Дослідження вчених довели, що читання – це одночасний процес сприйняття та продукування мовлення. Це означає, що під час читання людина сприймає та опрацьовує текст (писемне мовлення). Завершивши читання, вона формує власне уявлення про прочитане, тобто продукує результат опрацювання тексту. Тут, у засвоєнні, обов’язково беруть участь мовленнєві процеси. Швидкість читання значною мірою залежить від того, якою мірою ці мовленнєві процеси відпрацьовані.
Спостереження показали, що існують три основних способи читання. Перший спосіб – артикуляція, або проговорювання вголос (інколи пошепки) того, що читається. Швидкість такого читання зазвичай невисока. Другий спосіб – читання мовчки, у процесі якого мовленнєвий процес виявляється у формі внутрішнього мовлення, тобто відкритої артикуляції немає. Текст при цьому засвоюється значно ефективніше і, як правило, швидше. І нарешті, найбільш досконалий, третій спосіб читання – теж мовчки, але за умови максимального стиснення внутрішнього мовлення – у цьому випадку воно виявляється у вигляді ключових слів та смислових рядів, що адекватно відображають зміст прочитаного тексту.
Таким чином, процес читання дорослої людини загальмовується артикуляцією, від якої необхідно позбавитися. Під артикуляцією мається на увазі беззвучне мовлення подумки – воно виникає тоді, коли людина зосереджено щось обмірковує, розв’язує певні завдання, мовчки читає чи пише. Внутрішнє мовлення є мовленнєвим процесом, проте на відміну від зовнішнього мовлення , має згорнутий та беззвучний характер.
Оволодіння швидким темпом читання без зниження рівня сприймання й осмислення здобутої інформації забезпечується в два етапи. Перший – необхідно скоротити артикуляцію, другий – засвоїти прийоми читання, коли подана у тексті інформація сприймається укрупненими інформаційними блоками, які замінюються ключовими словами.
Розглянемо можливість реалізації першого етапу. Усі люди за типом сприйняття та опрацювання інформації поділяються на два типи: зоровий та слуховий. Люди, що належать до зорового типу, у процесі читання використовують код наочних образів, тоді як люди слухового типу застосовують менш ефективний код мовленнєвих рухів (артикуляції).
Яскравим прикладом людини зорового типу є Альберт Ейнштейн. В одному листі видатний фізик писав так: “Написання або вимова слів не відіграє в моєму механізмі мовлення жодної ролі. Елементи мислення для мене – математичні знаки або більш чи менш яскраві образи, які можуть вільно відтворюватись та комбінуватися”.
Наукові дослідження показали, що будь-яку людину можна з метою притлумлення артикуляції навчити в процесі читання використовувати код наочних зорових образів.
Так, ще в 1913 р. американський дослідник Пинтер вивчив ступінь можливого виключення артикуляційних рухів без порушення розуміння тексту та швидкості читання. Учасникам експерименту він пропонував вимовляти сполучення складів “ла-ла-ла” або рахувати вголос, одночасно читаючи мовчки прозові уривки. У результаті досліджень учений дійшов висновку, що читання без артикуляції цілком можливе.
Американський психолог Мейман довів, що у більшості людей читання є водночас внутрішнім слуханням та нечутним проговорюванням сприйнятого; діти й дорослі з низьким рівнем освіти нерідко ворушать губами, таким чином проводячи в рух весь мовленнєвий апарат. Освічені дорослі дуже часто теж починають читати впівголосу, особливо, коли всупереч зовнішнім подразникам хочуть зосередитися або коли читають з великим зацікавленням. Вказуючи на це, Мейман підкреслював, що таке внутрішнє або зовнішнє промовляння в процесі читання зовсім не є необхідним.
Сильні імпульси до роботи мовленнєвого апарату спостерігаються під час читання текстів іноземною мовою людьми, що не є носіями цієї мови. Такі ж імпульси діють і під час читання ускладнених фраз рідною мовою недосвідченими читачами. Це свідчить про те, що зорові компоненти мовлення можуть бути домінуючими й стереотипними тільки за наявності встановлених у минулому досвіді міцних зв’язків між ними та зоровими подразниками.
А от у процесі списування фраз із книжки м’язове напруження мовленнєвого апарату спостерігається дуже рідко. Тут переважає зоровий компонент, тоді як слуховий послаблюється, відходячи на другий план за рахунок зайнятості руки, що пише.
Дослідження російського вченого Соколова переконливо довели, що підвищення швидкості читання, яка досягається за рахунок притлумлення артикуляції, не тільки не знижує якості сприйняття інформації, але й сприяє кращому засвоєнню змісту завдяки переважанню наочно-образних уявлень.
Учені, що вивчали механізми мовлення, розробили різноманітні методи притлумлення артикуляції. Їх можна звести до трьох груп.
1. Механічна, примусова затримка артикуляції полягає в тому, що язик затискують між зубів або стискують зубами якийсь предмет, наприклад жувальну гумку. Недолік цього методу в тому, що він дає змогу загальмувати лише периферичну частину апарату мовлення, не впливаючи на центральну (мозкову) його частину.
2. Метод перешкод полягає у примусовому промовлянні стороннього тексту вголос під час одночасного читання мовчки. Дія таких перешкод поширюється не лише на периферичну, а й на мозкову частину мовленнєвого апарату. Проте у цьому випадку один вид артикуляції фактично замінюється на інший, і на це витрачається багато енергії, яка могла б сприяти підвищенню якості сприйняття інформації.
3. Метод центральних мовленнєвих перешкод, або метод аритмічного постукування. Читаючи мовчки, людина вистукує кистю руки ритм, що не відповідає звичайній ритміці мовлення. Скажімо, двотактне постукування з чотирма ударними елементами в першому такті і двома – в другому зі значним посиленням удару на першому елементі кожного такту. Такий аритмічний рисунок акустичного впливу має перешкодити артикуляції – і внутрішній і зовнішній. Перешкода виникає в зв’язку з тим, що слова, які складають мовленнєвий потік, характеризується вільним, різномісним наголошенням. Тому аритмічне постукування унеможливлює вимовляння слів, що читаються, тобто периферична артикуляція притлумлюється з центру.
Як показує досвід, при наполегливому виконанні таких вправ потрібного результату досягають практично всі. Для успішного притлумлення артикуляції, як правило, досить читання з одночасним вистукуванням протягом 20 годин. Однак залежно від типу нервової системи та інших індивідуальних психофізіологічних особливостей засвоєння та виконання вправи у різних людей відбувається по-різному. (за О.Кузнецовим, Л.Хромовим; 870 сл.).