“Хто ж в Україні не знає Івана Їжакевича?” – таким питанням художник Василь Касіян розпочав свій виступ на ювілейному вечорі 80-річного митця. І відповів: “Малята-дошкільнята й менші школярі люблять його ілюстрації до казок, старшокласники бачать репродукції його картин у підручниках. Письменники й читачі знають його як чудового ілюстратора”.
Довге творче життя Івана Сидоровича Їжакевича (прожив він 98 років) припадає на другу половину ХІХ – першу половину ХХ століть. І, хоч творчість цього чудового митця варта особливої уваги, можливість об’єктивно висвітлити її з’явилася тільки тепер.
Народився Іван Їжакевич у селі Вишнополі Уманського повіту. Його батьки, бідні селяни, мріючи вивести сина в люди, дванадцятирічним послали хлопця в Київ до дядька. Спочатку той прилаштував Івася на службу до архієрея, але, помітивши в нього неабиякі художні здібності, віддав у науку до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Тут Іван провчився аж 6 років.
Пізніше Їжакевич потрапив до рисувальної школи Миколи Мурашка. Крім постійних педагогів-киян Миколи Пимоненка, Івана Селезньова та інших, до навчання школярів тут було залучено відомих на той час живописців: Іллю Рєпіна, Віктора Васнецова, Миколу Полєнова. Належно оцінивши талант молодого Їжакевича, Мурашко запропонував йому вчительську посаду. Таким чином Іван дістав змогу вчитися далі, самостійно заробляючи на кусень хліба.
Ставши вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, Іван Їжакевич співпрацює з ілюстрованими журналами. Уже тоді він намагається відобразити в графічних роботах історію свого народу. З’являються такі цікаві роботи, як “Козаки в розвідці”, “Перебендя”, “Сліпий лірник з поводирем”, “Український косар”, “Чумак”. Ці ілюстрації виконано для популярного журналу “Нива” у 1890-х роках.
Для ансамблю історичного заповідника “Козацькі могили” (на місці Берестечківської битви 1851р.) Їжакевич на мідних листах створив картини, що їх розмістили на зовнішньому боці дев’яти неглибоких ніш, у мурованій стіні просто неба. Теми картин – битви війська Богдана Хмельницького проти польських шляхетських полків.
Ця битва – найбільша в історії України до початку ХХ ст. 300 тисяч чоловік з обох сторін брало в ній участь (порівняймо: у Полтавській битві 1709 року було зайнято 42 тисячі з російської сторони проти 30 тисяч шведів; у Бородинській битві 1812р. воювало 120 тисяч солдатів російської армії проти 135 тисяч французів).
Через зраду татарського хана, який у кульмінаційний момент бою зняв із флангу 50 тисяч татар та ще й полонив гетьмана Хмельницького, українська армія схитнулася. Після втечі орди польські війська зайняли місце, де стояли татари, відрізавши козакам шлях для відходу з-під міста Берестечка.
Десять днів оборонялося обложене ворогами козацьке військо. Польська армія з трьох боків обступила табір, а з четвертого боку були непрохідні болота.
Полковник Богун вирішив рятувати людей. Уночі козаки загатили твань гарматами, возами, лантухами й кожухами. Через таку переправу Богунові вдалося вивести десятки тисяч людей. Майже третина війська вийшла з оточення.
Доки основні сили відходили, ті, що залишилися в таборі, продовжували бій з ворогами, щоб відволікати їх. Сміливці, чоловік з 300, допливши до болотистого острівця, протягом цілого дня стримували польських жовнірів шаблями, вогнем з пістолів та бойовими косами.
Подвиг трьохсот оспівав Тарас Шевченко. Бережуть пам’ять про них і народні пісні:
Всіх згадайте, спом’яніте
Хоч добрим словечком
На могилах, на курганах,
Що під Берестечком.
Берестечківська битва – гірка й кривава сторінка нашої історії. Та завдяки холоднокровності, залізній волі й винахідливості полковника Богуна було врятовано десятки тисяч людських життів, основну частину збройних українських сил.
Про створені Іваном Їжакевичем картини про Берестечківську битву лишилися захоплені спогади тих, хто ці твори бачив. Під час першої світової війни, у 1915р., командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії.
З усіх, створених Іваном Їжакевичем для заповідника “Козацькі могили” творів, в Україні лишилися тільки ікони (вони знаходяться в іконостасі церкви) та всього кілька написаних на полотні історичних картин: “На розвідках”, “Кримський воїн” та інші.
З відомих причин офіційно картин не розшукували. Тепер простежити їхню долю надзвичайно важко.
Важливе місце у творчості І.Їжакевича посідає Шевченкіана. Художник створив серію полотен, присвячених життю Кобзаря: “Хата батьків Шевченка”, “Мені тринадцятий минало”, “На панщині”, “Привели до пана”.
До образів Шевченкової поезії Їжакевич звертався протягом усього життя, неперевершеним є цикл його ілюстрацій до ювілейного видання “Кобзаря” 1939р. Відомі й ілюстрації майстра до творів класиків української літератури – Івана Франка, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
Не обійшов увагою художник і українські краєвиди, зобразивши Києво-Печерську лавру, Михайлівський золотоверхий та Покровський монастирі, церкву Спаса на Берестові, Володимирову гору (За П.Нестеренком; 685сл.).