Автор: учитель української мови і літератури
Яготинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2
Оксана Іполитівна Бранець

Тема уроку. Роман Уласа Самчука "Марія" – це історія боротьби зла з добром і добра зі злом. Характеристика образу Марії
Мета: проаналізувати проблематику роману, образи-персонажі твору; поглибити вивчене про індивідуальне і типове, національне, конкретно історичне та загальнолюдське в романі; розглянути образ Марії як символічний персоніфікований образ України; на матеріалі твору виховувати у старшокласників кращі риси характеру, споконвіків притаманні українцям.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет письменника, текст роману Уласа Самчука "Марія", ілюстрації до твору.

1. Оголошення теми та мети уроку. На занятті ми проаналізуємо зміст твору щодо порушених письменником у ньому проблем, поміркуємо над питаннями добра і зла, особливістю їх зображення Уласом Самчуком, проаналізуємо образи твору, втілені в них ідеї. Отож, запрошую вас помандрувати сторінками історії української нації, образно втіленій генієм митця у художньому творі "Марія".
2. Актуалізація опорних знань учнів. Для того, щоб ми розпочали діяльність, пригадаймо, якою є тематика роману?
(У творі порушено такі найважливіші проблеми: тема праці, тема землі, тема духовності (віри і життя за Божими заповідями), тема людських взаємин, питання добра і зла).
3. Засвоєння нового матеріалу: робота зі змістом твору.
Створення проблемної ситуації на основі запитання : Поясніть, будь ласка, як ви розумієте вислів " Роман Уласа Самчука "Марія" – зображення української людини на зламі століть і "на зламі епох"?
Учні: На зламі століть – це зрозуміло: у творі події відбуваються у кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття.
Учитель: А які дві, отже – різні епохи мають, на думку Уласа Самчука, місце в українській спільноті? Спробуємо з'ясувати це. Ми щойно пригадали, що автором твору як найважливішу розглянуто тему праці. Завдання для груп: розкрийте, чим є праця для персонажів твору? Власні міркування підтверджуйте цитатами з роману (Робота у групах – навчальний прийом "Мозкова атака" для вирішення запитань).
(1 група) Марія – праця: радість (коли вона працює – "це невгомонна, співоча картина", "Та що для Марії праця?", вона "жне, в'яже", співаючи і весело спілкуючись); порятунок родини і її кохання (Корній все більше після повернення пізнає смак праці); визнання її односельцями (її щедро обдарував Мартин Заруба, коли Марія виходила заміж, бо "заробила"); заможність родини, можливість забезпечити майбутнє своїх дітей.
(2 група) Корній – праця: небажання працювати – пусте життя; прилучення до праці – повага дружини і дітей, односельців, заможність родини; духовне відродження.
(3 група) Мартин Заруба – праця: увесь час працює ("не марнує часу"); заможність і добробут, повага односельців; праця (її результати) дає змогу допомогти ближньому (придане для Марії); праця – обов'язок перед Богом і людьми, засіб самоствердження.
(4 група) Син Максим – праця: не любив працювати ("вечорниці, гульня та карти"), робота на землі – "служба батькові"; пошуки легкого хліба – робота лакеєм; лінощі та повне моральне звиродніння – відмова від родини, національних традицій (вигнав батьків з їхнього будинку, гульбища, коли інші, і рідні також, помирають від голоду, легке служіння новій владі).
Учитель: Отже, праця у романі – це добро, це велика цінність у народній моралі. Гаразд, розглянемо ще одну проблему – проблему землі. Як ставляться до землі селяни? Чим вона є для них?
(5 група) Образи-персонажі твору – земля: Споконвіку земля для селян, таких, як зображені у творі, – годувальниця, вона – "не чужа ж", вона – жива, вона – свята; селяни живуть із землею одним життям – "Минуло свято, і Корній одразу в поле... Приємно так ходити за плугом, приємно чутися зв'язаним із землею...". Інші, наприклад, його син Максим, не любив працювати на землі, як і її саму, його образ – це образ людини, в якої, за словами його батька, "нічого святого".
Учитель: Тобто земля – це також радість, частина свідомості і життя селянина, це добро. А яким є ставлення до результатів праці людини (у творі)? Це допоможе нам з'ясувати ще одна група учнів.
(6 група) Споконвіку селяни як любили і шанували землю, так і поважали свою та чужу працю на ній. Ось приклад: Корній на своєму полі милується результатами власної праці – "Скільки тих колосків… Боже, скільки їх тут!..". Господар гордий зі своєї праці і "почуває себе, як по молитві…легко, радісно…".
Але, на жаль, прийшли інші часи, коли результати людської праці почали зневажатися: про це свідчить ті епізоди твору, в яких зображено, як Марія з сином Лавріном на своєму полі перевертали конюшину. До них під'їхали кіннотники і не стільки забрали їхнього сіна для своїх коней, скільки потоптали його, кинувши зневажливо Марії: "Малчі, старая!.. Ето вайна".
А Корній також повернувся із новиною: "Прийдеться віддати корову.." радянській владі.
Варто згадати, що у творі письменником відтворено і голодомор, коли зерно, вирощене селянами і забране у них пропадало, а самі вони вмирали повільною страшною голодною смертю.
Учитель. Отже, вікова повага до результату праці людини минула. Не у всіх, звичайно, Таке ставлення прийшло з новою владою. Проаналізуємо ще одну проблему, порушену письменником, – це проблема віри. Пропоную попрацювати ще одній групі та визначитися з проблемою: людина – віра.
(7 група) Людина – віра. Письменник у творі доводить, що віра для українця – духовна потреба. Наприклад, Марії у церкві "спокійно, радісно". Вона радісно іде на Великдень до храму: "Чути величне свято…Над землею сталося щось надзвичайне…Коло церкви огні, веселі, натхненні люди".
Навіть вчинок Гната Марія сприйняла як спокуту за гріх, за те, що скільки років прожила з ним без любові, пережила смерть трьох дітей, а потім образила цю людину, пішовши від нього.
З часом, з приходом іншої влади, все змінилося – син Максим дозволив собі розстріляти ікону. Марії здалося, що це він не ікону, "а її розстріляв".
А ось інший приклад: на Новий рік у церкві зібралися люди. "На самому переді в шапках два матроси під час служби курять цигарки. Курять і посміхаються. Свобода ж! Коли, як не тепер, встругнув би чоловік таку штуку".
Учитель. Підсумовуємо, які ж різні епохи відтворив письменник у романі.
Відповідь на проблемне запитання: у романі Уласа Самчука відтворено різні часи, які відрізняються світосприйняттям, мораллю, способом життя людини. Дві епохи – це життя української людини у традиційному для неї світі з одвічними духовними цінностями: Бог, земля, праця, рід, честь, гідність, самоповага, обов'язок. Це, власне, і є філософська система духовності українського народу загалом, і українського селянина зокрема. І хоча людина слабка, і хоча не завжди в її душі перемагає добро, але, опираючись на ці підвалини духовності, в одвічній боротьбі добра і зла людина все ж залишається людиною. І так було доти, поки удару не було завдано самій основі духовності. І народилася нова людина, яка сповідувала іншу мораль. І це була вже інша епоха: зло почало перемагати.
Учитель. Серед порушених письменником проблем проблема добра і зла є чи не найголовнішою. Про це йдеться вже на перших сторінках роману. Пригадайте, як розповідає письменник про народження Марії: "У неї будуть оченята. Так. Будуть оченята, і вони бачитимуть.
У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от-от розів’ється, розцвіте і пізнає добро і зло".
(Евристична бесіда, характеристика образу Марії).
– Що переважало у вчинках Марії: добро чи зло? Чи засуджуєте ви цю жінку?
– Я, гадаю, що ні раннє сирітство, ні наймитування не знівечили Марію. Вона знаходила у праці порятунок. "Та що Марії праця? Жне, в'яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить. Виграють оті чорнезні, оті бездонні... Гляне – опалить". Саме любов до праці і поєднала її із Гнатом.
– На мою думку, Марія чинила зле, коли виходила заміж без любові, навіть на весіллі "внутрішньо ячала, тужила за Корнієм".
– Маріїна доля була така, що в чорні її хвилини біди сипались на голову нещасної, мов із дірявої торби. За кожен її гріх доля нещадно карала її, як кажуть у народі, "що посієш, те й пожнеш".
– Марія не могла примусити себе любити Гната, хоча вони були створені один для одного. Замість того, щоб просити у Бога щастя, вона всі свої гріхи пояснювала тим, що їх із Гнатом благословили непарними іконами.
– Коли Марія пішла від Гната, то забрала з собою образ Матері Божої, якою благословляли їх на шлюб. "Того вечора Гнат не міг молитися. Гляне на образи, а найсвятішого немає. Порожнеча і павутиння на тому місці, де стояла вона, велика і усміхнена Мати". Мабуть, дивлячись на образ, він уявляв Марію, яку вважав Богинею.
– Все життя Марії були непереливки з образами, коли Максим розстрілює ікону, жінці здається, що то він "не образ, а її розстріляв". Знову гріх молодості дав про себе знати.
– Марія вважає себе грішною, тому вирішує будь-яку кару приймати за покуту. Сім років одруження з Гнатом – сім довгих літ тяжкої каторги: життя з нелюбим чоловіком, смерть трьох дітей. "Ти мучиш мене, Гнате! Сам Бог не хоче, щоб ми жили разом". Після розлучення "весело їй. Здається, тільки родилася, тільки зачинає свобідно, по-своєму жити і справедливо дивитися на великий Божий світ".
– Марія спокутує, терплячи лайку і стусани Корнія. Врятувавши його душу, вона спокутує свій гріх.
– Чому ж по-різному дивляться на шлюб Гнат і Марія: "Чому ти пішла, Маріє? Може, сказав тобі за сім літ одне погане слово? Може скривдив тебе одним недобрим вчинком? Може, скажеш, не дбав про тебе? Діти наші. Чи ж я , Маріє, винен, що вони повмирали? Ні, я не винен. Любив їх. Турбувався за них, болів їх смертю. І хіба ж, Маріє, я винен? Чого ж ти тоді пішла від мене, Маріє?".
– Можна подивуватися характеру Марії, яка змушена терпіти сварки із свекрухою, хоча в Гнатовій хаті вона була господинею. Навіть після того, як сільська баба-знахарка позбавила її ненародженої дитини, про яку і чути не хотів жорстокий Корній, Марія вистояла, не розлюбила його, витерпіла всі його побої і лють і таки хитрощами й обіцянками ситого життя змусила працювати на землі. І вона отримала винагороду – Корній потягся до землі, вибився із злиднів, почав радіти народженню стебла і дитяти.
– Тільки-но життя Марії почало розквітати, як нові біди посипались на її голову, коли Корнія забрали на російсько-японську війну. Вірно кохаючи чоловіка, вона тримається одного берега, любить чесно й вірно.
– Все ж таки, Марія мала щиру душу, весь вік чекала кари Божої за знехтуваний церковний шлюб, тому ще раз згрішила заради Гната, побожившись, що він не винен у підпалі.
– Скажіть, у яких епізодах автор наводить пророцтва з Біблії?
– "І стане син на батька, батько на сина..." "І буде голод по цілій землі" (різні погляди батьків, дітей, голод). Пророцтва книги збулися в Україні.
– Саме на сторінках останнього розділу образ головної героїні за силою узагальнення підноситься до рівня образу-символу, втілюючи в собі страждання всіх матерів України. З останніх сил порається вона біля печі, готуючи вечерю своєму чоловікові, останнім ділиться з дочкою та внучам. Не думає про себе, її думки й прагнення спрямовані на інших. В її очах, думах, словах – біль, скорбота і ... безмежжя терпіння. Вона не проклинає світ, а тихо страждає, не знаючи, як зупинити зло в людських душах.
– Хто з митців змалював у своїх творах образ Матері-страждальниці?
– Кара прийшла. Страшна, невблаганна кара – голод. Значить, зло перемогло? Помирає Марія, гинуть Лаврін, Архип, убивши Максима, назавжди йде з села Корній. Вбиває маленьку донечку і саму себе Маріїна дочка Надія. Опис села – це опис царства зла: село неначе вимерло. Зелений хутір поблизу зник. Знівечено сад. Запустіння.
– Ні, зло не може тривати довго. Добро неминуче переможе. Такий закон життя. Це утверджує сам автор, бо добро жило в душах його героїв, і йтиме після їхньої смерті. Щоб людина залишилась людиною, їй потрібні любов і віра. Вони дають силу. "Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювальні голодом, мором!.. Немає кінця на-ому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе! Кажу їм правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суді, ніж їм, що відреклися й плюнули на матір свою!".
– Саме з Гнатових уст Марія почула чернечий гімн "Світе ясний! Світе тихий..." – велику подяку всепрощаючому Господу, який навіть після гріхопадіння Адама і Єви не кинув їх в сніги, в палючі піски чи на безплідне каміння, а дав прекрасну, подібну до втраченого раю, землю. Марія помирає на руках у Гната, у свого законного чоловіка, з яким взяла церковний шлюб, серед смертю вона уявляє рай, де їх чекають ангелочки – Роман і Надійка. Отже, Маріїна душа прагне раю. Бог простив їй гріхи, які вона спокутувала все життя.
4. Підбиття підсумків уроку.
Інтерактивний прийом навчання "Продовж речення".
У романі Уласа Самчука "Марія":
Праця –це…
Земля – це
Віра – це…
Щастя – …
Радість –це…
Лихо – …
Добро – це…
Зло – це…
Узагальнювальна бесіда за запитаннями:
Чи допоміг вам роман Уласа Самчука краще зрозуміти світогляд, ментальність, своєрідність української людини? Події в Україні? Чим? Над чим допомогло замислитись знайомство з романом "Марія"?
5. Домашнє завдання.
Написати твір-роздум за однією із запропонованих тем: "Роман Уласа Самчука "Марія": уроки минулого для прийдешнього", "Мої роздуми над романом Уласа Самчука "Марія", "Українська людина в романі Уласа Самчука "Марія".

Предмети: Українська література

Класи: 11 клас