Друга половина ХІХ ст. як у Європі, так і в Україні характеризувалася організаційним оформленням і виробленням ідейних основ визвольних рухів, що зародились у першій половині ХІХ ст. Кожен європейський визвольний рух розв’язував завдання, що стоять перед ним, у трьох головних напрямах: національному, загальнодемократичному та соціальному. У першому напрямі головним є боротьба за національну свободу, у другому – за демократичний устрій суспільства, права й свободи людини, у третьому – за соціальну справедливість. Діячів і напрями, що зводять вирішення всіх проблем до здобуття національної незалежності, називають націоналістами. З іншого боку, зосередження на суто національних питаннях за відсутності національної самосвідомості звужувало соціальну базу руху і відривало його від народу.