ПРІСНОВОДНІ БІОМИ: БОЛОТА
Поняття «біом» було введено для позначення сукупності біоценозів на певній території. Основною ознакою біомів є життєві форми рослин, клімат та склад тваринного населення. Біом – це великий тип біогеоценозів, що характеризується схожою рослинністю та займає певні регіони планети, регулюючись кількістю опадів та температурою. Для розуміння взаємодії організмів у біомах використовують ординацію та класифікацію. Біоми поділяються на наземні (тундра, тайга, ліси, степи, пустелі), прісноводні (стоячі та текучі води, болота) та морські (пелагіаль, шельф, естуарії). Серед різноманіття біомів особливу увагу привертають прісноводні екосистеми, які включають стоячі та текучі води [7].
Прісноводні біоми – це унікальні екосистеми, що характеризуються низькою концентрацією розчинених солей, зазвичай менше 1%. Вони охоплюють різноманітні типи водойм, від спокійних озер і ставків до стрімких річок і заболочених угідь. Ці біоми відіграють надзвичайно важливу роль у підтримці біорізноманіття, регулюванні водного балансу та забезпеченні людства життєво необхідними ресурсами.
До прісноводних біомів відносять: лентичні, лотичні води та болота.
• Лентичні екосис, теми (стоячі води): а) озера (великі водойми з повільним рухом води або її відсутністю; вони можуть мати різну глибину, розміри та хімічний склад, що визначає різноманітність їхніх екосистем). б) ставки (невеликі водойми зі стоячою водою, часто штучного походження; вони можуть бути важливими для місцевого біорізноманіття та сільського господарства). в) болота (водно-болотні угіддя з надмірною вологістю, де накопичується торф; вони відіграють важливу роль у фільтрації води та збереженні вуглецю).
• Лотичні екосистеми (текучі води): а) річки (великі водотоки з постійним рухом води; вони мають різну швидкість течії, глибину та ширину, що впливає на їхні екосистеми). б) струмки (невеликі водотоки з швидкою течією; вони часто є
джерелами річок і мають важливе значення для місцевого біорізноманіття).
• Болота: перехідні зони між водними та наземними екосистемами, що характеризуються високою вологістю та наявністю специфічних рослин. Вони відіграють важливу роль у фільтрації води, збереженні біорізноманіття та регулюванні водного балансу.
Болота, є одними з найважливіших прісноводних екосистем, оскільки вони виконують численні функції. Болота відіграють ключову роль у регулюванні водного балансу, запобігаючи повеням та засухам, а також у фільтрації води. Вони також є важливими місцями проживання для багатьох видів рослин і тварин, і для рідкісних та зникаючих видів теж [2, с. 136 – 137]. Крім того, болота є важливими накопичувачами вуглецю, що допомагає у боротьбі зі зміною клімату. Однак, багато боліт у світі знаходяться під загрозою через діяльність людини (осушення, забруднення та зміна клімату) [4, с. 32]. Тому збереження та відновлення цих унікальних екосистем є надзвичайно важливим для підтримки біорізноманіття та екологічного балансу на планеті.
Значні площі земної поверхні займають болота — неглибокі перезволожені ділянки землі, рівень води в яких періодично стоїть нижче його поверхні, частково або повністю вкриті рослинністю з домінуванням видів-гелофітів. Характерною ознакою більшості боліт та заболочених територій є утворення торфу як кінцевий наслідок біологічних процесів, що в них відбуваються. Утворення боліт, за В.Н.Сукачовим, може йти двома шляхами: заболоченням суші й заростанням (наростанням) водоймищ.
Отже, болото – це ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф [5, с. 59].
Для території України характерна невисока заболоченість і заторфованість. Із 4190 тис. га загальної площі боліт і перезволожених земель (1,7 % території), торфоболотні землі і болота складають 613 тис. га, заболочені землі — 745 тис.
га і перезволожені землі — 2834 тис. га.
Болота – це надмірно зволожені ділянки земної поверхні, вкриті вологолюбними рослинами, з відмерлих решток яких утворюється шар торфу завтовшки не менше 30 см. Вони є важливою складовою внутрішніх вод України, виконуючи ряд екологічних функцій та відіграючи значну роль у регулюванні водного режиму територій [3, с. 203].
Формування боліт є складним процесом, що обумовлений взаємодією гідрологічних та біогеохімічних факторів. Надмірне зволоження, спричинене переважанням опадів над випаровуванням та особливостями рельєфу, створює застійний водний режим. Низька водопроникність ґрунтів та затоплення територій поверхневими водами сприяють накопиченню вологи. Розвиток вологолюбної рослинності, зокрема гідрофітів та гігрофітів, призводить до накопичення органічної речовини у вигляді торфу. Анаеробні умови уповільнюють розкладання, змінюючи хімічний склад води та ґрунту. Кліматичні чинники, такі як висока вологість та помірні температури, підсилюють ці процеси, тоді як історичні зміни клімату впливають на водний баланс та тривалість заболочення [1, с. 26].
Болота утворюються при замуленні і заростанні озер та внаслідок заболочування суходолів у пониженнях рельєфу при їх перезволожені. Виділяють шість геоморфологічних типів боліт: заплавні (їх поділяють ще на притерасні та плавневі), староруслові, долинні, котловинні, болота схилів, або
«висячі», та болота підніжжя схилів, які зустрічаються в гірських та пагорбкуватих регіонах.
У кожній зоні України переважає певний тип боліт. Для зони мішаних лісів характерні заплавні та котловинні, для лісостепу — заплавні, староруслові, котловинні. У степовій; зоні переважають заплавні та плавневі болота, що утворились, внаслідок будівництва водосховищ на Дніпрі та підтоплення значних земельних площ. У підніжжі Карпат зустрічаються передгірські заболочені землі, а в гірській місцевості — котловинні та болота схилів.
Крім поділу за геоморфологічними ознаками, болота можуть відрізнятися за характером рослинності та розташуванням на місцевості. Так, у долинах річок,

місцях виходу водних джерел утворюються низинні болота, а на підвищених формах рельєфу — верхові. Болота, які займають проміжне положення, належать до перехідних.
На більшій частині території України переважають болота, які утворились у заплавах річок у період танення льодовиків. Їх водне живлення відбувається за рахунок озерних, річкових і, меншою мірою, ґрунтових вод.
На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії, Європі та Північній Америці. На території України, найбільші площі боліт знаходяться у зоні мішаних лісів, зокрема на Українському Поліссі (Волинська, Рівненська та Чернігівська області). У природно-географічному відношенні ця територія має ряд особливостей, що сприяють заболочуванню земель.
На Україні площа боліт і заболочених земель становить приблизно 5,5 млн. га,а власне боліт – 1,17 млн. га. Заболоченість території України зменшується, загалом, з північного заходу на південний схід. Найбільше боліт на Поліссі. У лісостеповій і степовій зонах болота здебільшого розміщені в заплавах річок. За рівнем заболоченості й характером боліт в Україні виділяють п'ять торфоболотних областей: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати. Причиною максимального утворення боліт у Поліссі є знижена рівнинна поверхня території, високий рівень залягання грунтових вод (0,2-5м), повільний річковий стік, розтягнуті весняні повені, велика кількість опадів, зменшена сонячна радіація тощо [2, с. 135].
За характером живлення, формою поверхні і переважаючим складом рослинності болота поділяються на низинні (евтрофні), верхові (оліготрофні) і перехідні (мезотрофні). В Україні переважають низинні торф’яні грунти (95%).
Низинні (евтрофні) болота розташовуються у знижених частинах рельєфу на місцевих вододілах, на місці колишніх водойм, в заплавах річок. Поверхня цих боліт плоска або ввігнута. Живлення відбувається атмосферними опадами, поверхневими і ґрунтовими водами. Поверхневі і ґрунтові води відносно багаті

на мінеральні солі, і тому тут росте багата евтрофна рослинність (чорна вільха, береза, осока, очерет, хвощ). Торф цих боліт багатий на мінеральні солі, використовується як добриво. Низинні болота найбільш поширені в заплавах Дунаю, Дніпра.
Верхові (оліготрофні) болота зустрічаються в районах з надлишковим зволоженням і розташовуються на плоских вододілах. Ці болота бідні на мінеральні солі, і тут ростуть невибагливі рослини (сфагновий мох, пригнічена сосна та ін.) Наростання моху і накопичення торфу в центральній частині відбувається швидше ніж на краях, і тому ці болота мають опуклу форму поверхні. Зольність торфу становить близько 4 %, він використовується як паливо.
Перехідні болота за ступенем мінералізації вод, характером рослинності є проміжними між верховими і низинними.
Живлення боліт відбувається за рахунок поверхневих вод (під час розливу річок), грунтових вод і атмосферних опадів. Верхові болота живляться в основному за рахунок атмосферних опадів, тому ці болота бідні на мінеральні солі. У живленні низинних і перехідних боліт велике значення мають грунтові води, а також води поверхневих водотоків в період їх розливу. Живлення атмосферними опадами має меншу питому вагу. Співвідношення різних видів живлення істотно залежить від висотного положення болота по відношенню до рельєфу місцевості і від характеру гідрологічних умов заболоченої місцевості. Водний баланс боліт малодосліджений. Точних даних про співвідношення елементів водного балансу для боліт різного типу немає.
Для верхових боліт зони надмірного зволоження основну частку у прибутковій частині балансу складають атмосферні опади. У видатковій частині балансу значна частина припадає на сумарне випаровування, менша – на стік з боліт.
На сьогодні 50-60% боліт України осушено. Оскільки Україна в цілому, є малозаболоченим регіоном, до того ж багато боліт знищено або сильно трансформовано внаслідок меліорації, тому доцільним на сьогодні є збереження в природному стані всі вцілілі болота [5, с. 102 – 103].
Болота України – це особливі екосистеми, що характеризуються надмірним зволоженням та специфічними умовами ґрунтоутворення. Їх унікальність визначається не лише фізико-хімічними параметрами середовища, але й своєрідним рослинним та тваринним світом, який сформувався в процесі тривалої адаптації до цих непростих умов.
Флора боліт України вражає своєю пристосованістю до високої вологості, кислого ґрунту та нестачі кисню [6, с. 152]. Основу рослинного покриву верхових боліт складають сфагнові мохи, які утворюють потужний торфовий шар і визначають кисле середовище. Серед судинних рослин тут поширені вічнозелені чагарнички: журавлина (Vaccinium oxycoccos), лохина (Vaccinium uliginosum), багно звичайне (Ledum palustre). На перехідних та низинних болотах видове різноманіття зростає. Тут можна зустріти різні види осок (Carex spp.), білосніжні пухівки (Eriophorum spp.), а на обводнених ділянках – латаття біле (Nymphaea alba) та глечики жовті (Nuphar lutea). Особливу цінність становлять рідкісні комахоїдні рослини, такі як росичка круглолиста (Drosera rotundifolia) та жирянка звичайна (Pinguicula vulgaris), які пристосувалися до бідних на поживні речовини ґрунтів.
Фауна боліт України також є досить специфічною та різноманітною. Серед безхребетних тут численні комахи (комарі, бабки, жуки), павуки та молюски. Болота є важливим середовищем існування для земноводних, таких як жаби (озерна, ставкова) та тритони. З плазунів часто зустрічаються вуж звичайний та ящірка живородна. Особливо багатий світ птахів, для багатьох з яких болота є важливими місцями гніздування, харчування та міграційних зупинок. Тут можна побачити чапель (сіру, велику білу), лелек (білого, чорного), журавлів сірих, різноманітних куликів та качок. Серед ссавців на болотах мешкають як дрібні види (водяна полівка, кутора звичайна), так і більші – лось, дика свиня, лисиця, а також напівводяні види, такі як видра річкова та ондатра [6, с. 194].
Отже, можна зробити висновок, що флора і фауна боліт України сьогодні перебувають під значним антропогенним тиском. Дренажні роботи, видобуток торфу, забруднення та зміна клімату призводять до деградації та втрати цих унікальних екосистем. Зменшується чисельність багатьох видів рослин і тварин, деякі з них опиняються на межі зникнення. Збереження флористичного та фауністичного різноманіття боліт є надзвичайно важливим завданням, адже ці екосистеми виконують важливі екологічні функції, підтримують гідрологічний баланс територій та є домівкою для багатьох рідкісних і цінних видів. Для збереження цієї унікальної природної спадщини необхідні комплексні заходи з охорони та відновлення болотних угідь.
Болота України – це унікальні екосистеми, які відіграють важливу роль у підтримці біорізноманіття та регулюванні водного балансу. Формуючись в умовах надмірного зволоження, вони характеризуються специфічними кліматичними умовами, де переважає висока вологість. Видове різноманіття боліт вражає своєю пристосованістю до цих умов, включаючи різноманітні види мохів, осок, чагарників та трав'янистих рослин, а також багатий тваринний світ.
Розповсюдження боліт в Україні нерівномірне, найбільші площі зосереджені в Поліссі та заплавах річок. На болотах формуються специфічні болотні ґрунти, багаті на органічні речовини, а геологічна будова місцевості впливає на їх формування. Флора і фауна боліт є надзвичайно цінними, включаючи рідкісні та зникаючі види, що робить їх важливими для збереження біорізноманіття України.
Ці екосистеми не лише підтримують унікальне біорізноманіття, але й виконують важливі екологічні функції. Болота є природними фільтрами, які очищають воду від забруднювачів, регулюють її рівень та запобігають повеням. Вони також є важливими накопичувачами вуглецю, що допомагає у боротьбі зі зміною клімату. Крім того, болота є місцем проживання багатьох видів тварин, включаючи рідкісні та зникаючі види. Тому збереження та відновлення болотних екосистем є надзвичайно важливим для підтримки екологічного балансу та біорізноманіття України, а також для забезпечення сталого розвитку суспільства.

Список використаних посилань
1. Болото // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. – Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. – С. 26.
2. Водно-болотні угіддя // Екологічна енциклопедія: В 3-х т. / А.В. Толстоухов. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2006. – Т. 1: А-Е. – С. 136-137.
3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: А.М. Маринич та ін. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1989. – Т. 2: З-О. – 480 с.
4. Запольський А. К., Салюк А. І. Основи екології: Підручник / За ред. К. М. Ситника. – К.: Вища шк., 2001. – 358 с.
5. Некоз С.І. Загальна екологія. – Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 240 с.
6. Сафранов Т.А. Екологія: підручник. – Львів: Новий Світ-2000, 2003. – 248 с.
7. Шабанов Д., Кравченко М. Екологія: біологія взаємодії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://surl.li/zyfukv