Різдво – найперше з новорічних свят, воно має давню історію. У давнину ця назва звучала як Родздво й означала народження всього живого. Нині Різдво – одне з найвизначніших християнських свят – день народження Божого Сина Ісуса Христа.
За праслов’янськими уявленнями світ було створено так. Спочатку не було ні неба, ні землі, тільки синє море, а серед моря стояв синій явір – дерево життя. На дереві сиділи три птахи: сокіл, голуб і півень. Вони спустились на дно моря. Виніс кожен часточку піску, з якого утворилися чорна земля, чисте небо і ясен Місяць. Такі уявлення давніх українців про створення світу простежуються в найдавніших колядках:
Як не було початку світа,
То ще не було неба і землі,
А лише було широке море,
А на тім морі явір зелений...
За віруваннями наших пращурів-язичників, у ніч на Різдво активізувалась усяка нечисть. Тому колядники вдягали на себе маски, щоб злі духи їх не розпізнали, ходили по селу й виганяли ту нечисть, співаючи величальних пісень сонячному божеству Коляді. Отже, первісні колядки – то водночас магічні відлякування й величання. Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти-Сонця. Колядники уособлювали предків роду, тому обрядова страва – кутя, яка призначається і мертвим і живим, уявлялася жертвою, за допомогою якої можна було подолати темні сили.
Із прийняттям християнства давні колядки набули християнського звучання. Відповідною символікою наповнилися й обряди, наприклад, під скатертину кладуть сіно (сіно було в яслах, де народився Христос).
Та повернімося до розповіді про свято. Підготовка до Різдва, або Святвечора, починається вдосвіта, з розпалення вогню в печі. Раніше цей священний вогонь добували тертям, а вогонь розпалювали з дванадцяти полін, що припасалися протягом дванадцяти днів. За часів язичництва дванадцять полін були жертвою дванадцятьом сузір’ям зодіаку. Готують дванадцять страв: кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником, горох з олією та часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу, варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. У переліку страв є зернові культури прадавнього походження – це свідчення того, що за давніх часів вечеря була жертовною трапезою на честь Коляди.
Як зайде Сонце, господар вносить до хати сніп, який від закінчення жнив зберігався у хліві чи на горищі. Сніп (дідух) ставлять на покуті під образами. Біля нього кладуть ярмо, сокиру та інші залізні речі, які, за повір’ям, оберігатимуть дім від злої сили. Дитина (невинна душа) подає на стіл спечений хліб. Кутю та узвар ставлять коло дідуха. Кожної страви набирають потроху в миску, господар несе це до худоби, даючи їй покуштувати "святої вечері".
Увечері, після молитви, сідають за стіл. Трохи куті й узвару господиня ставить на вікно – для померлих. Починають їсти святвечірні страви у мовчанні. По вечері розпочинаються дитячі ігри. Насамкінець уся сім’я співає колядки.
У деяких місцевостях після вечері діти розносять кутю родичам, в інших – господарі роздають вечерю бідним. Селом ходять ватаги колядників.
За О.Ковальчуком; 445 сл.