Міністерство освіти і науки України
Загальноосвітня школа I-III ступенів села Гадинківці

Літературно-музична композиція
« Доля жіноча»
(Творчості Т.Г. Шевченка присвячується)

Підготувала:вчитель
Дячок Олександра Михайлівна

2016 рік

Доля жіноча
(Літературно-музична композиція)
1В. 9 березня – День народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі Тараса Григоровича Шевченка.
2В.10 березня – це той день,коли людство вшановує пам’ять генія, що увійшов у безсмертя.
1В.Ці дві дати злилися в одну – Шевченківські дні.
2В.Протягом недовгих літ життя Тарас Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словом добра,любові,правди та волі.
1В. Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.
Стою перед тобою, поете,
Маленька, як макове зерня.
Твій погляд пронизує душу ,
Немовби колючеє терня.
Не знаю, де очі подіти,
Не маю про що розповісти:
Квітуче життя наше – попіл,
Моральне обличчя – це містика.
Яке в нас обличчя, коли ми
Господнє ім’я проклинали,
Твоїми словами, поете,
Брехню ми на правду міняли.
Ми дзвону усі боялися,
Лякало нас світло лампади.
Прости нас, прости нерозумних,
Я, каючись, долілиць впаду.
Прости нас, нащадків козацьких,
Що славу твою розгубили,
Неправдою, брудом, ганьбою
Ми шлях у «майбутнє» встелили.
Стою перед тобою, Тарасе,
Боюся, щоб зовсім не впасти
Й травою безплідною щоби
На вітрі епох не пропасти.
Схиляюся низько,Тарасе,
І клятву тобі я приношу.
За всіх і за вся нерозумних
У тебе прощення я прошу.
Учень 1. Я так тебе люблю, дідусю мій Тарасе,
Не висловлю словами,
Замало слів, мабуть, узяв
із молоком у мами.
Учень 2.Я так тебе люблю
І пензлем не змалюю
Нема в палітрі фарб,
Які у серці чую.
Учень 3. Я так тебе люблю
І музика не скаже,
Є сім у неї нот-
Де восьма нота ляже?
Учень 4.У пісню переллєм
Любов свою дитинну.
Нехай вона крізь вічність
До тебе аж полине.
Пісня «Зацвіла в долині»
У нічку темну, березневу,коли усе поснуло,
В хатині Григора Шевченка свічечка зблиснула.
На світ з’явилося хлоп’я, Тарасиком назвали.
Та за роботою матуся його й не помічала.
А хлопчик ріс,і були в нього розумні оченята.
Серденько щире і душа багата.

Діти-дзвіночки: Це ми тебе питаємо з трави!
Як звешся, хлопчику?
Тарас: Та-рас…А ви?
-----А ми коники-стрибунці. Нас нелічені табунці.
-----Срібнодзвінні в нас підківки,ними дзвонимо залюбки в материнці й чебреці.
Тарас: А я іду до тих стовпів, що небо підпирають.
-----Там обрій смерком закипів. Він пропаде серед степів.
----- Цікаві не вмирають.
Тарас: А де ви? Я не бачу вас.
----- Ми всюди, всюди, всюди…
----- Ми- мерехткий вечірній час…
----- Ми- іскри місячних прикрас…
----- Ми – тихий сон приблуди…
Тарас: Ви,може,душі козаків?
----- Він упізнав нас, браття!
Він зазирнув у глиб віків…
Хороший син росте в батьків-
Відвага і завзяття!
Доля: Я – доля українського Предтечі.
Доля Кобзаря.
Йому мене таку судилось мати.
В якій все, власне, в попіл вигоря.
Лиш слово правди, вперте, як орля,
Нікому не дає себе зламати.
Нема йому ні дому, ні жони.
Він в меливі постійної війни
З катами волі – рветься на свободу!
Пройде він морок тюрем і ярем
І стане Україні Кобзарем-
Нетлінним знаменем свого народу.
1 В.Чисту матір і дитину він прославив серцем щирим,
Всю осяяв Україну поглядом він променистим.
2В. В похилій хаті, край села,над ставом чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала кріпачка-мати, вбита горем.
Мати: Як гірко, як нестерпно жаль, що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби, не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть, не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай над головою люто свисне.
І так усюди – з краю в край-панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене, рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне мене на довгій панській ниві!?
( Тарас дивиться услід…)
Там матір добрую мою ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми,(а ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі, умер на панщині!..
А ми розлізлися межи людьми, мов мишенята…
(Сідає. До нього підбігає Ярина)
Ярина: На хвильку забігла до тебе.(розв’язує вузлик). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас: Ого, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя…Хоч ти мене не забуваєш.
Ярина: То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию…
Тарас: Не треба, я сам.
Ярина: Тарасику, а в тебе малюнки є? Покажи!
Тарас: Добре, тільки тобі, сестричко. Ось наша хата.
Ярина: Дуже схожа… Невже це ти сам?А чого на дощечці?
Тарас: Паперу не було. Дяк не дав…Ось розживусь, може,на свитку і фарби.
Ярина: Коли ж то буде?
Тарас:Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв сьогодні вчити малювати. Бачиш – і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені маляром… я б нічого більше й не хотів.
Ярина: то вчись у нього.
Тарас: А…Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та норовить, щоб одшмагати різками …
Ярина:І зараз?( Тарас киває головою) То хай йому грець! Вертайся додому!
Тарас: А там що?
( Тарас і Ярина виходять)
Шевченко: « Мені тринадцятий минало»

(Тарас і Оксана)
Тарас: Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.
Оксана: За що ж справимо?
Тарас: Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш.
Оксана: Я без тебе – нікуди.
Тарас: І я тебе не віддам нікому.
Оксана: А коли що – рішу сокирою!
Тарас: А я втечу до тебе звідки завгодно.
Оксана: А як закують? Мій вінок до тебе припливе.
Тарас: Оксано,не кажи цього. Може, й річки туди не буде.
Оксана: Докотиться через гори, байраки, долини.
(Тарас і Оксана виходять)
Шевченко: Ми вкупочці колись росли, маленькими собі любились,
А матері на нас дивились та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали. Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись. Та вже не сходились ніколи…
Дівчина1… Помандрувала ота Оксаночка в поход за москалями та й пропала.
Дівчина 2.Вернулась, правда, через год, та що з того. З байстрям вернулась. Острижена.
Дівчина 3. Було, вночі сидить під тином, мов зозуля, та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає та ніби коси розплітає…
Дівчина 4 А потім знов кудись пішла, ніхто не знає, де поділась, занапастилась, одуріла…
(Входить Варвара, сідає за столик)
Учень: У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива.
Листок долоньки свічку затуляє. Про що вона?
Їй, панночці б,- та суджений панич!
Зітхання соловейка у альтанці…
У княжім домі, в домі Рєпіних,
Невже нікого, вартого в обранці?!
Варвара: Шевченко зайняв місце у моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро, для нього… Побачивши раз його великим, я хотіла,щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала,щоб усе це робилось через мене.
Вернути б час, і я , Варвара,сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою, де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла. Я б у задушливу казарму,
Як вірна подруга прийшла…Твоєю стала б я сестрою,
І в Придніпровський рідний край листи б од тебе одсилала,
Я берегла б твої пісні…Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.
Пісня «Зоре моя вечірняя»
Дівчина1.Нема кому привітати, ні з ким пожуритись,-
Треба було б молодому, треба одружитись.
Дівчина 2. Минулися молодії, веселії літа,
Немає з ким остиглого серденька нагріти.
Шевченко: Думи мої, думи мої,ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене при лихій годині…
Думи мої, думи мої, лихо мені з вами,
Нащо стали на папері сумними рядами?
(Звучить пісня «Думи мої»)
Дівчина3. І читає та пише до ночі, плинуть мрії – живі ручаї.
І минулого сльози невтішні твої.
Дівчина 4.Ой поете, великий пророче! Скільки сил ти віддав у житті,
Захищаючи долю жіночу. І завжди в самоті, в самоті…
(Пісня «Думи мої»)
1В. …Під горою, біля того гаю, щось чорніє над водою,щось біде блукає.
Причинна:Так ворожка поробила, щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі, спала й виглядала
Козаченька молодого, що торік покинув.
Обіщався вернутися, та, мабуть, і згинув!
Пісня «Така її доля»
2В. Вона все ходить з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить…
Аж гульк – з Дніпра повиринали малії діти, сміючись…
Русалочки:
-----Ходімо гріться!
-----Зійшов вже місяць!
----Місяченьку, наш голубоньку, ходи до нас вечеряти!
----Он щось ходить. Он під дубом щось там робить!
---- Ух солом’яний дух! Мене мати породила, нехрещену положила!
(Пісня «По діброві вітер виє», русалки кружляють і тягнуть причинну за собою)
Учень:Полюбила чорнобрива козака дівчина.
Полюбила – не спинила, пішов – та й загинув…
Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі без милого жити?
Пішла, вмилась, напилася, мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна в степу гомоніла.
Дівчина-тополя:
Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю,
Рости, рости, тополенько, все вгору та вгору!
Рости тонка та висока, до самої хмари,
Спитай Бога, чи діжду я , чи не діжду я пари?
Рости, рости, подивися за синєє море: по тім боці – моя доля,
По сім боці – горе. Там десь милий чорнобривий по полю гуляє,
А я плачу, літа трачу, його виглядаю.
Скажи йому, моє серце, що сміються люде;
Скажи йому, що загину, коли не прибуде.
Сама хоче мене мати в землю заховати…
А хто ж її головоньку буде доглядати?
Хто догляне, розпитає, на старість поможе?
Мамо моя,доле моя! Боже милий, боже!
Учень:Зілля дива наробило –
Тополею стала. Не вернулася додому,
Не діждала пари; тонка-тонка та висока-до самої хмари.

(Звучить мелодія)

В 1.У неділю вранці-рано поле крилося туманом;
У тумані на могилі, як тополя похилилась молодиця молодая.
Ганна: Дитя моє! Мій синочку, нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму на лиху годину.
Чужі люди хреститимуть, я не буду знати,
Як і зовуть…Дитя моє! Я була багата…
Не лай мене; молитимусь із самого неба.
Долю виплачу сльозами і пошлю до тебе…
Пісня «Виростеш ти, сину»
В 2.Аж три пари на радощах кумів назбирали,
Та ввечері й охрестили. І Марком назвали.
Минає рік. Росте Марко… Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця на той хутір благодатний
У найми проситься…
В 1.Чимало літ перевернулось, води чимало утекло;
І в хутір лихо завернуло, і сліз чимало принесло.
Занедужала небога, уже й причащали, й малосвятіє служили,-
Ні, не помагало…Катерина коло неї днює і ночує,
А тим часом сичі вночі недобреє віщують!
(Ганна, Катерина, Марко)
Ганна: Чи ще Марко не приїхав? Ох якби я знала,
Що діждуся, що побачу, то ще б підождала.
Чи ти чуєш, Катерино! Біжи зустрічати!
Уже прийшов! Біжи швидше! Швидше веди в хату!
(Входить Марко)
Ганна: Слава…слава Богу! Ходи сюди, не лякайся…
Вийди, Катре, з хати: я щось маю розпитати,
Дещо розказати.

Марку, подивися, подивися ти на мене:
Бач, як я змарніла? Я…не Ганна, не наймичка…я…
Прости мене! Я каралась весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку! Я…я твоя мати…
Учениця:
Кобзарем його ми звемо, так від роду і до роду:
Кожен вірш свій і поему він присвячував народу.
Чисту матір і дитину він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну поглядом він променистим.
Ти живий, Кобзарю, і пісні твої линуть по світу,
І тобі, Тарасе, зносять слави дар твої вільні онуки і діти.

Класи: Середня школа

Предмети: Українська література