Тип проекту: колективно-індивідуальний; творчий; середньої тривалості.

Об’єкти пізнання: історичні джерела, художня література, мережа інтернету, творчі особистості села та їх надбання.

Провідна проблема: історичне дослідження жіночих особистостей та просвітницької діяльності жінки; розкриття талановитих особистостей свого села та зібрання про них матеріалу; розвиток творчої діяльності учнів.

Мета проекту:
• простежити роль жінки-українки на різних етапах нашої історії, її значення та покликання в суспільстві;
• розвивати дитячі обдарування;
• на конкретних особистостях виховувати любов до творчості, до надбань українського народу.

Завдання проекту:
• навчитись самостійно вести пошуково-дослідницьку роботу в групах та вміти її систематизувати;
• формувати комунікативні навички;
• випробувати себе у різних ролях;
• аналізувати та презентувати зібраний матеріал.

Учасники проекту : учасники літературного гуртка, вчителі, творчі особистості села.

Спосіб вирішення: спостереження, вивчення, дослідження, аналіз, пошуковий відбір, групування, узагальнення та систематизація.

Освітній продукт: презентація проекту у формі творчого звіту (мультимедія); створення та видання книги-буклету про творчих просвітян рідного села.

Епіграф:

На цій землі жили ми споконвік,
лише обличчя змінювали трохи.
Д. Павличко.

Презентація проекту учасниками літературної студії з використанням мультимедій

(Звучить «Мелодія» М.Скорика)
Ведуча. Сьогодні на засіданні літературного гуртка ми хочемо презентувати наш творчий проект “Жіноча доля вишитий рушник, де кожна нитка – творча особистість»
Перед нами були поставлені такі мета та завдання:
• простежити роль жінки-українки на різних етапах нашої історії, її значення та покликання в суспільстві;
• навчитись самостійно вести пошуково-дослідницьку роботу в групах та вміти її систематизувати;
• аналізувати та презентувати зібраний матеріал.
(Див. додаток 1)
Авторами проекту є вихованці літературного гуртка.
Керівник проекту - Погоріла С.В., вчитель української мови та літератури.

Епіграфом нашого проекту стали слова Д.Павличка: «На цій землі жили ми споконвік, лише обличчя змінювали трохи».
(музика затихає)
Сьогодні у нас заключно – аналітичний етап роботи над проектом у формі творчого звіту.

Мелодія «Ой ти, дівчино…»
Ведуча. Їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Здається, по землі іде свята,
Дивитися на неї благодать.
А хто не знав про цю могутню вроду,
Не може щастя до глибин спізнать.
Від уст її , мов пахощі весни,
Іде любовний дух, що насолоду
Вливає в серце і велить : «Зітхни».
(А.Данте)

Дійсно, ми споконвіку живемо на цій землі, яка осяяна величним іменем жінки, овіяна благодаттю.
(музика затихає)
Тому сьогодні поговоримо про жінок різних епох. Вони дуже різні. Та насправді Життя кожної жінки-українки – це ціла книга, доля якої дивує нас і зачаровує. Але всі вони схожі у вмінні зрозуміти і знайти своє покликання. І перший наш міні-проект
Духовне начало українки

Учень Побутує чудова легенда про українку. Коли жінки всього світу одержували земні блага від Бога, останньою вона підійшла до Всевишнього. І той обдарував її уже чим міг: красою, піснею і хусткою, якою повинна покривати голову.
Та духовності теж, мабуть, дісталось українці найбільше. За що ж не бралася русинка! За плугом ходила, у криївки зброю носила, перев’язувала рани, їхала в телячих вагонах на Колиму, садила калину в сибірських снігах і довгими вечорами писала листи коханому у безвість, верталася до зруйнованої хати, знаходила заховане насіння ї знову вироджувала саджанці Українства.

Учень Та й здавна всі знають , що найбільший лад на своїй землі давала українка. Богородиця-Мати дала їй свій Покров, щоб сіялося і родилося, щоб малося і булося.
Старі ікони доносять до нас одухотворені, просвітлені обличчя наших жінок ще від прадавніх часів і часто з книжкою в руках. Упродовж усієї історії жінки були просвітителями, політиками, ученими, митцями. Та завжди на різних життєвих перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло.
Своє уявлення про жінку-русинку зуміли передати в особі Богоматері давньоруські майстри іконопису. Недаремно в культурі українського народу найбільш поширеним - мотив Марії-Оранти Заступниці, що є центральним образом Софійського собору у Києві. Ця ікона ще з часів Київської Русі вважається захисницею нашої землі.
Мелодія « Аве, Маріє!» . Дівчинка віддає поклін образу Богоматері.

Ведуча Стоїть на землі жінка навколішки перед світлом з небес, і Пречиста Діва Марія, заступниця наша , врятує Матір-Україну, яка простягає руки і молить Бога за нас, своїх дітей.
(музика стихає)
Наступна сторінка нашої роботи
Погляд в історію

Ведуча Щоб збагнути жінку як особистість і сутність її на землі, загляньмо в історію, де величні постаті русинок залишились не лише її окрасою, а гордістю й славетністю для наступних поколінь.

Учень Далеким раннім сном з напівлегенди приходять до нас образи першої християнки, княгині Ольги, жалібної чайки-зигзиці Ярославни, владної постаті султанші Роксолани.
Більшу увагу в нашій пошуковій роботі ми звернули на постать княгині Ольги.
Віками ткалось мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як про діяльну, мудру, «Віщу» правительку і захисницю землі Руської. В епоху, коли війна була головним засобом розв’язання політичних суперечок, Ольга продемонструвала можливість боротьби за міжнародне визнання без застосування сили, можливість і навіть необхідність існування рівноправних міждержавних згод. Київська Русь у період її правління не воювала із жодною з сусідніх держав. Нестор-літописець порівнював Ольгу із зорею, що передує сходу сонцю, маючи на увазі хрещення княгині, а під сонцем – прийняття християнства на Русі у 988 році.

Учень Про життя княгині Ольги. Про славу, могутність, культуру Київської Русі написала інша жінка – наша сучасниця, історик і письменниця, Раїса Іванченко. Її роман «Отрута для княгині» оцінений і відзначений державною Шевченківською премією.
Ось підготовлений нами інсценізований уривок із роману.

Р.Іванченко (з книжкою)
Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? …Ви – світло для світу… І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, - і світить воно усім у домі (З Євангелія від Матвія ,ч.5)
Ось які слова я візьму епіграфом до роману про княгиню Ольгу. Я все життя мріяла написати про тебе, княгине. Але ти була настільки незбагненною для мого розуміння, настільки міцно сповивали тебе легенди, міфи, житія, що я щоразу відступала.
(Заходить із глибини)
Княгиня Ольга: Невже і ти віриш отим байкам, що сотворили про мене ченці, - ніби я псковитянка?

Р. Іванченко: Не вірю.. Але як дізнатися правду? ЇЇ відібрали у нас…

К.О.: Правди не знищити ніколи, треба тільки вміти читати древні писання. Читай – і знайдеш.

Р.І. : Я вже знайшла ключ від твоєї таємниці, Ольго. Я писала про тебе як про володарку, керманича держави про жінку як особистість. Чи легко бути жінкою-правителькою, і взагалі – розумною жінкою серед чоловіків, які вважають себе сильною частиною роду людського? Не відчула ти вдячності за титанічну державну працю, яку ти утвердила мудрістю і … твердою рукою…

К.О. : Чому спіткнулася твоя думка? Ти хотіла сказати інше слово – «жорстокістю». То й скажи. Я не боюся.

Р.І.: Але –жінка і… жорстокість? Це – несумісні поняття.

К.О. Ти кажеш про жінку правительку, де було стільки сваволі, підступів і зради… Жорстокість. Не бійся цього слова. Без нього немає влади, немає і держави. ЇЇ розхитають, розшматують. Все одно , хто стоїть біля державного керма: чоловік чи жінка. Якщо вони хочуть залишитися керманичами, вони мусять випити отой келих з отрутою влади.

Р.І. І ти теж випила отруту?

К.О. Мусила випити. Я боролася не тільки за владу, а й за своє життя і за життя своїх дітей.

Р. І. Але ж руки жінки слабкі, аби тримати меч і берегти свою державу. Вони здатні лише виколисувати дітей…
К.О. О, ви ще не знаєте наших краянок-слов’янок, братове. Вони уміють усе – і виколисати своїх і чужих дітей, і виколисати могуть своєї держави.

Р.І. Так, не кожен здатен іти шляхом, яким мусить іти шляхом, яким мусить іти володар. Але мудрість у тому, щоб бути володарем і вміти залишитись людиною. Може, ця моя книга стане пам’ятником на нашій землі, який відродить пошану і гордість за часи, в які ти жила, Ольго!

Ведуча Наступна ланка нашого дослідження

Просвітницька діяльність жінки
Учень.
Ще в козацькі часи жінка підносилась до високого розуміння інтересів народу й вітчизни. Багато із наших українок на той час були високоосвіченими. У багатьох містах України створювались школи при монастирях, православні братства, велась просвітницька робота. Так в історію розвитку культури та освіти ввійшли Анастасія Заславська, що дала гроші на переклад Євангеліє українською мовою; Христина Алчевська, Анна Гойська та Олена Горностай, засновниці шкіл при Почаївському та Пересопницькому монастирях, а також Гальшка Гулевичівна, одна з організаторів Київського православного братства, смілива, мудра, освічена жінка. Також вона, проживаючи у Луцьку, віддає свої кошти на будування школи та будинку для бідних і сиріт, при цьому сама до кінця днів своїх залишилась жити у скромненькій хатині. Дні проводила у книгозбірні монастиря, вишукувала для братства цінні книги і скуповувала їх, роблячи це для відродження рідної мови.
Ось уривок із книги Сергія Плачинди «Неопалима купина»

Читець: Кривою вуличкою Луцька йде трохи згорблена бабуся. У чорному вбранні з ціпком у руці. Черниця? То чому так шанобливо вклоняються їй зустрічні?
Вулицями Луцька йде Лисавета Гулевичівна, чорнобрива красуня Галшка, окраса Київського братства, фундаторка першої вищої школи в Україні.
Лисавета вела довгі дискусії з сином, та даремно: його навіки отруїла уніатська міщура. Він уже ненавидів простих людей, Україну. Для рідної мови мав одне визначення – мужицька. Глумився над нею.
Так і жила Лисавета: з одного боку радість за братську школу, за Памву Беринду – мудрого молдаванина, який приїхав до Києва і написав перший український словник, за те, що в братство вступив гетьман Сагайдачний з усім військом Запорозьким; а з другого – болючі трагічні діалоги із сином.
Лисавета іде Луцьком, озирнулась, замріялась : «Побудувала колегію, а сина втратила? Ні, в мене багато синів, діти ремісників вчаться у школі, і бідні мають притулок. Мої сини – то спудеї колегії. Ті всі, що вчаться в школі. Моїм синам не буде ліку».
Стоїть стара Лисавета на вузенькій вуличці і щасливо всміхається, бо за життя прожите робила гідну справу, яку підказувало серце.

Учень.
Сьогодні ми не можемо не згадати про ще одну жінку –просвітительку, яка працює на освітянській ниві вже багато років. Це Дзьоба Галина Василівна, методист районного відділу освіти, голова районної організації відкритого українського товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка.
Галина Василівна як висококваліфікований педагог–методист намагається дійти до серця кожного вчителя – словесника , донести свій буттєвий досвід та життєві принципи, спонукати їх до творчості, запалити вогнем неспокою та силою віри. Багато досягнуто, зроблено, віддано Вами, Галино Василівно. Сьогодні ми раді вітати Вас у нашій школі і бажаємо творчих успіхів у великій справі Вашого життя – плеканні національно свідомої еліти нашої України. І хоч Галина Василівна займається різною громадською діяльністю, в душі вона залишається завжди вчителем, бо цю долю вона заслужила у Господа.
Вірш «Учительська Доля»
Учень Якщо заглянути в світову літературу, то усвідомимо, що ніхто так повно не зобразив трагічний образ жінки, як Т.Шевченко. Він сльозами виспівав долю жінки-українки, під іменем Катерини, Оксани, Марини, Наймички, Сліпої, Лілеї – святої Богоматері Марії, що знесла найбільші страждання і через деякий час дала Україні Лесю Українку, Олену Телігу, два незламні юні серця, вогонь пісень яких палають вічно.
Ні, ви не вмирали ніколи,
Ваші мрії донині живуть.
Ніби юність ясна, смаглочола,
Пісні ваші з нами у ногу ідуть.

Жінки нашого сьогодення
Ведуча.
Біжить життя – за миттю мить,
Летять у небуття події.
Та завжди всі будуть цінить
Любов, порядність, щедрість, мрії.
Ось ми підійшли до нашого сьогодення. Це те, що поряд і близьке нам. Ми всі творці історії, творці сьогоднішнього життя. І поряд є особистості, які своїм життям, творчістю, діянням додають краси, святковості, величі нинішнім дням.

Учень Справжнім митцем треба народитися. І таким безцінним даром нагородив Бог Ліну Василівну Костенко. І хоч називають її «жінкою з легенди», живе вона, творить і приносить радість своїми поезіями у наш вік. Прийдешньою весною святкуватиме поетеса вісімдесятилітній ювілей, тож нехай примножаться ще роки життя поетеси, а творчість сіється новими звершеннями.

Учень
Легендарна жінка нашої епохи Ліна Костенко розкриває нам долю ще однієї жіночої постаті, напівзабутої, напівлегендарної, оповитої ореолом домислів, а часом і перекручень, Марусі Чурай. Народжена для любові, вона не знала її радощів і всі свої надії й почуття, весь жар свого палкого серця вилила в неперевершені пісні, що ввійшли до скарбниці нашої культури.
Коли народ несе – і несе у віки – схвильовану пісню поета, то це і є поетове безсмертя.
Живе до сих пір пісня Марусі Чурай. Живуть й пісні Ліни Костенко. І віримо, що Доля, яку вибрала поетеса, не залишить її, і даруватиме Ліні Василівні радість від творчого життя.
Інсценізація з роману «Маруся Чурай»
(пісня «Закувала зозуленька)

Учень
Ні , не обділив бог талантом українку. В цьому ми переконуємося все більше і більше, бо живуть поруч з нами талановиті люди, в яких навчаємось і переймаємо таланти.
Княгинею духу називають в Україні нашу сучасницю. Її голос не потребує жодного музичного супроводу, бо саме в ньому звучить жива українська народна пісня. Вона признана народом і владою, народна артистка України, Лауреат Державної премії ім.. Т.Г.Шевченка, Герой України – Ніна Матвієнко.
Та поряд з нами живе і працює знана в нашому районі і за його межами, наш жуківський соловейко, Оксана Степанівна Грабовецька. І хоч не виступає вона на Київських сценах, є для мешканців свого села народною, бо голос її зворушує душу краян, а особливо нас, учнів, котрих навчає цього таланту. Вона завжди співає те, що співала і чого навчила її мати, Козак Степанія Василівна , українська мати –героїня, котра народила, виховала десятеро дітей та передала чудовий голос і народну пісню.
Оксана Степанівна є неодноразовим призером обласних і республіканських фестивалів та пісенних конкурсів. А ще вона – авторка багатьох пісень, до яких написала і слова , і музику.
Оксано Степанівно, ми б хотіли послухати вашу пісню, звичайно, у вашому виконанні.
Пісня……………

Учень. Талант, як і долю, мабуть, треба заслужити в Бога. А ще до будь-якої творчої справи повинно проявлятися почуття любові, чи , як кажуть, лежати душа.
Такою жінкою, закоханою в мистецтво музики, є місцева жителька села, Ольга Степанівна Бойків, для мене – моя люба бабуся.
За професією вона – диригент хору, а за покликанням - народний музикант-віртуоз, бо грає Ольга Степанівна на баяні , скрипці , цимбалах, бубні.
За плечима у неї багатий життєвий і творчий досвід. Із творчим колективом нашого села брала участь у районних, обласних оглядах і конкурсах художньої самодіяльності. Приймали бабусю і республіканські сцени, а телевізійні програми такі, як «Надвечір’я», «Перлини душі народної», «Погляд» транслювали бабусині виступи по всій Україні. Вона неповторний мистецтвознавець, що поєднує в собі таланти режисера, керівника хорового і танцювального колективів, організатора масових заходів.
За багаторічну працю на творчій ниві має Ольга Степанівна багато подяк і нагород. Але коли запитую, яка із них найдорожча, відповідає жартома, що ми, її внуки, є найціннішою її нагородою.

. Шановна Ольго Степанівно, ми просимо вас розказати про найпам’ятніший момент із вашої мистецької діяльності й, звичайно, відтворити фрагмент народної мелодії нашого села.

Учень. А ще я розумію, що будь-який талант – це дар, який помножений на щоденну працю. І творчість художника – то вічний пошук, а там, де пошук – там завжди є і радість від успіхів, і розчарування від невдач. Та досконало завершене полотно – це серйозна вдумлива праця, гармонійність зі світом і думками, висока майстерність, що набувається роками.
Я говорю це тому, що маю можливість спостерігати і навчатись декоративно-прикладного мистецтва живопису, витинанки, графіки у своєї любої матусі Оксани Михайлівни Івонюк. Про її талант художника знають наші краяни. Ікони майстрині прикрашають церкву Св. Миколая с. Жуків, а роботи різної тематики є експонатами районних та обласних виставок і конкурсів.
Думаю, навіть ці кілька полотен, красномовно свідчать про феномен таланту, дарованого Богом цій творчій жінці бачити красу поряд і передати це бачення іншим людям.

Оксано Михайлівно, поділіться своїми враженнями від першої спроби взяти в руки олівець і пензель.

Учень.
Вчитель – це людина, яка кожного дня віддає себе дітям, яка завжди повинна всіх зрозуміти і почути, а також побачити і розвити в кожного з нас щось дивовижне. Такою є для нас наша Світлана Василівна Погоріла, вчитель слова, а для нас і вчитель життя.
Ми, дев’ятикласники, теж зуміли розкрити талановиті витоки вдачі нашої вчительки. Деколи підлесливо просимо її прочитати свої вірші чи принести зразок полотна, де лягає ниткою новий витвір мистецтва – сучасна вишивка. Вишиванням, за словами Світлани Василівни, займається вона «для душі», бо саме воно гармонізує жіноче начало, дає час і можливість відпочити від розумової праці, а ще надати оселі затишку і краси. Вишиті картини, говорить наша майстриня, не продасть ніколи, бо це – як кровні її діти, в які вливаєш і любов, і терпіння.
Світлано Василівно, скажіть, яка із ваших картин принесла вам найбільше задоволення?

Молоді паростки прекрасного
Учень Є чудова біблійна притча про багача, який роздав таланти своїм рабам разом із сріблом. Одному дав п’ять талантів, другому - два, а третьому – один. Той, що взяв 5 – зразу ж орудував ними, і набув ще 5 талантів, використовуючи при цьому дане йому срібло. Другий – теж розвив дані йому таланти, а той, що взяв одного – закопав його у землю разом із сріблом, щоб не пропало таке багатство, не використавши його і не передавши іншим.
Своїми вустами Всевишній застерігає людину не гордитися своїм хистом, розсівати зерно прекрасного в родючий грунт, а воно обов’язково проросте плодоносними паростками.

Учень. Ось так і серед нас уже проявляються перші спроби творчого доробку. Хочу сьогодні представити ученицю 9-Б класу Родчин Оксану. Повз неї не пройшло те вміння її вчителів. Вони зуміли навернути її на творчий шлях. Оксана – призерка ІІ етапів конкурсу знавців рідної мови та художнього мистецтва.. В майбутньому хоче пов’язати своє життя з професією журналіста. Сьогодні у неї дебют як юного творця слова.

Слово юній поетесі.

Учень. Талант проявляється змалечку. Тільки його треба вчасно побачити і розвивати. З дитячого садка Оксана Степанівна прищеплювала любов до пісні у Ткачук Марійки, яка є ученицею 8 класу. Тому зараз вона є активним учасником художньої самодіяльності районних і сільських оглядів. І, думаємо, що пісня завжди йтиме з нею по житті.

Пісня у виконанні учениці.

Ведуча
Білим цвітом весняним,
Добрим зерном наливним,
Барвінковим синім візерунком
Полягли на полотно життя дарунки.
Виграють вони яскравими нитками
І людську мережать душу осяйну.
Тож здіймайте, журавлі, над небесами
Це дароване нам Богом полотно.

Підходить до завершення наш творчий звіт. Чи вдалося нам досягнути поставленої мети – судити вам. А нам ця робота принесла багато задоволення та нових пізнань. Ми дуже вдячні всім, хто допомагав нам у створенні проекту.

Вчитель. В цей світ приходимо ми для життя. І це, мабуть, найвищим є дарунком Бога.
Ступаючи крок за кроком по життєвій стежині, все-таки треба інколи озиратись, чи полишаються за тобою сліди на землі і чи є ті, хто вміє їх прочитати.
А ще, якщо інколи вдивитись у безкрає небо свого серця , можна обов’язково побачити там білокрилих птахів. Ось вони плавно складають крило до крила і стають сімома ключами, кожним із яких можна відкрити Глибінь своєї Творчості. Отоді журавлиний політ починає звучати, як пісня.
Дорогі діти, шановні гості та ви, митці рідного слова, я щиро бажаю, щоб журавлина пісня звучала у ваших серцях, і ви на крилах творчості підносились у височінь

Класи: Середня школа

Предмети: Українська література