Нерозлучні друзі Борис та Микита посварилися. Ось як це трапилось.
Минулої середи, ідучи зі школи, хлопці умовилися разом учити уроки. Увійшовши в двір, Борис побачив, що до його поштовиків пристав чужий голуб.
Та який же гарний голуб! Ясно-глинистий вертун, шия виблискує фіолетовим та рожевим, грає, мов райдуга. А хвіст високо носить, мало не на голову собі кладе.
У голуб’ятників закон такий: пристав голуб до твоїх – значить він твій. Цей красень-вертун, видно, здалеку прилетів…
Упіймавши голуба, Борис захоплено розглядав його. Насправді це був не голуб, а голубка, з малесеньким дзьобиком, сизими пухкими ніздрями, і очі були з рожевим відтінком, під колір райдужної шиї. Рідкісної краси й породи голуб.
Борис по-хазяйськи підв’язав йому крила і пустив у клітку. Насипав зерна, налив води.
Тут прийшов Микита. Побачивши голуба, він кілька хвилин не міг вимовити й слова. Тоді сказав:
- Знаєш, Борисе, я давно про такого мріяв… Слухай, на що міняємось? Що тобі за нього дати?
- Нізащо й ніколи в світі, - трохи наче злякано відповів Борис.
- Це називається друг… Хай він здохне, твій голуб! – вигукнув Микита й пішов з двору. – Не хочу я тебе знати більше!
Понад тиждень хлопці не розмовляли. Скільки не намагався Борис привернути увагу Микити, той уперто мовчав або коротко говорив: «Не в’язни!»
А оце вже другий день Микита не приходить до школи. Що трапилось?
Після уроків Борис сторожко зайшов у двір до Микити. Той жив тільки з матір’ю.
- Хто там? – почув Борис кволий голос тітки Соломії, Микитиної матері. – Заходь, Борю. Я оце захворіла. Пропасниця напала… То бідний Микита по господарству… Біля корови сусідка, спасибі їй… Уранці й увечері подоїть…
- Я зараз! – Борис причинив за собою двері.
Незабаром він повернувся. Ніс кошик з харчами, які передала мама для Микити і для хворої. За пазухою сидів красень-голуб. І навіть зовсім не шкода було Борисові з ним розлучатися.

У приєднаному файлі текст та питання фідформатовані для друку.

Класи: 5 клас

Предмети: Українська мова