Користувацький вхід

Формування всебічного розвитку особистості дошкільників через залучення до духовної скарбниці українського народу (з досвіду роботи)

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Оксана Слісаренко

Формування всебічного розвитку особистості дошкільників через залучення до духовної скарбниці українського народу

Навчально - методичний посібник

Формування всебічного розвитку особистості дошкільників через залучення до духовної скарбниці українського народу

Навчально - методичний посібник

Підготувала: Слісаренко Оксана
Миколаївна , вихователь
Деражнянського дошкільного
навчального закладу №3
“Сонечко”

Автор:
Слісаренко О.М. вихователь дошкільного навчального закладу №3
м. Деражні.

Рецензент:
Тимофієва О.В. методист Деражнянського районного методичного
кабінету.

Схвалено методичною радою Деражнянського райметодкабінету
( протокол №2 від 16.03.2015р.)

Слісаренко О.М.

«Формування всебічного розвитку особистості дошкільників через залучення до духовної скарбниці українського народу».,2015.-83 с.

Мета посібника : формувати та розширювати уявлення дітей про історичне життя України, державну символіку, багатющу народнопоетичну спадщину, ознайомити їх з кращими зразками фольклору: загадками, піснями, прислів’ями, казками, виховувати любов до рідного краю, шанобливе ставлення до своєї країни.

ПРОЕКТ

Тема проекту: «Формування всебічного розвитку особистості дошкільників через залучення до духовної скарбниці українського народу»
Мета проекту – проаналізувати стан використання засобів дошкільної народної педагогіки в умовах дошкільного закладу на основі аналізу чинних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку.
Завдання проекту :
- Формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю, здатністю зберігати і примножувати національну культуру як елемент загальнолюдської культури;
- Збереження національної психології, генотипу, який сформувався протягом століть у певних природно-географічних та історичних умовах як сукупність спадкових психічних і фізичних структур, що передавалися нацією з покоління в покоління й зумовили її національне обличчя;
- Відродження національної культури за допомогою різних видів мистецтва рідного народу, використання фольклору, національних мотивів у сучасному інтер’єрі, одязі з урахуванням регіональних умов;
- Оволодіння дітьми мовою як найбільшим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього духовного наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури та історії, додержання статусу української мови як державної;
- Ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості, основою для формування суверенної демократичної держави.

Характеристика проекту
- за кінцевим результатом: теоретично – практичний;
- за змістом : комплексний;
-за тривалістю: довготривалий;
-за характером діяльності: пошуковий;
-за ступенем самостійності: репродуктивний з новаторським підходом.

База реалізації проекту
Деражнянський дошкільний навчальний заклад (ясла – садок)№3 «Сонечко»

Учасники та співучасники проекту:
Педагогічний колектив дошкільного навчального закладу, діти дошкільного віку,батьківська громада, адміністрація.

Термін реалізації проекту: два роки.

Очікувані результати :
1.Всебічний розвиток особистості дошкільника через залучення до духовної скарбниці українського народу.
2Підвищення дитячого інтересу до пізнання свого роду, родоводу, до своєї Батьківщини.
3 Створення творчої атмосфери в колективі
4.Тісна співпраця педколективу з батьками у справі виховання дітей.
5. Збагачення освітнього, предметно – ігрового , розвивального середовищ.
6. Сприяння професійному самовдосконаленню педагогів у процесі роботи.
Ресурси : педагогічний колектив дошкільного навчального закладу, батьківська громада, методична література.
Методичний консультант :Тимофієва О.В. методист рай методкабінету, відділу освіти молоді та спорту Деражнянської районної державної адміністрації.

Зміст

1.Вступ.
Пізнавально – виховний вплив на формування духовності та національної свідомості особистості 6 -8

ІІ Основна частина частина
Завдання та зміст роботи з українознавства 9-15

ІІІ Практична частина
1.Плани – конспекти занять.
«Любий наш Кобзарю» 16-28
«Учіть дитину любити маму» 29-32
Сценарій свята до дня Матері «Матусенько моя мила» 33-36 Сценарії розваги «Моє дитинство золоте» 37-46
План –конспект заняття «Національні та державні символи України» 47-53
План – конспект « Ознайомлення з предметами національного побуту - посуд» 54-56
План – конспект «Хліб – усьому голова» 57-59
План – конспект «Писанка –символ і оберіг» 60-65
Форми роботи з батьками. 66-67
Хороводні ігри. 68-76
Дидактичні ігри. 77-79
Рухливі ігри. 80-82

Список використаної літератури. 83

Немає мудріших, ніж народ, учителів,
У нього кожне слово - це перлина.
Це праця, це натхнення, це людина.
М. Рильський

Нашій Вітчизні потрібні громадяни з усвідомленням своєї належності до роду, краю, держави, творчі особистості етнонаціонально усвідомлені в полікультурному просторі, здорові й духовно багаті. Виховати таких громадян, “виколисати” з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності,– основне завдання української національної освіти.
Формування національної самосвідомості людини запізно починати в школі. Це потрібно робити вже в дошкільному закладі, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості. Втрачене на цьому етапі надолужити дуже важко. Усвідомлювати своє українство діти повинні змалечку.
Наймогутнішою дієвою силою, за допомогою якої можна успішно вирішувати питання щодо формування національної гідності, гордості, самоповаги, самодостатності, виховання патріотичних почуттів є українознавство. Українознавство – це знання про сучасне і минуле українського народу, його багатогранне духовне життя. Це інтегрований курс, який не може бути обмежений рамками одного-двох розділів програми. Українознавство має бути не просто складовою частиною кожного розділу програми, а стрижнем усієї навчально-виховної роботи.
Українознавство в дошкільному закладі…З чого необхідно починати? Чим обмежити, щоб не переобтяжити? Як осягнути, аби чого не загубити? А головне – як уникнути дитячої байдужості до щирих поривань вихователя дати, навчити, виховати? Відповідь на ці та інші запитання я пропоную в методичних рекомендаціях щодо шляхів формування особистості дитини засобами українознавства. Я спробую показати, як практично втілити українознавство в навчально-виховний процес в дошкільному закладі, в якому напрямку слід проводити роботу, щоб виховати з дітей справжніх, знаючих, допитливих, чутливих людей.
Я хочу представити проект своєї роботи з розвитку українознавства у вихованні дошкільнят.
Давно доведено, що кожна дитина від народження наділена величезним розумовим потенціалом, який за сприятливих умов ефективно розвивається і дає можливість дитині досягати великих висот у своєму розвитку.
У своїй роботі, я навела приклади занять, дидактичних і рухливих ігор, приблизні теми консультацій, батьківських зборів, лекцій, круглих столів, виставок та ін.,а також якими методами і прийомами користуюся при навчанні дітей народознавства на заняттях та повсякденному житті.
У всіх дошкільних закладах України приділяється значна увага вихованню у дітей любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу.
Увесь навчально-виховний процес будується на основі функціонування української мови, пропаганди українського літератур¬ного мовлення, шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури, мови. У своєму дошкільному закладі завдяки моїй ініціативи ми спільно з педагогами, атакож з батьками дітей групи «Калинонька» створили український міні – музей «Бабусина світлиця» . Малята залюбки відвідують його. Вони одразу потрапляють у світ традицій матеріальної та ду¬ховної культури нашого народу.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий компонент дошкільної освіти. Його мета - забезпечення життєвої компетент¬ності дитини. Саме тут визначено зміст життєдіяльності дитини. Найповнішу реалізацію вимог державного стандарту гарантує нова програма «Українське довкілля» що орієнтована на життєдіяльність і розвиток дошкільника.
Кожна нація, кожен народ, кожна соціальна етнічна група має свої звичаї, свої традиції, що вироблялися впродовж багатьох століть, освячені віками і становлять національну культуру. Національна культура (як матеріальна, так і духовна) складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями.
Я, вважаю, що засвоєння у навчальних закладах українознавства є однією із найважливіших умов успішної реалізації мети і завдань національ¬ного виховання.
На мою думку, найбільшу увагу необхідно звертати на мову. Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, його матеріальну та духовну культуру, його історію та думки. Саме рідна мова допомагає дитині пізнати і полюбити природу своєї Батьківщини.
Також, в роботі з дітьми я використовую малі форми усної творчості українського народу – потішки, забавлянки, пісні та ін. Усна народна творчість – це живе джерело, яке в доступній формі донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії.
Дитина повинна засвоїти родинні відносини (батьки – діти), імена матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні, я намагаюсь, знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят.
Також з дітьми своєї групи розглядаю державну і народну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість.
Для реалізації завдань формування у дошкільників знань з народознавства, мною було створено розвивальне середовище, метою якого: створення необхідних умов для високоякісного проведення заходів з українознавства (занять, дидактичних та рухливих ігор, гурткової роботи та ін..)
Мета українознавчих заходів,які я реалізую, включає в себе виховні, розвивальні і навчальні цілі, що сприяють формуванню, закріпленню і розвитку у дошкільників морально-етичних та громадських якостей: любові до рідного краю, села, міста, країни, усвідомлення себе громадянином України, прагнення бути добрим, турботливим, оберігати навколишнє середовище, шанувати народні традиції і звичаї, розуміти красу в природі, предметах побуту, праці, людських взаємин тощо.

Завдання та зміст роботи з українознавства.
Середня група
Працюючи з дітьми середньої групи, я намагаюсь розширити їхнє знання про сім'ю: склад, взаємини, професії. Виховую свідоме ставлення до обов'язків усіх членів сім'ї. Намагаюсь сформувати у дітей понят¬тя про те, що сім'я — це найближчі і найрідніші нам люди, серед яких ми жи¬вемо. Розвиваю у них цікавість до сим¬волічного значення імені тата, мами, бабусі, дідуся, братика чи сестрички, свого власного.
На заняттях та в повсякденному житті даю знання про сімейні свята (дні народження, святого Миколая, Новий рік, Різдво, Мамине свято, Великдень, веснянки, Івана Купала, Спаса та інші), до яких готуються всі члени сім'ї (при¬бирають у хаті, вивішують вишиті рушники, готують смачні страви, че¬кають гостей, готують подарунки, вітання, іменинний торт тощо). Ви¬ховую повагу до рідних, любов і ніжність, ввічливість, тактовність у спілкуванні з ними бажання допомогти, поспівчувати, коли з них хтось хворий, стомлений тощо.
Розширюю знання дітей про бать¬ківський дім, у якому народилися і жи¬вуть усі члени сім'ї. Він завжди теплий, привітний. У ньому мешкають найрід¬ніші тобі люди, які щоденно підтриму¬ють тут чистоту і порядок, дбають один про одного. У кожного члена сім'ї є свої речі у домі, кімната, ліжко.
У дитини теж є своє ліжечко, стільчик, полиця у шафі, улюблений ігровий ку¬точок, у якому вона завжди дотри¬мується чистоти і порядку.
Даю дітям уявлення про житло в Ук¬раїні (хату, двір, літню кухню, ґанок, веранду), надвірні приміщення (хлів, клуню, причепу), криницю, тин (огоро¬жу, пліт, паркан), садок, квітник, город біля хати. Розширюю знання дітей про інтер'єр сільської хати (піч, лави, стіл, стільці, мисник, ікони в рушниках, скриня, ліжко або лежанка, рушники, килими, рядна, глиняний посуд). Знайо¬млю дітей з мистецтвом вишивання, плетіння з лози, різьблення, випилю¬вання, гончарства. Виховую бережне ставлення до результатів праці майстрів (див. додаток 1).
Навчаю порівнювати сучасне житло ук¬раїнців з колишнім. Ознайомлюю дітей з сучасною міською квартирою (будин¬ком), її облаштуванням, предметами по¬буту і вжитку (холодильник, міксер, м'ясорубка, кавоварка, кавомолка, те¬левізор, пральна машина, електроп-раска, магнітофон, комп'ютер, музич¬ний центр, телефон, мобільний теле-фон, газова плита, електрочайник, по¬суд: чайний, столовий, до кави). Погли¬блюю уявлення про старовинні предмети побуту та їхні назви, призначення: посуд (макітра, глечик, миска, дерев'яна ложка, горщик тощо), білиз¬на (постільна, натільна), меблі (стіл, стілець, скриня, ліжко, лавка, мисник тощо), хідники, рядна, килими, вишиті подушки, рушники, скатерки, картини тощо.
Продовжую розвивати у дітей теплі почуття до дитячого садка — дру¬гої домівки, де їх привітно зустрічають, доглядають, грають з ними у веселі ігри, читають казки, проводять цікаві заняття. Тут всі діти — друзі, вони вміють і люблять дружно гратися, допо¬магати один одному, діляться іграшка¬ми, ласощами, дбають один про одно¬го, разом прибирають на місця свої іграшки. Тут кожного дня чекають на дітей цікаві заняття, сюрпризи, прогу¬лянки. Заохочую дітей ділитися з батьками враженнями про цікаві події дня в дитячому садку. Знати адресу дитсадка.
Розширюю знання дітей про рідне місто, його вулиці, будо¬ви, визначні місця, професії людей, що живуть у місті. Формую поняття слова «батьківщина». Батьківщина — це місце, де людина на¬родилася і живе, де народилися і жи¬вуть її батьки.
Виховую шанобливе ставлення до людей праці, любов до рідного краю, землі.
Продовжую знайомити дітей з наз¬вами національних іграшок (свищики, сопілки, лялька та іншими), з народни¬ми повір'ями, пов'язаними з образами калинової сопілки, ганчірної ляльки. Влаштовую виставки народної іграшки. Спонукаю дітей радіти кінцевому результату. (див. додаток 1)
Вивчаю з дітьми нові українські народні ігри (наприклад: «Гуси», «Горю-дубочок», «Вовк і Лисичка», «Віночок», «Женчик-бренчик», «А продай, бабусю, бичка», «Дідусь і кози», «Галя по садочку ходи¬ла», «Калина», «Ой у полі перепілки» та інші). Знайомлю дітей із цікавими авторськими іграми, викликаю бажан¬ня їх грати, використовуючи яскраві ат¬рибути. Широко використовую лічил¬ки під час вибору дітей на ведучі ролі. Знати 3—4 лічилки.
Розучую з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові (для ігор з лялька¬ми, малюнками), скоромовки, чистомовки, дражнилки, мирилки, жмурилки, інші зразки народної творчості та ав¬торських творів для дітей. Спонукаю дітей використовувати в іграх, повсяк¬денному житті фольклорні твори, по¬чуті від старших: казки, оповідання, співаночки, легенди, повчання.(див. додаток1)
Намагаюсь, щоб діти знали:
4—5 колискових пісень (наприклад: «Ой, ти кіт, ти муркіт», «Ходить сонко по вулиці», «Котику сірень¬кий», «Спи, дитино», «Ходить сон коло вікон», «Спало дитя, спати бу¬де», «Ой ти, коте, не гуди», «Ой ти кіт, ти воркіт» та інші);
2—3 заклички (наприклад: «Ви¬глянь, виглянь, сонечко», «Іди, іди, до-щику», «Павлику-равпику» та інші);
2—3 колядки та щедрівки («Сію, вію, посіваю», «Коляд, коляд, коляд-ниця», «Щедрик, ведрик», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Я маленький пастушок», «Я маленький хлопчик», «Бігла теличка», «Ой коляда, колядиця», «Сидить дядько на стільці» та інші);
2—3 дражнилки (наприклад: «Грицько-тицько», «Іван-барабан», «Антін-веретін», «Вітя, Вітя, віті-кар», «Антоне, Антоне» та інші);
2—3 мирилки (наприклад: «Мир-ми-ром», «Посварилися-помирилися», «Мирись, мирись» та інші).
Вчу дітей загадувати і відгадувати загадки. Залучаю їх до самостійного складання простих загадок (про овочі, фрукти, тварини, рослини, іграшки).
Поглиблюю та розширюю знання дітей про український національний одяг: жіночий (сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, фартух, пояс, камізелька, вінок зі стрічками, намисто, хустка), чоловічий (штани-шаровари, сорочка, пояс (пасок), жупан, сюртук, шапка, бриль). Вчу дітей називати предмети одя¬гу, впізнавати їх за описом, приміряти дитячий національний одяг, порівнюва¬ти сучасний одяг українців з колишнім (він яскравіший, пошитий з різних тка¬нин (лляних, бавовняних, шовкових), розкішний, модний, його багато у кож¬ної сучасної людини тощо).
Знайомлю дітей з віночком-оберегом. Вчу впізнавати і розпізнавати квіти у віночку (барвінок, незабудка, чорно¬бривці, мак та інші), описувати їх. Вчи¬ти плести віночок для ігор, забав, наспівуючи народні пісеньки «Плету, плету віночок», «Піду у садочок, там сплету віночок» та інші).
Знайомлю дітей з українським виши¬тим рушником-оберегом. Вчу порівнювати і розпізнавати рушники за ви¬шивкою візерунків на них (рушник-грай-лик для хлопчиків, рушник - росяничка для дівчаток), знаходити у вишиванках кольори - символи, розповідати про них (червоний — колір калини, яку люблять і шанують на Україні, колір любові, квітів; чорний — колір землі-годувальниці, журби; голубий — колір чистого і безхмарного неба; зелений — колір трави, спокою; жовтий — колір колос¬ся, сонця, достатку).
Розширювати знання дітей про націо¬нальні продукти харчування українців, страви, що побутують в Україні (борщ каша, вареники, галушки, пампушки, гречаники тощо). Вчу називати їх, вміти переповісти нескладні мамині та бабу¬сині рецепти. Виховую шанобливе ставлення до хліба.
Закріплюю знання дітей про нашу Батьківщину, яка називається Ук-раїною, її народ — українців. Українці розмовляють українською мовою. Наша народна мудрість – пісні, приказки, прислів'я, казки, загадки тощо. Знайо¬млю дітей з українськими народними піснями, співати їх у супроводі дитячого шумового оркестру. За допомогою музичного керівника вчу виконувати веселі українські таночки («Козачок», «Гопа¬чок», «Кривий танець», «Полька»). Широко використовую в повсякденному житті прислів’я, приказки (знати 5-6 віршів). Читаю дітям авторські вірші та пісеньки, доступні їхньому розумінню.
Намагаюсь навчати дітей мовного етикету. Спо¬нукаю їх до вживання найпростіших форм вітання, звертання, прохання, прощання, подяки в повсякденному житті. Розмовляю українською мовою. Виховую гордість за свій народ, його мову, вміння надбання та багатства.
Велику увагу приділяю українській народній грі (див. додаток 3)
Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання національної самосвідомості.
З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).
Залучаю своїх вихованців до народних ігор, що дає змогу уточнити уявлення дітей про навколишній світ, розширити їхній кругозір. Виконуючи різні ролі, діти, імітують рухи тварин, птахів, малята практично застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих істот.
У ході ігор розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється вміння граматично правильно будувати речення, адже більшість ігор супроводжується піснями, віршами. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.
Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.
Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.
Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.
Промовляння лічилок, які передують чи не кожній рухливій грі, та й самі ігри сприяють формуванню елементарних математичних уявлень та вмінь: у дітей розвивається логічне мислення, кмітливість; вони вправляються в порядковій лічбі; закріплюють назви числівників; у них формуються елементарні часові орієнтири (діти усвідомлюють орієнтири ігрових дій: спочатку; потім, після того, як; перед тим, як; усі одночасно).
Також у своїй роботі з дітьми використовую дидактичні ігри (див. додаток 3)
Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної розумової діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку.
Наприклад: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона», «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.
Гу-ту-ту, гу-ту-ту,
Вари кашку круту,
Підливай молочка,
Погодуй козачка.
***
Народна гра «Фарби»
Мета: Закріплення знань дітей про кольори.
Хід гри: Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.
- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.
- Я буду червоне яблучко! - просить хтось.
- Будь.
- Я буду золотий колосок.
- Будь.
- Я буду голуба хустинка...
Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По зелену.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Бери.
Бере краску й одводить убік. Знову підходить.
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску,
- По яку?
- По червону.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Ні. Не вгадав.
Тоді підходить «чорт».
- Бом-бом.
- Хто прийшов?
- Чорт з горбом.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По синю.
- Вибирай собі.
- Оця.
- Бери.
Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.
Тоді знову підходить «бог»:
- Дзінь-дзінь!
Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, - її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку - міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.
Народні ігри проводжу в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини.
Також у своїй роботі значну роль приділяю роботі з батьками.
В якій використовую не тільки традиційні форми роботи, а також і нетрадиційні: анкетування, заняття, конкурси.
Знайомство з рідним краєм, його людьми, природою сприяє становленню дитини як соціальної істоти, духовно¬му зростанню маленьких українців. Софія Русова у праці "Націоналізація дошкільного виховання" наголошувала: "...необхідно, щоб навчання дітей із самого початку було збудоване на рідному ґрунті, де зростає дитина, щоб вона була міцно зв'язана тими враженнями, що заклала у багату душу дитини рідна сім'я, рідна хата".
Краєзнавство у дошкільному закладі — багатогранна пізнавальна, науково-дослідницька, творча діяльність та суспільно корисна праця дітей, спрямована на комплексне вивчення рідного краю (його природи, побуту, госпо¬дарства, культури), посильну участь в охороні та збереженні природного та культурного довкілля. Щоб охопити краєзнавчою роботою всі сфери життя, навчання та виховання, ми спланували її за такими розділами.
В дитячому садку часто відбуваються просвітницькі заходи, спрямовані на організацію взаємо¬дії родини та садка: індивідуальні бесіди та консультації, анкетування, тестування, батьківські збори, лекції, кон-ференції, виставки спільних робіт дітей та їхніх батьків, дні від¬критих дверей, свята, які нам допомагають готувати батьки і на які їх обов'язково запрошуємо як дорогих гостей. (Див. додаток 2)
Я з цікавістю знайомлюся з передовим досвідом колег і наукової, пізнавальної літературою, через журнали, методичну літературу, інтернет.
Я вважаю, що головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості – відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні. Основою національної самосвідомості є національні почуття – комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Така робота з дітьми приносить велике задоволення не тільки мені, а перш за все, моїм вихованцям, вона вражає своєю загадковістю, чарівністю та неповторністю. Я із задоволенням спостерігаю як діти розвиваються. Творчий характер такої роботи потребує невимушеної, вільної обстановки на заняттях.
Разом з тим, я провожу велику роботу з батьками, тому що вони перші вчителі і вихователі, які допомагають малюку.
Згідно з народною виховною мудрістю, все оточення дитини (ро-динна обстановка, громадське життя, вулиця, навколишня приро¬да) має
позитивно впливати на формування національного типу осо¬бистості.
ДОДАТОК 1
«Любий наш Кобзарю»
М Е Т А : Поглиблювати знання дітей про життєвий та творчий шлях Т.Г.Шевченка. Виховувати любов до краси поетичного слова , викликати бажання вивчати твори поета ,розуміти їх зміст Узагальнити знання дітей про життєвий шлях Т.Г.Шевченка. Збагачувати знання про рідну Україну, її значення у творчості Шевченка, у житті нинішнього покоління. Поповнювати словниковий запас різними частинами мови, удосконалювати граматичну правильність мовлення. Розвивати інтерес та художньо-естетичний смак. Виховувати почуття гордості за людей своєї України.
О Б Л А Д Н А Н Н Я : Портрет Т.Г Шевченка , рушники , українські костюми , хліб-сіль , записи віршів та українських пісень на слова Т.Г.Шевченка , фотографії пам'ятників поетові на Україні та за кордоном
- Дорогі діти! До нас завітали гості щирі. Давайте їх привітаємо.
Д І Т И : 1. Ми вам раді , люди добрі ,
І вітаємо щиро вас.
І запрошуємо ласкаво
На свято до нас
2.Хлібом – сіллю за старим звичаєм ,
З радістю ми сьогодні гостей стрічаємо,
Ми вас , гості , щиро вітаємо.
Щастя й радості всім вам бажаємо.

3.І в вас , і в нас хай буде гаразд.
Щоб ви і ми щасливі були!
( Діти вклоняться , віддають хліб – сіль . Звучить запис бандури.)
Вихователь.
Щовесни , коли тануть сніги
І на рясті просує «веселка»
Повні сил і живої снаги ,
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
Саме в такий березневий світлий час яскраво засяяла над Україною зірка Т.Г.Шевченка – пророка, поета , художника.
Сьогодні ми зустрінемося з великим українським поетом Т.Г.Шевченком. А чому саме зараз? Бо день народження і день смерті його стоять поряд 9 – 10 березня. Між цими двома березневими днями 47 років життя , яке стало славою і гордістю українського народу.
Сьогодні ми звертаємося до поета , який став для України заповітною думою , її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскорку віри , надії , любові до рідної землі , свого народу.
Придивіться до портрета Т.Г.Шевченка. І ви обов'язково зустрінетесь з його сумними очима , в яких затаїлись невиплакані сльози , біль і печаль. Високе чоло свідчить про високий розум. Ми ніби відчуваємо , як його переповнюють думи. Про що ж він мріє? А мріє він про свою долю безталанну , про далеких рідних людей , про Україну.
Багато років на Україні були кріпаки і пани. Кріпаки – убогі, неписьменні люди мусили важко працювати, задарма, на пана. Пани зневажали своїх кріпаків, крім того ,що заставляли їх працювати , били і навіть могли продати або подарувати іншому панові, і саме в той час народився Т.Г.Шевченко
В похилій хаті край села ,
Над ставом чистим і прозорим ,
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати , вбита горем.
Портрет матері Катерини Якимівни

Хата у якій народився Тарас Шевченко у селі Моринці.
Народився Тарас Шевченко в селі Моринці на Черкащині у бідній родині . Батька Тараса звали Григорій Іванович, а матір – Катерина Якимівна.
Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип.
Старша сестра Катерина була Тарасові за няню. Вона доглядала меншеньких дітей, годувала їх, коли батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі. Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був допитливий, вразливий, усім цікавився.

Катерина
Сценка про Тараса і Катерину
(Тарас –підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас (бере свитку)
О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).
Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...
Тарас. Не треба я сам.
Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюнком). Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка. Коли ж це буде?
Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем... я б нічо не хотів більше.
Яринка. То вчись у нього.
Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати...
Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас. А там що? (розводять руками).
Розповідь вихователя про маленького Тарасика.
Любив малий Тарас бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки, пісні. Прийде, бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню заспівати. А ще більше любив Тарас розповіді діда Івана Шевченка. Слухати його збиралася не тільки сім’я Шевченків, а й багато сусідів. Дідусь розповідав про героїв, які боролися за правду, за краще життя простих людей, розповідав про повстання селян-кріпаків проти панів. Оповідання діда Івана будили у Тараса думи про долю кріпаків.
Дитяча радість Тараса потьмарилася горем ще в дев’ять років, коли померла мама. А через два роки помер і батько. Ось, як про це пише Шевченко:
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Там, батько, плачучи з дітьми,
А ми мал,і буди і голі,
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині,
А ми-розлізлися межи людьми,
Мов мишенята…
І почалося страшне сирітське життя. Тарас оселяється у дяка в школі - як школяр і дяків помічник. Він за те що вчився мусив виконувати всю роботу в школі та вдома у дяка. Небагато пройшло часу, але багато змінилося в житті хлопця. Він відчував потяг до поезії, малярства. В 14років його забирають працювати до поміщика - пана Енгельгарда. Важкими були його дитячі роки.
- Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві.
Перша його збірка вийшла під назвою «Кобзар». Знаєте чому?
Коли Тарас був малий, він любив слухати пісні про народ, його життя. Ці пісні співали дідусі і грали на кобзі. Їх називали кобзарями. А Шевченко писав вірші про народ і тому назвав свою книгу «Кобзар».
Всьому світові відомаця збірка. Вірші Шевченка перекладені різними мовами

Шевченко любив природу, й у своїх віршах він описував природу рідного краю. Про калину він згадував 365 разів. Зараз ми послухаємо вірші , які підготували наші діти
Світає, край неба палає

Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.

Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.

Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.

Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.

А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти…
- Багато віршів написані Шевченком покладені на музику. Це пісні «Заповіт», «Зоре моя вечірняя», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої думи», «Садок вишневий коло хати», «Ой, у полі калина» та інших.
- Вслухайтеся в музику. Як вони звучать? Які за характером?Прослуховування пісень.
Потяг до малювання виявився у Тараса змалку. Прагнення навчитися малювати водило сироту по селах у пошуках вчителя. За цей час Тарас дечому навчився. Захоплення малюванням дорого коштувало Тарасу. Він був змушений займатися улюбленою справою таємно від пана. Коли злочин викривали, доводилося зносити жорстоку кару. Але ніяка кара не могла його зламати (розкляд репродукцій картин Т.Г. Шевченка).

Селянська хата

Селянська родина

Місячна ніч серед гір 1851 -1857
- Тяжке життя підірвало здоров я Т.Г.Шевченка. Він тяжко захворів і помер.
Справжній співець свого народу , знедоленої України прожив всього 47 років. Перед смертю заповідав :
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Народ шанує Т.Г.Шевченка. Його пісні, його думи в Україні повік не забудуть. Йому поставленні пам’ятники, його ім'ям названі вулиці, парки, школи (розповіді супроводжуються показом ілюстрацій)
Діти: Любий наш Кобзарю!
На землю, дощиком политу,
Сонце дивиться з висот
І пам'ятники з бронзи і граніту
тобі поставив вдячний твій народ.
І дорослі і діти всі сюди ідуть.
І найкращі квіти Кобзарю несуть(до портрета кладуть квіти)

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в Каневі

Пам’ятник Шевченку Т.Г. в Києві

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в м. Тернополі

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в м. Одесі

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в м. Харків Пам’ятник Т.Г.Шевченку в м. Польщі

«Учіть дитину любити маму»

Програмовий зміст: закріпити знання ді¬тей про родину; вчити дітей правильно доби¬рати прикметники; розвивати мовлення ді¬тей, дрібну моторику; розширювати словни¬ковий запас; виховувати добрі, ніжні почуття до своєї матері; викликати почуття гордості та радості за добрі вчинки, почуття подяки за материнська турботу; продовжувати вчити використовувати нетрадиційне малювання трафаретом та патичком.
Матеріал: скринька, лічильні палички, на¬мальовані портрети мам, промінчики з жов¬тих ниток, трафарети квітів, патички, фарби, аркуш паперу.
Попередня робота: розучування пісень, віршів та прислів'їв про матусю, словникова робота, малювання портрету матусі.
ХІД ЗАНЯТТЯ
— Любі діти, сьогодні ми поговоримо з вами про доброту, тепло, чарівність, яку випромінює людина, яку ми всі добре знаємо та любимо. (Зачитати вірш «Мамі» Миколи Русько .)
Святішої немає на планеті —
Це світ увесь — і небо, і земля,
Це квітка щастя в сонячнім букеті,
Це рідна мати — ось твоє ім'я.
Всього лиш слово, та яке вагоме,
Яка в нім сила і життя жага!
Свята і близька, рідна і знайома,
Найближча в світі, мамо, дорога.
Зоря моя небесна, світанкова,
Душі твоєї подих у мені.
Ти пісня над селом жайворонкова
І музика на золотій струні.
— Так ви здогадалися, діти, про кого йдеться?
Хто вас, дітки, міцно любить,
Хто ніжненько так голубить
І клопочеться всякчас
Уночі і вдень про вас?
— Так, саме про маму ми з вами сьогод¬ні говоритимемо. Ось у мене є така чарівна скринька. Я її відчиню. Вона буде стояти від¬чиненою протягом усього заняття. А для чого це, ви згодом дізнаєтесь.
— Діти, давайте пригадаємо свою матусю, і кожен із вас розповість про неї. Хто бажає розповісти першим про свою маму? Розка¬жіть, де вона працює, чим займається вдома, чим ви разом із нею любити займатися у віль¬ний час? (Діти по черзі розповідають про своїх матусь.)
— Як ми лагідно називаємо свою маму? (Дидактична гра «Назви лагідно»)
— А що мама вміє робити?
— Діти, як ви гадаєте, чому мама — чарів¬ниця?
— Діти, у світі все починається з мами... Перше слово, яке промовляє дитина, це «мама». Колискову пісню для вас співає мама.
Давайте і ми з вами заспіваємо гарну ко¬лискову. (Діти співають пісню «Ніжна колисаночка», муз. і сл. А. Баченко .)
— Коли діти йдуть до школи, то перше сло¬во, яке вони прочитають у букварі,— «мама». Давайте ми з вами складемо слово «мама». (Діти викладають слово «мама» з паличок.)
— А зараз я хочу вам, діти, розповісти ле¬генду про маму. Багато існує легенд про маті¬нок, але мені хочеться розповісти саме цю.
Зустрілись якось декілька людей і почали сперечатись, яке найкраще слово у світі.
— Здоров'я,— відповів хворий.
— Молодість,— сказав старий.
— Хліб,— відповів жебрак.
— Перемога,— сказав стрілець.
— Воля,— сказав невільник.
— Правда,— сказав мудрець.
Аж тут з куточка обізвалась сирітка:
— Найкраще в світі слово — мама.
І всі сказали: «Мама».
— Запам'ятайте і ви, діти, що найдорожче в світі слово — мама.
— Багато про маму написано віршів. Я гадаю, що ви багато їх знаєте. (Дітирозпові¬дають вірші про матусю: П. Воронько «Наша мама»; Л. Голота «Найрідніша»; О. Майков «Мати і діти»; К. Перелісна «Мама — чарів¬ниця» та ін.)
— А тепер, діти, давайте пригадаємо прислів'я про маму, які ми з вами вчили.
Діти розповідають прислів'я про маму :
• Без мами хата пуста.
• Без матусі й мед гіркий.
• Мати однією рукою б'є, а другою голу¬бить.
• Матері ані купити, ані заслужити.
• Хто маму має, той горя не знає.
• Материнська ласка краю не знає.
— А ще, діти, багато в світі пісень написа¬но про найдорожчу в світі людину — матінку. А хто з вас пам'ятає пісню про маму?
— Діти, давайте послухаємо одну з них. (Звучить у запису пісня «Чорнобривці».)
— Усі діти люблять гратися, і в дитячому садку, і вдома. А ще більше люблять, коли з ними грають їхній мами. А в які ігри ви грає¬те з матусями? Зараз і ми з вами пригадаємо одну гру.
Фізкультхвилинка
Вийшов в поле боровик, (Ходять по колу)
Та й узявся в боки, (беруться в боки)
Бо він, бачите, не звик —
Обрії широкі. (Розводять руками)
Покрутився на нозі, (крутяться на одній нозі)
Реготом залився,
Танцюристці-бджілці
В пояс уклонився. (Нахиляються вперед)
Довго зайчика ганяв, (біг на місці)
Виспавсь на пісочку, (імітують сон)
Коли вечір вже настав –
Викупавсь в струмочку. (імітують рухи плавання)
— Діти, ви всі, мабуть, любите, коли вам матуся читає казки. У кожного з вас, мабуть, є улюблені. Зараз ми перевіримо, чи добре ви їх знаєте. Я читатиму деякі рядки з казок, а ви скажете, з якої вони казки .
• «Мій котику, мій братику. Несе мене лис¬ка за високі ліси, за крутії гори...» («Котик і півник»)
• «Гуси, гуси, гусенята. Візьміть мене на кри¬лята...» («Івасик-Телесик»)
• «Були собі двоє мишенят...» («Колосок»)
• «Де ж усі сховались звірі, в якій такій квар¬тирі? Дуже тісно, невеличка ця чудова...» («Рукавичка»)
• «Погнала баба і на третій день бичка пасти, сіла та й заснула...» («Солом'яний бичок»)
— Діти, певно, ви помітили, що в казках люди і добрі, і злі бувають, в житті також зустрічаються різні люди — добрі та жор¬стокі.
— Скажіть, а чи бувають мами погані, злі? (Відповіді дітей.)
— А якщо вони вас сварять? (Відповіді ді¬тей.)
— «Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти»,— мовить українська мудрість. Старість — неминуча, смерть — невблаган¬на, перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей дім уберегти мож¬на. Кожній мамі хочеться, щоб її діти росли добрими, чуйними, ввічливими, старанними, чесними, але в житті, як на довгій ниві, всяке трапляється, бувають дні, коли ви, діти, скоїте щось недобре і мама сердиться на вас, але... материн гнів, як весняний сніг,— рясно впа¬де, та швидко розтане. Тому мами й виховують вас чуйними, ла¬гідними, доброзичливими, ввічливими. Коли навіть мама і сварить вас, це не означає, що вона вас не любить.
А зараз давайте покажемо, які ми з вами ввічливі (пальчикова гімнастика).
Доброго ранку, сонце привітне!
Доброго ранку, небо блакитне!
Доброго ранку, у небі пташки!
Доброго ранку, маленькі дубки!
Доброго ранку, добрії люди!
Я вас вітаю, люблю, пізнаю,
Бо живемо ми в одному краю.
(Пальцями правої руки по черзі вітатися з пальцями лівої руки, поплескуючи одне одного по кінчиках.)
— Діти, про вас піклуються і мама, і тато, і всі дорослі. Розкажіть, як вони це роблять. (Відповіді дітей.)
— Скажіть, діти, чи тільки про вас повинні піклуватися дорослі? (Відповіді дітей.)
— Що можете зробити ви для них? (Від¬повіді дітей.)
— Як допомагати? (Відповіді дітей.)
— Давайте, діти, розповімо про свої добрі справи і пограємо у гру.
Дидактична гра «Добрі справи» Діти стають у коло; дитина, якій вихова¬тель кидає м'яч, називає добрі справи, що виконує вдома.
— Діти, матуся потребує від вас допомоги тільки зараз, чи й коли ви подорослішаєте?
— Давайте, діти, пригадаємо ваших ба¬бусь та дідусів. Як ваші батьки піклуються про них? (Відповіді дітей.) І ви повинні завжди піклуватися про своїх батьків.
Настав час розповісти вам про скриньку. Як я і казала, ця скринька — чарівна. Вона була весь час відчинена. І всі добрі та ніжні слова, що ви сказали, вся любов, якою спов¬нені ваші серця,— усе зібралося у цій скринь¬ці. Зараз ми її зачинимо. І якщо колись ваші мами засмутяться, або їм буде сумно, то скринька відразу відчиниться — любов та доброта ваших сердець, лагідні слова відра¬зу допоможуть їм.
Діти, пригадуєте, ми говорили, що мама — наче сонечко, яке гріє нас своєю турботою і любов'ю. Ми нещодавно малювали портрети мам на маленьких сонечках. Давайте зараз трохи пограємо. Вправа «Сонечко»
— Діти, заплющте очі, простягніть руки. На долоньках у вас лежать маленькі сонечка. Через пальчики, як промінці сонця, йде теп¬ло по всій руці. Руки заспокоїлися, відпочи¬вають, сонячні промінчики зігрівають вас.
Діти, а якщо всі ці сонечка з'єднати в одне сонце, то любов та добро збільшаться. Ось у мене є велике сонечко (показати сонце без промінців), давайте «оживимо» наше со¬нечко. З'єднаємо усі маленькі сонечка. (Діти разом викладають велике сонце з портретів мам.)
— А тепер кожен із вас проведе промін¬чик до себе від великого сонечка, який зігрі¬ватиме вас своїм теплом. (Діти викладають промінці з ниток від портретів своїх матусь, милуються сонечком.)
— Діти, незабаром свято — День матері. Його святкують у кожній українській родині. Я хочу запропонувати вам намалювати своїм матусям квіти і подарувати їх.
(Діти малю¬ють тюльпани через трафарет. У цей час звучить пісня «Мамо, мамочко, матусю» муз. В. Ведмедері, сл. К. Вишинської (у запису).

«Матусенько моя мила»
Хлопчики:
1. 1. Знов починається весна!
Знов починаються дива.
Все оживає, все розцвітає
Тепленький вітерець всіх звеселяє.

1. 2. І музика весела лине
Хай же їй не буде спину!
Всіх запрошуєм на свято
Час його вже розпочати.
Під музику «Мамин вальс» заходять діти
Ведуча Наш концерт ми присвячуєм вам дорогі наші мами.
Сонце весною всміхається, вам дорогі наші мами.
Птахи пісню дзвінку мамам лиш співають
Вас любі, рідні наші мами квіточки вітають
Танок квітів
Теплий промінь Розбудив дзвінку весну
Ароматом квітів перших
День святковий огорнув

1 Це все весна! Вона прекрасна
Вона дарує всім любов!
Знов гріє сонце, небо ясне
Нехай так буде знов і знов

2У цей травневий гарний день
Весна святкує зранку
Струмок видзвонює дзень – дзень
А ми співаємо пісень

Для вас рідні наші хор групи Калинонька дарує пісню «Співаночка – весняночка»
3. Сьогодні сонячно цвіте
Усмішка на обличчях
і настрій в кожного росте
Пісень співати кличе.
4. Святково музикант сурмить
Сьогодні ж День жіночий
Нехай же в урочисту мить
в усіх засяють щастям очі!
5. Лиш перший з’явиться росток
Весною з – під землі
Вітають дружно всіх жінок
Дорослі і малі.
Ведуча:
Весною до нас приходить чудове свято день Матері . День, коли найтепліше слова та побажання линуть до усіх жінок.
і мені хочеться сказати:
Будьте здорові, щасливі, багаті.
хай сміх лунає в вашій хаті
Вітає вас щиро дитячий садок
Святковий концерт цей – від ваших діток.
Діти:
1. З весною приходить нам радісне свято
Чекають його всі дорослі й малі
Це мамине свято бабусине свято
Жінок і дівчаток ми будем вітати.

2. Усмішками, квітами і подарунками
Гарними вчинками і поцілунками

3. Вітаємо ми друзі всіх
Сьогодні в цьому залі
Щасливі ми, що цього дня
Всі мами разом з нами

4. Вітаємо, вітаємо
Жінок всіх дорогих
Сьогодні всі ми знаємо
Найкращий день для них
А зараз пісеньку весняну
Заспіваєм чимскоріш
Щоб всім нашим мамам
Стало веселіш
Пісня про маму і весну хор « Ясно, ясно сонце світить гарний день»
Діти:
1. Матінко моя єдина!
Ти для мене цілий світ!
І хоч я мала дитина.
Хоч мені лиш кілька літ
Та тебе, матусю мила
Я кохаю над життя
І бажаю будь щаслива
Наче квітка весняна.
2. Мама – це радість!
Мама – це пісня!
Мама – це свято
Це сонячний світ.
3. Жіночий день – весняне свято
Краси усмішок і пісень
Свою матусю я і тато
Готові на руках носить весь день
4 . Мамо, люба мамочко
Ти тепліша сонечка
Найдорожча в світі ти
Кажуть син і донечка

5. З днем святковим радісно
Маму привітаємо
У дарунок лагідно
Пісню заспіваємо.

Пісня «Мамині руки»
6
Бажання мам планети
Лише одне-єдине —
Щоб на дітей чекала
Щаслива світла днина.
7
Сердечними словами .
Вітаємо ми мам!
Вітаємо з весною,
Із долею ясною!
Хлопчики:
1. Мами, сестрички, бабусі
Вітаємо з жіночим днем!
І від хлопчиків сьогодні
Обіцяння ми даєм:

2. Не битися і не шуміти
Не зазнаватися і не грубити
Слухати в усьому маму
Вранці, вдень і вечорами
Та не тільки їй одній
Ще бабусі дорогій.
Що робить мама?

Вихователь роздає, точніше, дітн самі вибирають записки, на яких зазначена будь-яка дія (наприклад, місити тісто, прасувати білизну, варити суп, підмітати підлогу, в'язати, чистити картоплю... тощо).
Потім діти по черзі виходять, вихователь переказує на вухо дитині (якщо вона сама не змогла прочитати) зміст записки, дитина показує те, що треба, а решта відгадують

Підміталочки

Вишиковуються 2 команди дітей. Навпроти кожної команди стоїть стілець (на відстані 5—7 кроків). Першій дитині в команді дається в руки віник і повітряна кулька. Дитина повинна «домести» кульку до стільця, «обмести» навколо нього І повернутися назад у команду. Потім вона передає віник наступному учаснику, і все повторюється. Та команда, яка швидше закінчить естафету, оголошується переможницею.
(Цю гру можна проводити з батьками.)

Варимо суп
Створюються 3 команди дітей. На стільцях навпроти кожної команди лежать овочі й фрукти (наприклад, картопля, цибуля, огірок, морква, лимон, яблуко, ківі, апельсин тощо). Діти по черзі беруть зі стільця тільки один овоч або фрукт (той, що, на їхню думку, слід покласти в суп) і підтюпцем переносять його на інший стілець, що стоїть на відстані 7-10 кроків від них. Потім учасник повертається назад і передає естафету наступному гравцеві.
Перемагає та команда, яка швидко й правильно виконала завдання.

Впізнай свою дитину
Вихователь просить когось з батьків, наприклад, 5 мам, або бабусь, або татусів вийти у центр зали. Вихователь по черзі зав'язує очі батькам і ставить перед ними кількох дітей. Мати або батько мають, доторкнувшись до малюка, впізнати свою дитину.

Ведуча
Матусі, бабусі, жінки і дівчата,

Вітали вас щиро зі святом малята.

Для вас співали, для вас танцювали,

Любов і пошану свою дарували!

А сподобався вам виступ наш чи ні,

Хай засвідчать ваші оплески гучні!

«Моє дитинство золоте»

1 червня - День захисту дітей
1 ведуча. Доброго дня! І дорослим, і малим!

2 ведуча. Доброго дня всім, хто до нас завітав!
1 ведуча. Ми дуже раді вітати вас на майдані нашого садочка!

2 ведуча. Адже тільки тепло і любов зібрали нас усіх у цей чудовий сонячний
день!
1 ведуча. Прокидається лагідно сонечко,
Світить нам із блакитних висот.
Кожного ранку синочків і донечок
Тата й мами ведуть у садок.

2 ведуча. Як волошки, як квіти чарівні,
Хай ростуть в дитсадках малюки.
Хмарки, небо, веселка і сонечко
Посміхаються нам залюбки!

1 ведуча. Настало літо, літечко чудове!
Милують нас погожі, ясні дні.
Тепло і радість нам дарує знову
Яскраве сонечко, що світить у горі!
З'являються «сонечко» і три «промінчика» - діти мол. групи /
Сонечко.
Я – сонечко тепле, привітне , ясне.
І завжди я з тими, хто любить мене,
Хто любить і кличе мене.

2 ведуча. / показує на дітей – «промінчиків» /
Веселі промінці – яскраві сонця діти –
Забігли у садочок – як нам не радіти ?!
1 промінчик.
Нас, Промінчиків, багато.
Ми забігли у садок,
2 промінчик.
Щоб зустріти з вами свято
І потішити діток.

1 ведуча. Усе навколо літу радіє:
І ліс, і поле – все зеленіє!
Ростуть у лузі травичка й квіти…
Хороші друзі в ясного літа!
/Виходять 4 дівчинки в різному вбранні : зеленому, жовтому, червоному, синьому /.

1 дитина.
Я – зелений колір літа, колір листячка і трав.
Пригадайте, як укритий у зелену ряску став.
2 дитина.
Я – гаряче жовте жито, я – співучий колосок,
Я - кульбабками укритий на леваді острівок.
3 дитина. Я – блакить небес безкраїх, синя річка у ярах.
Колір хвилі водограю і волошки у житах.
4 дитина. Я – багряний захід сонця, вогник ватри уночі,
Стигла вишня край віконця, я – жариночка в печі.
2 ведуча. Ось яскраві фарби літа в полі й затишку садів.
Треба людям відпочити від зимових холодів.
1 ведуча. Які гарні сьогодні наші дівчаточка,
Яскраві фарби літа!.. Правда ж ?!
2 ведуча. А наші хлопчики обережно їх за ручки беруть.У таночок ведуть.

1 ведуча. Вітають усіх наші малята!
Ми всі готувалися довго до свята:

2 ведуча. Вивчали таночки, веселі пісні,
Для вас готували виступи свої!
Цього віршика вам адресує

« Коли б я президентом став ».

Коли б я президентом став, хоч на одну годину,
То б я одразу наказав Закон ввести єдиний:
« У дні святкові й вихідні батьків не допускати
Без нас у парк, на стадіон, до цирку й до театру!»
Ще й всюди сходи б спорядив словами охоронними :
« Вхід без дітей для всіх батьків суворо заборонений!»
1 ведуча. А зараз зустрічайте наших найменших артистів!

2 ведуча. Це веселі метелики і жучки дружно йдуть до нас на свято!

2 ведуча. Подивіться, любі діти! Хто це завітав до нас на свято?
1 ведуча. Та це ж маленька бджілка. Зустрічайте!

Я маленька бджілка весело літаю.
Та медок смачненький я для вас збираю, щоб ви не хворіли,
Завжди посміхались, а маленькі дітки разом розважались.
П-в : Жу-жу-жу – танцює бджілка.
Жу-жу-жу – іще співає.
Жу-жу-жу – танцює бджілка.
Друзів багато має.
Я маленька бджілка весело літаю.
Та медок смачненький я для вас збираю,
Пригощаю маму, пригощаю тата.
Дідуся, бабусю , а ще свого брата.
1 ведуча. Вмієм ми повеселитись, і співати, й танцювати,
Подивіться, як в садочку вміємо ми грати.

1 ведуча. В цілому світі кожен зна – є Батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна – єдина – це наша славна Україна!

2 ведуча. Нема ріднішої, повір, за неї, пречудову!
Люби, шануй, піднось до зір її пісні і мову!

/ Діти в українському вбранні виконують пісню /.

1 ведуча. Які ж у нас веселі діти!
Які гучні й дзвінкі пісні!
І буде хороше нам жити!
Бо ви – щасливі малюки!
2 ведуча. Дітвора, ви новторні! Ви герої-переможці!
Ви – велике диво світу, яке зветься просто «Діти»!
А зараз давайте на прощання подаруємо всім ПОСМІШКУ!

«Національні та державні символи України»

Мета: дати поняття про державні та національні символи; ознайомити з історією України. Розвивати патріотичні та естетичні почуття. Формувати бажання якомога більше дізнатися про історичне минуле своєї Батьківщини. Виховувати почуття любові і гордості за неї, бажання берегти народні звичаї, традиції. Продовжувати спрямовувати роботу на забезпечення завдань Базової програми «Українське дошкілля»
Попередня робота: бесіди з дітьми «Моя країна – Україна»; «Народні символи України». Розучування прислів’я та приказок про рідний край.

Історичне віконце: з історії прапора, гімну, тризуба. Читання віршів: Н.Поклад «Прапор»; Д. Павличко «Наш прапор»; Н.Поклад «Наш герб – тризуб».

Гра «Відгадай і назви символи». Гра «Думаємо про Батьківщину».

Матеріали: Дидактична гра « Державні символи України». Д/ посібник «Моя країна – Україна», «Народні символи України».

Папір; підставки, серветки, олівці, фарби, пензлі.
Хід заняття

- Сьогодні ми з вами спробуємо вирушити в цікаву і незвичайну мандрівку, в якій ми ознайомимося з народними і державними символами України та скарбами нашого народу. Але ці скарби незвичайні: їх відчувають люди серцем і душею, а ми з вами побачимо сьогодні їх. І в ході подорожі будемо збирати скарби, якими багата наша Україна.

Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці – то є назва
Славного роду.

Україна – то край славний,
Аж по Чорне Море,
Україна – то лан пишний
І степи і гори.

І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнські
Вчила розмовляти.

Українська мова
Знає цілий світ
Як трава шовкова
Мов калини цвіт

Українська мова-
То великий дар
Мовою твоєю
Створений «Кобзар»

Перша зупинка, яку ми зробимо, буде називатися «Без верби й калини – нема України».

Чому вона так називається, ви зрозумієте зараз. Про вербу, скромну нашу вербу написано в народі немало. Чим заслужило шану це дерево? Український звичай – висаджувати вербу на городі та біля ставків. Вона оберігає джерельця та річки від замулювання. У народі кажуть. «Там, де живе верба, - жили й річки».
З верби робили ясла для худоби, плели кошики. Гілкою верби вітають зі святом вербної неділі. Ось скільки цікавого пов’язано з вербою – символом України
А зараз відгадайте загадку:

У віночку зеленолистім,
У червоному намисті,
Видивляється у воду
На свою хорошу вроду. (Калина.)

- Так, це калина.

І друга наша зупинка називається «Не ламай калину».
Другою улюбленою рослиною українців є калина.

- Які рослини є символом України?

Здавна говорили:

«Посади калину – будеш мати долю щасливу».

- Діти, помилуйтеся червоною калиною. Ягідки яскраво-червоні, пломеніють, як жар. На що схожа? Розкажіть віршик про калину.

Діти декламують вірші.

Зацвіла в долині червона калина
Ніби засміялась дівчина – дитина
Любо, любо стало.Пташечка зраділа і защебетала.

СИМВОЛ УКРАЇНИ Н.Ковалишина
У калини квіточки – У калини зернятка –
Ніжно-білі зірочки. То маленькі серденька.
У калини ягідки – Через те і кущ калини
Червоненькі крапельки. Став за символ України.

Ось калина над річкою
Віти стелить на воді,
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко одів?
Червонясте, променисте
Розцвітає, як вогні,
Калинонько, і мені!

- А знаєте, діти, чому кущ назвали калиною?

Калинка – це ім’я української дівчинки. Ішла вона якось повз городи, луги, і натрапила на криницю. Задивилася Калинонька на свою красу, замилувалася. А з криниці – голос: «Не дивись довго у воду, калиною станеш». Не послухалася дівчина та й зачерпнула води…І перетворилася на калину – прекрасний кущ. Зашуміла листям, потягнулася своїми гілочками до людей , до сонця, до хмар, до вітру: «Поверніть мені дівочу красу», але ніхто її слухати не хотів. Минав час. Пролітав мимо журавель, задивився на калину – сумну та самотню – накинув на неї чарівне намисто і стала вона ще кращою. Так і стоїть вона до цього часу гарним кущиком – калиною.

Про калину складено багато легенд, віршів, прислів’їв. А які ви знаєте прислів’я?

Діти називають прислів’я.

Без верби і калини - нема України.

Любиш Україну – посади калину.

Дівчинка у вінку – мов калина у цвіту.

- У народі цінують калину за її цілющі властивості. З ягід варять кисіль, джем, варення. Тому й садили калину біля осель, а особливо біля криниць, щоб вода в криниці була прохолодною і смачною.
Існувало повір’я, що калину нівечить не можна, бо ганьба вкриє голову кривдника. Дітям, щоб не рвали цвіту калини, казали. «Не ламай калину, бо накличеш морози»!
Ось, діти, ми й ознайомилися з народними символами України – вербою і калиною, але подорож наша ще не закінчилась.
Наступна наша зупинка «І на тім рушникові».
- Багато символів має наша Україна: це й різноманітні вишиванки, й українські барвисті костюми, й вишиті сорочки, й українські віночки.

Важливе місце в житті українського народу займає рушник. Не було жодної хати без вишитого рушника. Ним прикрашали стіни, вкривали хліб, витирали руки. Хліб- сіль на вишиваному рушнику – ознака гостинності українського народу. Без рушника не святкували ні народження дитини, ні весілля. Коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха. А дочок навчали вишивати рушники ще з малечку.

Рушник цінується в народі.
Із червоної нитки і білого льону,
Як до рідної пісні, усяк із нас звик.
В будень день і у свято,
В Карпатах, за Доном,
Наш народ давно
Вигадав диво – рушник.
Наступна наша зупинка буде народна гра «Чий віночок найкращий».
Візьмемо за руки,
Підемо на луки.
Там сплетем віночок.
Підем у таночок.
В кого кращий віночок.
Той і піде у таночок.

Діти, ми наблизились до передостанньої зупинки – національних символів України. Тут ми дізнаємося про три основні національні символи України. Послухаємо легенду.

Вихователь розповідає легенду.
Колись давно жила жінка. І було у неї три сина. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідростали і вирішили піти в світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву корону, яка зігрівала людей, вела вперед, показувала шлях до кращого життя дали першому синові ім’я Тризуб.
Із історії тризуба:у побуті українців найбільш уживаним було зображення тризуба. Важко визначити точно, коли він з’явився на наших землях. Існує понад сорок версій, що пояснюють походження цього знака. Наприклад, знаряддя праці, якими давні люди обробляли землю, ловили рибу, захищалися, своїм виглядом нагадували тризуб.
У Київській Русі тризуб був великокнязівським знаком. Його зображення вперше відоме з печатки князя Святослава. Згодом тризуб карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича. Виконані у бронзі чи сріблі, тризуби також прикрашали пояси дружинників княжого війська, зброю і знамена.
Настала черга середнього сина. Йому мати в дорогу подарувала жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними справами прославив матір. Одержав середній син ім’я Прапор.
А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків спів. І одержав син за свій джерельний голос і великий спів імя Гімн.
І з того часу ідуть поруч три брати – Тризуб, Прапор і Гімн – прославляють неньку. І там, де вони проходять – лунає урочиста пісня. Герб, Прапор, Гімн – це, діти, три основні національні символи України. Золотий тризуб на блакитному тлі – символ влади. Герб – це частина корони, яку носив київський Князь. А чому саме тризуб вважають гербом? Мабуть, тому, що число три завжди вважалося числом казковим, чарівним. А ще у тризубі відображено триєдність життя – це Батько, Мати, Дитина, які символізують Силу, Мудрість, Любов.
Національний прапор України – це синьо-жовтий стяг. Хто знає, що означає синій колір?
Це колір - неба, води, миру. А жовтий? Так, це колір хліба, життя.
Прапор нашої Вкраїни
Має колір жовто-синій.
І повинен кожен знати,
Як два кольори єднати
Синє небо – верхня смуга,
Жовте поле – нижня смуга.
Я підношу із любов’ю
Прапор ніжнокольоровий.
Національний гімн України – це урочиста пісня, символ нашої державної єдності. Коли грає Гімн, всі люди встають і слухають його уважно, стоячи. Ось ми і вивчили державні символи України.
(Звучання гімну)

Саме цим ми і закінчуємо свою подорож. А як відомо, з подорожі ми щось привозимо додому. Тож слід повернутися не з порожніми руками. На останній зупинці нас чекає чарівна торба, яка перевіряє, чи запам’ятали ви щось для себе?
Запитання до бесіди:
Які ви знаєте улюблені рослини українців?
Які ви знаєте скарби нашого народу?
Назвіть національні та державні символи України?
Ось і закінчилась наша подорож . Чи сподобалася вам подорожувати?
- А тепер свої враження давайте відобразимо в художньо – творчій діяльності.( самостійно – художня діяльність:
Розфарбовування державних символів України;
Читання твору В.О. Сухомлинського «Дідова колиска» та бесіда за її змістом.
Діти разом з вихователем розглядають свої роботи та милуються ними.
Підсумок: - Ми повинні знати минуле нашої Батьківщини. Наша колиска – це наше рідне містоДеражня, будинок, в якому ви живете, мати й батько. Справжній патріот повинен пам’ятати державні та національні символи своєї країни.

« Ознайомлення з предметами національного побуту - посуд»
Програмовий зміст: продовжувати знайомити дітей з побутом українського народу. Поглибити знання дітей про українську оселю, ознайомити з народними традиціями її прикрашання, з національним посудом. Уточнити знання про матеріали, з яких виготовляється посуд, про його використання в побуті. Залучати до гри з предметами посуду. Розвивати мовлення, збагачувати активний словник дітей на основі знань і уявлень про навколишнє, вчити розуміти зміст слів і застосовувати правильно, відповідно до змісту. Розвивати увагу, пам'ять, мислення, спостережливість. Виховувати інтерес і повагу до народних традицій.
Методичні прийоми: ігрові, очні, мовленнєві прийоми.
Матеріал: горщик, макітра, рогач, коцюба, качалка, мисник.

ХІД ЗАНЯТТЯ:
Організація дітей до заняття.
Діти входять до Світлиці, вітаються.
1 - Добрий день вам, добрі люди!
2 - Хай завжди вам радість буде,
3 - Будьте здорові, щасливі, багаті,
4 - Хай лунає сміх у вашій хаті.

- Нехай у вашій хаті будуть люди багаті!
- Діти, куди ми з вами прийшли? ( До хати. До світлиці).
- Так, до української світлиці.
- Подивіться, скільки тут різних речей.
- Що ви бачите? Які речі ви знаєте? (Піч).
- Так, це піч, вона велика і дає багато тепла.
- Як ви гадаєте для чого потрібна піч?
(Взимку на ній можна погрітися. А ще у печі варять дуже смачний борщ, і картоплю, і кашу, і печуть хліб).
- Вдавні часи піч розмальовували, щоб вона була красива.
А що на нашій печі намальовано? (Квіти і півники).
- Що ще ви бачите в світлиці? (Посуд).
- Так, посуд. Подивіться на посуд, в якому варять борщ і кашу.
Хто знає як він називається? (Це горщик).
- А це, діти, макітра.(2-3 дит.) Як ви гадаєте з чого вона виготовлена? (З глини).
- Так, із глини. Якої форми макітра? (круглої форми).
Макітра круглої форми, глибока.
Як ви гадаєте, що тримають у макітрі? (У ній тримають вареники, пиріжки, й вони довго залишаються м'якими і смачними).
-Також у макітрі можна товкти часник із салом, щоб заправляти борщ.
-Подивіться на форму горщика і макітри (пауза).
- Які вони? (Знизу вони вузькі, а доверху розширені).
- Як ви гадаєте навіщо? (Це для того, щоб зручно було брати).
- Так, для того, щоб брати рогачем (2-3 дит.) і ставити у піч чи виймати з неї.
- І ще тут є коцюба(2-3дит.) (показати).
- Вона для того, щоб розгортати вугілля, поправляти дрова. Рогач і коцюба завжди стоять у куточку біля печі.
- Що стоїть біля печі ? (Рогач (показують). Коцюба (показують).
- А який ви ще знаєте посуд? (Глечик, миски, дерев'яні ложки, качалка).
- Діти, а що роблять качалкою? (Качають тісто).
- Наталка – Полтавко, бери-но качалку,
Вранці покачай, вареників дай.
- То чим, діти, тісто для вареників качають? Правильно, качалкою. Ось яка вона.
- Дерев'яна. Без неї і зараз не може обійтися жодна господиня.
- Діти, а зараз давайте пограємо в гру на уважність.
- Я вам буду починати розповідати віршика, потішку. Ви ж, хто знає будете продовжувати, а після розповіді покажете той предмет, про який розповідалося.

1. - Киця Мура,
Де ти була?
- У бабусі.
- Що робила. Миски била.

2. Диби – диби
Ішла баба по гриби,
А дід по опеньки
В неділю раненько…..
Нарвали опеньки,
Зварили опеньки,
Поклали опеньки
В макітру гарненько.

3. Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику….
У новому горщику.
- А де стоїть весь посуд? (На поличці).
- Так. Ця поличка називається мисник. Як називається поличка? (Мисник).
- А хто з вас пам'ятає з чого робили посуд? (Посуд робили з глини, або з дерева).
- Так. А зараз давайте ще раз подивимося на посуд і пригадаємо як він називається.
Роздивитись посуд і ще раз повторити назви.
- Молодці, тепер трохи відпочинемо й пограємо в гру "Я маленький хлопчик, я маленька дівонька"
Виходять діти в українському вбранні: хлопчик з дудочкою і дівчинка з сопілкою. По черзі промовляють слова:

Хлопчик: - Я маленький хлопчик, (пружинка)
Виліз на стовпчик. (крокуємо)
На дудочці граю,
Пісеньку співаю, ду-ду-ду! (показати)

Дівчинка: - Я маленька дівонька, (ковирялочку)
Наче в полі квітонька,
На сопільці граю, (показати)
Пісеньку співаю (пружинка)
Всіх вас розважаю, ля-ля-ля! (покружитися)
Решта дітей, пританцьовуючи, виконують відповідні рухи.
- А зараз ми з вами пограємо в гру, яка називається «Куди покласти?»
Вихователь викладає на фланелеграфі одну за одною картинки із зображенням продуктів харчування та страв, а діти, яких він викликає віднаходять з-поміж інших картинок зображення посуду, куди це можна покласти.
- Молодці!
- Отже, діти, де ми сьогодні з вами побували? (у Світлиці)
- А про що говорили? ( національний посуд)
- Що ми з вами гадали? (згадали пісні, потішки, вірші).
- Все це надбання нашого українського народу, яке ми повинні шанувати.
Діти прощаються і виходять із Світлиці.

ХЛІБ – УСЬОМУ ГОЛОВА
Мета: дати уявлення про хліб, давній звичай ставлення до хліба, як його готують. Прищеплювати шанобливе ставлення до хліба, звертаючись до народної мудрості. Викликати бажання навчитися самим пекти хліб.
Матеріал: хліб, інші хлібні вироби, рушник, колоски, борошно, сіль, цукор, яйця, дріжджі, маргарин, молоко, вода, дріжджове тісто, приладдя для розкачування тіста, вірші.
Хід заняття
- Діти, подивіться, як гарно у нас сьогодні прикрашений стіл. Що ви бачите на столі? (Вишитий рушник, а на рушнику хліб, на тарілці бублики, пиріжки, колоски пшениці у вазі). Чи цікаво вам, про що ми будемо сьогодні вести бесіду? От відгадайте загадку, і ви дізнаєтеся, про що буде наша розмова.
Він і чорний, він і білий,
І завжди він загорілий,
Як до столу ми йдемо,
То без нього не їмо.
- Так, це пахучий, рум’яний хліб. Ми зустрічаємося з хлібом щодня. Без хліба не обходитться ні буденний, ні святковий стіл. Згадайте, які приказки про хліб ви знаєте.
1. Нема хліба – нема обіду.
2. Хліб – усьому голова
3. Не всі землю орють, але всі хліб їдять.
З давніх часів батьки навчали дітей своїх традицій – берегти хліб. Хліб завжди був не тільки їжею, але й окрасою на різних святах і обрядах. На Великдень випікають круглі калачі – паски. На Різдво також обов’язково печуть круглий хліб – коровай (киричун, крайчун). А ще печуть пиріжки, пампушки, пироги з різною начинкою. Жодне весілля не обходиться без пишного короваю. Отже, діти, до хліба треба ставитися з великою пошаною, берегти кожну крихітку, бо для того, щоб ми мали хліб на столі, треба вкласти багато праці. Спочатку треба виростити зерно, потім переробити зерно на борошно, а тоді вже пекти хліб. Послухайте, як гарно написано про хліб в оповіданні Т.Коломієць ”Хліб”.
Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього.
Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колоску на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе ввібрало. Від сонця позолота в хлібі. Та чи тільки від нього?
Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Урожай доглянули й зібрали. Роботящі руки зерно змололи… хліб спекли. Роботящі руки в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали.
І лежить на столі хліб, теплий, пахучий, руками роботящими подарований. Лежить ясний, як сонечко, і ніби промовляє: “Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте”.
- З чим порівнюється хліб у цьому оповіданні? (Із золотом, із сонечком). Як сказано в оповіданні – якими руками вироблений хліб? (Роботящими, золотими). Давайте повторимо, які слова ніби промовляє хліб до нас? (Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте). А чи любите ви хліб та хлібні вироби? Як треба ставитися до хліба? Які ще вироби з борошна ви знаєте? (Пиріжки, бублики, булочки, пампушки, вареники, галушки, млинці, оладки, різні тістечка). Діти, а яка гарна традиція, пов’язана з хлібом, існує в Україні? (Зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику).
- Діти, а чи бачив хтось із вас, як печуть хліб? Може хтось допомагав мамі чи бабусі пекти хліб? (Розповіді дітей).
- Хто розкаже вірш про славну традицію випікання хліба?
У нас здавна
Є традиція славна:
Воду брати з чистої криниці,
Муку з ярої пшениці,
Руками добрими замісити
І гостей короваєм пригостити.
- Хто скаже, які продукти треба взяти для того, щоб спекти такий гарний хліб, як у нас на рушнику? (Борошно, яйця, цукор, сіль, молоко, воду, дріжджі, маргарин). Так, діти, ось тут перед вами всі ці продукти, які ви назвали. Всі ці продукти треба змішати, замісити тісто на дріжджах, тісто поставити в тепле місце, щоб підійшло. Коли тісто підійде, з нього формують хліб, пиріжки, булочки. Подивіться, діти, ось у цій мисці я замісила тісто на дріжджах. Воно вже й підійшло. Ми зараз з вами зробимо пишний коровай. Чи будете ви мені допомагати? Помиємо гарно руки і приступимо до роботи.
(Вихователька розкачує тісто на основу, а діти виготовляють прикраси на коровай: розкачують довгі палички, потім розплескують їх пальчиками, стеками роблять надрізи колосочком; плетуть косичку, прикрашають коровай. Коровай відносять на кухню пекти).
- Діти, щоб наш коровай гарно спікся, давайте заведемо хоровод “Калач”.
Я печу, печу, печу Випікайтесь, калачі,
Діткам всім по калачу. У натопленій печі
Зверху маком притрушу, Буду всіх діток скликати,
В піч гарячу посаджу. Калачами частувати.

- Хліб завжди був у великій пошані у людей. Недарма є багато віршиків, пісеньок, потішок, де говориться про хлібні вироби. Ми з вами знаємо такі віршики. Давайте розкажемо їх.

1. Ой смачні, ой смачні 3. Летів горобейчик:
Бублики у Тані. – Джив, джив, джив!
Медяні, запашні, Де мені сісти?
З маком, ще й рум’яні. – На печі.
2. Не плач, дитинко, не плач,. – Що ж мені їсти?
Принесе киця калач. – Калачі.

- Молодці, діти. А які казки ви знаєте, де згадуються вироби із борошна? (“Колобок”, “Півник і двоє мишенят”, “Червона шапочка”). Чи сподобалося вам сьогоднішнє заняття? Що ми сьогодні робили? Сьогодні на полуденок ми будемо їсти коровай, який самі приготували. А зараз пограємося в гру “Хлібчик”.
(Заняття закінчується)
Писанка - символ і оберіг
Мета: активізувати і збагачувати словник дітей із запропонованої теми; продовжувати знайомити з Великоднім звичаєм, оберега¬ми; розвивати художні естетичні смаки; ви¬ховувати у дітей інтерес до звичаїв і традицій українського народу.
Словник: Великдень (Великий день), Пас¬ка, крашанка, писанка, писанкарка, писачок, орнамент, візерунок, оберіг.
Матеріал до заняття: картина «Христос воскрес! Воістину воскрес!»; паска; крашан¬ки; писанки (зразки); заготовлена яєчна шка-ралупа для писання писанок; фарби; пенз¬лики; серветки; слова пісень і віршів; зразки символів.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Заняття проводиться в Світлиці. На столі, застеле¬ному скатертиною, — паска, а у мисці — кра¬шанки, писанки.
Діти заходять до хатинки під музику і ве¬дуть хоровод, співаючи веснянку «Прийди, весно!»
У колі — двоє дітей: дівчинка-українка з кошиком у руках, в якому писанки і крашан¬ки, і хлопчик із паскою на вишитому рушни¬кові.
Дівчинка
Гей, Великдень! Гей, весна!
Що несе мені вона:
Сонце, квіти, і в додаток
Ціп'яток-курчаток,
Пташеняток у садку,
Зайченяток у ліску,
На голівоньку вінок,
А у кошик — крашанок.
Хлопчик
Люди добрі! Йде Великдень,
Несе білу паску,
Дзвонить в дзвони,
Розсипає радощі і ласку.
Воротонька відчиняймо,
Гостоньків вітаймо!
(Діти розмикають коло, утворюють пів¬коло, повернувшись обличчям до гостей, і ві¬таються, поклонившись.)
- Діти, отже, ви вже, ма¬буть, здогадались, про що ми з вами поведе-мо сьогодні розмову. Саме так — про одне з великих весняних свят — Великдень. А як ще називають це свято? (Великий день, Пас¬ка)
- Ми сьогодні продовжуватимемо зна¬йомитись з Великодніми звичаями, всі разом відкриватимемо для себе красу наших писа¬нок.
Великдень завжди святкували і святку¬ють у неділю. Тиждень перед Великоднем називали чистим або білим. Кожен день цього тижня має своє призначення. Люди перед Великоднем білять хати, прикрашають кімнати рушниками, прибирають подвір'я. Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, живним. Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще до схід сонця селяни чистять в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святко¬вому.
Існує повір'я, що в Чистий четвер, до схід сонця ворон носить із гнізда своїх дітей купа¬ти у річці. Хто скупається раніше від вороня¬чих дітей, той буде здоровим протягом року. Хворі люди купаються вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. В чистий четвер стрижуть дітей — щоб во¬лосся не лізло та щоб голова не боліла. У цей день господині готують сіль до великоднього столу. Грудку солі загортають в ганчірку і кла¬дуть до печі. Коли ганчірка обгорить, сіль за-бирають і зберігають до Великодня.
За Чистим четвергом настає Страсна п'ятниця. В цей день гріх робити. Дозволяєть¬ся лише пекти паски і саджати капусту.
За Страсною п'ятницею надходить Вели¬кодня субота — день виготовлення краша¬нок і писанок. Бо що ж то за свято Великоднє без писанки? Діти, а як люди готуються до Ве¬ликодня? Які яйця вони готують?
Діти. Крашанки — яйця одного кольору.
• Дряпанки (шкрябанки) — орнамент ви¬дряпується гострим предметом.
• Крашанки (капанки) — віск чи фарба па¬дають краплинами.
• Мальованки — візерунок малюється пен¬зликом.
• Писанки — візерунок розписують за до¬помогою спеціального писачка. Писанка має багато кольорів (до 7). Дівчатка читають вірш про те, які барвисті писанки малюють в Україні.
ПИСАНКА
Гарна писанка у мене —
Мабуть кращої нема!
Мама тільки помагала,
Малювала я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнесеньку ялинку,
Й поясочок поміж них...
Хоч не зразу змалювала,
Зіпсувала п'ять яєць —
Та як шосте закінчила.
Тато мовив: «Молодець!»
Я ту писанку для себе
Для зразочка залишу,
А для мами і для тата
Дві ще кращих напишу.
(К. Перелісна)
- Діточки, а зараз я вам розповім, як саме прийшла до нас писанка.
Писанки розписували дуже давно. Писанка народжується не з дерева, не з металу, а зі звичайнісінького яйця. Яйце було символом сонця у багатьох народів, а без сонця не існує життя.
Яйце було символом весняного пробудження та оновлення світу, символом перемоги життя над смертю. Тому ще дотепер серед народу живуть перекази про те, що саме з писанки світ почався.
Писанка, як саме яйце, є знаком життя. Тому фарбовані, мальовані яйця вважали оберегами, їх намагалися зберегти якомога довше.
У Києві в історичному музеї зберігається писанка, якій виповнилося тисяча років, зветься вона «Берегиня». Фарби на ній збереглися дотепер, їх ані сонце не випалило, ані вода не змила. Якими фарбами фарбували яйця?
Діти. Рослинними.
- Так, природними барвниками, які добували із рослин. Вони стійкіші
1 і не втрачають свіжості. Кожне яйце фарбували у трав'яних фарбах-галунах, і такі яйця називали галунками. Пригадайте, будь ласка, як отримують жовту фарбу.
Діти. З навару кори яблуні кислиці та домішок гірських квітів. Ще фарбують яйця в лушпинні цибулі.
- Писанки писали не лише до Великодня їх писали до кожного свята великого, починаючи від Стрітення і до Зеленої неділі (майже 4 місяці). До кожного свята писанка мала свої орнаменти.
Наприклад, на Стрітення малювали писанки з простим і ламаним хрестиком. Це означало, що Сонце посилатиме на землю більше тепла.
На Сорок святих обов'язково малювали писанку «Сорок клинців».
На Великдень — візерунки сонечка.
Адже на дворі весна, а діти дуже люблять цю пору року, водять хороводи, співають, співають веснянки.
Наші дівчатка поведуть хоровод «Подоля¬ночка».
- Діти, а як же малюють пи¬санки? Яким знаряддям?
Діти. Писанку розписують писачком — це маленька металева трубочка, в яку наби¬рають віск.
- Правильно, в трубочку набирають віск і воском наносять візерунок на білому яйці, потім його кладуть спочатку у найсвітлішу фарбу, а потім — у темнішу. Тоді яйце підігрівають, щоб зняти воскові лінії. Діти, а які кольори найбільше використову¬ють для писанок? (Чорний, коричневий, чер¬воний, жовтий, синій, зелений)
Гра «Назви колір і що він означає»
Показати кольорове яйце, діти назива¬ють:
— Чорний, коричневий — символізує землю, її родючість.
— Червоний — радість, життя, надію на любов.
— Жовтий — врожай, небесні світила.
— Синій, блакитний — небо, повітря, воду.
— Зелений — весну, воскресіння приро¬ди, багатства рослинного світу.
— Послухаємо вірш «Писанка».
Я писанка-красуня.
Вся в рисках і квітках,
Красу митців несу я,
їх славлю у віках.
Мене кладуть у свято
На пишному столі,
Щоби моїм убранством
Пишалися малі.
Без мене наше свято
Не буде тим, чим є,
Бо писанка багато
Всім радості дає.
- Діти, а які орнаменти, символи малювали на писанках? (Рослинні, тваринні, християнські, символи сонця, без¬конечник, геометричні) Так, діти, всі ці симво¬ли зустрічались на писанках. Ще я вам хочу розповісти сьогодні про один найдавніший символ. Це Богиня-Берегиня — жіноча по-стать із піднятими руками зображує Велику Матір усього живого — слов'янську Богиню життя і родючості. (Показати символи Богині-Берегині.)
- А хто розписував писанки? (Жінки, ба¬бусі, мами, дівчатка)
- А як називали жінок, які писали писан¬ки? (Писанкарки)
- Як писанкарки готувались писати пи¬санку? (Писанкарка повинна була бути здо¬ровою. Перед початком писання повинна ви¬митись та одягнутись у все чисте.)
- Наші дівчатка заспівають пісню про те, як діти разом із мамами пишуть писанки. (Піс¬ня «Писанки»)
- Малята, ви вже знаєте, що діти на Великдень любили грати у великодні ігри. Пригадайте, які ви знаєте? («Надбивки», «У котка» («Котючки»), «У кидька», «Відгадай, під якою шапкою», «Дістань писанку») Давай¬те і ми пограємо. (Проводиться 2-3 гри.)
ПИСАНКА
(Великодня казка)
Одного разу по двору ходила курка, та як закудкудакала: «Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак!» Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці — золотий жов¬ток.
- Під хатою на стільчику грілась про¬ти сонця бабуня Марія. Побачила яйце, та й каже: «Яке гарне яйце! Кругле, біленьке! Візьму його на писанку». І поклала його в ре¬шето до таких же яєць, тоді розтопила віск
і кличе внука:
- Ходи-но, Івасику писанки писати! Взяла бабуня писачок і почала писати.
- Бабуню, чуєш, бабуню! — запитав Івасик. — Що це за квіточка у тебе намалювалася?
- То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого,
- Бабуню! А що це за цяточки-крапочки?
- Не цяточки, Івасику. То чарівні знаки дощу.
Розписала бабуня писанку, у фарбі по¬фарбувала, і стала писанка барвиста, різноко¬льорова.
Настав Великдень, І покликала бабуня онучат — Петрика, Івасика, Оксанку, Василинку. «Нате, онучата, по писанці. Гайда викочуватись!»
Котять діти писанки; на них вербички, хрестики, колоски, клинчики-вітрячки, по¬ясочки так і мерехтять!
А в небі сонечко сміється, світлом розливається.
- Чи будеш ти, сонечко, весь рік щедро світити? — питає в нього яице - писанка.
- Буду, буду, бо на тобі мій таємний знак.
- Ти котишся — мене до землі приворожуєш!
- А ти, дощику, будеш землю поливати, зілля напувати?
- Буду, буду, бо на тобі і мій знак магічний. Ти по землі котишся — мої струни - срібнодзвони до неї прив'язуєш!..
По двору курка никала. Побачила писанку, залюбувалась нею.
- Що воно за яйце-райце, барвисте, зірчасте? Мабуть самого сонця дитя. Я б зроду такого не знесла.
А писанка котиться по землі: тож буде сонце, будуть дощі й роси, буде в світі щастя! Хто його шукатиме — неодмінно знайде.
Ось і казочці кінець,
А хто слухав — молодець!
- Тепер послухаємо Маріанну. Вона розповість нам про те, що вона малюватиме на писанці.
Спекла мама на Великдень
Біленькі паски,
А я куплю фарб і спишу
Гарні писанки.
Розмалюю на писанках
Квіти, ялички
І роздам їх на Великдень
Поміж діточки.
А братові маленькому
Дам писанки дві,
Щоб качав їх по зеленій
Шовковій траві.
Вихователь. Діти, я ще хочу вам нагадати про те, що писанка має обрядову функцію: з нею зустрічають весну, готуються до Великодня. Пофарбоване, розписане яйце — є свята. На паску їх носять у церкву, святять і свячене яйце вживають першим. Свячене яйце ділять на стільки частин, скіль¬ки людей у сім'ї. Писанками та крашанками обмінюються, дають рідним, сусідам, беруть з собою, коли йдуть у гості. Прийшовши в гості, вітаються: «Христос воскрес!», «З Ве¬ликоднем!», «Зі святом, будьте здорові!» Да¬рують на свято великодні листівки. А тепер настав час і нам писати писанки.
Діти сідають за столи і пишуть писанки. Роботу супроводжують піснею «Розмалюю писанку». Наприкінці роботи вихователь хвалить дітей за гарні писанки. Дівчинка Іринка читає вірш.
В цих писанках вкраїнська
Душевна глибина,
Жива блакить барвінка
И хода весни красна.
- Діти, про Великдень складено багато легенд. Послухайте одну з них.
Під землею живе страшний диявол, прикутий ланцюгами до скелі. Щороку навесні він посилає своїх слуг, щоб вони подивилися, як живуть люди, у злагоді, мирі, чи діти поважають своїх батьків, чи пишуть люди писанки. Якщо люди не миряться, то він радіє, а якщо йому говорять, що люди живуть мирно, поважають одне одного і пишуть писанки,— він сердиться, і залізні пута міцно стискають диявола. Доля світу залежить від того, скільки писанок щороку пишеться. Доки писатимуть писанки, світ буде існувати. То ж пам'ятаймо завжди звичаї, пов'язані з писанками.
Любі діти! Милі гості! Зі святом вас! Із Великоднем!
Зичу всім вам здоров'я, щастя і долі,
На столі щоб всього було доволі.
Хай для вас буде сонячна путь!
Хай вам віку зозулі кують!

ДОДАТОК 2
Форми роботи з батьками
1. Батьківські збори (загальні та гру¬пові).
2. Консультації для батьків. Орієнтов¬ні теми: «Виховання в сім'ї», «Сімейні традиції та свята», «Шануй інших, і те¬бе шануватимуть», «Ознайомлення ді¬тей з рідним краєм», «Наші відомі зем¬ляки», «Українознавство в дитячому закладі».
3. Організація лекцій. Орієнтовні теми: «Добро¬зичливі стосунки в сім'ї», «Вплив навко¬лишнього середовища на розвиток ди¬тини», «Приклад батьків».
4. Залучення батьків до виготовлення дерева роду, оформлення фотоаль¬бомів про життя дітей.
5. Круглий стіл «Моя мала Батьківщи¬на» (обмін досвідом сімейного та суспільного виховання з українознавства).
6. Проведення родинних свят, КВК (із залученням батьків).
7. Відкриті тематичні заняття для батьків.
8. Виготовлення інформаційного ма¬теріалу для батьківських куточків. Орієнтовні теми: «Сімейні професії», «Історія рідного краю», «На засадах ду¬ховної культури», «Виховання любові до рідного краю».
9. Постійне оновлення стенду «Батьківська газета» (оформляють вихователі і батьки).
10. Залучення батьків до оформлен¬ня виставок дитячих малюнків. Орієнтовні теми: «Моя рідна Деражня», «Подорож до Києва», «Моя сім'я».
11. Залучення батьків до оформлен¬ня виставки власних виробів.

ДОДАТОК 3

ХОРОВОДНІ ІГРИ
Хороводні ігри-сценки за зразком українських народних ігор (адаптовані й авторські тексти).
Беручи участь у них, дитина, окрім виконання різних дій, водночас легко вивчає віршик, долучається до активного українського мовлення. Тексти спочатку промовляє вихователь, а діти (молодші) повторюють деякі рядки. Старші згодом роблять це й самі (з допомогою дорослого в разі потреби).
ДЛЯ МОЛОДШОЇ ГРУПИ
Кицю Муро
- Кицю Муро, де ти була?
МИ гукали, ти не чула?
- Я сиділа під столом,
Їла кашку з молоком.
- Ти на нас подивись,
Із ким хочеш, поділись.
Киця стоїть усередині кола, а діти ходять навколо неї, побравшись за руки. На слова Киці: "Я сиділа..." — зупиняються; простягають руки до неї: "Ти на нас подивись"; показують на себе: "Із ким хочеш, поділись".
Кізонько рогата
Кізонько рогата,
Сива, бородата.
Розкажи нам, де була,
Що ти їла, що пила?
Та не бийсь рогами,
Потанцюй із нами!
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Після слів: "Потанцюй із нами!" — Коза вибирає собі когось у пару й танцює з ним, а інші діти плещуть у долоньки.
Хто у кого?
1. У киці — кошенята,
В собаки — цуценята,
У свинки — поросята.
В корови є телятко,
В кобили є лошатко,
У кізки — козенятко.
2. Кожен свою мову знає,
Нею маму він гукає:
Кошеня: "Няв-няв",
Цуценя: Тав-гав",
Порося: "Хрю-хрю",
А теля: "Му-му",
Козеня: "Ме-ме",
А лоша як стрибне —
"Іго-го! Іго-го!"
Діти ходять по колу, побравшись за руки. На слова: "Кожен свою мову знає..." — зупиняються й показують жестами тва¬рин, про яких ідеться. На слова: "Іго-го!" — високо підстрибують.
Варіант: вихователь зумисне плутає, в кого які діти і хто як говорить, а діти виправляють його.
Вийшла квочка-маті
1. Вийшла квочка-мати,
За нею — курчата.
Курчата гуляють,
Крильцями махають,
Лапками гребуть,
Зернятка клюють.
2. — Ко-ко-ко, куд-куди!
Стережіться ви біди —
Недалеко лиска онде,
Ви близенько не підходьте!
Діти-курчата йдуть рядочком за ведучою-Квочкою, яка промовляє вірш. На слова: "Курчата гуляють..." — роз¬ходяться довільно й імітують рухи. Піс¬ля слів: "Недалеко..." — підбігають до Квочки й збираються гуртом біля неї.
У зеленому садку
У зеленому садку
Сидить котик в холодку.
Лапкою чеше вус,
Гладить собі пуз.
Хвостиком махає,
Мишка вибігає,
Від кота тікає.
Котик стоїть усередині кола, а діти ходять навколо нього. На слова: "Лапкою чеше вус..." — зупиняються й показують відповідними рухами все, що робить Котик. На слова: "Від кота тікає" — розбігаються, а Котик ловить "мишку".

ДЛЯ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ
Що ти, кізлику, робив?
— Що ти, кізлику, робив?
— Жито в клуні молотив.
Кожен снопик — ніжками,
Кожен снопик — ріжками,
Зерно хвостиком замів.
А в засіки занести
Допоможеш мені ти.
Діти ходять по колу, а Кізлик (усе¬редині) імітує рухи. З останніми словами обирає іншого "кізлика".
Хто це спить під дубком?
Хто це спить під дубком,
Ще й накрившись кожушком?
Цс-с-с! Тихо-тихо, не будіть,
То, напевно, спить ведмідь.
Ц-с-с-с! Стережіться, бо той гість,
Як устане, — всіх поїсть.
Цс-с-с! Ой, рятуйтесь від біди!
Утікайте хто куди!
Діти стоять кружка, а всередині "спить" Ведмідь. Промовляючи по-чаток, діти ставлять руки дашком над очима, потім притуляють пальця до вуст. Далі навшпиньках підходять до Ведмедя, пошепки промовляючи слова. Останні слова: "Ой рятуй¬тесь..." — вигукують голосно, й Вед¬мідь ловить дітей.
Городили зайчика
Городили зайчика, городили,
На городі зайчика ми зловили.
На город наш, зайчику, не ходи!
І капусти нашої не бери!
Моркви солоденької не займай!
А як зможеш, зайчику, — утікай!
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Зупиняються й на слова: "На город наш..." — тупають ногами, сва¬рять Зайчика однією рукою, потім іншою. На слова: "А як зможеш, Зай¬чику, утікай", — знову міцно беруть¬ся за руки. Зайчик має розірвати коло й утекти.
Зайчику сіренький
1. Зайчику сіренький,
Зайчику маленький,
Покажи, покажи,
Покажи нам вушка.
Ось так, ось так —
Покажи нам вушка.
2. Зайчику сіренький,
Зайчику маленький,
Покажи, покажи,
Покажи нам лапки.
Ось так, ось так —
Покажи нам лапки.
3. Зайчику сіренький,
Зайчику маленький,
Покажи, покажи,
Покажи нам хвостик.
Ось так, ось так —
Покажи нам хвостик.
4. Зайчику сіренький,
Зайчику маленький,
Потанцюй, потанцюй,
Потанцюй ти з нами.
Ось так, ось так —
Потанцюй ти з нами.
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Зупиняються й показують, що має робити Зайчик, а той повто¬рює всі рухи за ними.
ДЛЯ СТАРШОЇ ГРУПИ
Мишко, мишко, утікай!
Мишко, мишко, утікай!
Свого хвостика ховай!
Іде кіт-котище,
Сірий хвостище,
Мишку за ніжку — хап!
Діти стоять у колі, побравшись за руки, й промовляють слова. Мишка стоїть у колі, а Котик — поза ним. На слова: "Іде кіт-котище..." — діти під¬німають з'єднані руки вгору. Котик ловить Мишку, пробігаючи під рука¬ми, а Мишка тікає від нього. На сло¬ва: "Хап!" — діти опускають руки.
Якщо Котик і Мишка обоє залиши¬лись у колі або поза колом, Котик продовжує ловити Мишку. Коли ж один із них опиняється всередині, а другий — поза колом, це означає, що Мишка втекла.
Сидить мишка на печі
Сидить мишка на печі,
Хрума тихо калачі:
Хрум-хрум-хрумчик,
Доки спить Мурчик.
Мурчик прокидається —
Мишка ховається!
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола — мишки (кількість їх довільна). На слова: "Хрум-хрум-хрумчик..." — мишки "гризуть" калачі. Потім прикладають долоні до щоки, показуючи, як спить Мурчик, потягується. На слово: "Мишка", — діти в колі беруться за руки; на слово: "ховається", — при¬сідають, а мишки мають устигнути вибігти з кола.
Варіант. Діти ходять по колу, по¬бравшись за руки, а всередині — Ко¬тик. Діти показують усе, як у першо¬му варіанті. З останніми словами мишки розбігаються, а Котик ловить їх.
Несе осінь у корзинці
Несе осінь у корзинці
Дітлахам малим гостинці:
Жолуді — у жменьку,
Каштани — в кишеньку,
Червону калину,
Дощик із хмарини.
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола дівчинка-Осінь із кошичком у руках. На сло¬ва: "Жолуді — у жменьку", — діти зупиняються й показують "жменьку": потім — засувають руку в кишеню; імітують зривання гілочки калини; накривають руками голову й розбі-гаються, тікаючи від дощика.
Зайчики на городі
1.По стежині зелененькій
Бігли зайчики сіренькі.
(Діти стоять рядком за вихователем та іміту¬ють біг на місці).
Ось такі тут зайчики,
Зайчики-стрибайчики.
(Показують вушка зайчиків).
2.На городі біля тину
Скубуть зайці капустину.
(Стають у коло й імітують скубання капусти).
Ось такі листочки,
Скубу- скубуточки.
(Показують, які великі листочки).
3.Сіли зайчики тихенько,
Риють моркву солоденьку.
(Присідають і "риють" моркву).
Ось такі в них лапки,
Сірі лапки-шкрябки.
(Показують лапки й гребуть ними землю).
4. Гризуть зуби безупину
І буряк, і картоплину.
(Імітують, що гризуть овочі).
Ось такі в них зуби,
Зуби-гризолюби.
(Клацають зубами).
5.Іде дід по городу:
"Хто тут робить мені шкоду?"
(Вихователь обходить зайчиків по колу, го¬лосно промовляючи за Діда).
Утікайте, зайчики,
Зайчики-стрибайчики!
(Зайчики розбігаються, а Дід намагається їх упіймати).
Дружна зарядка
1.Там-там-тарарам!
У кімнаті шум і гам!
(Діти стоять кружка й тупають ногами, плес¬кають у долоні).
Це до мене звірятка
Всі прийшли на зарядку.
(Біжать одне за одним по колу).
2. Ось ведмідь клишоногий
Вивертає смішно ноги.
(Імітують ходьбу ведмедя).
Бджілка весело літає
Та із квітів мед збирає.
(Присідають, імітуючи збирання меду).
3. Дзьоб-дзьоб! Чап-чалап!
Журавель шукає жаб.
(Розставляють руки й нахиляються вперед, ніби дзьобають щось. Потім махають руками-крилами й піднімають зігнуті в колінах ноги, показуючи, як ходить журавель).
Жабка -скрекотушка
Упіймала мушку.
(Присідають і підстрибують на місці. З остан¬нім разом намагаються підстрибнути якомо¬га вище).
4.Пострибала білочка
З гілочки на гілочку.
(Стрибають вліво-вправо).
Нам горішки збирає —
Лусь-лусь-лусь, їх лузає.
(Тягнуться по черзі руками вгору, потім плес¬кають у долоні, "розбиваючи" горішки ).
5.Киця спинку вигинає,
Сіру мишку виглядає.
(Прогинають спину, потім ставлять дашком руку над очима, виглядаючи мишку).
Сидить тихо шкрябунець —
Тут зарядочки кінець!
(Присідають, приклавши палець до вух, по¬тім швидко встають, вигукуючи останнє слово).

“Що ти, козлику, робив?”

Мета: створювати дітям веселий настрій, прищеплювати дітям навички ігрової імпровізації, формувати уміння виразно і ритмічно виконувати кроки, розвивати почуття ритму, відчуття фрази, увагу.

- Що ти, козлику, робив?
- Жито в клуні молотив.
- Кожен снопик – ніжками,
- Кожен снопик – ріжками,
- Зерно хвостиком замів.
- А в засіки занести
- Допоможеш мені ти.

Діти ходять по колу, а Козлик (усередині) імітує рухи. З останніми словами обирає іншого “козлика”.Обладнання: наголівник “козлика”.

“Зайчику сіренький”

Мета: заохочувати дітей до імітації музично-ігрових образів, вчити їх взаємодіяти в колективі, передавати зміст тексту виражальними рухами, ритмічно виконувати хороводну ходу, одночасно починати та закінчувати рухи.

Зайчику сіренький, зайчику маленький,
Покажи, покажи, покажи нам вушка.
Ось так, ось так – покажи нам вушка.
(Покажи нам лапки, покажи нам хвостик)
Потанцюй, потанцюй, потанцюй ти з нами
Ось так, ось так – потанцюй ти з нами.

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Зупиняються й показують, що має робити Зайчик, а той повторює всі рухи за ними.
Обладнання: маска або наголівник “зайчика”.
“Сидить мишка на печі”

Мета: формувати у дітей вміння виразними ігровими рухами створювати образ “мишки” та “мурчика”, взаємодіяти з гуртом, розвивати навички розрізнення різнохарактерної музики, виконання хороводної ходи, заохочувати дітей до поєднання рухів у веселій ігровій імпровізації.

Сидить мишка на печі,
Хрума тихо калачі:
Хрум – хрум – хрумчик,
Доки спить Мурчик.
Мурчик прокидається-
Мишка прокидається!
Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола – мишки (кількість довільна). На слова: “Хрум-хрум”- мишки “гризуть” калачі. Потім прикладають долоні до щоки, показуючи , як спить Мурчик, потягується. На слово: “Мишка”,- діти в колі беруться за руки, на слово: “ховається”,- присідають, а мишки мають встигнути вибігати з кола (або з останніми словами мишки розбігаються, а Котик ловить їх).
Обладнання: маски “котика” та “мишки”.
“Несе осінь у корзинці”

Мета: викликати у дітей добрий настрій відповідно до музично-поєтичного змісту гри, виховувати ритмічність дій, відчуття фрази, розвивати уміння імпровізувати, співвідносити рух із закінченням мелодії.

Несе осінь у корзинці
Дітлахам малим гостинці:
Жолуді – у жменьку,
Каштани – в кишеньку,
Червону калину,
Дощик із хмарини.

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола дівчинка-Осінь із кошиком у руках. На слова: ”Жолуді – у жменьку”, - діти зупиняються й показують “жменьку”, потім – засувають руку в кишеню, імітують зривання гілочки калини, накривають руками голову й розбігаються, тікаючи від дощика.
Обладнання: кошик, віночок “Осені”, каштани, жолуді.

“Хто це спить під дубком?”

Мета: заохочувати дітей до створення веселої, жартівливої атмосфери, до художньої взаємодії відповідно до емоційно-образного змісту тексту гри, дати їм можливість самостійно перевтілюватись в ігрові образи, розвивати чуття ритму, темпових змін, фразування, завершення музичної частини.

Хто це спить під дубком,
Ще й накрившись кожушком?
Цс-с-с! Тихо-тихо, не будіть,
То, напевно, спить ведмідь.

Цс-с-с! Стережіться, бо той гість,
Як устане, - всіх поїсть.
Цс-с-с! Ой, рятуйтесь від біди!
Утікайте хто куди!

Діти стоять кружка, а всередині “спить” Ведмідь. Промовляючи початок, діти ставлять руки дашком над очима, потім притуляють пальця до вуст. Далі навшпиньках підходять до Ведмедя, пошепки промовляючи слова. На слова: ”Ой рятуйтесь…” – вигукують голосно, й Ведмідь ловить дітей.

Обладнання: маска або наголівник “ведмедя”.

“Віночок”

Мета: розвивати емоційний відгук на музику, чуття ритму, слух, виразність виконання, вміння розрізняти музичні частини, одночасно починати та закінчувати рухи.

Я віночок сплету, я віночок сплету.
А кому цей віночок, на голівоньку вдягну?(…)

Діти стоять у колі спиною до середини. Дівчинка з віночком у витягнутих руках іде, співаючи, повз них. Закінчивши співати, зупиняється і, якщо навпроти неї дівчинка, називає її ім′я і вдягає н голову віночок. Якщо хлопчик – дає йому віночок у руки. На повторення музичного супроводу обоє виходять на середину кола й кружляють, узявшись під руки. Діти в колі плескають у долоні.

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ

ВПІЗНАЙ І ПОКАЖИ
Мета. Закріпити знання дітей про державні та народні символи України. Вчити їх впізнавати і називати. Вихову¬вати шанобливе ставлення до них.
Обладнання. Державні символи — герб, прапор; народні символи українського народу — вишиваний рушник, хліб, пи¬санки, вінок, ілюстрації верби, калини, указка.
Хід гри
(Дітей розсаджують півколом).
Вихователь. Сьогодні наша розмова про Україну, яка має багату історію, має свої традиції, які споконвіку ша¬нують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишиваний рушник, червона калина, зажурена верба, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека, дівочий вінок.
Ваше завдання:
За змістом вірша чи загадки впізнати, назвати і показа¬ти символи нашого українського народу (всі символи ви¬сять на дошці).
Говорила мати: «Не забудься, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина — і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу».

Перше дихання немовляти
На сніжно-білім полотні
Блакитним шовком вишиває мати,
Мов першу стежку у житті.

Сплетемо вінок український сьогодні
Із мальв, чорнобривців, калини,
З барвінку та жита, із м'яти, нагідок,
З жоржин, чебрецю та вербини.

Знак країни головний –
Це тризубець золотий.
Він - як сонце в небі синім,
В ньому слава, в ньому сила.

Прапор, як святиню, любі діти,
Треба шанувати й боронити.
Прапор — символ нашої держави,
Він для всіх ознака сили й слави.

Лине пісня незабутня,
Горда, величава.
В ній надія на майбутнє,
України слава.
До нових здобутків кличе
Пісня Україну,
А зовуть її велично
Всі Державним... (гімном).

Щирим словом, хлібом та сіллю
Ми братів-гостей стрічаємо,
Хлібом новосілля й весілля,
І свято дружби згоди квітчаємо.

Ой, вербичка-вербиченька
При дорозі схилилася,
При дорозі схилилася,
Про щось зажурилася.

Розмалюю писанку, розмалюю,
Крапочки зелені намалюю,
Крапочки зелененькі, а тоді жовтенькі,
Будуть писанки гарненькі.
СМУГАСТІ КИЛИМКИ (РУШНИЧКИ)
Для кожної дитини аркуш білого паперу, на якому фарбами (червоною, жовтою і зеленою) намальована ліва половина смугастого килимка (рушничка). Права половина килимка – контурне зображення смужок, які треба зафарбувати у відповідний колір.
Хід вправи.
Вихователька привертає увагу дітей до зафарбованої частини килимка і запитує про назви кольорів. Потім вона пропонує їм зафарбувати праву частину килимка, добираючи фарби у відповідності із зафарбованою лівою частною килимка та в межах контурних ліній. Кращі килимки використовують для подарунків та в іграх з ляльками. Щоб не помилитись у виборі фарб, роблять мазок спочатку на папері, порівнюють колір з лівою частиною килимка і лише потім наносять фарбу на праву частину.

НА МІСЦЯ
Діти сидять на стільчиках, розміщених в один ряд. У них картинки, на яких намальовано іграшки, посуд, одяг. В різних місцях кімнати стільчиками відгороджені: “мисник”, “шафа для одягу”, “поличка для іграшок”. “Зараз,– говорить вихователька,– всі речі у вас. Всі ці речі треба розкласти по місцях: посуд – у мисник, одяг – у шафу, іграшки – на поличку. Діти за сигналом “на місця” знаходять місце для своїх картинок.
МАГАЗИН
В “магазині” розміщені різні предмети за призначенням: посуд, іграшки, одяг. Щоб щось купити, треба описати відповідний предмет. Ви-хователька першою “купує” предмет, називає його, дає короткий опис, говорить, для чого він використовується. Наприклад: “Дайте мені, будь ласка, жовтий глечик з червоними смугами. Він мені потрібен для молока”. Після цього діти самі “купують”, даючи більш або менш повний опис. Якщо діти користуються просто жестом, вказівним займенником “це”, вихователька ставить їм навідні питання, які допомагають правильно описати предмет. Якщо дитина правильно описала іграшку, вона одержує її.
БАБУСИНА СКРИНЯ
Мета: запам’ятовування назв українського одягу та розповідь про нього.
Матеріал: іграшкова скринька, одяг: сукня, спідниця, пасок, вінок, хустка, вишиванка, намисто, чоботи, кожух, шаровари, пояс, шапка-бирка.
Вихователька привертає увагу дітей до чарівної скрині. Звідкілля во-на? Хто ж це нам її прислав? (Діти з вихователькою відкривають скри-ню. Дитина дістає із скрині лист. Вихователька читає лист.).
Ой, діти, це лист і скриня від бабусі Мелани. Послухайте, що вона нам пише. “Добрий день, люба малеча! Пише вам бабуся Мелана з далекого українського села Новоукраїнка. Я знаю, що ви дуже гарні діти і надсилаю вам свою скриню з українським одягом. Ви розгляньте його і скажіть, як він називається, коли його одягають, хто його одягає? А ще я вам надсилаю декілька загадок про одяг, відгадайте їх. А може, ви і самі знаєтє загадки про одяг, то загадайте їх один одному. Допобачення, мої любі. Ваша бабуся Мелана.
Діти розглядають одяг, розповідають про нього.
НАГОДУЄМО ВЕДМЕДИКА
Мета: знайомити дітей з українським національним посудом: макітрою, глечиком, мискою, дерев’яними ложками та ін.
Матеріал: предмети українського національного посуду, іграшковий ведмедик.
Вихователька організовує дітей на гру, обігруючи вірш:
Ведмежаток я взяла,
Посадила до стола,
Стала медом частувати:
“Пригощайтесь, ведмежата!”
А ведмедики сидять
І нічого не їдять…
Вихователька стурбована, чому ведмедики нічого не їдять. Та ж вони не мають чим і з чого їсти. Ведмедикам треба дати посуд. В що наллємо меду? (В тарілочку, поливану мисочку). Чим будуть їсти ведмедики мед? (Дерев’яними ложками). З чим можна їсти мед? (З чаєм, з молоком). В чому поставимо молоко на стіл? (В глечику). Щоб у ведмедиків був смачний обід, ми поставимо пиріжки в макітру.
РУХЛИВІ ІГРИ

КОЛОБОК
Діти сідають колом, обличчям до середини і перекочують “м’яч-колобок”. Ведучі, які ходить у колі (“дід”, або “баба”), намагаються затримати “м’яч-колобок”. Якщо це їм вдається, сідають у коло. Дитина, яка невдало подала м’яч, і тому він опинився в ведучого, сама стає ведучим. Під час перекочування м’яча діти можуть співати “пісню Колобка”.

ВІНОЧОК
Грає музика, діти-квіти стоять колом, плещуть в долоні. Обирається ведуча. Ведуча співає:
Ой піду я на лужок
Та й по квіти на вінок.
Я сплету віночок
Лише з ромашок!
(“Ромашки” стають в коло, танцюють в колі. Інші “квіти” плещуть в долоні.)
Ведуча: Ой піду я на лужок, та й по квіти на вінок. А тепер я сплету вінок лише із барвінку!
(Діти-“Барвінки” танцюють. Ведуча по черзі називає всі квіти, які є на “лужку”. В кінці ведуча сплітає вінок з усіх квіток. Всі “Квіти” танцюють.)

ІВАНОЧКУ, ПОКИНЬ СХОВАНОЧКУ
Обирається Іванко. Він повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:
Іваночку, Іваночку,
Покинь свою схованочку.
Раз, два, три,–
Кого схочеш, того злови.
Діти тікають, Іванко їх ловить.

ВЕДМЕДИК І ДІТИ
Зпоміж дітей обирають ведмедика, вихователь ставить його у середину кола. Діти довільно ходять круг нього і промовляють (чи підспівують) за дорослим:
Як у лісі ми гуляли,
То ведмедика шукали.
У барлозі він лежав,
Під ялиночкою спав.
Вихователь допомагає утворити правильне коло, взявшись за руки:
Круг ведмедика ходили
І ведмедика будили:
-Прокидайся, уставай
І малят наздоганяй.
Ведмедик озивається: – Хто мене збудив? Діти вигукуючи “Не я!”, “Не я!”, розбігаються. Ведмедик наздоганяє їх. Той, кого він торкнеться, відходить убік. Коли упіймано 3–4 дітей, за допомогою лічилки обирається новий ведучий. Гра повторюється.

ЙШОВ КОТОК
Діти стоять у колі, взявшись за руки. Посередині – котик, який тримає в руках 5–6 паперових рибок. Діти рухаються проти годинникової стрілки, котик ходить навпаки. Діти промовляють або підспівують за вихователем (двічі): – Пішов котик на мосток, зловив рибку на гачок!
Котик відгукується (двічі): - Чи їсти самому, чи нести додому?
Діти зупиняються, обертаються обличчям до центра: – їсти самому!
Котик на те: – Ні, я сам укушу, та ще й діткам віднесу!
Діти: – Не хочемо рибки!
Після цих слів діти розбігаються, а котик ловить їх. Кого торкнеться, тому дає паперову рибку. Вихователь зупиняє гру, коли кілька рибок роздано, лічить, скільки саме. Після повторень гри зазначає, який котик виявився найспритнішим.

КАЧЕЧКА
Діти стоять колом, тримаючись за руки. Качечка поза колом. Вихова-тель співає:
Ду-ду-ду-ду, дудочка,
Ду-ду-ду-ду-ду!
Ой заграла дудочка
В нашому саду.
Діти ідуть в один бік, качечка з каченятами – в протилежний.
Вихователь:
Он пливе білесенька
Качка по воді.
Хто це так гарнесенько
Грає на дуді?
Двоє дітей утворюють ворота. Качечка з каченятами входить у коло. Вони “пливуть” один за одним, ніби загрібають лапками воду. Діти грають на дуду (дуда з кулачків). Качка з каченятами продовжують плава-ти.
Вихователь: Стала з каченятами
Качка танцювати,
Крильцями і лапками
Воду колихати.
Діти повільно розмахують зчепленими руками, зображуючи коли-вання води. Каченята танцюють, кружляють то в один бік, то в інший, повільно розмахуючи руками (“крильцями”). Діти знову грають на дуду:
Ду-ду-ду-ду, дудочка!
Ду-ду-ду-ду-ду!
Ой, хороша дудочка
В нашому саду.
Діти зупиняються, ворота відчиняються, качка з каченятами вихо-дить з кола на бережок. Гра повторюється.

ЛЕЛЕКА І ЖАБЕНЯТА
Серед дітей обирається лелека, а інші діти – жабки. По болоту ходить, високо згинаючи ноги, лелека. Жабки стрибають. Опинившись близько біля лелеки, жабенята тікають у воду (в озеро). Кого лелека упіймає, той вибуває з гри. Гра супроводжується словами ведучого (вихователя). Поступово діти запам’ятовують ці слова:
Дибає лелека по болоту –
Зранку він вже вийшов на роботу,
Скоса поглядає, чи немає
Де малих зелених жабеняток.
Зупинився враз, відкривши дзьоба,
А з-під ніг у нього жаба – стриб!
Він вхопив її в цю ж мить.

ДО БАБИ ПО СІЛЬ
Двоє стають навпроти одне одного. Хтось починає говорити:
– Підеш до баби по сіль?
– Піду.
– А не боїшся її псів?
– Ні.
Щоб упевнитися, що це так, той, хто питав, сплескує перед очима другого в долоні. Якщо той кліпне, то боїться, а як витримає – не боїться. Тоді той, кого випробовували, каже:
– Ану ж, подивимось, чи ти не злякаєшся?
Діти міняються ролями.

ХЛІБЧИК
Діти шикуються парами. Спереду стає хтось один. Передній говорить:
– Печу, печу хлібчик!
– А випечеш? – озивається остання пара.
– Випечу.
– А втечеш?
– Побачу.
Той, хто “пік хліб”, зразу біжить, а задня пара його ловить. Хто спіймає, з тим стане в парі спереду, а хто залишиться без пари – “пектиме хлібчик”.

Автор: 

Слісаренко Оксана Миколаївна
вихователь
дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №3 «Сонечко» Деражнянського району Хмельницької області

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі