Езопівська мова – це алегорична мова, замаскований спосіб висловлювати свої думки. Походження цього крилатого вислову пов’язане з особою напівлегендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа, який нібито жив у шостому столітті до нашої ери.
Легенда розповідає, що Езоп був рабом багатія Ксанфа. Розумному й кмітливому рабові не раз випадало виручати пихатого пана.
Якось сп’янілий на банкеті Ксанф посперечався з іншими гуляками, що вип’є море. На кін він поставив усе своє майно: палац, гроші, рабів. Протверезівши під ранок, Ксанф ударив руками об поли: доведеться йти з торбами. На щастя він розповів про свою біду Езопові. Той порадив господареві сказати, що він пообіцяв випити море, а от про води річок, які до моря впадають, у закладі не йшлося. Якщо Ксанфові друзяки відділять морську воду від річкової, її негайно буде випито...
Так мудрий Езоп урятував майно і честь нерозумного господаря. На вдячність Ксанф відпустив раба на волю.
Легенда стверджує, що в горбатого, клишоногого, потворного, але розумного й сміливого Езопа закохалася Ксанфова дружина Клея. Порадивши Клеї не зраджувати чоловіка, Езоп не відповів на її кохання.
Ображена жінка вирішила помститися. У благеньку торбину звільненого чоловіком раба вона тихцем поклала коштовну річ – вишукану амфору. Езоп не перевірив своїх речей і вирушив у далеку путь.
Дорогою колишнього раба зупинила варта. Обшукавши Езопове лахміття, стражники знайшли амфору. Зрозуміло, що цей злидар її вкрав!
За тогочасними звичаями за будь-яку провину раба карав його пан. На вільну людину за злочин чекав короткий суд і швидке покарання. Якби Езоп назвався рабом, його повернули б Ксанфові. Життя було б урятоване, а от воля... Езоп сказав, що він вільний. За крадіжку його було страчено – скинуто з високої скелі.
Саме тому, що Езоп був рабом, він не міг вільно висловлювати свої думки та погляди на тогочасне життя. “Езоп тільки під виглядом байки міг висказувати свої думки про відносини невільників і панів”,– писав Іван Франко. Напівлегендарного грека вважають засновником такого жанру, як байка. Дійовими особами його творів зазвичай виступали безмовні тварини, рослини, предмети.
Те, що в Езопових байках розповідалося про життя та вчинки тварин, стосувалося людей, розкривало стосунки між ними, їхні інтереси, погляди, звичаї, мораль.
До найпопулярніших з його численних байок належать “Вовк і Ягня”, “Ворона і Лисиця”, “Лисиця й виноград”, “Жаба і Віл”. До речі, чимало байок напівлегендарного автора стали сюжетною основою для творів французького байкаря Жана де Лафонтена, росіянина Івана Крилова, українців Євгена Гребінки і Леоніда Глібова та багатьох інших.
До Езопівської мови вдавалися Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Пантелеймон Куліш. Так, Шевченко написав поему “Неофіти”, яка, за його словами, “нібито з римської історії”, а насправді поет мав на увазі Російську імперію за царювання Миколи І.
Термін езопівська мова запровадив російський сатирик Микола Салтиков-Щедрін у 70-х роках ХІХ століття.
Найпоширенішим і найвідомішим засобом езопівської мови є алегорія (З журналу; 350 сл.).