Матеріали до уроків літератури рідного краю

Образ жінки-матері у творчості письменників і поетів Кагарличчини

На жаль, сьогодні мало хто цікавиться історією свого села, міста, району, долями людей, які прославили його. Зараз ми поговоримо про наших талановитих землячок-жінок, які зробили значний внесок в історію та культуру Кагарличчини. Мова піде про людей, які словом «турбують наш спокій», які заслуговують на вдячність і пильну увагу читачів, передусім нас, їх земляків. Творчість кожної з наших героїнь – багатогранна, неповторна, особлива. Та всіх їх об’єднує вічна тема – тема матері, материнської любові. Кожна змогла розкрити цю тему по-своєму, своїм стилем, своїм почерком, з притаманними тільки їй особливостями.
А зараз хотілося б детально розглянути творчість наших славних землячок: Катерини Скуб, Людмили Добровольської, Надії Вегери-Предченко, Ніни Вернигори.
Катерина Скуб народилася в с. Кадомка Кагарлицького району Київської області. За фахом – організатор культмасової роботи, працювала директором будинку культури, головою села Кадомка. Пише прозою. Її оповідання, нариси, новели друкувались у районній газеті «Вісник Кагарличчини», в обласній газеті «Київська правда», в журналах «Сільські обрії», «Рідна природа», «Жінка», «Україна». Має кілька збірок прозових творів. Головними героями цих збірок є жінки-трудівниці, матері, подруги, кохані, їх нелегкі долі.
Героїня оповідання «Летять телеграми» Наталія Бондаренко втратила десятьох своїх дітей. П’ятьох малюків забрав голодний 1933-й рік, ще трьох синів забрала страшна війна, а ще двох синочків поховала сердешна мати в мирний час. Отож, мала десятьох своїх дітей, а не залишилось жодного. Яке ж бо це горе! І хто знає, як би знесла це горе Наталка, якби не пригріла ще в роки війни двох сиріток, батьків яких вбили фашисти.
Тамара і Валентин – братик і сестричка, повернули бідну матір до життя, а вона, в свою чергу, віддала дітям всю теплоту материнського серця.
Такою ж нещасною була й доля іншої героїні, Софії Андріюк, з оповідання «Хай сниться дітям сонечко». Втративши на війні чоловіка, залишилась вона з чотирма маленькими дітьми. Як дружину підпільника, її переслідують фашисти, бідна мати тікає з села до своєї сестри, але не змогла. На її очах було вбито трьох дітей, чудом залишилась живою лише 10-місячна Ганнуся, яку мати, пронизана кулями, накрила своїм тілом. Та лишилась Софія живою, перенесла кілька складних операцій, дочекалась Перемоги, чим могла допомагала колгоспові, виховувала доньку. І дуже часто подумки вона лине до своїх трьох діточок, і бачить їх не в братській могилі, а живими.
У нарисі «Спасибі» Катерина Григорівна з любов’ю і вдячністю згадує свою неньку теплим словом. Вона готова все віддати для того, щоб побачити її хоч здалеку, та цього бажання ніхто не виконає, бо таке життя. Авторка закликає своїх ровесників, молоде покоління берегти своїх матерів, частіше говорити їм СПАСИБІ за все, що вони для нас зробили.
В оповіданні «Чайка» письменниця знову малює трагічний образ матері, яка втратила на війні найдорожче – трьох синочків Як та чайка виглядала вона синів з війни. Не дождалась. Пропали безвісти. Не хотілось бідній по білому світі ходити. Єдиною втіхою для неї стала Марія – кохана дівчина її молоденького Іванка Коли той загинув на війні, багато їй хлопців траплялось, та не зрадила вона свого Івана. Дві жінки –мати і невістка – як уособлення вічної любові і вірності.
Не менше трагічною є й доля героїні оповідання «Чужа» Ганни Литовченко. Зазнала вона горя змалечку, коли росла сиротою. Не мала щастя, коли стала матір’ю. У тридцять стала вдовою. Вся робота – і чоловіча, й жіноча – лягла на її плечі. Вдруге вийшла заміж, але не судилось їй щастя і цього разу. Бо невдовзі помер чоловік, залишивши Ганні ще й свою дочку Ніну. Підросли дочки, заміж повиходили, до міста жити поїхали, запрошували й матір до себе. Як занедужала старенька, поїхала до старшої Марії в Київ. Та побачивши, як спохмурнів зять і якою злою приходила з роботи дочка, мати вирішила поїхати до Ольги. Та теж не дуже зраділа приїзду матері. Нічого не лишилось старенькій, як тільки повернутись додому.
І як же радісно зустріла її Ніна – нерідна дочка. Всяке буває на світі, навіть таке – рідні діти цураються матері, чужі ж люблять і шанують.
Підсумовуючи все сказане, хочеться сказати, що чи не головним мотивом збірок Катерини Скуб є тема жіночої долі, тема матері. У більшості оповідань ця доля трагічна, сповнена горя, поневірянь. Та, долаючи все, жінка знаходить у собі сили, щоб жити далі, а все тепло своєї душі, невичерпну материнську ласку вона віддає якщо не своїм діточкам, то чужим.
Людмила Добровольська - жінка досить популярна і добре знана як читачу, так і глядачу Кагарличчини. У цій тендітній симпатичній жінці поєднались грані публіциста і письменника, тонкого лірика і серйозного журналіста, досвідченого телеведучого і просто чудової жінки, дружини, матері. Вже її перша книга «Зустріч»(1995р) пересвідчує нас у цьому. Перед нами насамперед поезія мислі, за якою легко можна розгледіти і високу культуру почуттів – земних, людських, тих, які стоять врівень із серцем поетеси. Людмила Іванівна має спостережливе око, тонку душу, чутливу реакцію на життєві колізії, тобто, все те, що говорить про непересічну особистість.
Тема матері, жінки, жіночої долі не залишила байдужою Людмилу Добровольську. Наскрізною ниткою тягнеться ця тема через усю збірку «Зустріч».
Син повертається додому. Він схиляється перед своєю матір’ю, погляд якої «мічений журбою». Він глибоко кається у тому, що блукав по світу так довго, але у матері «ні слова дорікання на вустах» (поезія «Повернення додому»).
Де в чому поезія є автобіографічною. Сама авторка, народившись далеко від Кагарличчини, на Івано-Франківщині, не в змозі часто бачитися з батьками просить у них вибачення «за всі турботи» і «років сивий слід на скронях».
Щирою любов’ю, шаною до найдорожчої людини віє і від поезії «Мамин іній». Щоденні турботи, невтомна праця, клопоти посіяли у материнім волоссі густу сивину. Доньці здається, що то іній, але чому «не зникає іній той, не тане». Не знає ще маленька доня, що «паморозь та зветься сивина» - то все мамине життя, її доля.
У вірші «Життєве коло» Л.Добровольська торкається теми плинності людського життя. Одне покоління змінюється іншим, іде в небуття, залишивши після себе лише спомини, сумні згадки. Часто до героїні поезії приходять згадки про батька й неньку, про дитинство, які вже так далеко. Ці спогади «гріють душу», а побачити рідну неньку – це лише нездійсненна мрія. Бо таке життя – швидкоплинне, а час невблаганний.
Наступна збірка Л.Добровольської «Сонячний годинник» вийшла у 2003р. Вона містить не лише поезії, а й новели, публіцистичні твори, замальовки.
Поезія, яка є своєрідною сповіддю перед найдорожчою людиною, - «Слово для мами». У ній – любов, шана, подяка за недоспані «від тривог, від болю» очі. У які далекі світи не закинула б вас доля, «її любов і турбота в світах далеких завжди з нами». Натруджені мамимі руки «творили і щастя, й долю своїх дітей». Ліричний герой не може знайти таких слів, щоб виразити свою любов, яка б «серце мамине зігріла».
І нічого іншого не треба вже, аби лиш «усмішка ясніла знов, як сонце, на обличчі мами.
Родом з Кагарличчини поетеса Ніна Вернигора. Свою поетичну збірку «Відлуння маминої пісні» присвятила своїй матері. А кожна поезія першого розділу збірки «Яблунева віхола дитинства» пронизана любов’ю до матусі. Так, у першій поезії розділу «Мамина пісня» лірична героїня подумки лине у своє далеке дитинство, у якому мама «всю втому з нас любистком змивала» та «із нічної тиші виманювала сон «Котком». Із цієї «ніжної теплої» пісні діти вийшли «на сто доріг, в полон світів».
Невблаганні роки «вкрили інеєм мамині виски», а руки її від тяжкої праці пошерхли. Але її пісню все ще «колишуть тихі вечори», а вдячна дочка молиться, щоб лагідна мелодія «не стихла до пори…».
У поезії «Світлий спогад» поетеса згадує свою неньку, як та «пекла білий хліб на Пасху», для неї, ще малого дівчати, здавалось, що пахло «чимось теплим» на весь світ. А коли мама «прала надіконні рушники», то «віки зупинялись край двору», милуючись «червоними маками з диво-голубими».
Коли перед святами мама «білила хату в чистий білий світ», їй в коси падав яблуневий цвіт, «неначе сніг її засипав скроні».
А тоді, коли мама брала до рук сапу, то здавалось, що вона хоче «висапать біду, немов полинь, із долі, як із вранішнього поля».
Справжньою поемою про матір, її безмежну любов, самопожертву заради своїх дітей є поезія «Лебеді летять». Повертаючись у рідне село, до свого роду, «серце так шалено калатало» від думки про зустріч із найдорожчою людиною – матір’ю, яка «смуток одведе рукою». Навіть з дійничкою у руці для дочки мати прекрасна. Прекрасна, хоч її «молоді літа лебедями в вирій відлетіли». Крізь усю поезію проходить одна думка – берегти своїх матерів – «сивих лебідок».
Ніжна дочірня любов, невичерпна ніжність до неньки так і ллється з поезії «Колискова для матусі». Найніжнішими словами «сива чаєчко», «ненечко», «ріднесенька» звертається доня до матері. Вона просить її відпочити від щоденних клопотів, хоч на мить забути про «біди-спогади», якими сповнене все неньчине тяжке життя. А сон знову віднесе матусю в «юність сонячну», де «сон-трава цвіте під віконечком». Ніч промайне, а мати знову «зранечку теплим сонечком зійде».
Кожна поезія Ніни Вернигори сповнена щирою дякою дорогим матерям за ту безмежну любов, яку вони щомиті дарують своїм дітям, не вимагаючи нічого за це. Любіть своїх матерів, частіше приїздіть до них, щоб тоді не було пізно, бо матері не вічні на цій землі.
Поетична збірка Надії Вегери - Предченко має назву «Іду до вас». Вона надрукована у 2003 році. Сюди увійшли поезії, основними темами яких є любов до села, материнські турботи за майбутнє своїх дітей, філософські роздуми, пейзажна лірика. Кагарлицький поет Олексій Шульга так сказав про вірші Н.Вегери-Предченко: «Людяність, доброта, тонкий ліризм, проникнення в глибинну сутність душі, оптимізм, краса й неповторність буття – ось що характерно для її поезій».
…Як і будь-яку жінку – поетесу Надію Миколаївну цікавила і хвилювала тема матері, тема жіночої долі. Ряд її поезій присвячені матері. У першому циклі збірки «Шлях до істини» визначальною є поезія «Лебідка», присвячена матері. Для ліричної героїні мати – «сива лебідка», з очей якої «ніжність так і струмоче». У хвилини смутку, безвиході, горя, «щоб зігрітись» ідеш до неньки, а вона своїми руками «ховає від муки», а своїм материнським словом могла повернути на правильний, єдиний шлях. Вона повчає, що жити варто для того, щоб «просто добро творити». Кожному з нас «життя не стачить, щоб за все сповна матері віддячить», але матерям подяк не треба, бо на те вона « у світі мати», щоб всю себе до останку віддавати дітям.
А поезія «Материн дарунок» більше схожа на пісню з ніжною мелодією. Мати «мудрим голосом щастя міряла», і від цього в морозну ніч віяло теплим літечком. У сиву завію, мороз і холод «мамин голос словами тихими бережечком біленьким стелеться».
У поезії «Поспішайте до матері» Н.Вегера – Предченко просить кожного поспішати до своїх матерів – «до джерела, що живить людський рід». Коли мати ще жива, ми «розлуку міряєм роками, забувши теплі вдячності слова». Поки ми молоді, сильні, ми не несемо їй радощі і мрії»,але коли у нас горе, біда, то « як останню рятівну надію шукаєм руки мамині». Дуже часто так буває, що у життєвій круговерті, сивій буденності ми забуваєм « розділити навпіл мамин біль». Та у материнім серці ніколи немає зла і образ на своїх дітей за неувагу до себе і завжди буде чекати своїх дітей «край воріт». Поспішайте до матерів, може бути запізно і вічність уже ніколи не поверне матерів.
Кожна з тих жінок-поетес, яких ми згадали сьогодні,- насамперед, матері. Їм близькі материнські почуття, материнська любов, самовіддача і самопожертва заради своїх дітей. Єдине, до чого кличуть нас авторки, – любити своїх матерів, не забувати, що саме їм ми завдячуємо за своє життя, за все, що ми маємо, бо все починається з мами.
Дорогі учні! Ви закінчите школу, підете у велике життя, і дуже хочеться, щоб ви зберегли у своїх серцях любов до літератури, до поезії. Кагарличчина завжди славилась своєю культурою, літературою, традиціями. Уважно придивляйтесь: поряд із нами живуть добрі, роботящі, талановиті люди, які люблять свою малу батьківщину, і своєю творчістю додають їй слави. І серед них – Катерина Григорівна Скуб, Людмила Іванівна Добровольська, Надія Миколаївна Вегера – Предченко, Ніна Іванівна Вернигора.

Класи: Середня школа

Предмети: Українська література