Бакун був старий мудрий кінь. Колись він був, кажуть, білої масті, але шерсть давно злиняла, стала брудно-сірою. І коли річку запинало туманом, кінь і сам блукав, як туман...
Якось восени щось напало на мене, мабуть, коклюш. Мати взяла бричку, запрягла Бакуна, мене в пальто і в кожух закутала, як дідугана, бо вже морозці вдарили, і повезла в Загатне, до лікаря. А вже вечір; постукали ми у двері, а тітка з відром і віхтем заступила дорогу. “Здрастуйте! – вклоняється нам. – В собачу пору приїхали. Прийом був і давно закінчився”. І ляснула дверима.
Ну, ми в когось там переночували, а вранці ще раз постукали. І знов та сама тітка. “Здрастуйте – каже нам. – Прийому нема й не буде. Сидір Петрович на нараді”. Повернули ми бричку й поїхали додому...
Ви були в Загатному? Ото жаль! Річка там жабі по коліно, але широка з піщаним дном. І брід кам’янистий, їдеш – бричку погицує. А була осінь, вітер холодний, аж струже в спину. Так мати на брід поїхала, щоб швидше додому. Підкотили бричку, глядь – річка замерзла. Вчора вода кипіла між камінням, а зараз – крига всуціль. Стала мати й журиться: “Що ж робити? На місток їхать – це ж п’ять кілометрів з гаком...” І поки вона журилась, я виліз тихенько з кожуха та на лід. А лід, наче скло, молодий, ясинцем називається. Ковзнешся – і несе тебе хтозна-куди. За мною і мати ступила на лід. Стала, підгицнула – крига тріщить, вгинається, але ні, не провалюється. А кінь?.. Копита ж у нього гострі. “Якщо провалиться кінь, – вголос міркує мати, – ноги поріже. А не провалиться, то однак по льоду не піде – не підкований”. Бакун, мабуть, почув, як журиться мати. Підійшов до річки. Пирхнув, понюхав кригу. Став на коліна. Ноги підігнув, як полозки, і давай човгать по льоду, нам, нерозторопним, показує: підпихайте! Мати аж руками сплеснула: “От розумник! Ану, Льонь, підпихаймо за бричку”. Ми взялись з двох боків, штовхаємо бричку, і кінь іде навколішках, сунеться по гладенькій кризі. Крига вгинається, похрускує, але нічого... тільки до берега – хоп, рвонувся Бакун, скочив на ноги і вже на землі.
А коклюша в мене й не було, то я на ковзанці застудився... Приїхали додому, мати попарила мене над гарячою картоплею, і я очуняв. Ось така історія про коня (За В.Близнецем; 360 сл.).