Наші обереги
Усний журнал

«Всяк знати свій народ,
а в народі пізнати самого себе»
Григорій Сковорода

Кімната прибрана в українському народному стилю. Барвисті рушники, сорочки, хустки і віночки надають кімнаті святкового вигляду, особливу увагу привертає тин з глечиками, голівки соняшника, диво - птиця, а мальовничі букети суховіття гармонійно вплітаються у загальний вигляд.
Виконується попурі українських народних пісень або демонстрація кліпу «Вишивана моя Україна»

-Ведучий. Рідний край... Починається він від батьківського порогу, стежини, тополі стрункої біля воріт, з барвінку який ніжно стелиться в садочку, а ще - з прадавніх коренів нашого народу. Не маємо права ми не знати, не пам’ятати, не вивчати, не шанувати свого родоводу, бо ж він частка народу.
Ведучий.
Срібний сніг на дорогу уляжеться,
Білий біль в оберемки поважиться,
І покотиться вітер, покотиться По левадах моїх та околицях.
Україно, з степами розлогими,
Я крокую твоїми дорогами.
Дальні версти долаю розмірено І живу лиш любов 'ю та вірою.
Земле древня, в твоєму народі я,
У мені твоя вічна мелодія,
Мудра пісня, щедрівка з колядкою,
Тиха радість і сум нерозгаданий.
( С. Пентюк )
Ведучий. Гадаю, що все те призабуте відгукнулося у вас в душі дзвіночком і ви разом з нами згодитесь повернутись до забутньої творчості нашого народу, до джерел народної культури, щоб не так гостро відчувати страшний дефіцит розуму, краси і людяності, без яких не виховати людину.
Ведучий. Український фольклор - справжня скарбниця мудрості та творчого натхнення, де нинішні та прийдешні покоління знайдуть приклади гуманності,справедливості, любові до праці, до рідної землі та природи.

Перша сторінка «Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати»

Ведучий. Український рушник… оздоблений квітами, зірками, птахами… скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів у радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту.

Читець. Завжди українця супроводжувала поезія (Звучить вірш І.Михайловської «Рушник»)

Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця тихо зник,
Так тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.

Ведучий. Рушник на стіні... Давній наш звичай. Хоч би яке убоге судилося життя, а всюди палахкотіло багатством кольорів рушники. Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінки вкладали в них свої закликання від злих сил, просили здоров’я, удачі і широкої долі для тих, кому рушники дарували. Це був своєрідний календар і книга родоводу. У мереживо узорів вплітається краса українського народу, його душі, передається ця мудрість із роду в рід.
Ведучий. Без рушника, як і без пісні не обходиться народження, одруження, життя і смерть людини. Недарма казали: «Рушник як доля». На ньому люди вишивали своє життя!
Ведучий. Рушники використовувались не тільки під час проведення певних обрядів, а й у а повсякденному житті. їхні назви походять від способу використання.
Утирач - для обличчя і рук. Такі рушники, як правило, висіли біля дверей (показує). Плечовий рушник із красивими квітами. Такими рушниками перев’язували сватів на заручинах, дарувала наречена своєму судженому (показує).
Подарунковий рушник - невеличкий, такі рушники дарували хрещеним батькам на хрестини (показує).
Обрядові рушники - для хліба-солі. Вони були довжиною до 5 метрів. Такий рушник брала з собою сім’я, коли навесні вперше виходила оглядати озимі поля. їх стелили на землі, викладали страви і пригощалися.
При народженні дитини вишивали рушник і дарували тому, хто приймав пологи, причому, якщо народжувалась дівчинка, то на рушнику вишивали яскраві квіти, а якщо хлопчик — листочки.
Коли син вирушав у дорогу далеку, мати давала йому рушник, який оберігав від лиха. Цей звичай існує і сьогодні, коли проводжають юнаків в армію.
Ведучий. Українські вишиванки, барвисті рушники... вони були і завжди залишаються найважливішими символами нашого народу, супроводжуючи життя людське від народження аж до самої смерті. У давні часи ними прикрашали дерева та будівлі. Люди вірили: чисте полотно, вишиті на ньому знаки - найкращі обереги від зла. З образом рушника нерозривно пов’язаний і образ жінки-матері. Мати — берегиня родинного затишку, його злагоди.

Звучить «Пісня про рушник» П.Майбороди на слова А.Малишка.

Друга сторінка «У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна, та й та біла щодня»

Ведучий. Український національний одяг дуже гарний, яскравий , незвичайний.
Характерною рисою традиційного вбрання є його декоративна мальовничість, яка відображає розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів.
Ведуча. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людей і від негоди, і від ворожих сил. Я розповім вам легенду про сорочку.
Давно це було, тисячу років тому. У нашому краї народила мати синочка і почала вишивати йому сорочку-оберіг, щоб до шістнадцяти років зробити синові подарунок. Сорочка повинна була оберігати сина від гострого меча, ворожої стріли. Бо вороги мешкали зовсім поруч, по той бік річки Берди, і часто робили набіги на наші села.
І вибрала мати дуже міцні конопляні волокна, пряла місячними ночами, тому і нитки були срібними і блискучими. Вишивала поволі, посилаючи за кожним стібком думки благання до Бога: хай син мій буде розумний, хай син мій буде сильним і непереможним, хай серце його повниться любов’ю до людей, хай принесе він волю і славу землі рідній. Не одну сльозу втерла мати.. .Прийшло повноліття. Син став дорослий. Мати раділа його веселій вдачі, працелюбності, силі.
Та прийшли вороги, засумувало село. Збирала мати свого сина на війну. Лук, стріли і коня син вибрав сам, а мати сорочку скропила водою із цілющого джерела і подарувала синові. Одягнув хлопець її і відчув себе богатирем...
Зійшлися війська, дві грізні сили чекали сходу сонця, щоб розпочати бій. Як тільки зійшло сонечко, побачили татари хлопця незвичайного-воїна в срібній сорочці, вишитій яскравими нитками, оздобленій дорогоцінним камінням, у ворогів заліпило очі й випали з рук луки зі стрілами.
Так з’явилася сорочка воїна.
Ведучий. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу - захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки.
Що ж закарбували мудрі жінки-українки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали
одяг?
Ведучий. Матеріалом для всіх жіночих українських сорочок було і є біле лляне, чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Це найхарактерніша особливість. Другою особливістю є вишивка. За вишиттям сорочки можна поділити на три типи: наддніпрянський, галицький і поліський.
Наддніпрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками; характерним орнаментом є рослинний. Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характерним орнаментом для цього типу є геометричний і багатокольоровий; тут використовують сині, червоні, зелені, жовті та оранжеві кольори ниток.
На Поліссі сорочки вишивають тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом.

Ведучий. Сьогодні мало хто знає, на жаль, яку вишиванку вони вбирають і який зміст вкладено в узор. Вишиванка – здавна сильний оберіг. Залежно від того, де саме був орнамент : на рукавах, грудях чи подолі – він певним чином впливав на ту ділянку тіла. Сьогодні дуже часто на вишиванках зображають червоні маки, проте це не дуже добрий знак. Квітка мак – символ пролитої крові, колись її вишивали дівчині, яка втратила цноту до шлюбу, це також квітка спокуси. А ще це символ пролитої крові в бою. На жіночих сорочках добре вишивати калину – це символ чистоти родової крові. На чоловічих сорочках добре вишивати дубове листя. Воно символізує чоловічу енергію, силу, дає міць і витривалість.
Ведучий. Подивіться сорочку-вишиванку (показує) - це довга сукня з довгими широкими рукавами, оздоблена вишивкою, залежно від її призначення (святкова чи буденна).
Вишивкою оздоблюється горловина (комір), перед (пазуха), верхні частини рукавів (вставки), вузенькою смужкою вишиваються рукави біля зап’ястя. Обов’язково вишивають у жіночій сорочці нижній край сорочки - поділ. Недарма народ склав такі примовки: «Рукава як писанка, а личко, як маків цвіт», «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті», «У наших хазяйок тай по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

Ведучий. Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки - все це прагнення людини зласкавити добро, обійти лихо. Поруч геометричний і рослинний орнамент,, зображення тварин і птахів, надписи і символи. Червона і біла барви калини - символ цнотливості, моральної чистоти дівчини, Барвінок - немеркнучого життя, а коловидні форми - символ кохання. Україна знає близько 100 способів вишивання. А як розшифрувати кольори вишиванки? Ось послухайте. Ьілий – чистота й початок чогось нового, чорний – колір предків, закінчення життя, пам’яті про загиблих родичів. Усі відтінки від коричневого до піщаного – символізують землю, а червоний – активність, вогонь, кохання. Червоними нитками треба вишивати сорочки людям, яким бракує енергії. А тим, хто занадто активний, слід вишивати вбрання синіми й голубими. Жовтий символізує зрілість, врожай. Зелений – це ознака життя, а фіолетовий – духовності. На все це потрібно зважати.
Ведучий. Ще раз погляньте на цю красу, на ці сорочки і вслухайтесь у рядки поезії Д. Павличка «Два кольори» або звучить пісня «Мамина сорочка»

Третя сторінка «Дивосвіт української хустки»

Ведучий. Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустку. Це перша ознака одягу жінки. Хустка широко розповсюджена по всій Україні. Багато традицій та обрядів пов’язано з хустиною. У минулому хустка широко використовувалася в побуті. Вона нагадує рушник і стала родоначальницею багатьох виробів, якими прикрашають помешкання людей. З давніх – давен хустка один з основних елементів одягу жінки.
Читець. На них і гроно, і пелюстка,
Волошки, ружі є на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавна у нашій стороні.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Ворскли чи Дінця
Нема таких жінок на світі,
Котрим вона не до лиця!

Ведучий. Коли наші пращури відчули необхідність захищати своє тіло від холоду, виникла і хустина. Спочатку це був одяг, що захищав голову жінки від холоду, а потім стала хустина берегинею вроди дівчат, стала головним і улюбленим головним убором української жінки. Українські хустки бувають різного кольору з різними візерунками. Вишивалися хустки золотою, срібною або шовковою нитками. Це було дуже гарно! Погляньте!
Ведучий. Українська хустка здавна відігравала і важливу обрядову роль, була символом вірності і пам’яті про коханих.
Хустина, яку використовували під час весілля, мусила бути світлою, ясною, як символ чистого і щасливого подружнього життя.
А ще хустка на спеченому в печі хлібові, щоб не черствів, на дитячих колисках - від вітру і лихого ока; вузлик-хустка з вечерею для хрещених на Різдво, а ще хустка на столі з паскою.
Ведучий. Цей пам’ятний дарунок завжди супроводжував чумака в далеких походах, бідняка на заробітках на чужині. І мандрувала по світу разом із козацькою піснею українська хустка, летіла барвисто крило, несучи мелодію наших українських степів.

Читець.
Хустина
Ще й зараз мама на хустину
Не може глянути без сліз,
Бо тато на війні загинув,
Товариш хусточку привіз.
Колись і ненька вишивала,
Як батька проводжала в бій.
Я теж хустину дарувала -
Служить ішов товариш мій.
І той, хто каже: «Вийшли з моди
На спомин вишиті хустки»,
Не зна, що звичай це - народний,
Який пройшов через віки.
І ще в майбутньому багато
Тим, кого в армію призвуть,
Дівчата будуть дарувати
Хустину, щоб не смів забуть
Стежину ту, що через поле
У рідний дім його веде.
А ще, щоб не забув ніколи І вірний був отій, що жде.
Дівчата виконують танець з хустками

Четверта сторінка «Хто вміє віночок вити, той уміє життя любити»

Ведуча. Українські дівчата влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягали вінки.
Український віночок - це не просто прикраса, а й оберіг, «знахар душі».
Ведучий. Вінки бувають дуже різні, в Україні їх налічують 77 видів. Є лавровий війок, ним заквітчують переможців (показує); терновий вінок — символ страждання. Є весільні вінки, вінки обрядові й ті, що одягають на Спаса, на Івана Купала. Є український вінок, як символ молодості, кохання, що визначав долю дівчини. Вінок із квітів - свідчення дівочої цнотливості.
Молодиця та покритка не мали права одягати на голову вінок. Наречена носила вінок із барвінку, який вважався символом прощання з дівоцтвом.
Ведучий. Вінок в Україні плели з живих, сухих та штучних квітів. Наші пращури вважали, що в цьому є якась чаклунська сила, що болі знімає, береже волосся.
До українського віночка вплітали різноманітні квіти 12 видів. Кожна квітка у вінку щось символізувала.
■ Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі маленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку: у народі названу деревцем. Її вплітали у вінок, як символ нескореності.
■ Листя дуба - символ сили.
■ Троянда - символ кохання
■ Вплітали барвінок, бо вважали символом життя, який має лікувальні властивості
■ Біла лілія - символ чистоти і невинності, вважається квіткою Діви Марії.
■ Волошка — простоти.
■ Півонія - довголіття.
■ До віночка вплітали безсмертних, вважали, що він дарує здоров’я.
Ромашки символізували доброту і ніжність.
■ а батіжок хмелю - символ гнучкості розуму.
■ Мак є символом печалі туги, з’явився в часи боротьби.
■ До віночка також вплітали квіти вишні та яблуні, як символ материнської любові.
■ Калина - символ краси та дівочої вроди, символ України.
■ А ще вплітали чорнобривці і ружу.

Ведучий. А хто з вас знає як треба правильно плести віночок ? Виявляється, це ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали багато секретів плетіння віночків: як і коли збирати квіти, як зберігати їх у віночку.
Ведучий. У вінок в’язали і стрічки, щоб ховати дівоче волосся від очей стрічки і квіти, мали свою символіку. Відмірювались вони за допомогою дівочої краси і відрізали трохи нижче, щоб сховати косу.
(Показ майстер – класу з плетіння віночка)

■ Найпершу у вінку - посередині - в’яжуть коричневу стрічку - символ землі - годувальниці.
■ Побіч неї - жовті стрічки - символ сонця.

■ За ними світло-зелені - символ краси та молодості.
Сині - символ неба і води, що дають силу і здоров’я.
■ Далі в’яжуть - жовтогарячу - символ хліба.
■ Фіолетова - символ мудрості людини.
■ Малинову - символ душевної, щирості.
■ Після малинової в’язали рожеву - символ достатку, врожаю.
■ Потім білу, але розшиту золотом і сріблом; на лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не вишита, то не пов’язували, бо це символ пам’яті про померлих.
■ Так само червона стрічка - символ печалі й магічності.
■ Коли дівчина росла сиротою, то в косу вплітала блакитні стрічки. Люди, коли зустрічали таку дівчину, обдаровували її подарунками, хлібом, грошима, одягом. Бажали їй стати щасливою та багатою.

Подивіться який у нас вийшов віночок.

Ведучий. Починали носити віночки з трьох років. Перший віночок дівчинці плела мати. У нього вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Ці квіти мали лікувальні властивості. У центрі віночка для дорослої дівчини має бути калина - символ дівочої краси, долі квітки незабудки, барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертник, волошки і мак.
Ведуча Зараз віночків-оберегів не плетуть. їх можна побачити на якомусь святі чи концерті. Але й до цих віночків необхідно ставитись з повагою. Дівчину завжди по віночку впізнають. Про це говорить прислів’я: «Хто вміє віночок вити — той вміє життя любити».
Все, що в серці мали
Вам подарували.
Світлу мрію й казку,
Нашу пісню й ласку.
Щебет України, звичаї Вкраїни.

Звучить пісня.

Предмети: Народознавство, Позакласні заходи

Класи: Середня школа, 9 клас