ІСТОРІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН У ВЕТЕРИНАРНІЙ ПРАКТИЦІ
Лікування тварин лікарськими рослинами має давню історію. У минулому воно базувалося на народних повір’ях, заклинаннях та досвіді пастухів і коновалів, а не на наукових знаннях. Перші згадки про використання рослин у Східній Європі відносять до Трипілля (ІІІ тис. до н.е.) та скіфського періоду (І тис. до н.е.). З часів Київської Русі відомий трактат княгині Євпраксії Мстиславівни «Мазі» (1130 –1140 рр.), що містив відомості про лікувальні властивості рослин [2, c. 122 – 123].
З поширенням християнства монастирська медицина стала популярною, а народне знахарство відійшло на другий план. У Середньовіччі активно розвивалися хірургія та заготівля лікарських рослин, перша дослідна станція культури лікарських рослин в Україні була створена на Лубенських землях у 1916 році [2, c. 122 – 123].
Щодо лікування тварин, спеціалізована література з’явилася в Європі пізніше. Наприклад, книга Мартіна Чеха «Книга лікування коней» (1797, Будапешт) об’єднувала турецькі практики й місцеві традиції. У минулому використовували багато рослин: відвари з ангеліки лікарської для серця, кору дуба при діареї, ромашку аптечну при шлункових розладах, пижмо для боротьби з паразитами та інші. Сучасні фітопрепарати застосовують аналогічно, але з контрольованим дозуванням і з науковим обґрунтуванням.
Першими фахівцями ветеринарної справи були пастухи, скотарі та коновали, пізніше – хірурги-цирульники. Професійне навчання розпочалося у Відні (Австро- Угорщина, 1767 р.), а перший ветеринарний коледж відкрито у Будапешті (1782 р.). В Україні розвиток ветеринарної освіти відбувався у Львові: у 1512 р. засновано цех хірургів, у 1784 р. створено університетську кафедру, а у 1908 р. школа отримала право надавати наукові ступені. Сучасна Львівська академія ветеринарної медицини (зараз університет) продовжує ці традиції [2, c. 122 – 123].
Незважаючи на розвиток ветеринарії, сучасні лікарі часто недостатньо використовують лікарські рослини. В Україні видано кілька підручників і посібників, проте саме наукових досліджень недостатньо. У «Державній Фармакопеї України» [1] наведено перелік лікарських рослин і препаратів для ветеринарії (ромашка, акація,

шавлія, дудник, ялівець тощо). Це свідчить про потенціал лікарських рослин у ветеринарній практиці та відкриває можливості їх застосування для профілактики, лікування та підвищення продуктивності тварин. Наприклад, сьогодні у свинарстві використовують насіння розторопші (Silybum marianum) як фітобіотична добавка підвищує приріст молодняку та формування плодів. Екстракт ехінацеї пурпурової (Echinacea purpurea) у птахівництві стимулює живу вагу та яйценосність. Також ефірні олії материнки (Origanum vulgare) або чебрецю (Thymus vulgaris) використовують як антимікробні засоби та альтернативу антибіотикам. Загалом, рослинні фітопрепарати сприяють нормалізації травлення, зміцненню імунітету, зниженню ризику резистентності мікроорганізмів та підвищують безпечність продукції тваринництва [3].
Використання лікарських рослин у ветеринарній практиці має давні традиції, але сучасна фітотерапія базується на наукових даних. Рослини та їх екстракти ефективні для профілактики, лікування та підвищення продуктивності тварин, а також для заміни синтетичних препаратів. Попри наявність позитивного досвіду, актуальним залишається розвиток наукових досліджень та популяризація використання лікарських рослин серед практикуючих ветеринарів в Україні.

Список використаних джерел
1. Гальчинська О.К. Ветеринарна фармакологія: навчальний посібник. / К.: Аграрна освіта, 2013. – 525 с.
2. Грицина М., Саламон І. Ветеринарна медицина і використання лікарських рослин. Науковий вісник ЛНУВМБ імені С.З. Ґжицького. Серія: Ветеринарні науки. 2019. т 21. № 94. С. 121 – 126.
3. Державна Фармакопея України. У 3 т. / Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів». — 2-ге вид. — Харків: ДП «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів», 2018.
— Т. 1. — 1128 с.