Користувацький вхід

Григорій Сковорода. Вхідні двері до християнського доброчестя.

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали

загрузка...

0

Григорій Сковорода
Вхідні двері до християнського доброчестя.

Написана у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлена в 1780 році

  • ПЕРЕДДВЕР'Я
  • Глава 1-ша: ПРО БОГА
  • Глава 2-га: ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ
  • Глава 3-тя: ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ
  • Глава 4-та: ПРО ПІКЛУВАННЯ, ОСОБЛИВЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ
  • Глава 5-та: ПРО ДЕСЯТИСЛЇВ'Я
  • Глава 6-та: ПРО ІСТИННУ ВІРУ
  • Глава 7-ма: БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЯ — РІЗНЕ
  • Глава 8-ма: ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ — РІЗНЕ
  • Глава 9-та: ПРО ПРИСТРАСТІ, АБО ГРІХИ
  • Глава 10-та: ПРО ЛЮБОВ, АБО ЧИСТОСЕРДЯ
  • ПЕРЕДДВЕР'Я

    Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним2.

    Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя; немає ж і нічого легшого. Подяка блаженному Богові. Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же у законі вічного. Це безперервна ясна погода й сонце, що не заходить, що просвічує пітьму сердечної безодні. Подяка блаженному Богові.

    Що було б, коли б щастя, найпотрібніше і найулюбленіше для всіх залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли б помістив Бог щастя в Америці, або на Канарських островах, або в азіатському Єрусалимі, або в царських палатах, або в соломоновому віці, або в багатствах, або в пустелі, або в чині, або в науках, або в здоров'ї?.. Тоді б і щастя наше, і ми з ним були бідні. Хто б міг дістатися до тих місць? Як можна всім народитися у якийсь один час? Як же й уміститися в одному чині й статі? Яке ж то щастя, утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Трудне й неможливе. Подяка ж блаженному Богові, що трудне зробив непотрібним. Вже сьогодні бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.

    Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; все ж те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм, все те дивне й зайве. Яка ж тобі потреба? Тим-то воно й трудне. Ніколи б не розлучилося з тобою, якщо б було необхідне.

    Подяка блаженному Богові.

    Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом:

    "Що для мене є на небесах? І від тебе чого захотів на землі?"

    Що ж тобі потрібне? Те, що найлегше. А що ж легке? О друже мій, все трудне, й важке, й гірке, і зле, й облудне. Проте що ж легке? Те, друже мій, що потрібне. Що ж потрібне? Потрібне лиш одне: "Єдине є на потребу".

    Одне лиш тобі потрібне, одне ж лиш благе й легке, а все інше труд і хвороба.

    Що ж оте єдине? Бог. Усі створіння є мотлох, суміш, зволоки, січ, лом, крихти, стоки, нісенітниця, помиї, і плоть, і плетиво... А те, що любе й потрібне, є єдине всюди й завжди. Та це єдине своєю рукою все утримує і прах твоєї плоті.

    Подяка ж блаженному Богові за те, що все нас покидає, і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе й єдине.

    Численні тілесні потреби очікують тебе, та не в них щастя, бо серцю твоєму потрібне лиш одне, і там Бог і щастя, воно недалеко. Близько. У серці і в душі твоїй.

    У цей ковчег веде й наша десятиглава бесіда, наче через десять дверей, а я бажаю, щоб душа твоя, як Ноєва голубка, що не знайшла ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, хто спочиває у серці твоєму, щоб збулося оте Ісаєве: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої всередині закінчиш".

    Цього бажає Григорій, син Сави Сковороди.

     

    Зміст бесіди

    "Істина господня існує вовіки".

    "Вічно, Господи, слово твоє живе".

    "Закон твій в утробі моїй".

    "Слово було плоттю і вселилося в нас".

    "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".

     

     

    Глава 1-ша: ПРО БОГА

     

    Весь світ складається з двох натур: одна — видима, інша — невидима.

    Видима натура називається створінням, а невидима — Бог3.

    Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий.

    З цієї причини у стародавніх Бог називався Всесвітній Розум. Для нього ж у них були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інші.

    А у християн найвизначніші для нього такі назви: дух, господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені видаються більш властивими, ніж інші, тому що розум взагалі нематеріальний, а істина вічним своїм перебуванням цілком суперечить непостійній речовині. Та й тепер у якійсь землі Бог називається іштен4. Щодо видимої натури, то в неї також не одне ім'я, наприклад: речовина, або матерія, земля, плоть, тінь та інші.

     

     

    Глава 2-га: ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ

     

    Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, то не дивно, що й у давнину часто помилково вважали, що речовина є Богом і тому все своє боговшанування віддали на посміховисько.

    Проте всі віки й народи завжди однаково вірили в те, шо є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє.

    З цієї причини на її честь і пам'ять по всій земній кулі всіма народами завжди посвячувались будівлі, та й тепер всюди все те ж саме. I хоча, наприклад, підлеглий помилково може вшанувати камердинера замість пана, проте ніколи не сперечається, що є над ним володар, котрого він, може, й увічі не бачив. Підданим його є будь-який народ, й однаково кожний визнає перед ним своє рабство.

    Така віра всезагальна й проста.

     

     

    Глава 3-тя: ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ

     

    Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі, і, за прикладом отця-опікуна, сама є буттям будь-якого творіння. Сама одушевляє, годує, розпоряджає, лагодить, захищає і своєю ж волею, яка називається всезагальним законом або статутом, перетворює знову в грубу матерію, або грязь, а ми це називаємо смертю.

    З цієї причини розумна давнина порівняла її з математиком або геометром, тому що постійно вправляється в пропорціях чи розмірах, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів і все інше; а єврейські мудреці уподібнили його до гончара.

    Це піклування всезагальне, тому що стосується добробуту всіх створінь.

     

     

    Глава 4-та: ПРО ПІКЛУВАННЯ, ОСОБЛИВЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ

     

    Цей найчистіший, всесвітній, усіх віків і народів всезагальний розум вилив нам, наче джерело, всі мудрості й мистецтва, які потрібні для життя.

    Та нічим йому так не зобов'язаний будь-який народ, як тим, що він дав нам найвищу свою премудрість, яка є його природним образом і печаттю.

    Вона настільки перевищує інші розумові духи, або поняття, наскільки спадкоємець є кращим від слуг.

    Вона дуже подібна до наймайстернішої архітектурної симетрії чи моделі, яка невидиме пронизуючи весь матеріал, робить його міцним і спокійним, таким, що утримує всі інші складові.

    Так слово в слово й вона, таємно розлившись по всіх членах політичного корпусу, що складається з людей, а не з каміння, робить його твердим, мирним і щасливим.

    Якщо, наприклад, якась сім'я, чи місто, чи держава заснована й утверджена на цій моделі, то тоді вони бувають раєм, небом, божим домом тощо. І коли якась одна людина укладе за нею своє життя, тоді у ній перебуває страх божий, святиня, благочестя тощо. І як у людському тілі один розум, але по-різному на думку різних частин діє, так і в згаданих спільнотах, пов'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени по-різному на спільну користь впливає.

    Вона в усіх наших всілякого роду ділах і мові душа, користь і краса, а без неї все мертве й мерзенне. Народжуємось ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший і охочіший, той благородніший і гостріший, і чим більше хто з нею спілкується, тим реальніше, хоч не зовсім зрозуміле, відчуває всередині блаженство й задоволення. Лиш від неї залежить особливе у створенні людського роду піклування. Вона-то є найпрекраснішим божим лицем, яким Він з часом, відбиваючись у душі нашій, робить нас із диких і бридких монстрів або потвор людьми, тобто звірками, придатними до співжиття й до згаданої співдружності, незлобивими, стриманими, великодушними й справедливими.

    А якщо вже вона вселилася у сердечні людські схильності, то тоді точно є тим самим, чим в русі годинникового механізму темпо (temро), тобто правильністю і точністю. І тоді-то буває в душі непорочність і чистосердечність, наче райський якийсь дух і смак, що вабить до приязні.

    Вона відрізняє нас від звірів милосердям і справедливістю, а від скотини — стриманістю й розумом; і є не чим іншим, як блаженнішим божим лицем, таємно виписаним на серці, силою й правилом усіх наших порухів і справ. Тоді серце наше стає чистим, джерелом благодії, що невимовне звеселяє душу; і тоді-то ми буваємо істинними душею й тілом людьми, подібними до придатних для будівництва чотиригранних каменів, що з них складається живий Божий дім, в якому він панує особливою милістю.

    Трудно в цей неоціненний скарб проникнути й помітити, і вже через одне це любити й шукати її нелегко5.

    Та наскільки вона зовні непоказна й жалюгідна, настільки всередині важлива й пишна, схожа, наприклад, на маленьке зерно смокви, в якому ціле дерево з плодами й листям заховалося, або на маленький простий камінчик, у якому затаїлася жахлива пожежа. Для виявлення її завжди мітили ознаками, і вона, наче якийсь принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні у різні віки й у різних народів. Це її був символ, наприклад, змій, повішений на кіл перед юдеями.

    Її герб — голуб з маслиновою гілкою у дзьобі. Являлася вона в образі лева та ягняти, а царський жезл був її ж предметом тощо.

    Таїлась вона й під священними в них обрядами, наприклад, під споживанням паски, під обрізанням тощо.

    Крилася вона, наче під різновидним маскарадом, і підцивільними історіями, наприклад, під повістю про Ісава й Якова, про Саула й Давида6 та ін., і лиш таємною своєю присутністю зробила ці книги мудрими.

    А вже у наступні часи вона з'явилася у людському образі, ставши боголюдиною.

    Яким же чином оця божа премудрість народилася від батька без матері і від діви без батька, як же вона воскресла й знову до свого батька вознеслася, тощо, — прошу, не цікався. Є у цій, як і в інших науках, другорядні тонкощі, лиш у яких може зайняти собі місце та несправжня віра, котру називають умоглядною. Чини тут так, як в опері, і задовольняйся тим, що постає перед твоїми очима, а за ширми й за куліси театру не заглядай. Зроблена ця завіса виключно для поганого роду й схильних до цікавості сердець, тому що хамство, чим у ближче знайомство входить, тим більше втрачає свою чемність щодо великих справ і осіб.

    Навіщо тобі, наприклад, питати про воскресіння мертвих, якщо й сам дар воскрешати нічого не дає бездіяльній душі — ні воскрешаючій, ні воскрешуваній? Від таких-то цікавих народились розколи, марновірства й інші рани, які непокоять всю Європу. Найважливіша справа божа: [краще] одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей, ніж із небуття сотворити нову земну кулю, населену беззаконниками.

    Не той вірний цареві, хто намагається проникнути в його таємниці, а хто старанно виконує його волю.

    Ця вічна премудрість божа у всіх віках і народах, незмовкаючи, продовжує свою промову, і вона є не що інше, як всюдисущого єства божого невидиме лице й живе слово, що таємно гримить всередині всіх нас. Та не хочемо слухати її порад, одні із-за позбавлення слуху, а найбільша частина — із-за нещасної впертості, яка залежить від поганого виховання.

    Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, названі в юдеїв пророками, і з найглибшою осторогою виконували повеління.

    Вона — початок і кінець усіх книг пророчих; від неї, через неї й для неї все у них написано.

    З цієї причини дістала для себе різні імена: вона називається образ божий, слава, світло, слово, порада, воскресіння, життя, шлях, правда, мир, доля, оправдання, благодать, істина, сила божа, ім'я боже, воля божа, камінь віри, царство боже тощо. А найперші християни назвали її Христом, тобто царем, тому що лиш вона спрямовує до вічного й тимчасового щастя всі держави, будь-які спільноти й кожного зокрема7. Та й крім того, у древніх царським називалось все, що вважалося верховним і найголовнішим.

    Передбачив, було, Авраам блаженніше світло її і, повіривши в неї, став з усією своєю сім'єю справедливим, а з підданими — благополучним. Однак вона й до Авраама завжди жила у своїх любителів. А Мойсей, наче знявши план з невидимого цього божого образу, намалював його просто й грубо найнеобхіднішими лініями її і, заснувавши за ним юдейське суспільство, зробив його щасливими і переможним. Він по-тодішньому написав, було, його на кам'яних скрижалях, і зробив так, що невидима премудрість божа, наче видима й тлінна людина, відчутним голосом веде до всіх свою мову.

    Ця мова, оскільки розділена ним на десять суджень, або пунктів, названа десятислів'ям.

     

     

    Глава 5-та: ПРО ДЕСЯТИСЛЇВ'Я

    І

    "Я є господь Бог твій, хай у тебе не буде інших богів!.." й інше.

    Зрозуміліше так сказати:

    Я голова твого щастя й світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував свого життя на інших порадах, мистецтвах і вигадках, хоча б вони народилися із ангельських умів. Покладись сліпо на мене. Якщо ж, поминувши мене, заснуєш твій вік на іншій премудрості, то вона буде тобі й Богом, але не істинним, і тому й щастя твоє буде подібним до злодійського гроша.

    II

    "Не сотвори собі ідола!.." й інше.

    А як на підлих каменях, так ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Всяка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоча б вона народилася в піднебессі; все те ідол, що видиме.

    III

    "Не приймай імені!.. й інше.

    Гляди ж, по-перше, не впади у рів безумства, начебто у світі немає нічого, крім видимості, і начебто ім'я це (Бог) пусте. У цій-то безодні живуть фальшиві клятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради й усі таємних і явних мерзот страховиська. А замість того напиши на серці, що завжди скрізь присутній таємний суд божий, готовий у будь-якому місці невидиме палити й сікти невидиму твою частину, не торкаючись ні крапки, за всі діла, слова й думки, в яких мене [Бога ] немає.

    IV

    "Пам'ятай день суботній!.." й інше.

    Це ти скрізь і приховану всередині тебе велич Божу не забувай прославляти з вірою й страхом у день недільний, а поклоняйся не пустими лише церемоніями, а самою суттю, сердечне його наслідуючи. Його справа й вся забава в тому, щоб кожної хвилини думати про користь усякого створіння, і від тебе нічого більше не вимагає, крім чистосердечного милосердя до твоїх ближніх.

    А це дуже легко. Вір лише, що сам себе десятикратне використовуєш тоді, коли використовуєш інших, і навпаки.

    V

    "Шануй батька свого!.." й інше.

    Перед усіма шануй батька й матір і служи їм. Вони є видимі образи того невидимого створіння, яке тобі стільки позичає.

    А ось хто твої батько й мати: будь, по-перше, вірним і старанним для царя, послу шним керівникові міста, чемним зі священиком, покірним батькам, вдячним твоїм учителям і благодійникам. Ось істинний шлях до твого вічного й тимчасового блага й до утвердження твоєї сім'ї. Щодо інших частин суспільства, то остерігайся такого:

    VI

    "Не убий"

    VII

    "Не перелюбствуй!"

    VIII

    "Не кради!"

    IX

    "Не свідчи фальшиво, або не роби наклепів!" Засуджуємо винного, а робимо наклеп на невинного. Це найстрашніша злоба, а наклепник по-грецьки — диявол.

    X

    "Не побажай!.."

    Та оскільки злий намір є насінням злих справ, яким немає ліку, а рабське серце є невичерпне джерело поганих намірів, тому довіку не можна тобі бути чесним, якщо не дозволиш, щоб Бог заново переродив твоє серце. Посвяти ж його нелицемірній любові. Тоді раптом у тобі замкнеться безодня беззаконня... Бог, боже слово, любов до його слова, — то все одне.

    Цим триликим вогнем розпалене серце ніколи не согрішає, тому що не може мати злого насіння чи намірів.

     

     

    Глава 6-та: ПРО ІСТИННУ ВІРУ

     

    Якщо б людина могла швидко зрозуміти безцінну вартість цієї великої Божої ради, то могла б її враз прийняти й любити.

    Та оскільки цьому заважає тілесне, грубе міркування, то для цього їй потрібна віра. Вона закрите для всіх порадою блаженство проглядає наче здалеку в підзорну трубу, з якою й уявляється.

    При ній неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й насильно утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його підлими вітрами сторонніх думок. З цієї причини зображається у вигляді жінки, що тримає якір8.

    Ці чесноти, наче надійний вітер корабель, приводять, нарешті, людське серце у гавань любові і їй доручають.

    Тоді, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке: "Правда твоя, правда навіки, і закон твій — істина".

     

     

    Глава 7-ма: БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЯ — РІЗНЕ9

     

    Вся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені — любов. Вона є вічний союз між Богом і людиною. Вона є невидимий вогонь, котрим запалюється серце до Божого слова чи волі, а тому й сама вона є Бог.

    Ця божественна любов має на собі зовнішні види, або значки; вони-то називаються церемонія, обряд, або образ благочестя. Так, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів листя, що на зернах полова, що при доброзичливості компліменти. Якщо ж ця маска позбавлена своєї сили, тоді залишається лиш лицемірний обман, а людина — розмальований гріб.

    Все ж те церемонія, що може сповняти найнещасніший нероба.

     

     

    Глава 8-ма: ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ — РІЗНЕ

     

    Закон Божий існує вічно, а людські перекази не скрізь і не завжди.

    Закон Божий є райське дерево, а переказ — тінь. Закон Божий є плід життя, а переказ — листя. Закон Божий є боже серце в людині, а переказ є листок смокви, що часто прикриває єхидну. Двері храму божого є Закон Божий, а переказ є прибудований до храму притвор. Скільки переддвер'я є від вівтаря, а хвіст від голови, стільки віддалений переказ (від Закону Божого).

    У нас майже всюди порівнюють цю непорівнювальну відмінність, забувши Закон Божий і змішавши з болотом людським воєдино, навіть до того, що людські брехні ставлять вище; і, на них уповаючи, про любов не подумають, хай сповниться оце: "Лицеміри! Вашими переказами ви зруйнували закон". А все те є переказ, що не Божий Закон.

     

     

    Глава 9-та: ПРО ПРИСТРАСТІ, АБО ГРІХИ

     

    Пристрасть є морове повітря в душі. Вона є безпутне бажання видимостей, а називається нечистим або мучительним духом. Найголовніша з усіх — заздрість, мати інших пристрастей та беззаконня. Вона є головним центром отої безодні, де мучиться душа. Ніщо її не прикрашає і не використовує. Не миле їй світло, не люба благочинність, а шкода настільки солодка, що сама себе за десятьох з'їдає.

    Жалами цього пекельного дракона є весь рід гріхів, а ось його сім'я: ненависть, злопам'ятність, гордість, лестощі, ненаситність, нудьга, каяття, туга, сум та інший невсипущий у душі черв'як.

     

     

    Глава 10-та: ПРО ЛЮБОВ, АБО ЧИСТОСЕРДЯ

     

    Цій безодні протистоїть чистосердя. Воно є спокійне дихання в душі і віяння Святого Духа.

    Воно подібне до прекрасного саду, сповненого тихих вітрів, запашних квітів і втіхи, в якому процвітає дерево нетлінного життя.

    А ось його плоди: доброзичливість, незлобивість, прихильність, покірливість, благонадійність, безтурботність, насолода, кураж, й інші неминучі забави.

    Хто має таку душу, на ньому мир, і милість, і вічна веселість над головою цього істинного християнина!

     

     

    1 Запрошений прочитати курс лекцій з етики, Г. Сковорода по-своєму приступив до виконання цього завдання. Він ставить питання саме про "християнське доброчестя" і намагається розкрити, в чому воно полягає. Філософ критикує церковні обряди й церемонії та дає відмінне від ортодоксального тлумачення десяти заповідей, що відповідало його моральним й педагогічним принципам. Тому лекції Сковороди були визнані невідповідними ортодоксальним вимогам, а їх автор усунений від подальшого викладання.

    2 Погляди, викладені у цьому перефразованому з Епікура вислові. Сковорода у 60-ті рр. ще не поділяв. Вступ написаний пізніше — у 80-ті рр.

    3 Вчення про Бога як невидиму натуру, тобто сутність, ототожнювану з істиною, суперечило ортодоксальному уявленню про Бога як надприродну особу, що створила світ і має необмежену свободу дій.

    4 Isten — по-угорськи Бог, а Бог і істина тотожні в розумінні Сковороди.

    5 Ці слова засвідчують визнання Сковородою у 60-ті рр. труднощів пізнання й досягнення істини, запереченням яких і починається "Переддвер'я".

    6 Йдеться про боротьбу носіїв двох протилежних морально-етичних ідеалів у Біблії. У Старому завіті розповідається про синів Ісаака — Iсава й Якова (Буття, гл. 27-34), а також про Саула й Давида (1-ша кн. Царів, гл. 18-28).

    7 Одна з суттєвих ідей Сковороди — ідея пізнання людиною своєї власної сутності. Здійснення самопізнання трактується філософом як друге народження або воскресіння. Говорячи про Христа як втілення премудрості. Сковорода пов'язує уявлення про нього з рядом понять, які визначають щасливу долю й справедливість.

    8 Алегоричне зображення надії у вигляді жінки, що тримає якір спасення, було дуже поширене у середні віки й епоху Ренесансу. Воно багато разів відтворювалось у різних виданнях — збірниках емблем і символів.

    9 Головним вважає Сковорода любов до істини. Він визнає правомірність обрядів ї церемоній лише за наявності внутрішньої чесноти, справедливості, святості, тоді як тогочасне духовенство надто захоплювалось церемонійно-обрядовим боком релігії.

    Автор: 

    Григорій Сковорода

    Джерело: 

    Голосування

    Які матеріали Ви шукаєте?:

    Останні коментарі