Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях
Лесі Українки, розкрити образ ліричної героїні поезій; розвивати логічне
й образне мислення, уміння виразно читати поетичні твори; виховувати
почуття любові до батьків, родини, формувати такі риси характеру як мужність, цілеспрямованість, наполегливість.
( Зал святково прибраний. Портрет Л. Українки прикрашений вишиваним рушником, на столику букет квітів, звучать українські народні мелодії. Вечір ведуть двоє ведучих в українському народному вбранні. Вірші читають читці, одна з них - в образі Л. Українки).
(Дівчина в образі Л. Українки виходить з глибини залу з квітами в руках, в задумі читає вірш).
Читець: На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала.
Самій недовго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті... Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала, з співом на устах!
Ведуча І. Українська земля має своїх визнаних світом геніїв, які оспівували красу рідного краю, рідного слова, боролися за їх вічне буття.
Ведуча II. Без перебільшення можна твердити, що світова література налічує не багато таких яскравих представників талановитого жіноцтва, як Леся Українка.
Як ви думаєте, чому саме в цей зимовий час ми зустрічаємося з Лесею Українкою? ( 25-лютого - день народження )
(Демонструється портрет Л. Українки )
Ведуча І . 1884- року у своїй прозірливості мати О. П. Косач (Олена Пчілка) поєднала з іменем України творчу долю 13-літньої доньки Лариси Петрівни Косач, щоб одразу розуміти, що то пише українка, давши їй відомий усім псевдонім.
(Звучить музика: К. Новицький «Прелюдія І фуга, для бандури»)
Читець: ... Ти себе Українкою звала,
І чи краще знайти їм 'я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя!
Ведуча II. Отож , друзі, щоб зрозуміти цю виняткову, незвичайну навіть серед рівних їй за геніальністю поетесу, помандруємо сьогодні численними дорогами, що простилалися перед Лесею в усі кінці світу, вслухаємося в її завжди живі поезії і нехай на їхній голос озоветься наша душа.
Ведуча І. 146 років тому народилася вона з сім'ї Косачів м. Звягелі (нині Новоград - Волинський), що на Житомирщині, на смарагдових берегах річки Случ 25 лютого 1871 року.
(Демонструється портрет Л. Українки ).
Ведуча II. З усіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. ( Демонструється фото Л. Українки 1878-1879 рр.). Середній зріст, тендітна постать. Лагідна і добра, надзвичайно стримана, терпляча та витривала, з виключною силою волі. Мала напрочуд гарну пам'ять.
Ведуча І. Це була обдарована дитина. У чотири роки вона вже читала, у п'ять - навчилася писати і грати на фортепіано, ще через рік - шити і вишивати. Восьмирічною Леся вимережила любому татку сорочку.
Мудра мати Лесі дбала не лише про систематичну освіту дітей. Змалечку намагалась прилучити їх до народних звичаїв, традицій, до культури, яка творилася віками, у якій історія і коріння народу. Діти одягалися в народне вбрання, дружили з малечею з-під сільських стріх.
Ведуча І. А як любила Леся слухати і співати українські народні пісні, які тривожили її серце все життя. Ще з дитинства почала записувати почуті пісні, співала їх сама. І ми з вами проспіваємо українську народну пісня «Зозуля» , яка в де чому перекликається з долею Лесі.
(Діти співають пісню « Зозуля»).
Ведуча II. Коли Лесі було 8 років, Сім'я переїхала до Луцька, куди перевели працювати батька. Поселилися Косачі над самим Стиром, близько замку князя Любарта.
В Луцьку і далеко за його околицями існувало багато легенд про верхній замок. Захопилися ним й малі Косачі.
Ведуча І. Замок став улюбленим місцем розваг Лесі і її братика Михася. Леся Українка була всього на півтора року молодша за нього. З самого малку і все життя вони мали одне до одного не лише братерські почуття, а були найщирішими приятелями, найвірнішими друзями.
До початку першого року Лесиного життя вони були у всьому нерозлучні: разом бавилися, читали, вчилися, розважалися.
Гралися вони у фантастичні події, пригоди з грецьких міфів, у подорожі до невідомих країн. Леся була то Андромахою з її «Одісеї», а то – Жанною Д’Арк .
Читець: В дворі старого замчища-руїн зібрались ми на віче...
...Таємне товариство ми закладали, І ніхто з «великих» до нього доступу не мусив мати.
Зложили всі обітницю врочисту Ховати таємницю до загину... …Була в гурті маленька Жанна Д’Арк Вона держала слово, і багато великих слів у нього поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край...
Читець: Із зграйкою дітей свої вітри
У зелен лузі дівчинка гасила,
З калинового цвіту залюбки
Вінки сплітала на утіху іншим, Вела до замку гурт цікавунів, І там не знали малюки утоми: Співали, грались. Леся їм казок Барвистий килим до сердець стелила...
Так дні спливли б в блакитному вінку,
якби Михась на вбіг, як грім у тишу:
« Заслали нашу тітку у Сибір,
Вертай додому, Лесю, мама кличе...»
По хаті човгав смуток, наче рід, Всихав вінок на столику без ласки... І до пера тягнулася рука В пориві першім юної поетки.
Ведуча II. Так появився перший вірш у девя'тирічної Лесі з поетичною назвою «Надія», присвячений тітці Олені -сестрі батька,- засланій до Сибіру за вільнодумство. ВІрш-монолог сповнений любові до рідного краю, пізніше композитор Микола Лисенко поклав цю поезію на музику.
(Звучить музика, на фоні якої читається вірш).
Читець: Ні долі, ні волі у мене нема Зосталася тільки надія одна: Надія вернутися ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро,- Там жити чи вмерти, мені все одно. Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки... Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна.
Читець: « Мені сподобалось, що звеш мене жайворонком, маю симпатію велику до сії птиці!» ( 3 листа Лесі Українки до брата Михайла Косача - кінець березня 1891 року).
Читець: Даруйте, Лесю, ми Вас так не звали. Чому? І сам я зрозуміти б рад. Імен всіляких Вам знайшли чимало, А так назвати Вас умів лиш брат.
І Ви любили жайворонком бути,
як сонячно тоді літалось Вам!
Аж серце вибухало співом-бунтом, Аж сніг од співу проліском ставав.
О жайворонку ніжний, мужня птице,
Несли весну Ви на крилі яснім
Об лід кресали буйні блискавиці,
І тишу ситу колошматив грім.
Як Вам боліло... Та не задушили Палкої пісні батоги зими.
Бо жайворонки - завжди одержимі,
Якщо судилось бути їм людьми.
Ведуча І. Взимку 1881 року трапився випадок, який наклав відбиток на подальше життя поетеси. Якось, узимку в Луцьку, спостерігаючи Водохреща, примерзла чобітками до льоду,- так почався туберкульоз кісток, що з роками перекинувся на легені, а потім - на нирки.
Ведуча II. Од тої пори треба датувати початок Лесиної тридцятилітньої війни з хворобою. Якщо Шевченка ,в кріпацтві, і за ґратами, підігрівала надія на волю, то Леся Українка всеньке життя своє безнадійно билася в пазурах невблаганної прогресуючої хвороби. Та, зневаживши смерть, вона з гордо піднятим чолом ішла тільки вперед, викликаючи подив і захоплення!
Читець: Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись
Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розстане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть, і настане Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити ! Геть думи сумні!
Ведуча І. Цих неповторних слів трималася Леся Українка до останнього подиху, і
наприкінці свого життя вона ствердила їх ще не раз. Читець: Хто вам сказав, що я слабка ,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння,-
То ж була буря весняна
А не сльота осіння.
Ведуча II. Незабаром сім'я Косачів переїхала в село Колодяжне поблизу м. Луцька, де проживала з 1882 по 1937 рік.
«Ми, діти, так органічно зрослися зо всім колодяженсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків», -згадувала Ольга Косач-Кривинюк
( сестра Лесі ). На все життя полюбила Леся росисті волинські луки, тихі і таємні лісові озера, предковічні соснові бори...
Пам'ятають у Колодяжному Лесю Українку, родину Косачів. Десь тут живуть Лукаш і Мавка, лісовики і водяники, русалки і потерчата, повір'я і звичаї... Так було колись, так залишилось і донині.
( Звучить « Пісня Лесі Українці») (Слова і мелодія Евгенїї Лещук. Музична обробка Мирослава Корчинського)
На рідній Волині зросла
І пісня, і мужності сила.
По всій Україні пішла- Досвітні вогні засвітила. Русалкою вийшла з лугів,
А лицарем стала у зброї
І нищила всіх ворогів
Словами епохи нової.
Відважно крізь терни ішла, Народ підіймала до бою
І зірка провідна вела Знедолених всіх за собою.
Лишила нам скарби свої
І світочем стала Вкраїна І пісня не змовкне її,
І слава повік не загине.
Ведуча І. Мати Лесі Олена Пчілка змалку привчала своїх дітей трудитися на Землі, любити все живе у природі. Діти не лише пасивно споглядали навколишню красу, а й охороняли, саджали дерева, квіти. Леся дуже любила квіти, особливо волошки. Їх букетики завжди стояли на столі і на вікнах. Навіть узимку квіти прикрашали кімнати білого Лесиного будиночка в Колодяжному.
(Демонструється Лесин « Білий будиночок» у Колодяжному).
Ведуча II. У ІЗ років Леся почала публікувати свої твори, Свій перший друкований вірш Леся Українка назвала « Конвалія ». Здається квітка ця, виточена руками лісових гномів,- одна з найулюбленіших у багатьох народів. Ці квіти подібні до перлин, щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше відчула радість кохання.
Читець: Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди Під віттям широким. Та недовго навтішалась Конвалія біла - І їй рука чоловіча Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію У високу залу, Понесла її з собою Панночка до балу...
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти , дубе мій високий,
Друже мій єдиний!» Та й замовкла. Байдужою Панночка рукою Тую квіточку зів'ялу Кинула додолу...
( Конвалія. Волинь І884р ).
Ведуча І.
Все це, звичайно, був тільки початок. Адже Леся не лише працювала над собою як поетеса, але й наполегливо вчилася.
Ведуча II.
У який же спосіб проходило Лесине навчання? Яку освіту вона придбала?
Насамперед відзначимо, що ніяких шкіл вона не відвідувала - ні початкових, ні вищих. Вчилася вона дома з допомогою матері, частково - батька та вчителів- студентів, а в старшому віці добувала знання самоосвітою. Леся Українка мала феноменальні здібності до мов: знала грецьку, латинь, німецьку, французьку, польську, італійську, англійську та інші мови – всього 13. Косачі не посилали своїх дітей до початкових шкіл, бо там не було зовсім української мови, а вони вважали, що дітей треба починати вчити рідною мовою.
(Звучить пісня « Рідна мова»).
Ведуча II. Поетичну музу Лесі Українки покликало до життя Шевченкове вогненне слово. Щороку вона скликала селян на свято Т.Г.Шевченка. Сама вишила портрет Кобзаря. При відвідуванні Шевченкової могили в Каневі Леся привезла в подарунок поетові вишитий своїми руками рушник й уквітчала ним портрет Кобзаря в «Тарасовій світлиці».
(Звучить запис пісні на сл. Т. Г. Шевченка «Заповіт» І куплет ).
Ведуча І.
Перші Лесині твори - це поезії, в яких вона виражала свої дитячі почуття і настрої. Але дедалі в її поезіях починають звучати громадянські та філософські мотиви. Перша збірка поезій Лесі Українки « На крилах пісень» вийшла у світ, коли її було 22 роки.
Пізніше були опубліковані її драматичні поеми, оповідання, критичні публіцистичні статті.
Є у поетеси твори для малят. Її вірші «На зеленому горбочку», «Вишеньки», « Літо краснеє минуло», « Колискова», « Мамо, йде вже зима», казки « Метелик», «Біда навчить», «Лелія» та інші увійшли до золотого фонду української дитячої літератури.
Читець: «Ой вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі?»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі,-
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»
Читець: На зеленому горбочку
У вишневому садочку
Притулилася хатинка
Мов маленькая дитинка,
Стиха вийшла виглядати
Чи не вийде її мати, І до білої хатинки, Немов мати до дитинки , Вийшло сонце, засвітило, І хатинку звеселило.
Ведуча II. У поетеси були вірші, які легко перетворювати у спів. Читець: Ждіте, ждіте, любі діти Літо знов прилине, Прийде мила годинонька Як зима та згине.
І заквітне наше поле,
І зазеленіє.
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
Ведуча І. Хвороба підточувала здоров’я, змусила відмовитись від навчання з музики, що було величезним горем для Лесі. Бо чула в собі, покликання до музики. Адже то була її надія й найкраща мрія.
( Звучить фортепіанна мелодія : В. Бетховен « Соната № 30»)
Ведуча ІІ. Болючим було прощання з інструментом, якому повіряла свої радощі й смутки.
Читець: Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій. Веселкою моя надія грала. Далеко линув думок легкий рій. Розстаємось надовго ми з тобою !
Зостанешся ти в самоті німій,
А я н е матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
(Музика виключається).
Ведуча І. То був час не лише невгамовної праці. Це одночасно й роки страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року - розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, спадає пожовкле листя...
( Звучить пісня на сл. Л. Українки « Стояла я і слухала весну»).
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно - тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Ведуча II.
Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї, в « добровільне вигнання». Як наставала весна, Лесю, як птаха, у вирій тягнуло.
Читець: Де не бувала ти на білім світі Куди важка недуга не водила. Але завжди до рідної блакиті Обернені були твої вітрила.
Набачилась... Начулася немало.
Наскнілася в далекій самотині.
Сльозою вмивши болі, повертала
до берегів джерельної Волині.
(Звучить мелодія « Давній заспів»)
Читець: Прощай Волинь! Прощай, рідний куточок . Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок... І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові Натура стеле темнії луги, Славути красної бори соснові І Случі рідної веселі береги.
Ведуча І. Свій вірш « Красо України, Подолля» Леся написала в 17 років. Ця поезія входить до циклу « Подорож до моря ». У 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до Одеси.
Читець: Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля Що горе тебе не знавало! Онде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати, садками вкриті Срібним маревом повиті
Коло сел стоять тополі Розмовляють з вітром в полі. Хвилюють лани золотії Здається, без краю - аж знову Бори величезні, густії Провадять таємну розмову...
Ведуча II.
Збулася давня мрія Лесі. Влітку 1894 року вона їде в Болгарію до свого дядька Михайла Драгоманова, який викладав в Софіївському університеті. Скільки цікавих людей зустріла поетеса в Болгарії.
Ведуча І. В Болгарії Леся пережила велике горе втрати дорогої людини. Несподівано помер Михайло Драгоманов... (Демонструється портрет М. Драгоманова ). Вона завдячувала дядькові багато в чому. Це він навчив її як треба боротися з долею, терпіти лихо, був незмінним порадником і помічником.
( Звучить музика, тихо, потім голосніше).
Читець: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли,-
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
( Музика виключається ). Ведуча І. І в хвилини душевного піднесення, і коли на серці негода, а страждання сковувало тіло, праця ставала найкращою розрадою і порятунком.
Читець: Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш
Вражого серця клинком не проб'єш.
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту, Потім її почеплю при стіні Іншим на втіху, на смуток мені. Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє...
Ведуча II. Крим, Італія, Грузія, Египет. Ось ті обітовані землі, де Л.Українка сподівалась полегшити свої страждання. Чужина завжди викликала велику тугу за рідним краєм. У спогадах Людмили Старицької-Черняхівської читаємо, як було на душі поетеси, коли вона через хворобу була змушена жити в Тифлісі.
« Вона казала не раз, що не має вже сили жити цим життям оранжерейної рослини, відірваної від рідного грунту, а мусила жити і, живучи там, далеко від свого краю, думкою лишалася в нім». Чи ж не тоді в поетеси вирвалися ці зболені рядки:
Читець: І все-таки до тебе думка лине,
Мій занепащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине.
Ведуча І. В останні роки свого життя Леся Українка працює у якомусь особливому напруженні - поетеса поспішає, вона хоче встигнути якнайбільше сказати людям. Туга за рідним краєм, за казкою дитинства породжує шедевр драматургії – «Лісову пісню», написану за кілька днів.
Ведуча II. І сьогодні « Лісова пісня» вражає нас красою мрії, музикою мови. Де драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. Всю силу чуття, цвіт душі, весь свій поетичний дар перелила Леся в лісову Мавку.
Читець: НІ! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає...
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю,-
Стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще, як напровесні тут вигравав,
Мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю !
(Звучить сопілка, спочатку сумно, потім переможно, голосно ).
Ведуча І. Леся Українка знала, що життя їй відміряно зовсім мало, що хвороба повсякчас підточує її сили. Вона поспішала встигнути сказати усе, що мала. Невідомо - чи встигла все. Бо генії непередбачувані і розгадати їх важко. Є в ранньої Лесі Українки такі рядки:
Читець: То була тиха ніч – чарівниця Покривалом спокійним, широким Простелилась вона над селом. Прокидалась край неба зірниця Мов над озером тихим, глибоким Лебідь сплескував білим крилом. І за кожним тим сплеском яскравим Серце кидалось, розпачем билось Замирало в тяжкій боротьбі. Я змаганням втомилась кривавим, І мені заспівати хотілось Лебединую пісню собі.
Ведуча II. Ми ж читачі, відчуваємо в цих рядках гул дивовижно шляхетного серця, який ніколи не вмовкне і для нас, і для далеких нащадків.
Ведуча І. До останніх хвилин не залишала вона своєї зброї - поетичного слова. Уже не підводячись із ліжка, смертельно хвора поривалась думкою до своїх творчих задумів. У такому стані продиктувала матері конспект майбутньої драматичної поеми, герої якої, сподіваючись кращих часів, ховають у пісках пустелі цінні папіруси. Богові сонця і золотій пустелі доручають вони скарби мудрості. « Нехай останнім акордом буде молитва до сонця»,- сказала поетеса.

Ведуча II. Зверненням до сонця, пророкуванням кращих часів закінчила свій життєвий і творчий шлях Леся Українка.
Ведуча I. ... Народжувався новий день... 1 серпня 1913 року в невеличкому гірському курорті Сурамі відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України, згасала на любих руках матері.
( Демонструється портрет Л. Українки І91З р.)
Ведуча II. ... Рано обірвалася її пісня, її щиросердий спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незломлена духом, прекрасна у своїй людяності і великім творчім горінні.
Ведуча I . Поховали Лесю на Байковому кладовищі поряд з батьком та братом Михайлом, а невдовзі там спочила і мати. ( Звучить « Вальс квітів» П. І. Чайковського ).
Ведуча II. Ми прощаємося з Лесею Українкою, її безсмертними віршами. Сподіваємось, краплина почутого ввіллється до ваших сердець. Вона - була. Є. Буде. Подякуймо за це Природі, що зродила на нашій землі велику Лесю, яка стала символом усієї України.
Читець: Кажуть: ти не вмерла ніколи,
Кажуть: ти, наче пісня, живеш,
Ніби юність ясна, смаглочола, По країні в майбутнє ідеш.

Предмети: Українська література

Класи: 10 клас