Обмежити пошук фільтруванням:
Виховання особистості у вимірі нових освітніх реалій
Анотація. У статті розглядається проблема виховання особистості в умовах трансформації освітнього середовища. Аналізуються виклики, що постають перед педагогами у зв’язку з цифровізацією, соціальною нестабільністю та зміною парадигми освіти. Обґрунтовується необхідність переосмислення ролі виховання як ключового елементу формування життєво компетентної, емоційно стійкої та морально відповідальної особистості. Здійснено акцент на ролі викладача як виховника і наставника, важливості емоційного інтелекту та партнерства з родиною.
Впроваджуючи соціально-емоційну стратегію під час викладання навчального предмету на уроках ми навчаємося взаємодіяти один з одним, заохочуючи всіх учасників процесу пізнавати себе та свої стосунки з іншими як у класі, так і поза ним. Соціально-емоційне навчання спрямоване на усвідомлення індивідуальних потреб самими студентами і мотивує їх використовувати свої сильні сторони та брати на себе відповідальність за своє навчання.
Сучасна освітня система вимагає переходу від традиційного навчання до інноваційних моделей, які забезпечують інтеграцію знань, розвиток критичного мислення, практичних умінь і цифрової грамотності. Особливо актуально це для природничо-математичних дисциплін, зокрема фізики, яка має великий потенціал для міжпредметних зв’язків та моделювання реальних процесів. Проте в умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення та обмежених ресурсів класичні підходи не завжди дають можливість реалізувати повноцінний навчальний процес.
Сьогодні нова українська школа продовжує активно просувати ідею багатоперспективного підходу в навчанні історії. Однією з найважливіших проблем, що виникла після здобуття незалежності Україною, стало створення ефективної системи історичної освіти, яка відіграє ключову роль у формуванні національної ідентичності, особливо в умовах війни.
Особистість — цілісність уроджених і набутих психічних властивостей, що характеризують індивідуальність і роблять її унікальною.
Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.
Сучасна педагогіка характеризується переосмисленням й зміною багатьох поглядів і підходів, відмовою від деяких усталених традицій та стереотипів. Сьогодення потребує від педагога-практика високого професіоналізму, володіння сучасними інноваційними технологіями виховання та навчання, бажання та вміння постійно вчитися й самовдосконалюватися, творчого підходу з одного боку й деякої прагматичності та раціоналізму з іншого.
Ігрова діяльність займає дуже важливе місце у житті дитини. Гра дозволяє адаптуватися до навколишнього середовища, спілкуватися, думати. Величезна роль у розвитку та вихованні дитини належить грі – найважливішому виду діяльності. Дитина у грі відтворює уявні ситуації з життя, працю та стосунків. Гра є ефективним засобом формування особистості, реалізації потреби своїх якостей та можливостей. Під час гри дитина може задовольнити свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби.
На дитячу гри можна дивитися по-різному. Але є закони, що не підкорюються нічиїм бажанням. Відповідно до одного з них, якщо якась стадія розвитку не пройдена повністю, то наступна буде протікати спотворено. Дитинство – час гри, і якщо блокувати ігрові здібності дитини, не даючи їй награтися, то на наступних етапах розвитку вона буде догравати недогране, замість того, щоб йти вперед.
Мова дитини починається з народження. Для цього дуже важливе спілкування з людьми. Оволодіння мовою – здатність для людини вроджена, але для формування повноцінної мови дитині необхідне сприятливе мовне середовище. Однак ефективність залежить від активності дитини в умовах мовленнєвої діяльності.
У статті розглядається трансформація освітнього процесу в умовах пандемії та війни з акцентом на важливості педагогіки емпатії. Підкреслюється, що уроки природничо-математичного циклу мають не лише передавати знання, а й забезпечувати емоційну підтримку учнів. Наводяться приклади адаптації навчального матеріалу до реалій сьогодення. Емпатія вчителя розглядається як ключовий чинник створення безпечного та людяного освітнього середовища.