У роки відродження в народній свідомості вирізблюється ідеал людини – громадянина суверенної України, який традиційно втілює в собі м’якість і ніжність вдачі, пісенність і музичність, доброту і милосердя, стійкість і незламність духу, вірність заповітам батьків і дідів та ін. Ці якості сучасного українця, його волелюбної душі і сонячної духовності є ніби ідеальним відображенням його буття, матеріальної основи життя.
Ідеали, інші духовні цінності рідного народу є водночас і загальнолюдськими цінностями. Національне і загальнолюдське – це не альтернативні, а взаємнопроникаючі аспекти виховання як суспільного явища.

Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами:

1. Рідна мова. Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних заходів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. за ступенем поширення на планеті українська мова перебуває у другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народнотворчу історичну роль. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку, діти поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови в них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою.

2. Родовід. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної самосвідомості і повноцінності, громадянської зрілості.

3. Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Всебічне знання рідної історії – невичерпне джерело історичної пам’яті і мислення учнів. Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини, гетьманщини. Психолого-педагогічне дослідження таких, на перший погляд незвичайних явищ життя наших предків, як козацтво. побратимство, братство, товариство, громада. характерництво, чаклунство та ін. поглиблює духовність, збагачує душу кожного учня національними способами, прийомами саморозвитку і самовдосконалення.

4. Краєзнавство. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів і прадідів. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам’ятні місця занедбувалися, національні герої зневажалися.

5. Природа рідного краю. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства: чуйного ставлення до кожної билини і комашки, тонкого сприймання великої тайни розвитку флори і фауни рідного краю, пізнання втаємниченої душі природи, її одухотворення. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.

6. Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його сина Дайбога (Дажбога), або Бога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купала, Коляду, Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо. Стародавня українська міфологія багата і розмаїта, розкішна і чарівна, вона споріднювала Людину і Природу, Землю і Космос. Міфологія – чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу.

7. Фольклор. У думах, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У фольклорі вся минувшина і доля України: періоди високих піднесень і трагічних падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, епохи творчої праці і мистецького пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій, зневіри і зради тощо.

8. Національне мистецтво. Народний досвід естетичного виховання полягає в тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів і прадідів. Оволодіваючи мистецтвом, народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність, моральність, естетику рідного народу.

9. Народний календар. Народний календар – це система історичного обумовлення дат, подій, свят, традицій, звичаїв та обрядів, які в певній послідовності відзначаються всім народом протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Щодо молоді народний календар виконує роль серцевини природовідповідної програми національного виховання.

10. Національна символіка. Національні символи України – герб, прапор, гімн, в історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.
Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.
Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо) в свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формуванні в них історичної пам’яті, свідомості.

11. Народні прикмети, вірування. В народних прикметах, віруваннях відображено зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Накопичені народні спостереження, передбачення часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях.У прикметах та віруваннях сконцентровано результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю.
Народні прикмети та вірування одухотворюють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань – народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової. господарської діяльності в майбутньому.

12. Релігійні виховні традиції. Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Під впливом релігії в учнів, як правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі учні не можуть зробити зла, шкоди іншій людині. При цьому батькам, педагогам, громадськості необхідно проявляти високу тактовність, толерантність у ставленні до учнів, батьки яких належать до різних релігійних конфесій, церковних громад.

13. Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань – відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її основу складають глибока і всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив’язаність до отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливіше ставлення до природи, людей інших національностей.

14. Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять “народ”, “нація” лежать стійкі віковічні традиції – трудові, моральні, естетичні та ін. Традиції, звичаї й обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово стаючи невід’ємною частиною рідного народу, нації.

15. Національна творчість. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Кожен вихованець залежно від природних задатків, ступеня їх розвитку, стає співучасником, творцем культури, історії рідного народу, його державності.

Як і інші народи, український має свої національні пріоритети, які стали загальнолюдськими надбаннями. Здобутки рідного народу, його видатних синів і дочок в різноманітних галузях життя і діяльності мають займати найвищий статус у змісті освіти й виховання. Найвищі досягнення національного генія надихають підростаючі покоління на віру в свої сили і можливості, на нові звершення в ім’я рідного народу, формують національну гордість і гідність, відкривають нові перспективи розвитку суверенної України, пробуджують бажання збагатити світову цивілізацію через внесок у рідну культуру.

Предмети: Народознавство