Виховний захід «Українські вишиванки – наче райдуги світанки»

Мета: ознайомити учнів із поняттям «вишиванки»; формувати повагу до виробів народного декоративно – прикладного мистецтва; виховувати почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю.
Обладнання: виставка вишитих робіт: рушники, сорочки, серветки. мультимедійний пристрій.

Ведучий: Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним гожим словом віншувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
Про цей рушник сьогодні йтиме мова.
Ведуча підносить гостям хліб – сіль під українську народну музику.
Ведуча: Доброго дня, шановні друзі! Дорогі гості! Ми раді зустрітися з вами на нашому святі «Українські вишиванки – наче райдуги світанки». Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиційний звичай взаємодопомоги - це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.
Ведучий: Сьогодні йтиме мова про один із наших символів - рушник, наш український рушник. Біжать роки, минають століття, однак у побуті значну роль продовжують відігравати речі, якими користувалися наші далекі предки. Біле полотнище було для українців і скатертиною, і вузликом для харчів, часом елементом одягу й завжди прикрасою оселі. З часом таке полотнище почали називати рушником.
Українська рідна хата,
Рушників у ній багато.
На столі там хліб лежить,
Ним родина дорожить.
У виконані учнів звучить пісня «Мамина сорочка».
Ведучий: Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушникові - то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало глибоку повагу до тих, хто виявив його. Цей звичай пройшов віки і став доброю традицією і в наш час.
Ведуча: Руками вишивали рушники. А тому в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина - вишиванка. З нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.
Вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
Ведучий: Ведуча: Український рушник… Оздоблений зірками, квітками, птахами... Скільки він промовляє серцю кожного з нас. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушники - невід'ємна частина побуту українців. Здавна він сприймався як один із оберегів родинного життя. Слово «рушники» в Україні супроводить постійний епітет «чисті». Це означає не лише те, що вони мають зберігатися у чистоті... Чисті рушники - це символи високих естетичних, етичних ідеалів. Видовжені прямокутники рушників за формою нагадують поля, дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.
1. Рушник любові вишитий добром,
Рушник любові у намисті калиновім,
Джерельно чистий, а в душі тепло,
Посіяне, зростає в кожнім слові.
2. Рушник любові – вгору злет думок,
Народжених для щастя і майбутнього
Полон і таїна, надії крок,
І пам’яті дороги незабутньої.
3. Рушник любові – ніжні почуття,
Він сльози й радість, і журба й кохання
Рушник любові – це людське життя
В якому християнське покаяння.
Ведучий: Створювалось вишивальне мистецтво руками, розумом, серцем мільйонів людей, відбивало впродовж століть побут, звичаї, традиції українців.
Про це свідчать, зокрема, й назви рушників: утирач (для рук і обличчя), стирок (для посуду), божник (для ікон), плечовий (для сватів), подарунковий (для подарунків). Рушники – утирачі були оздоблені вишивкою тільки наполовину: чоловічі - справа, жіночі зліва, щоб інша, чиста частина використовувалась за призначенням.
Ведуча: На чоловічих рушниках вишивали дубове листя, чорнобривці, вусики хмелю, волошки, барвінок. На жіночих буйно цвіли троянди і мальви, полум'яніли вишні та грона калини. Кількість вишитих тканин у хаті свідчила про достаток родини, а орнаменти на одязі могли розповісти не лише про майстерність вишивальниці, а й про її вік.
1. Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене.
Заполонили світ нейлони та шовки ...
Кому потрібні вишиті ромени?
2. Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
3. Голублю диво – дивне із пісень,
Що хрестиками стелиться і в'ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Ведучий: Для юної дівчини добирались найсвітліші, найніжніші відтінки червоного кольору. З ростом дівчини густішали і темнішали червоні барви її рушників. Жінкам старшого віку належало декорувати рушники темно-червоними й фіолетовими кольорами.
4. Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране,
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутиться так і сяк
Зацвіте червоний мак.
5. Зазирне і там, і тут
Волошечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки -.
Зажовтіють колоски.
А пройдеться поволі
Зарясніють листки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.
Ведуча: Для хлопчачих, парубочих та чоловічих рушників використовувались червоні з чорними, усі відтінки синього в поєднанні з чорним та червоним кольорами.
6. Рушники, рушники ..
Тут червоне із чорним
Так магічно сплелось,
Що нагадує віхи життя.
І здається, він крилами зараз пригорне
І залежить тобі те зболіле, святе каяття.
Ведучий: На початку ХХ ст. обов'язковим атрибутом кожної української хати був образ (ікона), прикрашений багато вишитим рушником. Ними в сільській оселі прикрашаються картини, портрети, фотогалереї родоводу. Їх розвішували просто на стінах, кілках, над вікнами і над дверима. Ці рушники виконували роль оберегів для відведення сил зла.
Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні. Саме такою народною піснею стала перлина української поезії ХХ століття «Пісня про рушник» А. Малишка.
Звучить «Пісня про рушник».
Ведуча: По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з пасками, коли несуть їх на Великдень святити в церкву.
Ще в дохристиянські часи, вірячи в те, що в лісах по дуплах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками-обрусами, таким чином задобрюючи їх.
Коли народжувалося немовлятко, то його сповивали у рушник. З рушниками людина зустрічає своє життя.
7. Перегортаю білі рушники
Щоб хліб вкривали і дитя в колисці,
Щоб старостів чекали на святки
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу - рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.
Ведучий: Чільне місце посідають рушники у весільному обряді. Обрядові рушники весільного (шлюбного) призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини.
Українські дівчата, починаючи з 10 - річного віку, дбали про свій весільний посаг, до якого іноді входило 80 - 100 рушників. В процесі заручин - вінчання – весілля використовувались такі рушники: «перев'язаний», «шлюбний», «подарунковий», «вітальний». Декорування обрядових рушників весільного призначення святкове, багате. До весільної символіки належать мотиви дуба, калини, суниць, ягідно - квіткових віночків, вінця - корони, пташок тощо.
Ведуча: Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева, символу нової сім'ї.
Ведучий: А зараз до вашої уваги театралізація звичаю сватання:
Театралізація звичаю сватання
Дійові особи: батько, мати, донька, перший староста, другий староста, наречений.
Чути стук у двері. Батько відчиняє двері, старости заходять у хату, молодий залишається біля дверей.
1-й староста: Здорові будьте у вашій хаті!
Батько: А що ви за люди і звідки вас Бог приніс?
1-й староста: Ми люди німецькі. Йдемо із землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивитися на погоду? Ходімо лишень шукати звіриного сліду».
2-й староста: І пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли. Аж гульк - назустріч нам іде молодий князь. Піднімає угору плечі й говорить нам такі речі.
1-й староста: Ей ви, хлопці, добрі охотники! Будьте ласкаві, покажіть дружбу мені. Трапилась мені куниця, красная дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю од того часу та все думаю, як її дістати. Поможіть мені її піймати.
2-й староста: От ми і пішли по слідах по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут знову випала пороша. Ми вранці встали і таки на слід напали .
1-й староста: Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору - в хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його піймати. Тут застряла наша куниця.
2-й староста: Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: оддайте нашому князю куницю - вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте?
Батько: То що, дочко, будемо робити?
Дочка в цей час підходила до печі й мовчки колупала її на знак згоди
Батько: Люди добрі! Хліб і сіль ми приймаємо, доброго слова не цураємось, а за те, щоб ви нас не лякали, що ми передержуємо куницю, красуню дівицю, ми вас перев'яжемо. (До дочки). Чуєш, дочко, годі вже піч колупати, давай чим оцих молодців перев'язати. А може, і рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла ні прясти, ні шити?
Мати: Наша дочка про свій посаг дбала. З малих літ шила, вишивала. У неї є чим перев'язати старостів.
Молода виносить рушники і хустку. Рушники віддає старостам, які перев'язують один одного через плече, а хустку затикає молодому за пояс
Наречена: Звертається до матері
Та спасибі тобі, моя ненько, Що будила мене раненько,
Я слухала, вставала,
Та рушники напряла,
На сухому бережку сушила,
Своїх старостів дарила.
Наречена: Прошу нас поблагословити.
Наречений: І мене, як рідного сина, приймати.
Схиляють голови для благословення
Мати: Хай вас Бог благословить.
Батько: І Пречиста Мати.
Мати: Я вас благословляю.
Батько: І я вас благословляю.
Батьки їх цілують, хрестячи щасливих молодят
Мати: Щоб щасливо на цім світі проживали.
Батько: Щоб горя не знали.
Сват 2: Поклонившись говорить:
- Спасибі люди добрі, за хліб - сіль за вишивані рушники. Видать, що дівчина добра господиня, коли вишила таку красу.
Свати виходять.
Ведуча: Вишивки любі й дорогі серцю кожного українця. Вишиті сорочки були поширені в Україні ще з давніх часів. На фресках Київської святої Софії бачимо постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів та на наплічниках.
Ведучий: Довгими зимовими вечорами шили дівчата собі на посаг сорочки та наспівували: Маруся кошульку шила...
По ошиванці - лебеденьками,
А по рукавах - пташеньками.
Під руками народних майстринь шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї сім'ї. «Поколола пальчик», - так говорили про дівчинку, яка почала вчитися вишивати.
Ведуча: З покоління в покоління передавали українці своє мистецтво вишивання. Вишивання в Україні дуже популярне. Вишивають усі: дорослі й діти, жінки й чоловіки. Якби зібрати докупи все багатство української вишивки, то карта України від міста до міста від села до села простяглася б рушниковими дорогами.
Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії.
Ведуча: З глибини минувшини дійшли до нас в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Ромбічні знаки по плічку - це символ плодоріддя Землі - матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше. Але і сама Земля - складова Всесвіту з безліччю зоряних систем і нашим Сонечком, що уособлювало для пращурів священний космічний Вогонь.
Ведучий: Зірки, розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а упорядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.
Ведуча: Скільки тепла, любові й радості в кожному хрестику, в кожному стібочку! То неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує завмирати серце, тішить душу, зачаровує своєю незрівнянною закодованою красою.
Ведучий: І на закінчення свята послухайте легенду про мудрість українського народу.
Легенда
Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати. І мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як їхня мати.
Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у Ваших руках квіти та птахи».
Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю Я вам гаптую, а про себе пам'ять в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя, і всі між синами розділила. А даруючи, говорила: «Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не поїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже».
Померла мати, а її слова у пам'ять про неї у рушниках живими залишилися і передаються з покоління в покоління.
Ведуча: З того часу існує звичай: проводжаючи в далеку дорогу, в армію, мати дарувала синові, дочці, чоловікові - рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою. Тож нехай і вам стелиться доля рушником, чистим і гладеньким!
Пісня «На нашій Україні»
Ведучий: Милуйтеся й радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.
Ведуча: Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
Щасливу вашу осявають путь.

Класи: Початкова школа

Предмети: Позакласні заходи