Користувацький вхід

«Сильніше зброї – сила слова». Виразне читання напам’ять віршів античних поетів

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Кучерук Людмила Олександрівна
учитель зарубіжної літератури
Вугледарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 Донецької області

«Сильніше зброї – сила слова»
Виразне читання напам’ять
віршів античних поетів

Мета: закріпити вивчений матеріал; формувати у восьмикласників
теоретико-літературні поняття; розвивати навички виразного
читання й аналізу поетичних творів, артистичні здібності;
пробуджувати інтерес до вершинних досягнень античної
поезії; виховувати любов до художнього слова.

ХІД УРОКУ

Поезія

Поезія – це не «кращі слова в кращому
порядку», це – вища форма існування мови.
Й. Бродський

І. Мотивація навчальної діяльності
(Звучить мелодія, що виконується на флейті.
На дошці – зображення ліри – музичного інструмента, що не зберігся до наших днів.)

Слово вчителя
Ми розпочали урок із музики не випадково. Справа в тому, що вірші в давнину не читали. В Давній Греції вони виконувалися під акомпанемент ліри та флейти.
Минули століття і навіть тисячоліття. А ми все ще пам’ятаємо їх: ніжну Сапфо, грайливого Анакреона, мужнього Тіртея, відвертого Архілоха.
Їхні вірші вражають своєю актуальністю: ми теж сперечаємося про цінність людського життя, сумуємо через нещасне кохання, прагнемо радощів і насолод. Це все – нібито про нас. Чи не тому ці слова такі довговічні:
Ржавеет золото и истлевает сталь,
Крошится мрамор – к смерти всё готово.
Всего прочнее на земле печаль
И долговечней – царственное слово?

ІІ. Читання поезій напам’ять
4 учня, які будуть керівниками груп, читають обрані ними вірші античних поетів. Учні пояснюють свій вибір.

ІІІ. Робота в групах
І група – Тіртей. «Добре вмирати тому»;
ІІ група – Архілох. «Серце, серце...»
ІІІ група – Сапфо. «До богів подібний...»
ІV група – Анакреонт. «Принеси води, юначе...», «Дай мені Гомера ліру...»

1. План дослідницької роботи в групах.
1. Розповідь про життя та творчість поета.
2. Виразне читання ліричного твору.
3. Визначити тему вірша.
4. Встановити вид лірики, до якого належить поетичний твір (декламаційна: елегійна, ямбічна; пісенна: сольна, хорова).
5. Визначення художніх засобів поезії.
6. Передати свої враження від твору.
7. Створення сенкану.

2. Презентація результатів роботи в групах.

3. Робота в групах за темою іншої групи.
Тіртей. «Добре вмирати тому...»
- Які дві долі людини-воїна змальовує Тіртей у поезії? Навіщо?
- Який висновок ми можемо зробити?
Архілох. «Серце, серце...»
- Визначте ідею поезії.
- Яка специфічна риса лірики вперше з’являється у творчості Архілоха?
Сапфо. «До богів подібний...»
- Який головний художній засіб використовується у цьому вірші?
- Чому не можна здогадатися, що цій поезії більше, ніж 2,5 тисячі років?
Анакреонт. «Принеси води, юначе...»
- Якого бога вважає ліричний герой найголовнішим і чому?
- Чому знайшлося багато продовжувачів справи Анакреонта в європейській літературі?

4. Виразне читання поезій напам’ять.

ІV. Контроль і самоконтроль

V. Підбиття підсумків уроку
Давньогрецька сольна пісенна лірика стала основою для розвитку в європейській літературі ліричного жанру поезії, зверненого до внутрішнього світу людини. Чуттєвість, любов, дружба, розлука, суперництво, оспівані давньогрецькими поетами, в наступні століття були оспівані з новою силою в любовній ліриці різних народів.

VII. Домашнє завдання
1. Опрацювати підручник с. 116- 121
2. Відповісти на запитання (с. 121)

Результати роботи в групах
Тіртей. «Добре вмирати тому...»
Тема: заклик до боротьби за свободу свого народу автор подає через дві долі людини-воїна: смерть заради батьківщини та подальша доля воїна-зрадника.
Ідея: автор доводить, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі за свою батьківщину, аніж осоромитися самому та заплямувати свою сім’ю.
Це елегія, яка, як відомо, належить до декламаційної поезії. Можемо відзначити повчальний характер поезії: на прикладі двох доль ліричних героїв автор підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.
Епітети: «хоробрі бійці», «родючі ниви», «мати мила», «злидні тяжкі».
Метафори: «Лихо й злидні гнатимуть скрізь втікача», «безчестям лице своє вкриє», «горе й зневага за ним підуть усюди слідом».
Я звернув увагу, що епос зображував переважно індивідуальних героїв, які боролися задля здобичі і слави, а Тіртей закликає до масового героїзму в ім’я «поліса і всього народу». Загинути в перших рядах за вітчизну – ось вищий подвиг, який прославляє не лише того, хто загинув, а й місто, й громадян, і батька, і всіх нащадків хороброго, створює йому безсмертне ім’я.

Архілох. «Серце, серце!»
Тема: звертання до серця та душі людини.
Ідея: людина повинна бути стійкою в біді та в радості, повинна пізнати зміни в житті й гідно їх витримати.
Це хорей, тому що вірш написаний двоскладовою стопою з наголосом на першому складі. Це декламаційна поезія.
Епітет: «біди люті».
Метафори: «біди люті тебе смутять», «чатує ворожнеча».
Я звернув увагу, що основним змістом поезій Архілоха є його особисті переживання. У його ліриці виявляється конфлікт між особою та суспільством, але конфлікт ще не приводить до відособлення. Поет зупиняється на проблемі мінливості існування, в якому все залежить від «долі і випадку», але разом з тим визнає творче значення людських зусиль. Зрадливості долі, з її «ритмом», в якому чергуються горе й радості, людина повинна протиставити «стійкість». Лірику Архілоха можна вважати філософською: поет доходить висновку, що хоча багато чого у житті людини залежить від богів, все ж таки люди можуть бути стійкими, сильними, мужньо зносити всі негаразди і біди, гідно їх зустрічати.
Вся античність визнавала його класиком ямбічного жанру, ім’я якого ставилося поряд з іменем Гомера. Спадщину Архілоха було загублено тільки у візантійську епоху.

Сапфо. «До богів подібний»
Тема: муки і шаленство кохання – провідна тема поезії.
Ідея: прославити «рівного богам», зобразити переживання, стан пристрасно закоханої людини через зовнішні прояви почуттів.
Сапфо – представниця меліки. ЇЇ поезія - сольна поезія. Через співоче виконання поетеса створювала цілі строфи – групу поетичних рядків, об’єднаних спільною повторювальною ознакою.
Епітети: «ніжне бриніння», «принадливий усміх».
Порівняння: «мов трава пожовкла, безсило никну».
Головний художній засіб, використаний у цьому вірші, - гіпербола, художнє перебільшення.
Лірика Сапфо – це переживання, які виражені з надзвичайною простотою та яскравістю. Вона розмірковує про красу й любов, ілюструючи особистими переживаннями: «найкрасивіше на землі – те, що ми любимо». Переживання, як і в народній любовній пісні, найчастіше мають сумний характер, і в свідомості пізнішої античності образ поетеси був міцно пов’язаний з уявленням про нещасливе кохання. На одній грецькій вазі вона зображена із сувоєм у руці; до неї летить Ерот, і біля нього дописка: «нещасливий».

Анакреонт. «Дай мені Гомера ліру...»
Тема: вино й любов, але тема трактується не серйозно, а в плані дотепної глузливої гри.
Ідея: через головний образ поезії – «ліру Гомера, в якій немає струни, що зве до бою», - ліричний герой виказує бажання бути співцем, який є не гіршим від Гомера, але, на відміну від нього, головними темами творчості вважає кохання, веселощі, розваги. Автор не надає першочергового значення патріотичним, громадянським закликам, він не соромиться цього й відверто про це говорить.
Мелічна поезія, сольна.
Ліра Гомера, в якій немає струни, що зве до бою – головний образ поезії. В основу якого покладена метафора (один із тропів, який полягає в перенесенні властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності).
Жвавість, ясність, простота – основні якості поезії Анакреонта; навіть гімни богам перетворюються у нього в легкі й граціозні вірші. Поезія Анакреонта не має сили і глибини почуттів, властивих ліриці Сапфо. Для поезії Анакреонта характерним є ставлення до життя і кохання як до цікавої гри, але поету доступні й досить складні емоції. Та й взагалі поет вважає, що справжні веселощі породжує лише тверезий розум. Мудрі поради, виказані в спокійному тоні, а інколи з іронічною усмішкою, надзвичайно подобались у давнину. Поезія Анакреона була такою легкою та радісною, що було безліч її наслідувань, починаючи з античності. Такі наслідування називаються «анакреонтикою».

Література:
- Зарубіжна література: підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл./
Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька та ін.-К.: Освіта, 2008.- 384 с.
- І. М. Тронський. Історія античної літератури. - «Радянська школа», 1954. -584 с.
- А. В. Хорошилова. Усі уроки зарубіжної літератури. – Х.: «Основа», 2008. – 368 с.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі