СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ
Тема: «Співпраця з родиною»
Мета: систематизувати знання педагогів про співпрацю з родинами вихованців; сприяти змістовності планування взаємодії дошкільного закладу та сім’ї; використанню дієвих форм співпраці з батьками; досягти ефективності підвищення кваліфікації педагогів завдяки застосуванню структурних схем та моделей.

1. Привітання
2. Повідомлення теми та ознайомлення з планом проведення семінару.
3. Повідомлення завідуючої ДНЗ на тему «Взаємодія дошкільного закладу та сім’ї: шляхи оптимізації та досвід»
4. Сучасні провідні функції сім’ї (розкриття змісту кожної функції )
5. «Правила успішності у спілкуванні з батьками» (формулювання правил з власного досвіду)
6. Аналіз форм взаємодії ДНЗ та сім’ї (за поданою моделлю).
7. Педагогічна культура батьків. Робота за таблицею «Критерії підвищення педагогічної культури батьків»
8. Підведення підсумків семінару.

Методичні рекомендації:
1. Підвищувати рівень педагогічної культури або ж педагогічної освіти батьків шляхом залучення батьків до різноманітних форм роботи з родиною.
2. Постійно заохочувати батьків до участі в спільній роботі з дитиною і педагогами, колективом ДНЗ.
3. Скласти план проведення заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома.

Сім’я для дошкільнят перша і незамінна школа виховання, найважливіший фактор у формуванні особистості. «Від того, як пройшло дитинство, як вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в його розум і серце з оточуючого світу – від того в рішучому ступені залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк» (В.О. Сухомлинський).
Робота з батьками була і є актуальною і досить важливою проблемою в роботі дошкільного закладу освіти. Весь дошкільний період життя дитини спрямований на зміцнення її здоров’я, виховання самостійності, моральних якостей, розширенню світогляду, становленню особистості – тобто, на всебічну підготовку до сприйняття основ наук у школі.
Здійснити ці завдання на належному рівні можна лише в тісній співдружності з батьками.
Головним завданням роботи дошкільного закладу з сім’єю є:
• пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної культури батьків;
• організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;
• гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю;
• гармонізація взаємовідносин батьків та педагогів.
Однак ці завдання не слід розуміти формально. Повідомлене має бути сприйняте батьками. А це в свою чергу вимагає, щоб інформація вихователя була не лише правильна з погляду сучасної науки, а й відповідала рівневі обізнаності слухачів.
Такий підхід до забезпечення єдності сім’ї та дошкільного закладу освіти у формуванні особистості вимагає відповідного добору форм та методів організації з батьками, насамперед продуманої, логічно обумовленої системи роботи.
В дошкільний заклад приходять діти з різних сімей, які відрізняються один від одного по:
• культурному і матеріальному рівню;
• інтересам;
• виховним цінностям;
• поглядам на виховання та інше.
Тому головним завданням педагога є об’єднати всіх батьків, спрямувати їх увагу на виконання основних завдань. В роботі з сім’єю потрібно використовувати різноманітні форми роботи, а найбільше ті, які дають найефективніші результати у вихованні дітей в дошкільному закладі, та, зокрема, у підготовці їх до шкільного життя.
Існують різноманітні форми роботи з батьками, кожна сім’я потребує свого, індивідуального підходу.
Для реалізації завдань придатні як
колективні форми роботи з батьками: батьківські збори, відкриті заняття, бесіди за круглим столом, конференції, тематичні виставки та інші;
індивідуальні форми роботи з батьками: відвідування дитини на дому, папки-пересувки, бесіди, консультації.
Роботу кожної вікової групи вихователям потрібно розпочинати з глибокого ознайомлення з всією сім’єю, умовами життя дитини, з якою вихователь щоденно працює. З цією метою педагоги повинні організовувати знайомства з членами сім’ї на дому, що в свою чергу дає можливість зразу ж найти необхідний контакт із сім’єю взагалі, дитиною зокрема. Таким чином, вивчаються умови життя, можливості сім’ї, визначається, хто в сім’ї має найбільший вплив на дитину. Ця індивідуальна форма роботи допомагає визначитись, якими здібностями володіє дитина, на скільки комфортно почуває себе в колі сім’ї, дізнатись про її нахили та уподобання. Поруч із відвідуванням сім’ї у початковій роботі з дітьми та їх батьками доречно використовувати анкетування, яке проводиться при вступі дитини до дошкільного закладу.
Вивчивши ретельно відповіді на анкети потрібно пропонувати вихователям накреслити собі примірний план роботи та визначити ті питання, які необхідно опрацювати з окремими батьками, а які з колективом батьків. Анкети батьків свідчать про те, що всі батьки, діти яких відвідують дошкільний заклад, довіряють суспільному вихованню, покладають надію на систему подачі знань у підготовці до школи, але не всі приділяють належну увагу спілкуванню з дитиною вдома, організацію дозвілля у вихідні дні, тим більше по закріпленню знань, які дитина одержує в дошкільному закладі.
Крім того, анкети допомагають уточнити, розширити знання про дітей, їх нахили, бажання, а це допомагає педагогу в щоденній роботі організуватись саме на те відношення, на ту роботу, якої потребує кожна дитина.
Практика роботи переконує в тому, що для налагодження кращого контакту з батьками велику роль відіграють такі заходи як спільні з батьками розваги, дні іменинників, дні здоров’я, відкриті заняття та їх обговорення, дні відкритих дверей.
Свята та розваги, які організовано проходять з активною участю батьків, носять не лише розважальний характер, а й пізнавальний – це певний підсумок роботи з ними. Батькам дуже приємно, що кожна дитина виконує якусь певну роль, з відповідальністю відносяться до підготовки костюмів, переживають і радіють за успіхи своїх дітей. Дітям в свою чергу подобається така зацікавленість батьків та їх безпосередня участь.
Сьогодні дуже важливим є підвищення рівня педагогічної культури або ж педагогічної освіти батьків.
Педагогічна культура батьків – це компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім’ї.
Щоб виховати сучасну особистість, дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. Як твердять психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків потрібне і для успішного процесу виховання, і для здоров’я суспільства.
Соціально відповідальні батьки багато зусиль витрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально само реалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, зокрема педагогічної культури.
Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою.
Структурними компонентами педагогічної культури батьків є:
• педагогічні знання;
• педагогічна та психологічна компетентність;
• педагогічна рефлексія;
• педагогічна емпатія.
Педагогічні знання – уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання, які виявляються у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею.
Педагогічна та психологічна компетентність – здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямовувати зусилля і засоби та уміння бачити перспективи розвитку дитини.
Педагогічна рефлексія – вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок.
Педагогічна емпатія – співпереживання, адекватна реакція на вчинки і почуття дітей.
Викликати у батьків бажання цікавитися вихованням дітей – головне на першому етапі формування педагогічної культури батьків. Зацікавленість у вирішенні «дитячих» проблем – запорука зростання освіченості кожного з батьків.
Критеріями підвищення педагогічної культури батьків є:
• спрямованість і адресованість (знання конкретних особливостей сімей);
• індивідуалізація педагогічного впливу (спрямування педагогічних знань на конкретну дитину з її особливостями, перспективами розвитку);
• оперативний зворотний зв’язок (живий діалог, потрібні корективи).
Спрямованість та адресованість – даючи конкретні поради, рекомендації, педагогам слід ураховувати особливості конкретних сімей.
Індивідуалізація педагогічного впливу – працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як вказівку до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.
Оперативний зворотній зв’язок – робота педагога з батьками має відбуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з’ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за потреби відповідні корективи.
Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, під час спілкування з батьками слід уникати готових оцінювальних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості і риси.
Коли у дитини-дошкільника запитали: «Для чого тобі руки?», вона відповіла: «Щоб тримати маму і тата!». У цій фразі розкрито весь сенс, уся значущість родини та її членів для дитини.

Дошкільний навчальний заклад Сім’я

форми взаємодії

Індивідуальні Групові Колективні Наочно-письмові
- вступне анкетування;
- попереднє відвідування дитсадка батьками;
- співбесіди;
- консультації;
- відвідування педагогами вихованців удома;
- телефонний зв’язок. - консультації;
- практикуми;
- клуби взаємодопомоги;
- школа молодих батьків;
- гуртки за інтересами;
- вечори запитань та відповідей;
- зустрічі з цікавими людьми;
- засідання батьківського комітету;
- створення груп батьків-порадників;
- опитування;
- родинний клуб;
- клуб спілкування;
- клуб взаємодопомоги. - батьківські конференції;
- тематичні зустрічі;
- дні відкритих дверей;
- перегляд святкових ранків та розваг;
- спільні свята, спортивні розваги;
- дні іменинників;
- спільні суботники;
- спільні родинні свята;
- виставки;
- конкурси;
- години відвертої розмови;
- відпочинок у вихідні дні. - батьківські куточки;
- тематичні стенди;
- ширми;
- планшети;
- дошка оголошень;
- інформаційні листи;
- тематичні виставки;
- анкетування;
- скринька пропозицій;
- індивідуальні зошити;
- родинні газети;
- педагогічна бібліотека;
- запрошення;
- вітання.

ПРАВИЛА УСПІШНОСТІ СПІЛКУВАННЯ З БАТЬКАМИ
1. Щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними.
2. Залучення батьків до аналізу (оцінювання) успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку.
3. Заохочення батьків до участі в спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом ДНЗ.
4. Уміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти найоптимальніше рішення.
5. Доброзичливість, оптимізм, привітність у стосунках з батьками.

Ігрова вправа «Які фрази краще використовувати для початку бесіди з батьками?»
1. Фрази, яких краще уникнути________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
2. Позитивні фрази__________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Варіанти фраз:
• вибачте, якщо я заважаю… ◄ я б хотіла…
• мабуть, ви про це ще не чули… ◄ вам буде цікаво дізнатися...
• я б хотіла ще раз почути… ◄ мені цікаво те, що…
• я дійшла висновку, що… ◄ ви хочете знати, що…
• гадаю, що ваша проблема полягає в тому, що…
• давайте з вами швиденько з’ясуємо…
• як ви вже знаєте… ◄ хоча вам це не відомо…
• будь ласка, якщо у вас є час мене вислухати…
• ви, мабуть, про це ще не знаєте… ◄ звичайно вам уже відомо…
• а у мене з цього приводу інша думка… ◄ ви, мабуть, про це вже чули

Пам’ятка «Караючи, подумай: «А для чого?»
(Володимир Леві. Сім правил для всіх).
1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання мусить бути корисним, чи не так? Ніхто не суперечить. Але караючий забуває подумати…
2. Якщо у вас є сумніви: карати або не карати, не карайте! Навіть якщо вже зрозуміли, що ви занадто довірливі і не рішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань про всяк випадок!
3. За один раз – одне. Навіть якщо вчинків здійснено відразу кілька, покарання може бути суворим, але тільки одне, за все відразу, а не по одному – за кожний переступ. Салат із покарань – страва не для дитячої душі.
4. Термін давності. Краще не карати, чим карати із запізненням. Деякі, занадто послідовні вихователі лають і карають дітей за провину, яка викрилась через місяць, а то й рік (щось украв, зіпсував, накапостив…) забуваючи, що навіть у суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушень. Ризик вселити думку про можливу безкарність не такий страшний, як ризик затримки душевного розвитку.
5. Покараний – пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто, ніби нічого і не було. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.
6. Без приниження. Хоч би що, яка б не сталася провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над дитячою слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє лише в зворотному напрямі.
7. Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання має боятися, не вашого гніву, а вашого засмучення…
За дефіциту любові покаранням стає саме життя, і тоді покарання прагнуть як останнього шансу на любов.

Ігрова вправа «Вибери адекватний спосіб дії».
У кожного учасника є картка, на якій записано думку (запитання) батьків з тих проблем, які їх непокоять.
Потрібно прочитати і запропонувати свій спосіб вирішення.
Орієнтовні варіанти запитань.
1. Як заохотити до читання доньку: каже – нічого не бачу.
2. Які можуть бути труднощі з маленькими дітьми? Якщо провинився, він своє місце знає – куток.
3. Мій син часто говорить неправду. Що робити?
4. Що робити, щоб дитина не хворіла, застуда замучила.
5. Ми розлучаємося, нам тепер не до дитини… А вона наче все відчуває: вередує, не слухається.
6. Так багато вдома іграшок, але дитина з ними чомусь не грається, тільки ниє та виводить мене з себе у вихідні…
7. Труднощів особливих нема, росте підприємливим, сучасним. Якщо йому не вигідно щось робити, ніколи не примусиш…
8. Дуже неакуратний та неуважний син, розірвав усі книжки вдома…
9. Що робити: донька не хоче виходити в окулярах на вулицю.
10. Які можуть бути труднощі перед школою! Головне, щоб уміла читати та писати. Хіба не так?

Стиль виховання дитини в сім’ї.
(тест для батьків).
Шановні батьки!
Виберіть, будь ласка, один із трьох варіантів відповідей на кожне запитання.
1. Дитина вередує, відмовляється їсти те, що завжди їла. Ви:
а) дасте дитині іншу страву;
б) дозволите вийти з-за столу;
в) не випустите доти, доки не з’їсть усе, що ви їй пропонуєте.
2. Ваша дитина, повернувшись із прогулянки, плаче, тому що загубила свою улюблену іграшку – ведмедика. Ви:
а) йдете у двір шукати іграшку;
б) посумуєте з дитиною;
в) заспокоїте дитину, промовляючи, щоб не плакала через дрібниці.
3. Ваша дитина «прилипла» до телевізора замість того, щоб лягти спати. Ви:
а) мовчки вимикнете телевізор;
б) запитаєте, що потрібно їй, щоб розпочати підготовку до сну (може просто посидіти із нею поруч);
в) почнете сварити дитину за непослух.
4. Ваша дитина розкидала всі іграшки по підлозі, не бажаючи їх прибирати. Ви:
а) частину іграшок приберете самі в недоступне для дитини місце (хай посумує за ними);
б) запропонуєте свою допомогу у прибиранні;
в) караєте дитину.
Вказівки для вихователя: підрахуйте, яких відповідей більше – а, б, в.
«а» - авторитарне виховання, за якого визначається право дитини та прийняття її потреб.
«б» - стиль виховання, за якого визначається право дитини на особистий досвід та помилки, акцент – навчити брати відповідальність за себе та свої вчинки.
«в» - виховання без особливих спроб зрозуміти дитину, основні методи – нотація та покарання.

Класи: Дошкільне виховання