Сізіф був сином бога вітрів Еола. Ніхто в усій Греції не міг зрівнятися з ним підступністю і спритністю розуму. Завдяки своїй хитрості й користолюбності Сізіф зібрав незліченні багатства. Далеко линула слава про його скарби.
Коли по Сізіфа прийшов бог смерті Танат, щоб закувати його в кайдани й завести в підземне царство мертвих, Сізіф обдурив його і закував у кайдани самого Таната. Через те на землі перестали вмирати люди. Це занепокоїло Зевса, адже порушився встановлений ним на землі лад. Громовержець послав до Сізіфа бога війни Ареса. Той звільнив Таната, який вирвав таки Сізіфову душу й відпровадив у похмуре царство мертвих.
Але й тут хитрий Сізіф зумів викрутитися. Заздалегідь він наказав дружині, щоб не ховала його тіла і не приносила жертв підземним богам. Володар царства мертвих Аїд довго чекав похоронних жертв, та їх усе не було! Наблизившись до трону Аїда, Сізіф сказав:
– О володарю душ померлих! Відпусти мене на землю! Я накажу дружині принести тобі багаті жертви і повернуся назад...
Опинившись на землі, Сізіф і не думав повертатися до царства мертвих. Він весело бенкетував у своєму розкішному палаці, тішачись із того, що обдурив богів.
Знову посланий Аїдом Танат відшукав Сізіфа і вирвав у нього душу. Тепер уже назавжди відлетіла Сізіфова душа до царства мертвих...
Сізіф був покараний за образу богів. Тяжку кару відбуває в загробному житті за свою підступність. На височенну гору викочує він важенний камінь. Все ближче вершина, здається, останнє зусилля – і скінчена буде праця. Та виривається камінь із рук і силою власної ваги котиться вниз зі страшенним шумом. Знову береться Сізіф до роботи...
Легенда про Сізіфа переповідається в одинадцятій пісні славнозвісної поеми “Одіссея” напівлегендарного творця давньогрецького епосу Гомера, творчість якого припадає на VІІІ ст. до н.е.
Гомер розповідає, що в підземному царстві Одіссей побачив Сізіфа, який обома руками пхав угору величезний камінь. Коли брила була вже на горі, вона зривалася і котилася донизу. А Сізіф знову, “натягнений, як лук”, піднімав каменюку вгору, і, як сказано в Гомера, “тіло його обливалося потом, голова парувала”...
Фразеологізм сізіфова праця означає роботу безплідну, безрезультатну, нескінченну, а часом і непотрібну. Кожен знає, що саме безнадійний труд є найтяжчим.
Уперше вжив вислів сізіфова праця в переносному значенні давньоримський поет Проперцій, який жив і творив у І ст. до н.е. (З журналу; 350 сл.).