана звичка (не привчили 3-4-річного малюка прибирати свої іграшки — значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану.

Як виховати добру звичку

У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. “З людиною, в якої жовті зуби і чорні нігті, неприємно розмовляти, — кажуть батьки малюку. — А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря, тому що у бруді розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами”. Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють — і прихвалюють: “О, у тебе це вже добре виходить!”, “Яка ж ти тепер чистенька, гарненька, аж сяєш!” тощо.

Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють, чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння — тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певну дію.

І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг, тощо. За таких умов (якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу, або ще щось) добра звичка виробиться швидко і закріпиться.

А буває й таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки — аж тут приїжджає бабуся, якій дуже хочеться побалувати мале ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, умивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку — знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов.

Наслідування дорослих

Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце.

Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини, залучали її до праці, просили допомогти (хоч дитяча допомога ускладнить і збільшить обсяг їхньої роботи). Звісно, діти це роблять ще повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вона зможе виконати (розкласти прибори чи серветки, поставити хліб на стіл тощо). Так ви досягнете ще однієї важливої мети — підвищите її самооцінку, адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім’ї.

Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, “бо машин нема”, то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватися правил вуличного руху.

Похвала

Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал (але й не переборщіть з ними!) за правильні й гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення.

Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити “мальовидло” зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності.

Повторення і правила

Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дію (як-от чистити зуби), не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання дії та дотримування правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил — запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною.

Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила своє взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно у такому віці – підлітки заперечують авторитети і усталені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких необхідно дотримуватися. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкоритися правилам. І це буде вина батьків.

Запобігання поганим звичкам

Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину (або щоб на них люди не зглядалися), купує. І коли мама й надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе перевиховати лише життя, а життя — річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і можливо, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам!

Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створювати звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмиватися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізнилася і нічого не забула під маминим керівництвом. Але, можливо, ліпше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учительки, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов’язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, неприємностей, то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст.

Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контроль допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані.

І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створювати добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвилини повторюють “Прибери свої речі”, “Помий взуття”, “Зроби тихіше звук”. І пуття з цього нема: батьки дратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно, протягом довгого часу, і так само повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась у нервовій системі дитини.

“Добрі звички — це добре виховання”, — сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків — виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігає хтось за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою.

Автор: 

Ніна Поліщук, психолог
Журнал „Ангелятко”, березень 2009 р.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі