Використання лікарських рослин у ветеринарній практиці є давньою традицією, що бере свій початок ще з часів Трипілля та скіфського періоду. У минулому лікування тварин базувалося на народних повір’ях і досвіді пастухів, а сучасна фітотерапія ґрунтується на наукових даних. Лікарські рослини застосовуються для профілактики та лікування захворювань, нормалізації травлення, зміцнення імунітету та підвищення продуктивності тварин. Попри наявність позитивного досвіду, актуальним залишається розвиток наукових досліджень і популяризація використання фітопрепаратів серед практикуючих ветеринарів в Україні.
Актуальність теми полягає у тому, що сучасна ветеринарна медицина потребує безпечних, ефективних та доступних засобів лікування та профілактики хвороб у тварин. Лікарські рослини та їх екстракти можуть слугувати альтернативою синтетичним препаратам, зменшуючи ризик токсичності та резистентності мікроорганізмів, що робить дослідження їх застосування особливо важливим.
Лікування тварин лікарськими рослинами має давню історію. У минулому воно базувалося на народних повір’ях, заклинаннях та досвіді пастухів і коновалів, а не на наукових знаннях. Перші згадки про використання рослин у Східній Європі відносять до Трипілля (ІІІ тис. до н.е.) та скіфського періоду (І тис. до н.е.). З часів Київської Русі відомий трактат княгині Євпраксії Мстиславівни «Мазі» (1130 – 1140 рр.), що містив відомості про лікувальні властивості рослин [2, c. 122 – 123].
З поширенням християнства монастирська медицина стала популярною, а народне знахарство відійшло на другий план. У Середньовіччі активно розвивалися хірургія та заготівля лікарських рослин, перша дослідна станція культури лікарських рослин в Україні була створена на Лубенських землях у 1916 році [2, c. 122 – 123].
Щодо лікування тварин, спеціалізована література з’явилася в Європі пізніше. Наприклад, книга Мартіна Чеха «Книга лікування коней» (1797, Будапешт) об’єднувала турецькі практики й місцеві традиції. У минулому використовували багато рослин: відвари з ангеліки лікарської для серця, кору дуба при діареї, ромашку аптечну при шлункових розладах, пижмо для боротьби з паразитами та інші. Сучасні фітопрепарати застосовують аналогічно, але з контрольованим дозуванням і з науковим обґрунтуванням.
Першими фахівцями ветеринарної справи були пастухи, скотарі та коновали, пізніше – хірурги-цирульники. Професійне навчання розпочалося у Відні (Австро- Угорщина, 1767 р.), а перший ветеринарний коледж відкрито у Будапешті (1782 р.). В Україні розвиток ветеринарної освіти відбувався у Львові: у 1512 р. засновано цех хірургів, у 1784 р. створено університетську кафедру, а у 1908 р. школа отримала право надавати наукові ступені. Сучасна Львівська академія ветеринарної медицини (зараз університет) продовжує ці традиції [2, c. 122 – 123].
Незважаючи на розвиток ветеринарії, сучасні лікарі часто недостатньо використовують лікарські рослини. В Україні видано кілька підручників і посібників, проте саме наукових досліджень недостатньо. У «Державній Фармакопеї України» [3] наведено перелік лікарських рослин і препаратів для ветеринарії (ромашка, акація, шавлія, дудник, ялівець тощо). Це свідчить про потенціал лікарських рослин у ветеринарній практиці та відкриває можливості їх застосування для профілактики, лікування та підвищення продуктивності тварин. Наприклад, сьогодні у свинарстві використовують насіння розторопші (Silybum marianum) як фітобіотична добавка підвищує приріст молодняку та формування плодів. Екстракт ехінацеї пурпурової (Echinacea purpurea) у птахівництві стимулює живу вагу та яйценосність. Також ефірні олії материнки (Origanum vulgare) або чебрецю (Thymus vulgaris) використовують як антимікробні засоби та альтернативу антибіотикам. Загалом, рослинні фітопрепарати сприяють нормалізації травлення, зміцненню імунітету, зниженню ризику резистентності мікроорганізмів та підвищують безпечність продукції тваринництва [3].
Використання лікарських рослин у ветеринарній практиці має давні традиції, але сучасна фітотерапія базується на наукових даних. Рослини та їх екстракти ефективні для профілактики, лікування та підвищення продуктивності тварин, а також для заміни синтетичних препаратів. Попри наявність позитивного досвіду, актуальним залишається розвиток наукових досліджень та популяризація використання лікарських рослин серед практикуючих ветеринарів в Україні.
Касифікація лікарських рослин за походження, формою та терапевтичною дією. Лікарські рослини займають важливе місце у ветеринарній медицині завдяки багатофункціональній дії. Вони використовуються не лише як лікувальні засоби, а й як кормові добавки, що покращують травлення, стимулюють імунітет, прискорюють ріст тварин і підвищують продуктивність [6].
Класифікації лікарських рослин певною мірою умовні, постійно змінюються й доповнюються залежно від наявної на певний час сукупності знань. Класифікують лікарські рослини з урахуванням їх екології, фітоценології та життєвої форми, ступеня вивченості, статусу, домінування певних груп речовин, спрямованості терапевтичної дії та інших ознак.
Залежно від екології виділяють:
- дикорослі лікарські рослини (горицвіт весняний, конвалія звичайна, мучниця, брусниця, бобівник, глечики жовті, кмин піщаний, деревій звичайний, звіробій продірявлений, чебрець повзучий тощо);
- лікарські рослини, що наявні у природі в недостатній кількості, культивуються для задоволення потреб фармації (валеріана лікарська, оман високий, беладона звичайна, вовчуг польовий, женьшень, обліпиха крушиноподібна, алтея лікарська тощо);
- лікарські рослини іноземного походження, акліматизовані та інтродуковані в Україні (шавлія лікарська, чебрець звичайний, наперстянка пурпурова тощо), лікарські рослини що відомі лише в культурі (м’ята перцева, ортосифон тичинковий, мак снодійний (сорт олійний);
- сільськогосподарські лікарські рослини (льон, гарбуз, мигдаль, гірчиця та ін.);
- культивовані лікарські рослини, які поділяються на польові (змієголовник молдавський, меліса лікарська, левзея сафлороподібна, лофант анісовий тощо), теплично-польові (катарантус рожевий, ерва шерстиста тощо), тепличні (алое деревоподібне, каланхое перисте), а також сортові селекційні, штамові мікроклоновані.
На сьогодні у спеціалізованих господарствах України вирощується лише 25 видів лікарських рослин. Залежно від життєвої форми розрізняють лікарські рослини деревні (дерева, кущі, ліани), напівдеревні (кущики, напівкущики) і трав’янисті (одно- і багаторічні трави та ліани) [10, с. 164]. Із 1075 видів судинних лікарських рослин флори України 386 видів органічно пов’язані з лісовими фітоценозами; близько 40 видів – чагарники та напівчагарники, решта – трав’янисті рослини, з яких 312 є типовими представниками безлісих лучно-болотних, лучно-степових, лучних, прибережно-водних угруповань; 377 представляють лабільну групу синантропних видів, бур’янів, які активно просякають порушені ділянки будь-яких фітоценозів. Кожна екологічна та фітоценотична категорія лікарських рослин постачає сировину відповідної якості й дії [6].
За мірою дослідженості, ступенем практичного упровадження та статусом лікарські рослини поділяють на неофіційні, тобто ті, що використовуються у народній медицині, та офіцинальні, або офіційні, ефективні – більш чи менш досліджені в хімічному та фармакологічному відношеннях і дозволені до використання науковою медициною як ЛРС, ліки та в нутриціології. Виділяють також перспективні та потенційні лікарські рослини. Перспективними вважаються лікарські рослини, для яких доведено фармакологічну ефективність, але не завершені клінічні випробування, недосконалі способи заготівлі, технології переробки, обмежені природні ресурси тощо. Такі види використовуються в екстрених випадках або стають ефективними після усунення зазначених проблем. Потенційними лікарськими вважаються види, які в дослідах показали будь-який фармакологічний ефект, але недостатньо вивчені й не пройшли клінічні випробування. Можливість їх використання доводять шляхом подальших досліджень [6].
Залежно від хімічного складу і домінування певних груп речовин лікарські рослини і ЛРС розподіляються на групи, які містять у значній кількості певні фармакологічно активні сполуки (вуглеводи, ліпіди, глікозиди, фенольні сполуки, ефірні олії, кардіостероїди, алкалоїди, вітаміни тощо). Сучасні фітотерапевти керуються фармакологічною класифікацією. Вона виділяє групи лікарських рослин, що діють на серцево-судинну, шлунково-кишкову, центральну нервову, ендокринну та імунну системи, органи дихання, нирки і сечовивідні шляхи, шкіру, використовуються при інфекційно-запальних захворюваннях, авітамінозах, кровотечах тощо. Значна частина видів входить водночас до кількох хімічних або терапевтичних груп [8, с. 141].
Лікарські рослини відіграють ключову роль у ветеринарній медицині завдяки своїй багатофункціональній дії, зокрема як лікувальні засоби та кормові добавки. Їх класифікація враховує екологічні, ботанічні, хімічні та фармакологічні ознаки, а також ступінь вивченості та практичне використання. Сучасна фармакологічна класифікація дозволяє ефективно застосовувати рослини для лікування різних систем організму, профілактики захворювань та підвищення продуктивності тварин.
Методи та клінічне застосування лікарських рослин у ветеринарії. У світі відомо близько 20 тисяч рослин, які мають лікарські властивості і тільки 300 з них отримали офіційне визнання і терапевтичне застосування. Так, при серцево- судинних захворюваннях застосовується лише 80 % лікарських засобів рослинного походження, а при хворобах печінки та кишково-кишкового тракту – близько 70 %. Але навіть таке скромне застосування лікарських рослин все ж становить 40 % від усіх лікарських засобів, що використовується [4].
При хворобах органів травлення тварин – розладах секреторної, ферментативної, моторної функції шлунка та кішківника, погіршені засвоєння поживних речовин корму призначення рослинних засобів має залежати від розладів функції кішківника і стану слизової оболонки травного тракту. Так, для поліпшення апетиту бажано застосовувати настій кульбаби, листя трилисника, що містять прості гіркоти. Подразнюючи смакові рецептори, вони рефлекторно стимулюють виділення шлункового соку. Полин гіркий, деревій, золототисячник, кореневище лепехи містять ароматичні гіркоти, які виявляють сильнішу та тривалішу дію на травний тракт.
Для поліпшення апетиту рекомендовано застосовувати настоянку полину і трав’яні суміші у наступних пропорціях: корінь алтею, трава ромашки лікарської, кореневище пирію, корінь солодки голої – порівну; квіти ромашки, трава деревію, полину гіркого, м’яти перцової, шавлії – порівно; трава зверобою – 4 частини, сушениці – 4 частини, споришу – 2 частини, золототисячника – 2 частини, листя деревію – 0,6 частини, подорожника – 4 частини, м’яти перцової – 1 частина, кореневище лепехи – 1 частина, плоди кмину – 1,5 частини [4].
При зниженні секреції залоз травного тракту застосовують настої з насіння кропу, кмину, коріандру. Аналогічну дію виявляють трава м’яти перцової, полину гіркого, ромашки лікарської, корінь валеріани, листя шавлії, корінь кульбаби.
Для поліпшення травлення рекомендовано такі збори: кора крушини – 3 частини, листя м’яти перцової- 2 частини, листя кропиви – 3 частини, кореневище лепехи – 1 частина, корінь валеріани – 1 частина, насіння ганусу – 2 частини, листя деревію – 1 частина, навіння гірчиці – 2 частини, корінь солодки голої – 3 частини.
У разі катарального гастроентериту рекомендовано наступні збори: квіти ромашки лікарської, трава буркуну, листя алтеї лікарської – по 1 частині; листя шавлії, квіти мальви та бузини чорної – порівну.
При розладах травного тракту, що супроводжуються проносом, диспепсіях телят як антидіарейні засоби застосовуються настої квіток піжми, трави ромашки лікарської, відвар кори дуба, кореня щавлю кінського, трави звіробою, листя смородини. Ці рослини містять в’яжучі речовини і зменшують секрецію та сповільнюють перистальтику кішківника [7, с. 207-208]. Отже, в певних випадках для лікування змін у шлунково-кишковому тракті варто застосовувати ліки рослинного походження, які діють комплексно і майже не мають побічного негативного впливу.
Таким чином, сучасна ветеринарна практика використовує різноманітні лікарські рослини для лікування і профілактики захворювань тварин, покращення травлення та підвищення продуктивності. На основі літературних даних і клінічного досвіду виділено ряд перспективних рослин, які можуть стати основою для нових кормових добавок та фітопрепаратів [5, с. 134 – 141].
1. Шавлія (трава) — Salviae folia
Основні діючі речовини: Ефірна олія, речовини дубильні, кислоти тритерпенові, дітерпени, речовини смолисті і гіркі, флавоноїди, кумарин ескулетин.
Фармакологічна активність: Покращує роботу шлунковокишкового тракту. Має протизапальн, куровоспинну, ранозагоювальну дію.
2. Чебрець (трава) — Thymi serpiylli herba
Основні діючі речовини: Олія ефірна, флавоноїди, речовини дубильні і гіркі, камедь, кислоти тритерпенові (урсолова і олеанолова), солі мінеральні.
Фармакологічна активність: Покращує роботу підшлункової залози, стимулює травну систему, підвищує апетит. Має спазмолітичну, відхаркувальну, протизапальну, ранозагоювальну, дезинфікуючу дію. Заспокоює нервову систему, пригнічує кокову мікрофлору і патогенні гриби.
3. Ехінацея пурпурова (трава і кореневища) — Echinacea purpurea
Основні діючі речовини: Імуномоделюючі властивості.
Фармакологічна активність: Очищає лімфатичну систему, кров, нирки, перешкоджає загибелі клітин, сприяє відновленню здорових клітин і утворення захисних антитіл. Здатна викликати загибель вірусів, шкідливих бактерій/грибів. Вражає кишкову паличку, стафілококи, стрептококи, вірус герпесу і грипу.
4. Ісоп лікувальний — Hyssopus officinalis
Основні діючі речовини: Флавоноїди, ефірне масло.
Фармакологічна активність: Відхаркувальний засіб, при неврозах, стенокардії, надмірній пітливості, ревматизмі, хронічному коліті, метеоризмі, як протигельмінтний, сечогінний і тонізуючий засіб. Антимікробна дія ефірної олії.
5. Коріандр посівний — Coriandrum sativum L
Основні діючі речовини: Ефірні олії, борнеол, терпінолен, фелландрен, пінен, цімол, дециловий альдегід, децилова кислота. Білкові речовини, алкалоїди, вітаміни, калій.
Фармакологічна активність: Плоди коріандру мають жовчогінні, болезаспокійливі, ранозагоювальні, протигеморойні, антисептичні, відхаркувальні, сечогінні властивості, поліпшують травлення, чинять болезаспокійливу антисептичну дію, протигельмінтний засіб.
6. Юкка нитчата — Yucca filamentosa
Основні діючі речовини: Антиоксиданти, ензими, хлорофіл, сапоніни, антрахінони, хлорофіл, флавоноїди.
Фармакологічна активність: Нормалізує процес травлення, покращує всмоктування поживних речовин, знищує спори грибкової плісені, очищає організм, а випорожнення не мають сильного запаху.

Дослідженнями доведено, що лікарська рослина ехінацея пурпурова є ефективною лікувально-профілактичною кормовою добавкою, яка добре поїдається сільськогосподарськими тваринами і за рахунок потужних біологічних властивостей робить її перспективною добавкою до основного корму для всіх видів тварин, особливо для великої рогатої худоби і свиней. А результати досліджень викладені в наукових статтях з застосування ехінацеї в птахівництві, рибництві і навіть в хутровому звірівництві [13].
Експериментальними дослідженнями доведена наявність високого вмісту у продовольчій сировині продукції токсичних елементів, а саме – важких металів (свинцю, ртуті, кадмію, міді, цинку, нікелю та ін.). Тому пошуком безпечних шляхів виведення токсикантів з організму тварин є збалансованість харчових компонентів протеїновими добавками, макро- та мікроелементами, вітамінами відповідно до державних стандартів та норм годівлі тварин, а також застосування таких лікарських рослин, як суха кропива, листя лопухів, ехінацея пурпурова, хвощ польовий, опока, гарбузи та ін. [10, с. 99 – 102].
Науково доведено, що лікарські рослини відіграють важливу роль у дотриманні санітарно-гігієнічного режиму приміщень завдяки антимікробній дії щодо патогенних організмів. Наприклад, за допомогою ефірних масел таких лікарських рослин, як м’ята перцева (Mentha piperita), фенхель (Foe-niculum vulgarе), шавлія (Salvia), ефективно відбувається санація повітряного середовища на птахофермах, оскільки ці речовини мають імуномоделюючий ефект [12].
Сучасна ветеринарна прaктика засвідчує, що тварини найбільше страждають на захворювання шлунково-кишкового тракту. Досвід українських і зарубіжних науковців засвідчує ефективність використання лікарських рослин у тваринництві в якості найпростіших біологічно активних добавок до кормів, наприклад, у вигляді настою, відвару, концентрату лікарських рослин вони можуть виявляти профілактичну й лікувальну дію на тварин, особливо на молодняк.
Протипоказання та токсичність лікарських рослин для тварин. Використання лікарських рослин у ветеринарії має певні обмеження, оскільки їхня дія залежить від виду тварини, віку, фізіологічного стану та наявності супутніх захворювань [11]. Незважаючи на природне походження, рослини можуть містити активні речовини, які при неправильному застосуванні здатні спричиняти токсичні ефекти або небажані реакції. Різні види тварин реагують на одні й ті самі лікарські рослини по-різному. Наприклад, ефірні олії, які безпечні для собак, можуть викликати розлади травлення у кішок [1]. Молоді тварини, новонароджені або ті, що ще не досягли фізіологічної зрілості, більш чутливі до активних компонентів рослин. Так, настої ромашки чи календули зазвичай безпечні, проте висока концентрація може викликати розлади травлення у телят або цуценят, а алое та деякі гіркі трави не рекомендуються для молодняка через потенційне подразнення шлунково-кишкового тракту [9].
Деякі лікарські рослини мають високу токсичність навіть у невеликих кількостях. До таких рослин належать лілії, які токсичні для котів і можуть спричинити гостру ниркову недостатність [9]; цибуля та часник, що викликають гемолітичну анемію у собак та кішок при тривалому застосуванні [1]; а також беладонна та дурман, які містять алкалоїди, здатні впливати на нервову систему та серцево-судинну діяльність [9]. Лікарські рослини можуть взаємодіяти з іншими ветеринарними препаратами, підсилюючи або зменшуючи їхню дію. Наприклад, валеріана або пасифлора можуть посилювати седативний ефект лікарських засобів, а настої глоду при поєднанні з серцевими препаратами потребують контролю частоти серцевих скорочень [11].
Для безпечного використання лікарських рослин рекомендується дотримуватися рекомендованих доз і форм введення, консультуватися з ветеринарним фахівцем перед початком лікування, особливо для вагітних або лактуючих тварин, використовувати лише ті рослини, які перевірені для конкретного виду тварини, та поступово вводити нові фітопрепарати, спостерігаючи за реакцією тварини [9, с. 476].
Незважаючи на значний терапевтичний потенціал лікарських рослин у ветеринарній практиці, їх застосування потребує високої обережності та професійного контролю. Рослинні препарати можуть бути як корисними, так і небезпечними, оскільки містять біологічно активні речовини, здатні викликати токсичні реакції, особливо при перевищенні доз, неправильному підборі виду рослини або самолікуванні. Важливо враховувати видові особливості тварин, їхній вік, фізіологічний стан і можливі лікарські взаємодії.
Раціональне використання фітотерапії у ветеринарії полягає у грамотному поєднанні традиційних та рослинних засобів із дотриманням принципів безпеки. Лише системний підхід, заснований на наукових даних і консультації з фахівцем, забезпечує ефективність лікування та захист здоров’я тварин.
Лікарські рослини займають важливе місце у ветеринарній медицині та залишаються одним із найбільш доступних, природних і ефективних засобів впливу на організм тварин. Їх терапевтична цінність ґрунтується на наявності у складі ефірних олій, флавоноїдів, глікозидів, сапонінів, дубильних речовин та інших біологічно активних компонентів, які забезпечують протизапальну, антисептичну, спазмолітичну, відхаркувальну, жовчогінну, седативну та загальноукріплюючу дію. Завдяки цьому рослини використовуються у комплексному лікуванні хвороб травної, дихальної, нервової систем, шкіри та у профілактиці порушень обміну речовин у тварин.
Раціональне застосування фітотерапії дає можливість послабити побічні ефекти синтетичних препаратів, посилити дію основного лікування й пришвидшити відновлення. Ветеринарна практика підтверджує, що правильно підібрані рослинні засоби часто працюють м’якше та безпечніше, а в окремих випадках є більш ефективними, ніж класичні медикаменти, особливо при хронічних або функціональних порушеннях.
Водночас лікарські рослини потребують обережного використання. Деякі з них можуть проявляти токсичні властивості, викликати алергічні реакції або бути небажаними для певних видів тварин. Успішне застосування рослинної сировини можливе лише з урахуванням виду, віку, маси тіла тварини, індивідуальної чутливості та стану здоров’я. Особливу увагу слід приділяти дозуванню, тривалості лікування й сумісності з іншими препаратами.
Систематизована інформація про властивості, дію та протипоказання лікарських рослин підкреслює їх значущість у ветеринарії та демонструє потенціал для подальшого розвитку фітотерапевтичних методів. Зростання інтересу до натуральних засобів лікування та профілактики свідчить про актуальність поглибленого вивчення рослинної сировини, удосконалення існуючих підходів і впровадження нових фітопрепаратів.
Крім того, використання рослинної сировини сприяє формуванню більш екологічного підходу до лікування тварин, адже такі засоби є відновлюваними, доступними та менш шкідливими для довкілля. Рослинні препарати дозволяють зменшити залежність від надмірного застосування антибіотиків, що є важливим у контексті запобігання антибіотикорезистентності. Поступове поєднання традиційних знань про лікувальні рослини з сучасними науковими дослідженнями відкриває можливості для створення більш ефективних і безпечних фітозасобів. Розширення асортименту рослинних препаратів та їх грамотне використання підвищує рівень лікувально-профілактичної роботи у ветеринарії та робить її більш адаптованою до потреб тварин різного віку й виду.
Таким чином, лікарські рослини є важливим компонентом ветеринарної медицини, здатним доповнювати й підсилювати сучасні методи лікування. Усвідомлене та професійне застосування фітотерапії забезпечує ефективну допомогу тваринам, знижує токсичне навантаження на організм і сприяє покращенню якості ветеринарної допомоги загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гальчинська О.К. Ветеринарна фармакологія: навчальний посібник. / К.: Аграрна освіта, 2013. – 525 с.
2. Грицина М., Саламон І. Ветеринарна медицина і використання лікарських рослин. Науковий вісник ЛНУВМБ імені С.З. Ґжицького. Серія: Ветеринарні науки. 2019. т 21. № 94. С. 121 – 126.
3. Державна Фармакопея України. У 3 т. / Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів». — 2-ге вид. — Харків: ДП «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів», 2018.
— Т. 1. — 1128 с.
4. Застосування лікарських рослин для лікування домашніх тварин URL: https://dpss-ks.gov.ua/novini/zastosuvannya-likarskix-roslin-dlya-likuva... tvarin (дата звернення: 15.11.2025).
5. Крижак Л.М., Гуцол Н.В., Мисенко О.О. Використання лікарських рослин в якості біологічно активних добавок у тваринництві. Міжвідомчий тематичний науковий збірник «Корми і кормовиробництво». 2020. Випуск 90. С. 134-141.
6. Лікарські рослини URL: https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/2079/likarski-roslini (дата звернення: 15.11.2025).
7. Лікарські рослини в клінічній ветеринарії: навчальний посібник для студентів зооветеринарних вузів і факультетів / В.І. Корнієнко, Н.М. Серединська, О.В. Пономаренко та ін. – Харків, 2021. – 285с.
8. Лікарські рослини і їх застосування /М.С. Харченко, А.М. Карамишев, В.І. Сила, Л.І. Володарський-3-е видання-Київ: Здоров’я, 1982.–232 с.
9. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / ред. А. М. Гродзінський.— К.: Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо- комерційний центр «Олімп», 1992. – 544 с.
10. Локес П.І., Панасенко І.Г. /Лікарські рослини. Підручник.–Полтава: «Довкілля- К», 2010.–264с.
11. Нікіфорова О.В. «Лікарські рослини у ветеринарній медицині: методичні рекомендації» . – Х.: РВВ ДБТУ, 2024. – 32 с.
12. Свінтицька К.В. 19 Використання лікарських рослин у процесі санації повітря птахівничих приміщень. Вісн. Полтав. держ. аграрн. академії: наук.-виробн., фаховий журн. 2013. № 1. С. 171-173.
13. Устименко О.В., Грищук А. В. 17 Використання ехінацеї пурпурової у свинарстві. Перспективні напрямки наукових досліджень лікарських та ефіроолійних культур: матеріали ІІ Всеукраїнської наук.-практ.конф.молод.учених. с. Березоточа, 2015. С.139-148.