Значний внесок до скарбниці української культури зробила родина Гулаків-Артемовських. Петро Петрович Гулак-Артемовський відомий не лише як поет, а як науковець – він був професором і ректором Харківського університету. Його небіж Семен Степанович – відомий оперний співак (баритон) та композитор, автор першої української опери “Запорожець за Дунаєм” (1862).
Це відомо всім. А от здійснене для України онуком Петра Петровича Яковом Петровичем, на жаль, залишається повністю не дослідженим і не оприлюдненим.
Яків народився вже по смерті Кобзаря – у листопаді 1861 року на Богуславщині. Про його долю маємо лише скупі відомості. Знаємо, що, закінчивши духовну семінарію, він протягом недовгого часу був священиком, пізніше переїхав до Петербурга, де із солдатів та чиновників організував український хор. Музична діяльність Якова була помічена Миколою Лисенком , який запропонував обдарованому юнакові вступити до Київського музичного училища. Навчаючись, Яків заробляв на шматок хліба роботою діловода в управлінні Піденно-Західної залізниці У Києві орендував великі квартири, звісно, не для себе, а для проведення репетицій хору Лисенка, старостою якого на той час став. Організовуючи прогресивну інтелігенцію, він проводив у Києві славнозвісні українські вечорниці.
1886 року Яків Петрович уперше відвідав могилу Тараса Шевченка на Чернечій горі. Після смерті доглядача Кобзаревої могили 1901 р. Яків переїхав до Канева і посів цю посаду.
Яків Петрович докладає зусиль до упорядкування території Чернечої гори – адже комусь необхідно займатися й такою прозаїчною, але вкрай необхідною справою. Особливо дошкуляють вода, що розмиває гору, та зсуви схилів гори. Яків Гулак-Артемовський звертається до Канівської думи із заявою про потребу упорядкування поховання Кобзаря, умотивовано доводячи значимість цієї пам’ятки для України. Саме Якову Петровичу належить ідея завести Книгу Для приїжджих на могилу Тараса Шевченка.