ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТА МЕДІАОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЛІ УЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНО-СОЦІАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ: ФІЛОСОФСЬКЕ ТРАКТУВАННЯ

Постановка проблеми. Реформування системи освіти в Україні набуло нині глобального характеру. Сучасні зміни в освіті спричинені низкою соціокультурних та політико-економічних обставин. Зокрема вони викликані переходом людства до нового типу цивілізації, яка в науковій літературі набула назви “інформаційне суспільство”. Освіта як соціальний інститут відповідно реагує на всі зрушення, що відбуваються в суспільстві. [1;207]. За рахунок поширення інформаційно-освітніх технологій змінюється характер усіх сфер соціального життя. Змінам підлягає все: і джерела енергії, і виробництво, і знаряддя праці і т.п. Так, наприклад, якщо об’єктом накопичення в індустріальному суспільстві були гроші, ресурси, влада, то в інформаційному їм протистоять знання, виробнича компетентність. Якщо в індустріальному суспільстві безпосереднім ланцюгом виробничого процесу були фабрика та завод, то в новому – ним стають університети, де виробляються нові знання як особлива цінність інформаційного суспільства. Відбулися зміни й в екзистенційній ситуації людства. Світ характеризується безпрецедентним зростанням випадковості, нестійкості, динамізму та непередбаченості. У просторі існування Homo Sapiens створюються все нові та нові зони ризику й невизначеності. Людина стала заручницею того, що сама створила.Для описання процесів зміни систем освіти дослідники використовують такі поняття, як “реформування”, “трансформація”, “модернізація”.
Аналіз досліджень і публікацій із зазначеної проблеми.У вітчизняній філософській літературі мають місце такі основні позиції щодо цих понять:1) реформування освіти – це свідома суб’єктивна діяльність освітян, метою якої є зміна освіти, а трансформація – об’єктивний результат реформаторської діяльності. (Н. Шубелка);
2) трансформація – істотна структурна переробка системи, яка шляхом перегрупування її елементів змінює організацію, зв’язки, притаманні вихідному стану системи, при цьому реформування розуміється як керована трансформація (С. Кримський); 3) згадані поняття не визначають вектору, спрямованості змін системи, в той час як модернізація орієнтує систему (в тому числі й освітню) на вдосконалення, просування вперед, на розробку й реалізацію нових цілей, стратегій (М. Михальченко).
Мета статті: дослідити рівень готовності педагогів та учнів до впровадження медіаосвіти, Інтернету та ІКТ у навчально-виховний процес сучасної школи та їх вплив на формування національно-соціальних компетентностей особистості.
Виклад основного матералу. Однією з основних умов успішної реалізації державної політики у сфері розвитку інформаційного суспільства є забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки людини для роботи в інформаційному суспільстві. Результатами навчання в цій системі визначаються рівень досягнень та компетенції учнів. «Компетенції є інтегрованим результатом навчальної діяльності учнів…» [1;3]. Чим обумовлена перспективність такого результату? Тенденції сучасного суспільства характеризуються стрімким розвитком інформаційних та комунікаційних технологій. Медіа проникають у практики повсякденності людини ХХІ століття, медіатизуючи усі сфери її буття і освітню в тому числі. Процеси інформатизації та медіатизації освіти актуалізують ідеї неперервної освіти, встановлені вперше ЮНЕСКО у 1965 році, які спираються на гуманістичне ствердження необхідності створення умови для розвитку здібностей людини протягом життя.
Медіа потужно й суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання. Інформаційно-комунікаційна та медіа освітня компетентності стають необхідною складовою портрета справжнього професіонала в галузі освіти поряд з такими компетентностями як методична, предметна, соціальна, особистісна, психолого-педагогічна, інноваційна. Найбільш затребуваними нині є вчителі, які володіють сучасними медіа, готові постійно вдосконалювати свій професійний рівень відповідно до сучасних тенденцій розвитку інформаційного суспільства [3;17].
Інформатизація освіти призводить до трансформації ролі учителя, появи нових методів та організаційних форм підготовки педагогів. Успішне використання ІКТ та медіа в освітньому процесі залежить від здатності педагога по-новому організувати навчальне середовище, об’єднати новітні інформаційні та традиційні педагогічні практики для того, щоб проводити захоплюючі заняття, заохочувати навчальну кооперацію та співпрацю школярів, здійснювати взаємодію з батьками.
Це вимагає від учителя цілої низки нових навичок: готовність до управління роботою класу, розробки нових шляхів використання ІКТ та медіа для збагачення навчального середовища, розвитку компетентностей учня, освоєння ним знань та здатності створювати нові знання. Професійний розвиток учителів стає ключовим елементом удосконалення системи освіти.
Актуальність сучасних медіаосвітніх розробок в інформаційному суспільстві зараз не викликає сумнів в психолого-педагогічному професійному колі, і в сучасних соціальних науках і практиках відбувається активний пошук нових форм і методів роботи. І сучасна дитина стикається з медіа-засобами задовго до того, як потрапить до освітніх установ. Первинна медіаосвіта відбувається в сім’ї, у взаємодії з батьками. У той же час, як свідчать дослідження, інформатизація суспільства викликає руйнацію сімейних цінностей, зменшення емоційної близькості. Тенденція до порушення внутрішньосімейної взаємодії проявляється у сукупності із посиленням тенденції до медіасоціалізації дітей. Діти часто знаходяться фактично сам-на-сам із медіа-контентом та наслідками його впливу. За умови медіасоціалізації перекручено формується емоційна сфера дитини: підвищена чутливість до емоційного тону медіа-тексту та байдужість у реальному житті.
Саме тому важливими стають нові форми роботи з сім’єю, розробка програм сімейної медіаосвіти.
Сутність модернізації системи освіти полягає у переході до нової освітньої парадигми, під якою розуміється сукупність принципів, ціннісних настанов і способів організації освітньої діяльності, які визначають кут зору на освіту: її мету, модель та освітній ідеал, адекватний антропологічним та соціокультурним запитам суспільства. Потрібно сказати, що класична парадигма освіти упродовж історії постійно збагачувалася новими філософсько-педагогічними ідеями, в тому числі й українськими мислителями.Але на сьогодні вона практично вичерпала себе і не завжди відповідає вимогам сучасного суспільства. Стан класичної парадигми все більше визначається як кризовий з наступних причин. По-перше, тому, що вона є, на думку представників Римського клубу, “підтримуючою освітою”, переважно зорієнтованою на репродуктивне знання. Процес навчання зводився до здобування знань, умінь, навичок шляхом поступового накопичення матеріалу, до шаблонного його застосування у різних видах діяльності. По-друге, її сцієнтистський, раціонально–знаннєвий, технократичний характер суперечить потребам гуманізації, “олюднення” знання в сучасному суспільстві. Ситуація в освіті ускладнюється так званим “інформаційним бумом” і спричиненою ним інформаційною кризою. По-третє, поряд із раціоналізмом як однієї з провідних засад класичної парадигми освіти “великих втрат” зазнала ідея про універсальність європейських цінностей та форм життя. Європейський монолог усе більш перетворюється на планетарний діалог. Теперішня геокультурна та геополітична картина світу стає більш схожою на плюралістичний образ дискурсу різних цивілізацій із ціннісно рівнозначними історичними надбаннями, ніж на втілення ідеї загального руху всіх країн до єдиної суспільної довершеності. По-четверте, пошук нових моделей освіти зумовлений необхідністю розробки механізмів адаптації людини до мінливого світу, а також зростанням розбіжності між відносно сталими пізнавальними можливостями і світом, що все більш ускладнюється. [5;43]. Обов’язковою умовою становлення креативної особистості є медіа. Виходячи з того, що через медіа влада як система різних інститутів контролює масову свідомість і встановлює правила та інструкції, бразильський педагог П. Фрейре визначає мету освіти – звільнити людину від будь-якого приниження. Онтологічну місію людини він вбачає у тому, щоб бути суб’єктом, відмовившись від “культури мовчання”. Тому освіта в критичній педагогіці постає як практика свободи, яка розуміється як неодмінна умова процесу становлення особистості. Свободу неможна подарувати іншому, так як у цьому випадку вона стане різновидом пригноблення. Рабу не потрібна свобода: вона повинна бути усвідомленою. Свободи неможна досягти лише для себе самого. Для зміни освітянської стратегії нам відпущено лише коротку історичну мить. В одній зі своїх статей український філософ
В. Кізіма пише, що сучасна “освіта втратила душу”. Якою бути сьогоднішній «школярській» філософії? [4;19]. В епоху Інтернету, сучасних телекомунікацій ґрунтовна гуманітарна підготовка потребує відповідного доступу учнів і студентів, учителів і викладачів до знання не тільки в межах традиційних підручників та посібників, але й завдяки новітнім комп´ютерним технологіям, що стало широко доступним. Потужний потік нової інформації, реклами, застосування комп'ютерних технологій на телебаченні, розповсюдження ігрових приставок, електронних іграшок і комп'ютерів впливають на виховання дитини і її сприйняття навколишнього світу. Істотно змінюється і характер улюбленої практичної діяльності - гри, змінюються і улюблені герої та захоплення. Раніше інформацію з будь-якої теми дитина могла отримати за різними каналами: підручник, довідкова література, лекція вчителя, конспект уроку. Але сьогодні з огляду на сучасні реалії вчитель повинен вносити у навчальний процес нові методи подачі інформації. Виникає питання: навіщо це потрібно? Мозок дитини, налаштований на отримання знань у формі розважальних програм по телебаченню, набагато легше сприйме запропоновану на уроці інформацію за допомогою медіазасобів. Вже давно доведено, що кожен учень по-різному засвоює нові знання. Раніше викладачам важко було знайти індивідуальний підхід до кожного. Зараз же, з використанням комп'ютерних мереж і онлайнових засобів, школи отримали можливість подавати нову інформацію таким чином, щоб задовольнити індивідуальні запити кожного учня. Необхідно навчити кожну дитину за короткий проміжок часу освоювати, перетворювати і використовувати у практичній діяльності величезні масиви інформації. Дуже важливо організувати процес навчання так, щоб учень активно, з цікавістю і захопленням працював на уроці, бачив плоди своєї праці і міг їх оцінити. Допомогти вчителю у вирішенні цього непростого завдання може поєднання традиційних методів навчання та сучасних інформаційних технологій, у тому числі і комп'ютерних. Адже використання комп'ютера на уроці дозволяє зробити процес навчання мобільним, строго диференційованим та індивідуальним. Поєднуючи у собі можливості телевізора, відеомагнітофона, книги, калькулятора, будучи універсальною іграшкою, здатною імітувати інші іграшки і самі різні ігри, сучасний комп'ютер разом з тим є для дитини рівноправним партнером, здатним дуже тонко реагувати на його дії і запити, Якого йому так часом не вистачає. З іншого боку, цей метод навчання є досить привабливим і для вчителів: допомагає їм краще оцінити здібності і знання дитини, зрозуміти її, спонукає шукати нові, нетрадиційні форми і методи навчання.
Застосування сучасних інформаційних технологій навчання – одна з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу. У вітчизняній загальноосвітній школі в останні роки комп’ютерна техніка й інші засоби інформаційних технологій стали все частіше використовуватися при вивченні предметів гуманітарного циклу.
Інформатизація істотно вплинула на процес придбання знань, нові технології навчання на основі інформаційних і комунікаційних дозволяють інтенсифікувати освітній процес, збільшити швидкість сприйняття, розуміння та глибину засвоєння величезних масивів знань. Але треба пам’ятати, що педагог був і залишається ключовою ланкою навчально-педагогічного процесу, і останній завжди буде йому підпорядкованим і ним керованим [2;7].
Література
1.Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю: 2-ге вид.допов. – К.: Знання України, 2008. – 819 с.
2. Дишлєва С. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та їх роль в освітньому процесі [Електронний ресурс] // Режим доступу:http//osvita.ua/school/technol/ 6804.
3.Лутай В. Філософія сучасної освіти: Навчальний посібник. – К.: Центр “Магістр – S” Творчої спілки вчителів України, 1996. – 256 с.
4.Шевченко В. Філософія освіти: проблеми самовизначення // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 18-29.
5.Шубелка Н. В. До питання про освітню парадигму // Педагогіка і психологія. – 2000. – № 3. – С. 43-50.
Анотація
Провідна ідея досвіду- дослідити рівень готовності педагогів та учнів до впровадження медіаосвіти, Інтернету та ІКТ у навчально-виховний процес сучасної школи та їх вплив на формування національно-соціальних компетентностей особистості.

Предмети: Українська мова