Користувацький вхід

Театр музичного світложивопису Харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості: історія та сучасність.

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

80 років існує Палац дитячої та юнацької творчості. 36 років з життям і роботою Палацу нерозривно пов’язані життя та робота Театру музичного світложивопису.
Історія створення такого незвичайного театру так само цікава, як і його робота. У неї навіть є передісторія. В 1935 році у будинку, створеному в першій третині ХІХ сторіччя архітектором Є. Васильйовим, повинен був розміститися перший в світі палац для дітей: Палац піонерів та жовтенят. До створення проекту перебудування майбутнього Палацу приєдналися художники та композитори, психологи та працівники театру, бібліотек, представники громадськості. У книзі П. Є. Шпари «Записки архитектора»* ми читаємо: «Среди самых разнообразных специализированных помещений Дворца... нельзя не упомянуть об одном из самых оригинальных, которое в то время называли „чудо-комната“. По замыслу художника Б. Косарева и инженера Слухай-Натальченко была запроектирована и построена... комната-зал со сферическим потолком-куполом. Стены и купол... служили своего рода экранами, на которые проецировались различные рисунки. Композиции приводились в движение, по желанию оператора скорость могла меняться в широких пределах. Демонстрацию цветовых композиций стали сопровождать музыкальной программой. Впечатление получилось необычайное. Дети при просмотре приходили в восторг».
Діяльність чудо-кімнати через деякий час припинилася, і причини цього нам невідомі (можливо війна, що зруйнувала споруду Палацу). Але поява такого художнього явища саме в першому в світі Палаці для дітей і саме в той час, коли в світовому мистецтві проходив процес поєднання музики та візуальних образів в єдину художню форму на наш погляд символічна.
Історія розвитку мистецтва аудіовізуального синтезу в Харківському обласному Палаці дитячої творчості продовжується вже в 70ті роки.
Харків’янин Юрій Олексійович Правдюк після багатьох років експериментів створив принципово новий вид мистецтва — музичний світложивопис. На початку 60-х Юрій Олексійович Правдюк створив перші світложивописні твори, що він називав «композиціями». Світложивописні композиції Ю. Правдюка склали репертуар Залу музичного світложивопису, тобто театру синтезу музики і динамічного світложивопису. Зал був відкритий у 1969 році, але на той час історія світложивопису нараховувала вже кілька років творчої і концертної діяльності. Створена у 1979 р. Ю. Правдюком і його дружиною та послідовником І. Прищенко дитяча навчальна студія підготувала художників світложивопису, що професійно працюють у рамках даного художнього напрямку.
Харківська школа світложивопису нараховує вже чотири покоління митців. Дитячий театр світложивопису має звання «Зразковий художній колектив». Це не тільки навчальна студія для підготовки художників світложивопису, але і самобутній художній колектив зі своїми, сформованими за 36 років роботи традиціями, творча лабораторія з постійним пошуком в галузі методики викладання, художніми експериментами.
Дитячий театр світложивопису — дипломант міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалів, організатор і засновник фестивалю мистецтв «Жовтий звук».
Учні і послідовники Ю. Правдюка, випускники дитячого театру-студії світложивопису зараз є викладачами для нових поколінь світлохудожників. Рівень роботи колективу дозволяє дитячому Театру світложивопису гідно представляти Україну на заходах, поряд з професійними театрами аудіовізуального синтезу з інших стран. Майже з перших років існування колектив був представником харківської школи світложивопису на фестивалях та теоретичних семінарах, які регулярно проводив НДІ експериментальної естетики «Прометей» (м. Казань, Росія). В 2007 році дитячий театр світложивопису було запрошено для виступів в московському «Оптичному театрі». В 2008 році концерти світложивопису були запропоновані фахівцям нових театральних напрямків та глядачам Санкт-Петербурга в межах міжнародного фестивалю світлових театрів «Светотень».
Незвичність, навіть унікальність цього дитячого творчого колективу очевидні. Але більш цікавим здається те, що існування театру аудіовізуального синтезу в структурі дитячого навчального закладу по-перше виглядає дуже органічним в контексті розвитку мистецтва ХХ-ХХІ сторіччя, і, по-друге, незважаючи на ультрасучасну назву є дуже традиційним в своїй основі, якщо брати до уваги особливості саме дитячої творчості.
Навіть більше того: театр світложивопису у своїй основі має найбільш традиційне мистецтво, тобто мистецтво синкретичне мистецтво стародавності, коли усі види художньої діяльності існували в злитій єдності. І слово, і музика тоді сприймалися як слухом, так і зором. Згодом первісний синкретизм розпався, і утворилися відомі нам самостійні види мистецтва: вокальне мистецтво, танок, живопис, література. Але мистецтва, досягаючи своїх вершин, намагалися досягти хоча б непрямого відновлення втраченої єдності, уже на новому рівні. Вони цілеспрямовано вступали в союз одне з іншим, утворювали сценічні та інші форми синтезу.
Існували і специфічні взаємодії між мистецтвами. Мова йде про взаємоперетинання мистецтв, запозичення сюжетів, прийомів і законів композиції. Таким чином, усі мистецтва як би прагнуть гранично випробувати свою специфіку, упритул підступаючи до своїх меж. Ці процеси посилюються наприкінці ХХ — на початку ХХІ сторіччя. І в наш час ми стаємо свідками дуже цікавих особливостей розвитку мистецтва: відображення сучасної свідомості і сучасні технічні можливості з одного боку, прагнення до синкретизму, близького до синкретизму давнього мистецтва — з іншого.
З розвитком «штучних» світлозвукових засобів художні потреби одержали можливість бути реалізованими в серії нових видів художньої діяльності. Використовуючи можливості нового матеріалу, вони відбивають дійсність інакше, хоча і зберігають близькість до своїх попередників. У цій новій системі мистецтв помітніше, ніж колись, дія синтетичних зв’язків. І самостійні життєздатні види мистецтва утворюються лише при синтезі відповідних зорових і слухових художніх форм. Різко змінилася ситуація з появою електричних і інших джерел штучного світла. Основним художнім прийомом аудіовізуального мистецтва виявилася світлова проекція.
Отже ми бачимо, що дитячий театр музичного світложивопису Харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості — яскравий представник того напрямку в мистецтві, який називається contemporary art. Це дуже незвично для мистецтва дітей. Зазвичай для художніх учбових закладів характерний вибір більш традиційних напрямків мистецтва. Це пов’язано з багатьма причинами, не останню роль серед яких відіграє наявність вже готової системи викладання.
І тут ми повертаємося до тієї думки, що Театр музичного світложивопису Харківського обласного Палацу не є тільки художнім колективом, що експериментує і шукає нові шляхи в мистецтві. Харківська школа музичного світложивопису має не тільки досконалу художню мову, але й досить розроблену методику навчання, яка базується на понятті єдності походження всіх видів мистецтв та має ціллю розвиток поліфонічного мислення, як одного з напрямків формування творчої особистості.
Прагнення до поліфонії у вирішенні творчих задач зовсім не музичних художніх напрямків, наприклад, таких, як живопис або література, не виникає на порожньому місці. Поліфонічність форми, поліфонічний синтез, внутрішній контрапункт — ці поняття, музично-метафоричні вислови активно використовуються у лексиконі естетичної науки з початку ХХ ст. Поліфонія (якщо метафорично використовувати цей музичний термін) обумовлює гносеологічну достовірність, глибину твору, відповідаючи ускладненості самого предмету сучасного мистецтва, багатоголоссю світу, що відображається. В музиці «поліфонія» означає одночасне звучання декількох самостійних голосів.
Стосовно до інших видів мистецтв, термін "поліфонія"("багатозвучна«) зручніше трактувати як «багатоголосся». З цим акцентом спокійніше сприймається можливість розуміння «голосу» у позамузичному контексті, тобто відносно інших мистецтв. Сам характер навколишнього світу вимагає від митця багатоплановості. Необхідність адекватного художнього відображення суперечного, складного світу потребує відповідної художньої форми, що відображає поліфонію суб’єктивності, в якій одночасно з рівноправними точками зору, ситуаціями, «голосами» існує авторський голос (хоча зрозуміло, що автор визначає єдність, цілісність усього твору).
Зміни навколишнього середовища, обвальний розвиток сучасної цивілізації викликають до життя нові художні напрямки (кінематограф, аудіовізуальні мистецтва) та нові творчі професії. Новий час ставить нові завдання як перед художником, так і перед педагогом, що виховує художника.
Ціль педагога двояка: виховати художника, здатного вирішувати творчі задачі, що ставить перед ним життя, і допомогти юній людині зорієнтуватися в складностях сучасного світу, побачити його неоднозначність, навчити поважати різні точки зору, як неодмінні складові процесу життя. Це багатопланова діяльність, один бік якої не може існувати без іншого.
Творчий процес дає можливість пережити і відчути глибинні основи життя. Тобто підготовка художника світложивопису повинна містити в собі і внутрішній розвиток маленької людини.
Студія світложивопису працює в жанрі аудіовізуальних мистецтв. І в зв’язку із синтетичністю напрямку змушена вирішувати проблеми багатоплановості, структурної складності, поєднуючи різні складові в єдину цілісну систему художнього твору.
Саме в зв’язку з багатоплановістю художнього процесу й остаточного результату педагогами студії світложивопису особливо чітко усвідомлюється необхідність формування творчої особистості, а не тільки розвиток виконавчої майстерності. Тому що для створення і виконання світложивописної композиції необхідно не тільки точно реагувати на музичні зміни, мати почуття ритму і музичну пам’ять, але (і це насамперед ), завжди мати на увазі цілісний художній задум, основну мету твору, реалізація якого залежить від взаємодії багатьох складових.
Без уміння бачити ці складові, а головне, без внутрішньої можливості зрозуміти ідею твору, відчути її, бути не тільки виконавцем, а і співавтором, творцем, якісне виконання світложивописних композицій неможливо. Це потребує від юного митця уміння мислити образами, відчувати всю складність художньої ситуації, запропонованої автором, уявляти варіанти розвитку внутрішнього конфлікту світложивописної композиції, бути диригентом появи того чи іншого «персонажа» аудіовізуального спектаклю, тобто тієї або інший світложивописної форми.
І це ще далеко не усе, що вимагає уваги юного світлохудожника. Задача складна навіть для дорослого художника. І тут на допомогу педагогу театру світложивопису приходить гра.
Гра — природна властивість дитинства, яка дозволяє маленькій людині розвиватись, пізнавати навколишній світ, вчитись спілкуванню. Та якщо ми подивимося уважно на те, як грають діти, ми побачимо що промовляти вірші для них означає — приспівувати та підстрибувати. Якщо будується якась споруда — вона будується не сама по собі. В ній з’являються персонажі своєрідного лялькового спектаклю, які живуть в будиночку, діють і також приспівують та пританцьовують. Малює дитина — дуже часто це своєрідна історія, яка має початок, продовження, на одному аркуші розгортається багато подій, навіть розділених в часі.
Тобто, не маючи бажання підтягувати всі дитячі ігри до такого собі своєрідного театру, хочемо все ж зауважити, що театральна діяльність дуже природно поєднується з особливостями дитячої свідомості. А театр дітей, на нашу думку — це театр, де усі види мистецтва важливі в однаковій мірі: музика, співи, танок, образотворче мистецтво, література. Всі види театру: ляльковий, музичний, театр масок, танцю, тіней, драматичний — в дитячому театрі це стає одним Театром. Для дітей це і є театр, як це було в прадавні часи, коли театралізована дія була єдиною формою мистецтва.
Театр світложивопису починався як спроба в зорових образах передати музичні враження. Але дуже скоро стало зрозуміло, що кольори, форми, навіть сюжети, своєрідні «мультфільми», які з’являються у слухача під час виконання музичного твору — не є ціль художника світложивопису. Як у кожному витворі мистецтва в світложивописній композиції повинен бути присутній творчій задум, ідея, тобто художня думка, яку художник втілював за допомогою образів на світлопроекційному екрані.
Ми розуміємо, що при всій своєрідності видовища, яке зветься «світложивописна композиція», основа роботи митця є незмінною, такою ж, як в усіх інших видах мистецтв. Але навіщо був обраний такий незвичний матеріал як світло, світлова проекція? Ні в якому разі як данина часу та моді. Світло — це той пластичний матеріал, який дозволяє ним створеному живописному зображенню рухатись, змінюватись згідно задуму митця. Завдяки спеціально розробленій апаратурі художник світложивопису міг виконувати світложивописні композиції, як музикант — музичні твори. Таким чином створювалися картини, які, з’являючись перед глядачем одночасно з музикою, змінювалися, продовжувалися, розвивалися та закінчувалися, стаючи своєрідним танком, спектаклем та картиною одночасно.
Та це ж був дитячий театр, тому він продовжував приєднувати до себе інші види творчої діяльності: танок, ляльковий та тіньовий театр та інше, та інше. Так створився Театр музичного світложивопису, багатопланова творча діяльність якого дозволяє у природній для дитини формі вирішувати і художні проблеми, і проблеми виховання гармонійної особистості.

* Шпара П. Ю. Палац піонерів: записки архітектора / П. Ю. Шпара // Прапор. — 1987. — № 10. — С. 150–153.

Автор: 

Крюковська Наталія
Керівник «Театру музичного світложивопису», м. Харків
КЗ «Харківський обласний Палац дитячої та юнацької творчості»

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі