Користувацький вхід

Самоорганізація та самореалізація особистості кожного студента як необхідна складова формування майбутнього медичного професіонала

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Самоорганізація та самореалізація особистості кожного студента, як необхідна складова формування майбутнього медичного професіонала.
Самореалізація – це процес, що полягає в усвідомленні власних задатків, потенціалу, таланту і в їх прийдешньому втіленні в якому-небудь обраному виді діяльності. Також самореалізацією називається абсолютна втілення в життя, втілення в реальності суб’єктом свого індивідуального потенціалу. Потреба в самореалізації була закладена природою в кожному конкретно взятому індивідуумі. Згідно вчення Маслоу і його концепції «ієрархія потреб» самореалізація являє собою найвищу потребу особистості. Індивіду просто життєво необхідно визначити і усвідомити своє персональне місце в суспільстві, життя, ефективно використовувати власні закладені природою задатки, проявити власну особистість по максимуму в дійсному світі заради того щоб потім відчувати повне задоволення від дійсності.
Самореалізація особистості
Можливість самореалізації закладена в особистості з самого народження. Вона грає практично основоположну роль в житті кожного індивіда. Адже самореалізація являє собою механізм виявлення і розкриття неявних задатків і талантів особистості, що сприяють подальшій успішного і щасливого життя.
Проблема самореалізації особистості з’являється в ранньому дитячому віці і супроводжує індивіду протягом усього його подальшого життєвого шляху. Для подолання таких проблем потрібно посилено працювати в цьому напрямку, так як самі по собі вони не зважаться.
Існує безліч методів, що сприяють самореалізації, але найбільше застосування отримало декілька з них.
Найбільшим ворогом самореалізації служать стереотипи, нав’язані суспільством. Тому першим етапом на шляху до особистісної самореалізації буде позбавлення від нав’язаних соціумом стандартів і шаблонів.
Особистість являє одночасно і об’єкт, і суб’єкт соціальної взаємозв’язку. Тому в ході особистісної соціалізації величезним значенням володіє активна позиція самої особистості, її схильність до певної діяльності, загальна стратегія поведінки. Цілеспрямована діяльна особистість, яка прагне до найбільш ефективної самореалізації, найчастіше, домагається більшого успіху в житті, ніж індивідуум, крокуючий на поводу у відбуваються обставин.
Особистісна самореалізація полягає в прагненні індивідуума до найбільш ефективному застосуванню об’єктивних умов соціалізації і своїх суб’єктивних здібностей і потенціалу з метою досягнення поставлених стратегічних цілей. Метою в процесі самореалізації іменують ідеальне, уявне передбачення підсумків діяльності, а також способи та механізми її досягнення. Під стратегічною метою розуміється орієнтування особистості на тривалу перспективу.
Як правило, можливість самореалізації з’являється в індивіда в декількох різних видах діяльності, а не в одному. Так, наприклад, крім професійної реалізації, більшість індивідів прагнуть створити міцні сімейні відносини, мати вірних друзів, цікаві захоплення, хобі та ін. Усі види діяльності в сукупності з цілями створюють так звану систему орієнтування індивіда на довгострокову перспективу. Спираючись на цю перспективу, людина планує відповідну життєву стратегію, тобто загальну спрямованість життєвого шляху. Такі стратегії слід умовно розділити на кілька основних типів.
Перший тип – це стратегія життєвого благополуччя, яка полягає в прагненні побудувати сприятливі умови для життя.
Другий тип – це стратегія життєвої успішності, яка полягає в прагненні до кар’єрного росту, підкорення чергової «вершини» та ін.
Третій тип – це стратегія життєвої реалізації, яка охоплює прагнення гранично розвинути власні здібності в обраних видах діяльності.
Вибір життєвої стратегії може мати залежність від кількох факторів:
об’єктивних суспільних умов, які соціум може запропонувати індивідууму для її самореалізації;
приналежності особи до певного соціального єдності, етносу, соціальної верстви;
соціально-психологічних характеристик самої особистості.
Наприклад, у традиційному або кризовому соціумі, в якому актуальною є проблема виживання, більшість його членів змушені вибирати стратегію життєвого благополуччя. А в соціумі зі сформованими ринковими відносинами більш популярною буде стратегія життєвого успіху.
Прагнення до самореалізації, властиве кожному індивіду, по суті являє собою відображення більш базової потреби – прагнення до самоствердження, яке виражається, в свою чергу, в русі «Я» реального до «Я» ідеального.
Самореалізація особистості залежить від ряду факторів. Фактори самореалізації можуть бути одиничними і загальними, що впливають на вироблення в свідомості індивіда його власного сценарію життєвого шляху.
Творча самореалізація
Блага цивілізації і творіння культури, якими люди користуються щодня у повсякденному житті, вони сприймають як чогось цілком природного, як підсумок розвитку виробничих і соціальних взаємин. Однак за таким безликим баченням приховано величезна безліч наукових діячів і найбільших майстрів, пізнають всесвіт у процесі своєї персональної діяльності. Адже саме творча діяльність попередників і сучасників є базисом прогресу матеріального виробництва і духовних творінь.
Творчість – це незмінний атрибут діяльності індивіда. Воно має на увазі під собою історично сформовану еволюційну форму активності суб’єктів, яка виражається в різній діяльності і веде до формування особистості. Базисним критерієм духовно розвиненої особистості вважається її оволодіння повним процесом творчості.
Творча діяльність являє собою похідну реалізації суб’єктом унікальних можливостей в конкретній області. Саме тому спостерігається прямий зв’язок між творчим процесом і втіленням у життя здібностей суб’єкта в соціально значимому вигляді діяльності, що має ознаки самореалізації.
Давно встановлено факт, найбільш повноцінне розкриття задатків і талантів особистості можливо тільки через виконання суспільно значимої діяльності. При цьому досить важливим є те, щоб здійснення такої діяльності обумовлювалося не лише зовнішніми факторами (соціуму), а й внутрішніми потребами особистості. За таких умов діяльність особистості трансформується в самодіяльність, а реалізація здібностей в обраній діяльності набуває рис самореалізації. Звідси виходить, що творча діяльність є самодіяльністю, що охоплює трансформації реальності й особистісну самореалізацію в ході створення матеріальних благ і духовних цінностей. Творча самореалізація особистості дозволяє розширити межі людського потенціалу.
До того ж, слід зазначити, що не так важливо, у чому конкретно виражається творчий аспект, в умінні майстерно управлятися з ткацьким верстатом або ж у віртуозній грі на роялі, в здатності грамотно і швидко вирішувати різні винахідницькі задачі або організаційні питання. Адже ні до одного виду діяльності не далекий творчий підхід.
Зовсім не обов’язково, щоб кожен член соціуму вмів складати вірші або писати картини. Поєднання всіх природних сил індивіда, вираз всіх його особливостей особистості в справі сприяють формуванню індивідуальності, акцентують його неординарні якості та неповторні риси.
Повною мірою освоєний творчість особистістю означає, що вона йде шляхом розвитку духовної складової особистісного зростання.
Творча самореалізація особистості являє собою область застосування індивідуального творчого потенціалу суб’єкта і вироблення у нього рефлексивного ставлення до власної особистості. Будь-який вид творчості – це своєрідний процес становлення особистісного світогляду. Через творчу діяльність індивіди самостійно здобувають нові знання і прийоми діяльності. Внаслідок набутого досвіду через таку діяльність у індивіда відбувається формування до власної особистості і до дійсності, яка його оточує, емоційно-ціннісного ставлення. Індивід досягає певного ступеня творчої самореалізації особистості, застосовуючи творчий потенціал і висловлюючи свою творчу суть.
Професійна самореалізація
Сьогодні особлива актуальність проблеми самореалізації індивіда зумовлена розумінням того, що особистісна самореалізація являють собою специфічний визначальний критерій у формуванні особистості. Зазвичай виділяють дві найбільш значущі сфери самореалізації, до яких відносять професійну діяльність та реалізацію в сімейному житті. Для нинішнього соціуму питання реалізації в професійній сфері стає ключовим. Вимоги сучасності до прогресивного і процвітаючій людині досить високі. Величезна суперництво на ринку праці, тяжкі соціально-економічні обставини життя обумовлюють умови для саморозвитку і самореалізації.
Саморозвиток і самореалізація обумовлені самовизначенням і самоактуализацієй особистості. Самовизначення забезпечує власне визначення, оцінювання себе, здатність до зіставлення поставлених завдань, обраних засобів досягнення і ситуації дії.
Самоактуалізація є в якійсь мірі пусковим механізмом вибудовування самореалізації. У цьому полягає істотна відмінність самоактуалізації від самореалізації. Отже, під професійною самореалізацією можна розуміти постійний різночасних процес формування потенцій індивіда у творчій діяльності протягом усього життєвого шляху.
Так як саме повне розкриття задатків індивіда відбувається тільки в суспільно корисної діяльності, тому саме у професійній діяльності відкриваються особливо широкі перспективи для самореалізації. Професійна діяльність в життя індивідів займає практично центральне місце. Люди в процесі життя віддають професійної діяльності практично весь основний час, весь потенціал і сили. У межах обраної професії формуються здібності, відбувається кар’єрне підйом і особистісний ріст, забезпечуються матеріальні основи життєдіяльності, досягається певний соціальний статус. Проходження обраної професії, застосування професійних умінь – це один з найбільш значущих критеріїв досягнення певного рівня життєвої успішності.
У ході професійної самореалізації у суб’єкта виробляється професійне мислення, для якого властиві такі характеристики:
свідомість власної належності до обраної професійної спільноти;
усвідомлення ступеня власної адекватності професійним стандартам, свого місця в ієрархії професійних ролей;
усвідомлення індивідом ступеня визнання його в професійній сфері;
усвідомлення власних сильних сторін і слабких аспектів, можливостей самовдосконалення, потенційних зон удач і невдач;
розуміння про свою роботу в подальшому житті і про себе.
За ступенем розвиненості перерахованих характеристик слід судити про рівень реалізованості індивіда в професії.
Тим не менш, не всяке заняття професійною діяльністю буде сферою самореалізації. Так, наприклад, самореалізація педагога являє собою процес досягнення викладачем практичних результатів своєї педагогічної діяльності завдяки реалізації певних професійних цілей і стратегій. Не завжди певна професійна мотивація індивіда свідчить про діяльної самореалізації. Також діяльність, здійснювана, в основному, тільки внаслідок вольового напруги є досить енерговитратній і виснажливою, що зазвичай призводить до емоційного «вигорання». Тому професійна справа для індивіда, що прагне себе реалізувати, має бути цікавим і привабливим. Поряд з цим дуже важливо, щоб базисом привабливості було розуміння соціальної цінності та індивідуальної значущості праці. Гарантією успішної самореалізації вважається превалювання в ієрархії цінностей особистості значущості праці. Активне самовдосконалення в професійній сфері попереджає виникнення синдрому вигоряння.
Саморозвиток і самореалізація суб’єкта у професійній діяльності є значущим для особистісної пристосовності і життєвої успішності.
Можна виділити фактори самореалізації, що включають особистісні якості, які будуть загальними прогностичними параметрами для професійної самореалізації. Серед найбільш значущих особистісних факторів, що сприяють професійної реалізації, висуваються на передній план самоефективність особистості, гнучкість її поведінки і незадоволеність персональної діяльністю. Безпосередньо самоефективність виражається у здатності організувати свою професійну діяльність і досягати успіху при взаємодії з соціумом. Гнучкість поведінки відповідає за ефективні міжособистісні комунікації та професійна взаємодія і стимулює вироблення потреби до подальшого зростання в професії.
Соціальна самореалізація
Соціальна особистісна самореалізація полягає в досягненні соціальної життєвої успішності в такій кількості, в якому хочеться конкретному індивіду, а не відповідно до реальних критеріями соціальної успішності.
Соціальна самореалізація має взаємозв’язок із здійсненням гуманітарної функції, суспільно-господарської ролі, суспільно-політичного та суспільно-педагогічного призначення або будь-який інший суспільно-значимою діяльністю. А особистісна самореалізація веде до духовного зростання індивіда і забезпечує на перших стадіях розвиток особистісних потенцій, таких як відповідальність, допитливість, комунікабельність, працьовитість, наполегливість, ініціативність, інтелектуальність, моральність та ін.
Самореалізація в житті безпосередньо має зв’язок зі здатністю індивіда до емпатії, прояву співчуття, співпереживання і з цілеспрямованістю в якості впевненості у власних здібностях до досягнення результатів. Соціальна самореалізація в індивіда буде вище в тому випадку, коли у особистості будуть яскравіше виражені такі якості, як відповідальність як уміння індивіда брати відповідальність за свої діяння на себе, впевненість у власних потенціях і силах, готовність прийняти за основу своїх дій релігійні моральні орієнтири .
Прагнення до самореалізації визначається позицією «Я для інших», яка переживається суб’єктом як актуального або прогнозованого відносини інших до того, яким чином він втілює в життя за їх участю або в їх присутності свою індивідуальність, осознающую ним як вираз самості.
Соціальна самореалізація ще не означає соціальну успішність, виражену у кар’єрному рості, високою зарплатою, мерехтінні в ЗМІ. Якщо особистість спрямована до соціального успіху, то вона в житті більше зможе зробити, зокрема і для людей. Якщо особистість спрямована до соціальної самореалізації, вона набагато в житті задоволена і щаслива. Однак не слід протиставляти соціальну успішність і самореалізацію – цілком дійсно поєднувати життєву успішність і відчувати себе щасливою людиною.
Умови самореалізації особистості
Головними загальнокультурних умовами, що сприяють особистісній самореалізації, є дві напрямних: виховання і освіту. Додатково до цього кожна соціальна спільність відпрацьовує свою власну специфіку виховних процесів, притаманних йому, які вкладають у свідомість індивіда саме ті об’єднуючі почуття, шаблони поведінки і еталони світосприйняття, норми тотожності і солідарності, найбільш актуальні на даній історичній щаблі розвитку культури. Великим значенням, в умовах масової інформаційної культури мають традиції, прийняті в соціумі. Власне вони передають ціннісні та моральні орієнтири. Все це демонструє те, що на хід виховного процесу впливають і такі певні інструменти культури, як осягнення традицій, копіювання дитиною дорослих та ін.
Потреба в самореалізації має свої особливості та умови задоволення. Специфіка полягає в тому, що при її задоволенні в одиничних видах діяльності, наприклад, у написанні роману чи створенні художнього твору індивід ніколи не зможе задовольнити її повноцінно. При задоволенні своєї базової потреби в особистісній самореалізації в різноманітній діяльності, суб’єкт переслідує власні життєві цілі й установки, знаходить власне місце в системі соціальних взаємозв’язків і взаємин. Тому було б нерозумно вибудовувати єдиний шаблон самореалізації взагалі. Так як самореалізація «взагалі» не може існувати. Певні форми, способи, типи, види самореалізації різні в різних індивідів. У різноманітних потреби в самореалізації виявляється і набуває розвиток насичена людська індивідуальність. Саме тому, коли говорять про всебічно розвиненої та гармонійної особистості, то роблять акцент не тільки на повноті і багатстві її здібностей і задатків, але й на різноманітті, змістовності потреб, у задоволенні яких втілюється в життя вичерпна самореалізація людини.

Цілі самореалізації
Потреба в самореалізації полягає не тільки в прагненні до вдосконалення пізнання себе, але і проявляється в якості результату роботи із закладеним потенціалом і постійного зростання. Людей, які реалізували власні внутрішні ресурси, зазвичай називають такими, що відбулися в житті. Психологічна проблема самореалізації особистості містить у собі невідповідність між енергетичними, розумовими можливостями індивіда і рівнем його актуалізації. Іншими словами, внаслідок різних життєвих ситуацій справжній потенціал суб’єкта може не збігтися з підсумковим результатом його діяльності, що часто веде до почуття незадоволеності своїм життям. Однак, незважаючи на це, потреба в особистісній самореалізації зберігається у кожного суб’єкта.
Хоча й особистісна самореалізація спостерігається в процесі життєдіяльності індивіда, вона робиться можливою лише за умови того, що сама особистість буде усвідомлювати власні задатки, здібності, таланти, інтереси і, звичайно ж, потреби, на підставі яких індивід буде вибудовувати цілі. Іншими словами все життя суб’єкта вибудовується на низці дій, цілеспрямованих на особистісну самореалізацію і досягнення поставлених життєвих цілей. Для життєвої успішності слід докладати певних зусиль, що складаються з певних стратегій і цілей. Головною умовою особистісної самореалізації є виконання таких стратегій і досягнення цілей.
В процесі дорослішання індивіда, видозмінюються і його потреби, отже, цілі та стратегії теж модифікуються. Так, наприклад, в дитинстві головною метою індивіда є навчання, а в юності починають превалювати цілі, пов’язані з визначенням у виборі професії та вирішенням питань інтимного життя. Після досягнення першої стратегії або ступені самореалізації, коли індивід вже обзавівся сім’єю і самовизначився з професією, в дію вступає механізм корекції і трансформації стратегій і цілей. Так, наприклад, якщо потреба в кар’єрному зростанні задоволена і індивід отримав посаду, якої домагався, то ця мета йде і починається процес адаптації до займаної посади, колегам і т.п. У сімейних відносинах відбувається щось аналогічне. Вибір стратегій самореалізації та постановка поточних цілей відбувається з урахуванням вікової категорії суб’єкта, його характеру і насущних потреб.
Самореалізація в житті має свої певні способи та інструменти реалізації. Щодня індивід розкриває себе в роботі, хобі та захоплення та ін. Однак сьогодні головним і важливим інструментом, за допомогою якого розкривається весь потенціал особистості, є творчість. Багато психологів вважають, що тільки при творчої активності в індивіда включається наднормативна діяльність без переслідування певної мети. Іншими словами, творча діяльність виступає в ролі добровільного заняття, на яке індивід готовий витрачати весь свій потенціал, всі сили для того щоб виразити себе і власні потенції. А на копітку і тривалу роботу над собою індивіда мотивують такі загальнолюдські цінності, механізми і потреби:
потреба у визнанні в колективі;
в розвитку інтелекту;
прагнення обзавестися сім’єю;
прагнення досягти успішності в спорті або стати фізично розвиненим;
потреба в елітній професії, кар’єрному рості та роботі з високим заробітком;
прагнення постійно вдосконалювати себе;
прагнення до соціального статусу.
Процес самореалізації
Найважливішою умовою особистісної самореалізації виступає саморозвиток. Так як для успішної особистісної самореалізації індивіда необхідно володіти морально-духовними цінностями, які є змістовним фундаментом такого духовно-практичного процесу. Так, наприклад, самореалізація педагога передбачає стійке моральне самовдосконалення, спрямованість до постійного творчого саморозвитку. Саморозвиток полягає в трансформації індивіда самого себе в напрямку до власного «Я» -Ідеально, що з’являється під впливом зовнішніх факторів і внутрішніх причин.
Особистісний саморозвиток пов’язано з життєдіяльністю індивіда, в межах якої воно реалізується. Саме тому вже з віку дошкільника, з того моменту, як дитина виділив персональне «Я», він стає суб’єктом своєї життєдіяльності, так як починає вибудовувати цілі, слухатися власних бажань і коритися прагненням, але при цьому, враховуючи вимоги інших. Такі спонукання обов’язково повинні придбавати соціальну спрямованість, інакше вони будуть деструктивно впливати на формування особистості.
У процесах самовдосконалення виділяють рівні самореалізації особистості:
агресивне неприйняття здійснюваної діяльності, тобто індивіду не хочеться займатися даним видом діяльності, але доводиться;
спрямованість до мирному ухиленню від трудової діяльності, тобто індивід вибирає іншу професію;
виконання трудової діяльності виникає за шаблоном або відповідно до визначеної моделлю, даний рівень носить назву пасивний;
спрямованість індивіда удосконалювати власні окремі елементи здійснюваної роботи;
спрямованість індивіда удосконалювати свою реалізовану роботу або в цілому діяльність, даний рівень іменується творчим або винахідливим.
Також існує й інша диференціація рівнів. У ній представлені наступні рівні самореалізації: низький або примітивно-виконавський, середньо низький або індивідуально-виконавський, середньо високий або рівень втілення ролей та реалізації норм в соціумі з елементами особистісного зростання, високий рівень або рівень ціннісної реалізації та втілення сенсу життя. Кожному рівню властиві власні детермінанти і перешкоди. Це виражається в наявності у кожного з рівнів різноманітної психологічної природи. Так, наприклад, гендерні відмінності на несхожих рівнях мають різну ступінь вираженості (в максимальній мірі – на низьких рівнях, в мінімальної – на високих рівнях особистісної самореалізації в основних галузях життєдіяльності).
Процес особистісної самореалізації не виступає як досягнення виробленого «ідеалу» через «розкриття» всього свого потенціалу – це активний і безмежний процес формування і самовдосконалення особистості протягом життєвого шляху індивіда.
Проблеми самореалізації
На жаль, сьогодні слід констатувати той факт, що проблема особистісної самореалізації так залишається недостатньо вивченою і розробленою, оскільки відсутня цілісна теорія самореалізації в якості соціального процесу. Однак можна виділити типові проблеми самореалізації, з якими індивід стикається на життєвому шляху.
В отроцтві кожен підліток мріє вирости і стати великим бізнесменом або відомим актором. Проте, життя, соціум і навіть батьки завжди вносять свої корективи. Адже сучасному суспільству не потрібні тисячі акторів і великих бізнесменів. Суспільство для свого прогресу і процвітання потребує індивідах, віртуозно опанували робочими спеціальностями, в бухгалтерів, водіїв, продавців та ін. Внаслідок невідповідності бажаного з неприємною дійсністю народжується перша проблема самореалізації. Вчорашньому підлітку, що живе в мріях, доводиться робити нелегкий вибір між справою, яка йому цікаво, і прибутковою професією. Друга складність полягає в неможливості після закінчення школи правильно визначити і вибрати найбільш підходящу область діяльності. Часто багато хто не розуміє, що сфери самореалізації можуть бути різними. Якщо дорослий індивід став професійним хірургом, а не найвідомішим актором, як мріяв у дитинстві, то це ще не означатиме, що він не зумів самореалізуватися в професії. Сфери самореалізації досить великі, індивід може реалізувати себе не тільки в професії, а й в ролі батька, чоловіка або дружини, у творчості та ін.
Для того щоб вирішити проблему самореалізації не слід замахуватися в підлітковому віці на планування всього життя. Також при появі перших труднощів не потрібно здаватися, міняти або продавати свою мрію за хороші гроші.
Після визначення з професійною діяльністю, перед суб’єктом виникає наступна проблема самореалізації, яка полягає в його сприйнятті можливостей своєї трудової та професійної діяльності в якості умови подальшого повноцінного особистісного зростання.
Способи самореалізації
Кожен інтелектуально розвинений і духовно думаючий індивід задається питанням про способи особистісної самореалізації. Подібне питання зароджується у свідомості суб’єкта внаслідок того, що він спрямований до задоволенню потреб, бажань, до відчуття щастя. Якщо не ставити перед собою питання про способи самореалізації, про особистісне зростання, то індивід проживе життя даремно, задовольняючи лише ниці потреби. Це не можна буде навіть назвати життям, адже життя без саморозвитку та реалізації буде всього лише існуванням. Щастя відкривається перед індивідом тільки за умови, що він реалізовує себе, відкриває сенс буття для себе, живе за покликанням.
З метою усвідомлення способів самореалізації і розуміння, яким саме чином, в якій сфері індивід зможе себе розкрити, в першу чергу, і реалізувати, слід осягнути себе. Зрозуміти себе можливо тільки за допомогою взаємодії з оточуючими людьми і в діяльності. Усвідомлюючи себе, відкриваючи власні таланти, осягаючи всі свої сильні аспекти та враховуючи свої слабкі сторони, слід прийняти власну особистість і полюбити її такою, якою вона є насправді. Неминучим кроком на шляху до особистісної самореалізації буде напружена робота над власною особистістю і своїми душевними позитивними якостями, талантами, задатками, здібностями, які неодмінно необхідно розвивати. Для самореалізації необхідно виробити ціннісні орієнтири в житті, домінуючі аспекти і другорядні категорії. Слід визначити сферу професійної діяльності до душі, а не заради соціального статусу або величезною заробітної плати. Вибір професії до душі повинен бути для особистості домінуючим аспектом, а заробіток – другорядною категорією. Основоположним етапом в ході реалізації своїх потенцій є постановка стратегічної мети. Наступним етапом буде розвиток через дії віри в себе і реалізація призначеної мети. Ключовим у досягненні мети вважається відданість своїй мрії, спрямованість вперед при досягненні результату. Для самореалізації індивіда необхідно виробити в собі або володіти сильним бажанням і потребою займатися улюбленою справою. Якщо в голові індивіда буде панувати думка, що він, незважаючи на труднощі та перепони, незмінно буде слідувати своїй улюбленій справі, то можна вважати, що особистість вже зовсім поруч із самореалізацією. Не потрібно боятися помилок, адже в них народжується досвід, проте не слід здійснювати подібні помилки, вони тільки витрачають час і сили. У цьому полягає формула особистісного зростання.
Крім перерахованих вище способів особистісної самореалізації сьогодні існує безліч інших. Адже до власної самореалізації кожен індивід йде своєю персональною дорогою, згідно власним внутрішнім відчуттям. Палке бажання займатися приносить задоволення видом діяльності та спрямованість до поставленої мети, будуть підказками у виборі власного способу самореалізації.

Автор: 

Шайко Ніна Іванівна
викладач внутрішньої медицини
комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради»

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі