Користувацький вхід

Виховання особистості у вимірі нових освітніх реалій

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.


0

Виховання особистості у вимірі нових освітніх реалій
Анотація. У статті розглядається проблема виховання особистості в умовах трансформації освітнього середовища. Аналізуються виклики, що постають перед педагогами у зв’язку з цифровізацією, соціальною нестабільністю та зміною парадигми освіти. Обґрунтовується необхідність переосмислення ролі виховання як ключового елементу формування життєво компетентної, емоційно стійкої та морально відповідальної особистості. Здійснено акцент на ролі викладача як виховника і наставника, важливості емоційного інтелекту та партнерства з родиною.
Ключові слова: виховання, особистість, освітнє середовище, педагог, емоційний інтелект, цифрова трансформація, моральні цінності, психологічна підтримка.
Вступ
У сучасному освітньому дискурсі все більшої актуальності набуває проблема виховання особистості як цілісної, автономної та соціально відповідальної одиниці. Традиційні підходи, що довгий час домінували в педагогіці, зазнають перегляду під впливом нових викликів — стрімкого технологічного розвитку, глобалізаційних процесів, інформаційного перевантаження, соціальних криз та воєнних конфліктів [1, с. 21]. У таких умовах завдання школи як інституту соціалізації значно ускладнюється, а роль педагога трансформується від транслятора знань до фасилітатора розвитку особистості.
Освітнє середовище в умовах цифрової трансформації
Цифровізація освіти відкрила нові можливості для доступу до знань, самостійного навчання та персоналізованого підходу. Водночас вона породила ризики, зокрема — послаблення соціальних контактів, дефіцит живого спілкування, зниження емоційної включеності учнів та студентів [2, с. 49]. В умовах дистанційного та гібридного навчання особливої уваги потребує емоційно-психологічний стан студентів, їхня здатність до саморегуляції, збереження мотивації та самоідентифікації. Виховання в таких умовах розглядається не як допоміжна, а як базова функція освіти, яка забезпечує формування світоглядних орієнтирів, емоційної стійкості та моральної відповідальності [3].
Переосмислення ролі педагога у виховному процесі
Сучасний педагог мусить бути не лише носієм знань, а й наставником, фасилітатором, носієм цінностей. Його завдання — вести за собою, формувати довірливі стосунки зі студентами, бути джерелом етичного орієнтування [4]. Як слушно зазначав В. Сухомлинський: «Справжнє виховання — це самовиховання, яке народжується в душі дитини під впливом особистості вчителя» [5, с. 92]. Формування моральної атмосфери колективу серед студентів, вміння створити психологічно безпечне середовище — передумова ефективного виховного процесу.
Емоційний інтелект як чинник виховання
Поняття емоційного інтелекту (EI), що активно досліджується останні десятиліття (Goleman, Salovey & Mayer), стає важливою складовою педагогічної діяльності. Емоційно компетентний викладач здатен не лише управляти власними емоціями, а й розуміти потреби студента, що, в свою чергу, сприяє побудові глибших і продуктивніших взаємин [6]. Розвиток емоційного інтелекту у студентів через педагогічні практики сприяє формуванню співчуття, саморефлексії та відповідального ставлення до соціальної взаємодії.
Психологічна підтримка як умова ефективного виховання
Сучасна освіта функціонує в умовах хронічного стресу, пов’язаного з війною, невизначеністю, втратою безпеки. Це потребує включення до виховної системи елементів психоемоційної підтримки, програм із формування навичок саморегуляції, стресостійкості та внутрішнього ресурсу [7, с. 37]. Психолог, викладач та куратор групи мають діяти узгоджено як мультидисциплінарна команда, орієнтована на збереження психічного здоров’я здобувачів освіти.
Партнерство з родиною
Виховання є успішним лише за умов взаємодії трьох суб’єктів: дитини, навчального закладу та родини. Педагогічне партнерство передбачає відкритість, взаємоповагу, єдність виховного впливу, консультування батьків із питань емоційного розвитку дитини [8]. Успішна модель взаємодії з батьками включає просвітницьку діяльність, тренінги для родин, індивідуальні бесіди.
Висновки
Сучасна школа повинна бути не лише простором передачі знань, а й середовищем формування зрілої, морально відповідальної, стресостійкої особистості. Виховання має стати не додатком, а основою педагогічної системи. Це потребує від педагогів високого рівня емоційної культури, партнерства з родиною, використання ресурсів психологічної підтримки. Лише у такий спосіб можливо виховати особистість, здатну діяти в складному світі — розумно, відповідально і з гідністю.
Список використаних джерел:
1. Савченко О. Я. Сучасний урок у контексті компетентнісного підходу / О. Я. Савченко // Початкова школа. — 2015. — № 1. — С. 20–25.
2. Андрущенко В. Педагогіка і філософія освіти: виклики часу / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. — 2021. — № 3. — С. 47–54.
3. Ляшенко О. І. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий і вітчизняний досвід / О. І. Ляшенко. — К. : Педагогічна думка, 2012. — 128 с.
4. Маркова О. В. Виховання моральних цінностей у сучасному освітньому просторі / О. В. Маркова // Педагогіка і психологія. — 2020. — № 3. — С. 41–45.
5. Goleman D. Emotional Intelligence: Why It Can Matter More Than IQ / Daniel Goleman. — New York: Bantam Books, 1995. — 352 p.
6. Клименко І. Психоемоційна підтримка учнів в умовах кризи / І. Клименко // Психолог. — 2023. — № 6. — С. 35–39.
7. Ковальчук О. І. Педагогічне партнерство як основа взаємодії школи і сім’ї / О. І. Ковальчук // Освіта і розвиток обдарованої особистості. — 2019. — № 9(84). — С. 18–22.

Автор: 

Журавльова Тетяна Леонідівна, викладач, Комунальний заклад "Нікопольський фаховий медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради"

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі