Користувацький вхід

Талант сільської трудівниці

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Зміст
Вступ
Розділ I Лірика як спосіб передачі почуттів, переживань і думок
людини в певних обставинах.
Розділ ІІ Талант сільської трудівниці
2.1. Сторінками біографії
2.2. Інтимна й пейзажна лірики
2.3. Філософська і громадянська лірики
2.4. Вірші для дітей
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ
Мета роботи: вивчити і дослідити творчість сучасної поетеси села Владичень, Болградського району Аніти Берегині, розкрити її талант, прослідкувати мотиви лірики.
Завдання: дослідити творчість, виділяючи тематику віршів, звертаючи увагу на індивідуальний стиль поезій.
Практичне значення нашої роботи полягає в тому, що вона може бути використана на уроках української літератури (література рідного краю), де стане у нагоді матеріал про творчість Аніти Берегині. З творами для дітей можна познайомити дошкільнят у дитсадочках. А для підлітків та дітей старшого шкільного віку поезії принесуть, на нашу думку, насолоду й натхнення, виховають патріотичний дух сучасної молоді.

Тези
Метою роботи є вивчення й дослідження творчості сучасної поетеси Бессарабського краю Аніти Берегині, розкриття її таланту, зверненого до втілення просвітленої й чистої душевної краси людей, краси пейзажу рідного краю, переживання ліричного героя в інтимній ліриці, патріотичні мотиви.
Завдання: дослідити поезії Аніти Берегині, звернути увагу на мотиви лірики, що вирізняють їх.
Предмет дослідження: творчість поетеси.
Висновки дослідження: звернути увагу на те, що поезії легкі на сприйняття, душевні, а інтимні переживання ліричного героя додають романтичності, а тема патріотизму є однією з ключових у творчості поетеси.

Розділ І Лірика як спосіб передачі почуттів, переживань і думок людини в певних обставинах.
Почуття, що відтворюється у ліричних творах, можуть бути викликані найрізноманітнішими життєвими явищами. «Все, - писав В.Бєлінський, - що цікавить, хвилює, радує, викликає смуток, дає насолоду, мучить, заспокоює, турбує, одним словом, все, що становить зміст духовного життя суб’єкта, все, що входить у нього, виникає в ньому, - все сприймається лірикою, як законна її власність».1
Лірика не протистоїть епосу й драмі, а лише має специфічні засоби розкриття типового в житті.
Ліричний твір, як правило, короткий, у ньому мало подробиць і деталей, які мусять бути дуже виразними та багатозначними. Адже ліричний твір – це яскраве відтворення вибуху якогось почуття, настрою чи думки. «Ліричний твір, - на думку В.Бєлінського, - виходячи з моментального відчуття, не може і не повинен бути дуже довгим; інакше він буде і холодним, і неприродним і, замість насолоди, тільки стомить читача…»2
За основним змістом ліричні вірші часто групують так: громадянська або політична, філософська, інтимна або особиста, пейзажна.
Громадянська (суспільно-політична) лірика – це розуміння поетом сучасного йому суспільного життя і ставлення до нього (Т.Г.Шевченко «Мені однаково, чи буду…»). Роздуми про сенс людського життя розкриваються у філософській ліриці(Л.Костенко «Вже почалось, мабуть, майбутнє»). Пейзажна лірика відтворює ставлення до природи, описи природи допомагають у розкритті думок і почуттів, психологічного стану героїв (В.Сосюра «Люблю весну»). Інтимна (любовна) лірика, в якій відбиваються почуття і переживання, пов’язані з особистим життям людини (І.Франко «Чого являєшся мені у сні?»)
Але при цьому треба мати на увазі, що кращі твори і пейзажної, і інтимної лірики мають глибоке соціальне звучання. Тому цей поділ дуже умовний.

Розділ ІІ Талант сільської трудівниці
2.1. Сторінками біографії
Колись у минулому столітті, у родині звичайних хліборобів народилася донька. Уже друга. Зростала дівчинка на широких просторах Одещини у рідному селі веселою, ввічливою, доброю. До всього бралася, всього хотіла дізнатися, навчитися, спробувати. Тому, підрісши й пішовши до школи, дівчинка встигала як у навчанні, так і в позакласному житті: відвідувала всі гуртки, секції, які були. Найбільше їй подобалися гуртки рукоділля, музики й поезії.
В 10 років вона написала свій перший вірш «Пионер» російською мовою, який відіслала до редакції газети «Піонерська правда», то були такі часи, коли прославлялась комуністична партія, устрій держави.
Пионер
Красный галстук на груди
Вьется с песней впереди.
Пионер идет вперед,
Красный флаг с собой несет.
«Пионер, иди вперед!» -
Завещал нам Ленин.
К коммунизму идет народ,
К перестройке смело.
Тоді редакція газети відправила дівчинці рекомендації на вірші. Порадили читати поезії Пушкіна, Лермонтова та інших письменників. Вона засмутилася, та пера не покидала, бо муза приходила і приходила. Дівчинка вивчала українські традиції, обряди, звичаї, знайомилася з творчістю поетів різних народів. А потім був другий,третій вірші. Наступною пробою пера була написана байка, перероблена з байки «Суд» Л.Глібова на «суд рослинний», на жаль, текст байки загубився, лишився лише початок:
Будяк зажерливий сердитий
Сидить на полі мовчазний
І пхає в рота ту зернину,
Що хоче жити і рости
Таких зажерливих сердитих
Не треба, ой, жаліти…
Дівчинка пригадувала, що байку показала вчительці української мови, та вона не підтримала її перші паростки творчості.
Опісля була велика пауза, аж до поки в серці юної дівчини не поселилося кохання…

2.2. Інтимна й пейзажна лірики
Рання творчість написана російською та українською мовами. Перше захоплення, перше кохання вилилось в мотиви інтимної лірики. Інтимна лірика це, насамперед, любов у всіх її проявах: від рідної, вдячної до матусі, безмежної відданості Батьківщині, до трепетного кохання. «Вторая встреча» поезія про неможливість бути разом, та жевріє надія, що кохання переможе:
Я думала ты не придешь,
После вчерашней нашей встречи.
Ліричний герой переживає, чи для обох кохання таке важливе так, як для нього:
Но к чему мои слова,
Ведь ты и так все понимаешь:
За тебя я сгорела б дотла
Или бросилась в море с камнем.
Самопожертва заради кохання ліричного героя наводить на думку, що воно нероздільне.
Не завжди перше кохання зі щасливим кінцем, так авторка в поезії «Залиш» відтворює переживання ліричного героя, яке гне дає спокою двом закоханим:
Залиш у спокою мене,
Не снись мені ночами.
І не нагадуй про сумне,
Скинь із душі свій камінь.
Повної розгубленості й роздвоєності почуттів досягається рядками, в яких вкладено невизначеність ліричного героя:
Чому ж ти знов наснивсь мені,
Тривогу сієш зрання?
Залиш мене, та ні – приснись!
Кохання – ні! Зітхання…
Тема кохання звучить і в ще одній поезії, яка написана російською мовою «Первый поцелуй». Вражають епітети, підібрані до поцілунку:
Поцелуй – такой нежный и сладкий,
Тот, который в подъезде украдкой
Подарил, когда плакали тучи
И холодный и вместе с тем жгучий.
Продовжують рядки поезії, які наводить на думку, що кохання нероздільне:
Он обжог мое сердце до пепла,
А ты этого и не заметил…
Є в творчості поезія «Віщий сон», яку ми віднесли до інтимної лірики, бо наснився ліричній героїні ві сні образ юнака, якого вона вважає своєю долею:
Такий чарівний і жаданий,
Прекрасний, милий чарівний,
Наснився вчора мені зрання,
Наснився й зник, і образ з ним…
Хто цей юнак, його не знаю,
Та серцем чую – доля це…
Наступний період творчості поетеси ми представляємо під псевдонімом Аніта Берегиня. В її скарбниці є пейзажна лірика, в якій відтворено навколишній світ через призму світосприйняття авторки. Поезія захоплює читача, переносить у світ природи. У вірші «Багатство лісу» описується краса осіннього пейзажу:
Восени у лісі казка –
Подивіться навкруги:
Кожен кущик у багатстві,
Он шипшина майорить.
А ліщина у горіхах…
Є декілька віршів, які ми сміливо віднесли до пейзажної лірики – це «Зима», російською та українською мовами:
Всім зима пошила шапки,
Залатала безліч латок.
Озирнулась навкруги,
Чи біленькі всі двори?
Та хто не пам’ятає перший сніг, який падав вночі, а вранці – диво, яким захоплюється ліричний герой:
Утром рано я проснулась
И от радости застыла:
За окном зима в подарок
Землю снегом застелила…
Аніта Берегиня народилася навесні. Тому тема весни в її творчості провідна, бо весна – це пробудження, оновлення, радість. А яка краса!.. Коли все квітує, дарує аромати, захоплює і несе в океан відчуттів. У поезії «Весна» відтворено душевне піднесення ліричного героя, биття його серця в унісон з природою. У вірші небагато епітетів, та авторка так уміло сплела воєдино піднесений емоційний стан героя і пробудження природи, так що сміливо можна віднести до інтимної лірики:
Відомо всім, що навесні,
Радіє все довкола…

Ніколи так не відчував,
Як оживає серце:
І калатає й завмира…
В житті кожного з нас є такі люди, які подарували життя – це мама й тато. У поетеси є декілька віршів, які передають радість і сум, і захоплення і розпач, бо з 17-ти років вона, як вилетіла з батьківського гнізда, і більше туди не повернулась, приїжджає лише в гості. Ноти туги за ненькою звучать у вірші «Мама»(російською мовою):
Мама, милая мама,
Я так скучаю без тебя.
Я взрослою давно уж стала,
Но для тебя по-прежнему дитя.
Продовжуючи тему інтимної лірики про любов до неньки, хочеться представити, як авторка вдало підкреслює силу материнського слова у вірші «Слово мамине»:
Найрідніше слово мамине,
Яке вчить тебе життя…
Пробачає яке каяття.
Аніта Берегиня в цій поезії порівнює мову матір з піснею, яка залишається з дитинства у пам’яті назавжди:
Якщо можна відняти силу,
Якщо можна життя забрати –
Пісню мамину тиху співочу
Ніхто не сховає за ґрати.
Тема любові до батьків звучить і в ліричному відступі вірша «Рідна вулиця», де авторка підіймає проблему літніх людей, яких рідко або зовсім не відвідують діти.
Батьки чекають на дітей
І внуків рідних галасливих,
Щоб дні прожити ще щасливо,
Знов проводжати до дверей.
І закликає читача:
Частіше приїжджайте до батьків,
Летіть, щоби застати їх живими…
Є у скарбниці поетеси вірш про її дідуся, що пройшов усю війну і загинув від осколка, який нагадав про себе у мирний час. Авторка залучає до образів поезії «Пам’яті загиблих» образ журавлів, які восени курличуть, прощаючись з Батьківщиною:
Летіть, журавлики, співайте восени
Сумні пісні та передайте світу,
Що пам’ятають всіх, хто вбитий на війні.
Ви – всі герої, хай розносить вітер!
Поезія має композицію, тому легка на сприйняття і доносить до читача весь біль і страждання, які пережили рідні, втративши батька, дідуся і чоловіка.
Не вірить змучена, що милого нема
Чекає, виглядає щогодини…

Вже роки проминули як один.
У сина й доньки дітки підростають,
Питають в бабці: «Де дідусь, чому
З війни так довго він не повертає?»
З великою любов’ю згадує Аніта Берегиня свою бабуню. В цій маленькій, тендітній жіночці була неймовірна кількість позитиву, жаги до життя, добра, любові. Такою запам’ятала свою бабусю і присвятила їй гумореску «Великі перегони». Пригода насправді сталася з її бабусею.
Відчуває кроки ззаду,
Вже готова помирати.
Мовив чоловік: «Бабусю,
Дайте руку та вставайте»…
Про долю звичайної сільської трудівниці можна дізнатися з вірша «Літній день», де за один день господарка виконує роботи без ліку та оптимізм і радість не покидають ліричну героїню, бо всю втому знімає родина, яка є для неї найважливішою у житті:
Щастя господині, що сім`я зібралась,
Що здорові діти, сміх навколо – це…
Все знімає втому, мов її не було.

2.3. Філософська і громадянська лірики
В світі існує багато проблем. І така проблема, як буття людини на землі, стала не виключенням у творчості Аніти Берегині. У поезії «Догорає життя» звучить філософське питання про сенс життя та людські цінності:
Догорає життя
Чи зумів ти прожити так,
Як мудрість учила народна:
Чи зростив ти дітей,
Збудував собі дім,
Посадив біля нього дерева?
Та не лише проблему матеріального забезпечення підіймає авторка в цьому вірші, але й духовну, за допомогою запитань:
Чи простив ти образи,
Що точили твій путь,
Як гусінь молодії листочки?
Кульмінацією поезії стає порада читачу:
Залиши по собі
Світлий слід назавжди…
Є в доробку поетеси і філософські роздуми та тривоги щодо вимирання сіл України. Болісно ця проблема вилилася у вірші «Рідна вулиця», де радість поруч із сумом.
Колись була вона шумна,
Діток було, що не злічити.
Сміятись, гратися, дружити
Навчила всіх вона одна…
Ми покидали рідні хати
І стало тихо навкруги –
Залишились пусті доми…
Не одноразово поетеса звертається до такого філософського питання: що таке щастя? Відповідь знайдемо в однойменній поезії «Щастя», бо кожний з нас це поняття розуміє по-різному:

Щастя, коли мати
Пестить своїх дочок,
Щастя, коли батько
Вчить своїх синочків.
Звучать і патріотичні мотиви в розумінні щастя для ліричного героя:
А для мене щастя –
Це тепло родинне,
Справжні вірні друзі,
Вільна Україна.
В інтимній ліриці «Віщий сон» лірична героїня розуміє щастя так:
Я знаю щастя – це чудово,
Не любить зраду і обман…
Хочеться неодмінно познайомити аудиторію з громадянською лірикою Аніти Берегині. Любов до Батьківщини, рідного краю, вилилась у яскраву поезію «Батьківщина», де відтворено красу Вітчизни і заповіт не забувати звідки ти родом:
І веселка в полі, семикольорова,
Луки манять пахощами різних трав.
Кожна пора року в цім краю чудова –
Ця краса для тебе, щоб не забував.
У вірші звучить настанова для тих, хто покидає Батьківщину:
А якщо так сталось, їдеш ти далеко,
Десь за синє море, там нове життя.
Пам’ятай, юначе, молиться за тебе
Та доріжка перша, де пройшов малям.
В громадянській ліриці «Одна Батьківщина» Аніта Берегиня підіймає питання про зневіру ліричного героя, який покинув Вітчизну і вагається чи повертатися назад:
Чекають на тебе і мама, і тато:
З чужого краю повертайся до хати…
І треба лише повірити, що лише на рідній землі ти відчуєш підтримку та повернеш душевну рівновагу, авторка закликає:
Вдихни ти повітря, розправ свої крила,
Лети над землею, де мати зростила.
Повір ти у себе – чудові слова є:
Одна Батьківщина, і двох не буває.
В українського народу є дуже багато звичаїв, обрядів, традицій. Одна з них – це саджати дуба, коли народився син, і калину – при народженні доньки. Цю тему висвітлила Аніта Берегиня у вірші «Дуб»:

В Україні є повір`я,
Що коли вродився син.
Дуб саджають на подвір’ї ,
Щоб син ріс разом із ним.
Поезія має сюжет, де традиція саджати дерево переходить від батька до сина, бо недарма дуб є символом міцності й нескореності чоловіків:
Так і водиться в країні
Парубки, немов дубки:
Гарні, сильні, непокірні
Українські парубки.
Ще одна традиція , коли на Різдво Христове до святкового столу збирається весь рід, стала темою вірша «Різдвяна диво». Починається поезія з піднесеного настрою:
Різдво! Різдво! Прийшло Різдво!
Зрання горобчик б’є в вікно.
Та найголовніші рядки про те, що рід лише тоді міцний, коли злагода і любов порядкує між членами родини:
Чекає мати всіх до столу
Увесь зійшовся зараз рід:
Малеча, тато, баба, дід,
Стара прабаба і прадід.
І мріють про щасливий рік.
В поетичному доробку Аніти Берегині є твір про сильну й прекрасну українську мову «Мові українській»:
Люблю я мову солов`їну
Таку співучу, неземну…
Не залишає байдужим читача захоплення й гордість, що існує й розвивається, наперекір ворогам, рідна мова:
Вона жива летить увись,
Щоб чули всі її довкола.
І ти відчуй її, проймись
Багатством, мудрістю, красою.
Яка вона гучна, чудова
Та мова різнокольорова.
В творчості поетеси зустрічаємо поезії-присвяти відомим українським діячам ХІХ століття. Авторка звертається до Бориса Грінченка не як до письменника, а нагадує читачу, що Грінченко великий мовознавець, який упорядкував «Словник української мови» у 4 томах, коли мова була заборонена царизмом.
У вирі розвитку і криз,
Коли боровся світ,
На ниві без спочинку і сліз,
Невтомно хтось збирав весь цвіт…
Це – Грінченко Борис.
Аніта Берегиня підкреслює важливість доробку діяча і закликає не забувати його подвиг, і з вдячністю пам’ятати.
Невтомному трудівнику
Хвала і честь в віках.
Читайте, мисліть про добу
Вклоніться низко Грінченку
За досвід для всіх нас.
Присвята Карпенку-Карому в поезії «В бібліотеці» поетеса починає з питання, чи знає читач корифея українського театру І.Тобілевича:
Корифей Карпенко-Карий,
Як, його ви не читали?
Авторка намагається захопити творчістю Карпенка-Карого читача, який перестав читати українську класику:
П’єси гарні пам’ятай.
І «Хазяїн» дивовижний,
І «Сто тисяч» ти відкрий-но,
І «Мартин Боруля» є.
Прочитай – усе твоє.
Та більшу увагу звертає на тему п’єси «Мартин Боруля»:
І Мартин Боруля знову
Хоче бути чистокровним,
Наче кінь чистих порід,
Хоч він знає про свій рід,
Та до всіх регалій преться…
В кінці Аніта Берегиня застерігає читача від помилок, які зробив герой п’єси:
Прочитай і знай, юначе:
Якщо корені ти знаєш,
Ними і гордися, друже.
Не чіпай чужих регалій.
Стане рід твій міцним дуже.
У поезії «Українцям» поетеса передає біль за Вкраїну та її синів:
Скільки ж вас розкидано по світу?
Скільки полягло на чужині?
Аніта Берегиня вміло вплела у лірику й мрію Т.Шевченка про незалежну Україну.
І Кобзар великий свято вірив,
Що прийдуть щасливі ті часи,
Коли буде вільна Україна,
Зійдуться в дім усі її сини.
В поезії звучить заклик до всіх українців, які живуть поза її межами та громадянам України:
Повертайтесь, браття, до Вкраїни,
Об’єднаймось – станемо сильніш!
Якщо буде воля в краї милім –
Виконали Сина заповіт!
Завершаючи тему громадянської лірики, хочеться закінчити оптимістичною поезією Аніти Берегині «Я вірю», яка була присвячена Революції Гідності:

Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
Така, як ти горда, країна не згине…
Чекали ми довго твоєї свободи,
Ми вірили в правду, ми вірили в Бога.
Не можна не захоплюватися громадянською позицією поетеси:
Гей добрії люди, вставайте, ми – браття,
Будемо боротись - ось наше завзяття.
Ми віримо в себе, і в нашу країну:
Бо маєш прекрасне ім’я – Україна!

2.4. Вірші для дітей
Особливу увагу Аніта Берегиня у своїй творчості приділяє дітям. Вона мама і це їй приносить натхнення. Ось поезія «Їжачок» створена у формі діалогу дітей та їжачка:
- Де ти ходиш їжачок?
Чом сховався взимку?
- Якби замість голочок,
Мав я кожушинку,
А далі авторка фантазує, що було б, якщо у їжачка був би кожушок:
То блукав у лісі я
І топтав стежини.
Гралася б в снігу сім`я –
І не страшні зими.
Поезія пояснює дітям, що є тварини, які сплять взимку, а які – ні. Наступна поезія «Лелеки» доносить маленьким читачам, що деякі птахи відлітають зимувати в теплі краї:
Відлітають лелеки
За поле далеко,
За море, за гори
В краї пречудові
У вірші «Зимові забави» авторка відтворює дюбов дітей до зимової пори, особливо,коли є сніг:
Люблю я зиму, бо вона чудова,
Вона приносить радість дітлахам.
Ніхто не хоче залишатись вдома:
Повисипались з хат, наче з міха.
Зимові ігри так захоплюють, що не відчуваєш ні холоду, ні втоми:
Хто на ґринджолах з гірки покотився,
Хто ліпить бабу снігову – красу…
Ніхто не відчував морозу, втоми…
Нема вже ґудзика – пальто давно без нього,
І шапка загубилася в снігу…
Більшість творів для дітей мають сюжет, бо коли є невеличка історія, маленьким читачам цікавіше й легше сприймати вірші.
Поезія «Ялинка» вчить дітей берегти природу. Через розповідь мами-ялинки своїй доньці пригоду, яка сталася з нею, дитина співпереживає їй, вболіває:
Маленька ялинка питає у мами:
- Чому ти, матусю, нахилена вбік?
Переживання підсилюється трагедією, яка сталася з дорослою ялинкою:
Зимового вечора, того страшного,
Коли я раділа десятій зимі.
Підкрався до мене той злодій з народу,
Сокира блищала у нього в руці.
Напруга зростає:
Ударив мене, але я не скорилась,
Ударив удруге, утретє за тим…
Закінчується поезія закликом-звертанням ялинки до людей:
Ви нас збережіть, діточкам передайте,
Що краще радіти природі живій.
Віршик «Пригода», який полюбився дітям Аніти Берегині, дуже легкий для запам’ятовування, і насичений пестливими словами:
Загубилося курчатко,
Плаче квочка, плаче татко…

А воно маленьке диво
Біля котика ходило…
Віршик закінчується щасливо,бо знайшлося курчатко, а ще воно запрошує свого нового товариша (котика) в гості:
- Котику, приходь до мене,
Черв’ячком вгощу зеленим.
А коли прийшла пора читати казки своїм дітям, Аніта Берегиня написала казку-пєсу у віршах «Солом’яний бичок» за мотивами української народної казки. В казці передається нестерпний характер бабусі і поступливість дідуся, з гумором авторка відтворює стосунки стареньких:
Дід Та навіщо нам бичок
Із смоли й соломи.
Ти, бабусю геть здуріла
Чи ти нездорова.
Баба Нехай буде в нас бичок
Гарний і рогатий.
Хай сусіди думають,
Що ми уже багаті.
Дід Ти стара не позіхай
Краще добре помагай.
Кожна репліка героя казки характеризує, наприклад, Вовка як м’ясоїда:
Вовк Я голодний сірий вовк,
У м’ясці я знаю толк.
Ведмедя, як неповороткого й повільного:
Ведмідь А мені собаки в лісі
Подерли шкіру на шматки
Дай мені смоли кусочок,
Залатаю я латки.
Лисичку, як хитру й вертливу тварину:
Бичок Не торкайся – буде лихо!
І мене ти не чіпай.
Лисиця Ні, я миттю: тихо, тихо
Ой, рятуйте, мені – край!
Зайчика характеризує як боягуза й невпевненого в собі:
Заєць Хто такий, тебе не знаю,
Що мовчиш все ремиґаєш?
Дай мені соломи трішки,
Бо замерзли в мене ніжки.
А бичка авторка наділила зухвалістю й самовпевненістю:
Бичок Дуже гарний я, чудовий,
Дід зробив мене з соломи
І смолою засмолив,
Роги й хвіст мені прибив.
Прочитавши всю казку, ми відчули, як авторка любить дітей, з яким задоволенням пише для них твори, і ми віримо, що твори стануть відомими не лише в селі Владичень, але й за його межами.

Висновки
Цією роботою ми хотіли привернути увагу сучасників до талановитих людей, які живуть поруч, творять, думають, мріють.
На нашу думку, кожна епоха має своїх митців, але, напевно, краще ніж словом час не відтворити, словом яскравим, сильним, мудрим таким, яке ми зустрічаємо в поезіях нашої сучасниці Аніти Берегині.
У цьому році виповнюється 30-річний ювілей творчості. На жаль, твори поетеси майже невідомі поза межами села, та ми маємо надію, що їх полюбить читач, як полюбили ми, досліджуючи надбання талановитої жінки. Творчість уже є частиною історії нашого села Владичень, хочеться, щоб стала і частиною історії Одещини.
Про талановиту людину можна говорити, якщо пізнаєш через призму її творчості. Досліджуючи лірику Аніти Берегині, ми звернули увагу, що для її віршів характерні радість і смуток; вона підіймає проблеми, які бентежать сучасників: незалежність України («Українцям», «Одна Батьківщина», «Я вірю…»), філософські питання: буття людини («Рідна вулиця», «Догорає життя»), кохання і зрада, які існують поруч («Вторая встреча», «Залиш», «Первый поцелуй»), що таке щастя («Щастя», «Віщий сон»). А які ніжні й милі вірші для дітей («Ялинка», «Їжачок», «Пригода»). Не можна не згадати про казку-пєсу «Солом’яний бичок». Вірші про звичайних трударів, які живуть поряд з нами, («Літній день», «Великі перегони», «Пам’яті загиблих»). Які змістовні та глибокі поезії про батьків («Мама», «Слово мамине», «Рідна вулиця», «Різдвяна казка»).
Лірика легка й водночас змістовна та глибока. Вона, на нашу думку, нікого не зможе залишити байдужим, бо приносять насолоду, надихають на нові звершення, викликають різні почуття та роздуми про оточуючих і навколишній світ.

Використані джерела
1. Лесин В.М. Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. - К.:Радянська школа; 1985 – 432с.
2. Противенська О.Г., Мещерякова М.Г., Теміз Я.В. Українська література у схемах і таблицях. – Х.: Країна мрій; 2002 – 100с.
3. Творчість Аніти Берегині (Галини Назарчук).

Вторая встреча
Я думала ты не придешь
После вчерашней нашей встречи.
Тогда б для меня всегда шел дождь
И погасли любовные свечи.
Я дождалась - и ты пришел,
Весь день не находила места.
Сколько сказать красивых можно слов,
Но никогда нас не назовут «жених с невестой».
Но к чему все мои слова,
Ведь ты и так все понимаешь:
За тебя я б сгорела дотла
Или бросилась в море с камнем.
А я люблю, люблю мой милый.
Любовь моя к тебе прекрасна.
Я сделала б тебя счастливым,
Но не скрываю: все напрасно.
Залиш
Залиш у спокою мене,
Не снись мені ночами.
І не нагадуй про сумне,
Скинь із душі свій камінь.

Клявсь, що не кинеш у біді
Повірила без тями...
Залишилась на самоті
З важкими я думками.

Боліло серце і душа
Нікому не казала.
Хворіла, в’яла ... ожила
І вирвалась з незнання.

Чому ж ти знов наснивсь мені,
Тривогу сієш зрання?
Залиш мене, та ні – приснись!
Кохання – ні, зітхання.

Первый поцелуй
Эти птицы дарят друг другу
Поцелуй, который мне очень нужен,
Поцелуй, такой нежный и сладкий
Тот, который в подъезде украдкой
Подарил, когда плакали тучи,
И холодный и вместе с тем жгучий.
Он обжог мое сердце до пепла,
А ты этого и не заметил.
Но однажды сказал: «Я люблю».
Это было зимой на проспекте,
«Я люблю тебя, крошка, люблю»,
Я была всех счастливей на свете…
С тех пор моя жизнь изменилась:
Я теперь от него без ума,
Я хочу, чтобы он возвратился,
Чтобы были мы вместе всегда.
Чтобы каждый день на рассвете,
Дарил поцелуи ты мне,
Чтобы горе и радости вместе
До последних делили мы дней.

Віщий сон
Такий чарівний і жаданий,
Прекрасний, милий, чарівний
Наснився вчора мені зрання,
Наснився й зник і образ з ним.

Хто цей юнак, його не знаю,
Та серцем чую – доля це.
Приємний сон, немов із раю,
Той вітер дмухає в лице.

Я знаю: щастя – це чудово,
Не любить зраду і обман.
Коханий, будемо з тобою,
Розвієм вранішній туман.

Образ лишив чудовий настрій
І спомин ніжний той, ясний
Та вірю я, зустріну того,
Що так збентежив сон міцний.

Багатство лісу
Восени у лісі казка,
Подивіться навкруги.
Кожен кущик у багатстві –
Он шипшина майорить.

А ліщина у горіхах
Всім дарує урожай.
Всі гризуть плоди на втіху:
Їж і сили набирай

А це що за диво-кущик,
Терпкі ягоди на ньому?
Терен, он який колючий,
Не підступишся до нього.

У дубочка своє диво:
Безліч діток цього року.
Буде вепрам взимку їжа
Наїдяться ще нівроку.

В лісі ми знайшли багатство,
Поспішай ти в ліс осінній.
Там потрапиш в дивну казку,
Всі дари збереш без ліні.

Зима
Всім зима пошила шапки,
Залатала безліч латок.
Озирнулась навкруги,
Чи біленькі всі двори?

Все прибрала бездоганно:
Стало весело і гарно.
Білий вечір, біла ніч,
Білий, білий, білий сніг.

Заморилася й заснула,
Покорила ніч усіх.
Вранці дітвора відчула
Радість, щастя цілий міх.

Зима
Утром рано я проснулась
И от радости зпастыла:
За окном зима в подарок
Землю снегом застелила.
Это диво, это чудо:
Первый снег такой пушистый.
Скоро в школу, скоро будет
Он лететь и падать с крыши.
Утром все достали санки
Ну и лыжи не забыли.
Рано утром, спозаранку
Мы на санках с горки плыли.
Весна
Так дивно, чудно на душі,
Так весело і гарно.
Зазеленіло навкруги,
Весна цього рік рання.

Відомо всім, що навесні
Радіє все довкола.
Дерева, трави і кущі...
Поглянь – усе чудове.

Ніколи так не відчував,
Як оживає серце.
І калата, і завмира,
І на життя озветься.

Я вірю, ще прийде весна
Така чудова, ніжна.
І дух весни, що оживля,
І дух надії вічний.

Мама
Много в жизни разного встречала,
Много есть находок и потерь.
Но всегда, всегда я возвращалась
В домик, где всегда открыта дверь.
Мама, милая мама,
Я так скучаю без тебя.
Я взрослою давно уж стала,
Но для тебя по-прежнему дитя.
Обнимешь ты меня, целуешь.
На глазах слезинки вижу я.
Снова нежишь, кормишь и балуешь:
Я же дочь любимая твоя.
Я на колени пред тобой склоняюсь,
Целую руки нежные твои.
За то, что ты всегда мне помогаешь
И на себе берешь грехи мои.

Слово мамине
Найрідніше слово мамине,
Яке вчить тебе життя,
Яке чуємо з віку раннього,
Пробачає яке каяття.

Мова неньки, наче світанок,
Який змінює день на ніч.
Мені б слово чути крізь рани
Все життя, не знаючи сліз.

Якщо можна відняти силу,
Якщо можна життя забрати –
Пісню мамину тиху, співочу.
Ніхто не сховає за ґрати.

Мова мамина – це найсвятіше,
Що оточує нас повсякчас.
Пронесу крізь роки і століття
Для нащадків не спинить хай час.

Рідна вулиця
Колись була вона шумна,
Діток було, що не злічити.
Сміятись, гратися, дружити
Навчила всіх вона одна.
Ми покидали рідні хати,
І стало тихо навкруги.
Залишились пусті двори,
І де-не-де старенька мати.
І батько теж немолодий
Сумує за своїми дітьми.
Вони для нього наче квіти,
Що розцвітають навесні.
Батьки чекають на дітей,
І внуків рідних галасливих,
Щоб дні прожити ще щасливо,
Знов проводжати до дверей.
І тиша, тиша навкруги…
Частіше приїжджайте до батьків,
Летіть, щоби застати їх живими.
Даруйте квіти, радості хвилини.
Здоров’я їм на многії літа!

Пам’яті загиблих
Багато не вернулося з боїв,
Лишились на полях чужих, в могилах.
А вдома їх чекали і сини,
І доньки, і дружина посивіла.

Не вірить змучена, що милого нема,
Чекає, виглядає щогодини.
Хоч похоронку має – в ній слова:
«Зник безвісти, героєм він загинув».

Вже роки проминули, як один.
У сина й доньки діти підростають.
Питають в бабці: «Де дідусь, чому
З війни так довго він не повертає?»

Летіть, журавлики, співайте восени.
Сумні пісні та передайте світу,
Що пам’ятають кожного, хто вбитий на війні
Ви – всі герої, хай розносить вітер.

Великі перегони.
Рано-вранці, на світанку
Вийшла баба до доньки.
Вовну віднести хотіла,
Бо наскубла три мішки.
От мішок уже на плечах,
А дорога не близька.
Вийшла баба, похрестилась.
За левадами пішла.
Довго йшла і щось співала.
Вже світало навкруги.
Ось минула три квартали
Озирнулась, а згори…
Чоловік біжить й махає
Кулаками все частіш.
Що робити? Лихо бабі,
А довкола ні душі.
І мішок позаду спини
Став, як цілих п’ять пудів.
Обернулась бабця, бачить
Чоловік прискорив біг.
Він кричить щось та махає
Кулаками – от біда є!
Вже немає сил у баби,
Та мішка не покидає.
Так і бігли на світанку
Чоловік і бабці тая.
Впала баба у канавку
І молитву вже читає.
Все згадала: і сусідку,
Що любила пліткувати.
І Федоску, і Марічку,
І свою рідненьку хату.
Відчуває кроки ззаду –
Вже готова помирати.
Мовив чоловік: «Бабусю,
Дайте руку та вставайте.
Не втікали б ви від мене,
Не хотів я вас лякати,
Бо щоденно на світанку
Люблю спортом я займатись».

Літній день
Закінчився день, сіла на диван
Чи здалося це, чи уже за північ?
Зранку вже давно годувала всіх:
Курочок, гусей, діток чарівних.
Назбирала відра помідор і слив
Замісила тісто - пиріжки смачненькі.
Джем у казані кипить-булькотить,
Помідори стиглі віддали свій сік.
Тісто підійшло, три начинки смачно
Загортає в нього, кладу в піч нехай.
Рум’яніють, пахнуть, стануть пишні й смачні,
Бо обід прийшов – всі до столу й край.
Перемила посуд, вклала сина спати:
«Спи, синочку мій, кухня булькотить
Сік томатний, джем просяться у банки
Спи, ще трішки, сину, сон – найкраща мить».
А надворі спека, хочуть пити воду
Гуси, кури, качка і кролі пищать.
Просять в господині : ще б трави смачної…
Пішла за городом напоїть ягнят.
Справи йдуть чудово, не відчула тільки
Вечір підійшов – і вся сім`я за стіл.
Запитали діти: «Мамо, що смачного
Буде на вечерю, пахне аж на двір».
Чоловік вернувся із роботи вчасно,
Заморився, бідний, втома на лице.
Щастя господині, що сім`я зібралась,
Що здорові діти, сміх навколо – це…
Все знімає втому, мов її не було.
Кажуть всі «спасибі» за це потрібно жить -
Таке призначення ти маєш жінко-мати.
Життя – це усміх долі, найщасливіша мить.

Догорає життя…
Догорає життя, чи зумів ти прожити
Так, як мудрість веліла народна.
Чи зростив ти дітей, збудував собі дім,
Посадив біля нього дерева?
Чи простив ти образи, що точили твій путь,
Як гусінь молодії листочки,
Щоб із легкістю в серці ти внукам сказав,
Що немає у тебе боржочків.
Коли з совістю ти не зумів досягти
Компромісу до сьогодення,
Поспішай і змінись, бо часу не спинить.
Він летить, як сполохані коні.
Залиши по собі світлий слід назавжди,
Щоб колись із роками сказали:
«Ці людина жила і творила добро,
І згоріла за мить без вагання».

Щастя
Сонечко вставало,
І пташки співали,
А люди раненько
Щастя замовляли.

Не шукайте щастя,
Не шукайте долі.
Вони поруч з вами –
Озирнись довкола.

Щастя, коли мати
Пестить своїх дочок,
Щастя, коли батько
Вчить своїх синочків.

Щастя, коли в світі
Дружать всі народи.
Щастя, коли вітер
Жене човни в морі.

А для мене щастя –
Це тепло родинне,
Справжні вірні друзі,
Вільна Україна.

Батьківщина
Батьківщина-неня! Скільки в цьому слові
Можна прочитати, можна зрозуміть.
Є тут і дороги, раннії тривоги
І безмежне поле, і щаслива мить.

І веселка в полі, семикольорова,
Луки манять пахощами різних трав.
Кожна пора року в цім краю чудова –
Ця краса для тебе, щоб не забував.

А якщо так сталось, їдеш ти далеко,
Десь за синє море, там нове життя.
Пам’ятай, юначе, молиться за тебе
Та доріжка перша, де пройшов малям.

Одна Батьківщина
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Одна тополина тебе зустрічає.
Чекають на тебе і мама, і тато:
З чужого краю повертайся до хати.

Тебе зрозуміють лиш ріднії люди:
Чому ти покинув, чому ти забутий.
Лиш час полікує зранене серце,
І душу наповнить, як вода відерце.

Вдихни ти повітря, розправ свої крила,
Лети над землею, де мати зростила.
Повір ти у себе – чудові слова є:
Одна Батьківщина, і двох не буває.

Дуб
В Україні є повір`я,
Що коли вродився син,
треба дуб садить в садибі
Щоб син ріс разом із ним.
Щоб ріс сильним, непоборним
Із дубочка в дуб за мить:
Спи синочок, спи дубочок
Ви ростіть, щоб в радість жить.
Дружать син і дуб з дитинства
Кучеряві, як одне
Захворіє хлопчик влітку,
Дубу також дуже зле.
А коли гаразди в домі
І, коли щасливі дні,
Грає хлопчик на сопілці,
Дуб у такт кивав мені.
Виріс хлопець, одружився
Народився в нього син.
Посадив дубок-дружочок,
Щоб синок зростав із ним.
Так і водиться в країні
Парубки, немов дубки:
Гарні, сильні, непокірні
Українські парубки.

Різдвяне диво
Різдво! Різдво! Прийшло Різдво!
Зрання горобчик б’є в вікно.
Радіє пташка, хоч мороз
Та сходить сонце і всерйоз
Чи так зрання зігріє землю…

А в хаті ще-ще до світанку
Матуся порається люба.
Вже напекла всього смачного
Ковбаска пахне і млинці,
Кутя з горіхами у мисці.

Чекає мати всіх до столу
Увесь зійшовся зараз рід:
Малеча, тато, баба, дід,
Стара прабабця і прадід.
І мріють про щасливий рік.

Щоб уродило все довкола:
Пшениця, жито і овес.
Благають всім здоров’я в Бога
І славлять всі Різдво Христове,
І дякують за все як слід.

Мові українській
Люблю я мову солов`їну
Таку співучу, неземну,
І нею я спілкуюсь вільно,
Хоча вона мені нерідна.
Вивчаю в школі я і вдома
Чудову українську мову.

Вона, як вранішнє світання
Таке таємне, чарівне.
І як почую пісню зрання,
Моє серденько завмирає,
Бо мова та, то птаха вільна
Несе у світ політ привільно.

Вона жива летить увись,
Щоб чули всі її довкола.
І ти відчуй її, проймись
Багатством, мудрістю, красою.
Яка вона гучна, чудова
Та мова різнокольорова.

Борису Грінченку
У вирі розвитку і криз,
Коли боровся світ,
На ниві без спочинку і сліз,
Невтомно хтось збирав весь цвіт…
Це – Грінченко Борис.
Він квітку - мову підійняв
Й прославив навкруги.
В віночок все він уплітав,
Досліджував, пісні збирав,
Мав ім’я Вартовий.
Він сіяв добре і святе
В серця всіх школярів,
Бо педагог від Бога це,
Коли ти віддаєш усе,
Не шкодуючи сил.
Невтомному трудівнику
Хвала і честь в віках.
Читайте, мисліть про добу
Вклоніться низко Грінченку
За досвід для всіх нас.

В бібліотеці
Подивіться ви довкола:
Є і Гоголь тут Микола,
Корифей Карпенко-Карий,
Як, його ви не читали?
П’єси гарні пам’ятай.
І «Хазяїн» дивовижний,
І «Сто тисяч» ти відкрий-но,
І «Мартин Боруля» є.
Прочитай – усе твоє.
Посміятись хочеш – знай,
Ти Карпенка почитай.
В нього класика чудова.
І Мартин Боруля знову
Хоче бути чистокровним,
Наче кінь чистих порід,
Хоч він знає про свій рід,
Та до всіх регалій преться,
Насміх курям – вскочив в гречку.
Прочитай і знай, юначе:
Якщо корені ти знаєш,
Ними і гордися, друже.
Не чіпай чужих регалій.
Стане рід твій міцним дуже.
Українцям
Скільки ж вас розкидано по світу?
Скільки полягло на чужині?
В мріях і думках, немов до квіту,
Нахиляли голови ві сні.
І Кобзар великий свято вірив,
Що прийдуть щасливі ті часи,
Коли буде вільна Україна,
Зійдуться в дім усі її сини.
Від Карпат до самого аж Дону,
Від Полісся до південних берегів.
Прославляйте землю цю чудову!
Зміцнюйте дух вільний на землі!
Повертайтесь, браття, до Вкраїни,
Об’єднаймось – станемо сильніш!
Якщо буде воля в краї милім –
Виконали Сина заповіт!

Я вірю…
Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
Така, як ти горда, країна не згине.
Я вірю, що кожен знайде свою долю,
Що кожен поділиться щастям з тобою.
І лагідне сонечко всім посміхнеться,
Промінням до тебе ніжно торкнеться.
Й забудеться лихо і втрата, і горе,
І зникне нещастя за море, за гори.
І житимуть люди щасливо в краю,
Радітимуть щастю, немов у раю.
Чекали ми довго твоєї свободи,
Ми вірили в правду, ми вірили в Бога.
Гей добрії люди, вставайте – ми браття.
Ми будем боротись за наше завзяття.
Ми віримо в себе, і в нашу країну:
Бо маєш прекрасне ім’я – Україна!

ЇЖАЧОК
- Де ти ходиш їжачок?
Чом сховався взимку?
- Якби замість голочок,
Мав я кожушинку,
То блукав у лісі я
І топтав стежини.
Гралася б в снігу сім`я –
І не страшні зими.
Та, напевно, краще нам:
Ми спимо узимку.
Як прийде весна-красна
Розминаєм спинки.
Котимось з гори у яр,
Веселімось, граєм.
І радіємо весні,
Пісні їй співаєм.

Лелеки
Відлітають лелеки
За поле далеко,
За море, за гори
В краї пречудові

Курличуть лелеки,
Бо шляхом нелегким,
Вони відлітають
У теплії краї.

Журитись не треба,
Поглянь-но на небо
Вони повернуться
І в нашім краї...

Настане чудова
Весна кольорова.
Ми будемо раді
Приходу весні.

Зимові забави
Люблю я зиму, бо вона чудова,
Вона приносить радість дітлахам:
Ніхто не хоче залишатись вдома,
Повисипались з хат, наче з міха.
Хто на ґринджолах з гірки покотився,
Хто ліпить бабу снігову – красу.
Ось вітерець ніс, щічки зашарів всім.
І сміху повно, гамору несуть.
Ніхто не відчував морозу, втоми,
Бо як же не любити рідний край.
Вже кличуть матері дітей додому,
А ти летиш із гірки – не зважай.
Нема вже ґудзика, пальто давно без нього,
І шапка загубилась у снігу.
Та мама хоч і сердиться недовго,
Дитинство пригадала і зиму.
І їй так хочеться на саночках із гірки,
Скотитись, з’їхати, щоб вітер у вухах…
Роки минули і вже їй на втіху.
Дітки катаються – і радість на устах.

Ялинка
Маленька ялинка питає у мами:
- Чому ти, матусю, нахилена вбік?
- Ходив тут по лісу і кривдив нас часто
Жорстокий, з сокирою,злий чоловік.
У грудні, коли розпускаються віти
І вітер розчісує нам голочки.
Стаєм красивішими за все на світі,
А людям потрібно живі ялинки.
Зимового вечора, того страшного,
Коли я раділа десятій зимі.
Підкрався до мене той злодій з народу,
Сокира блищала у нього в руці.
Ударив мене, але я не скорилась,
Ударив удруге, утретє за тим,
Почувши мій стогін, прибіг дід Микола
Дідусь-охоронець, лісник-рятівник.
З тих пір ми захищені, з нашого лісу
Зробили заказник: життя, як ві сні.
Рости, моя донечко. Хай твої віти
Буяють і квітнуть на радість мені…
Звертаюсь я, люди, до вас – зрозумійте:
Ми маємо теж живу душу й життя.
Хай штучні ялинки замінять нас в свято,
Бо знищиш природу – нема вороття!
Ви нас збережіть, діточкам передайте,
Що краще радіти природі живій.
Приходьте до лісу, хай вас зачарує
Усе,що довкола в прекрасній порі.

Пригода
Загубилося курчатко,
Плаче квочка, плаче татко.
Позбігалась вся рідня
І шукали аж два дня.
А воно маленьке диво
Біля котика ходило.
Кіт співав мур- муркокіт,
Віддавав йому обід.
Молоко й сметанку,
Мишку-сіроманку.
А воно: пі-пі-пі-пі,
Хочу проса на обід.
І до мами-квочки
Під її крилечка.
Котику, приходь до мене,
Черв’ячок я дам зелений.

Солом’яний бичок
(казка-п’єса)
Баба Діду, діду, де ти є,
Чом тебе не чую?
Дід Ця вже баба дістає
Хоч бери другую.
Баба Діду, діду, важко нам
Замучила бідність.
Ти зроби нам із смоли
І соломи живність.
Дід Та навіщо нам бичок
Із смоли й соломи.
Ти, бабусю геть здуріла
Чи ти нездорова.
Баба Нехай буде в нас бичок
Гарний і рогатий.
Хай сусіди думають,
Що ми уже багаті.
Дід Ти стара не позіхай
Краще добре помагай.
Баба Буду я бичка пасти
І в’язати, і прясти.
Бичок Який гарний я, чудовий,
Які гострі в мене роги.
Я нікого не боюся...
Ой не спи, проснись, бабусю!
Ой, бабусю, хтось іде!
Гримить в лісі і гуде!
(З’являється ведмідь).
Ведмідь Що за чудо із чудес?
Я тебе не знаю!
Ти чому прийшов у ліс?
Я тебе питаю.
Бичок Дуже гарний я, чудовий,
Дід зробив мене з соломи
І смолою засмолив,
Роги й хвіст мені прибив.
Ведмідь А мені собаки в лісі
Подерли шкіру на шматки
Дай мені смоли кусочок,
Залатаю я латки.
Бичок Та візьми, мені не шкода,
Не зламай мені ти роги.
Ведмідь Ой рятуйте, хто-небудь,
Зубів не можу розімкнуть
Гей, бичок, ти геть іди,
Відпусти мене, зажди!
Бичок Я не винний, я при чому?
Не тягни мене додому.
Залиши мене пастись.
Бабо, бабо, ти проснись!
Баба Ой дідусю, де ти, де?!
Ой рятуй бичка й мене!
Злий ведмідь хоче забрати
Нашого бика до хати!
Ведмідь Що за чудо із чудес?
Я тебе не знаю!
Ти чому прийшов у ліс?
Я тебе питаю.
Бичок Дуже гарний я, чудовий,
Дід зробив мене з соломи
І смолою засмолив,
Роги й хвіст мені прибив.
Ведмідь А мені собаки в лісі
Подерли шкіру на шматки
Дай мені смоли кусочок,
Залатаю я латки.
Бичок Та візьми, мені не шкода,
Не зламай мені ти роги.
Ведмідь Ой, рятуйте, хто-небудь,
Зубів не можу розімкнуть
Гей, бичок, ти геть іди,
Відпусти мене, зажди!
Бичок Я не винний, я при чому?
Не тягни мене додому.
Залиши мене пастись.
Бабо, бабо, ти проснись!
Баба Ой дідусю, де ти, де?!
Ой, рятуй бичка й мене!
Злий ведмідь хоче забрати
Нашого бика до хати!
Дід Тихо, бабцю, не кричи!
Ти бичка гони сюди.
І ведмедя заодно
Буде шубка на зиму.
Ведмідь Пожалійте ви старого,
Відпустіть мене додому.
Баба Ні, ведмедю, ти жаднючий,
У комірці сиди злючий.
Дід Добре, бабцю, ми багаті,
Вже ведмідь у нас у хаті.
Баба Завтра знову буду пасти,
Вже позаду всі напасті.
Дід Бабцю, бабцю, ти вставай
І бичка вже випасай.
Баба Ходи, ходи бичку,
Ходи, ходи рогатий,
Нехай сусіди думають
Що ми уже багаті.
Ой прядиво я пряду
Бичка додому приведу.
Пасись, пасись бичок рогатий,
Підемо ввечері до хати.
Бичок Ой я гарний і чудовий!
Які гострі в мене роги!
Я нікого не боюся...
Знову спить моя бабуся.
Ой бабусю хтось іде
Виє в лісі і гуде.
(З’являється Вовк)
Вовк Я голодний сірий вовк,
У м’ясці я знаю толк.
Хочу їсти дуже я,
А скотина це чия?
Бичок Дід зробив мене з соломи
І смолою засмолив.
Маю тонкі гарні ноги,
Хвіст і роги дід прибив
Вовк Та чого ти вихваляєш,
Гарні роги й ноги маєш,
А у мене бік подертий
Дай смоли, щоби не вмерти.
Бичок Та бери, мені не шкода,
Не зламай мені ти роги.
Вовк Лихо, що мені робити?
Зуби у смолі забиті.
Ти бичечку – відпусти
Не чіпатиму, прости!
Бичок Вовче ти мене залиш
Не тягни у ліс – облиш!
Бабо, бабо, досить спати,
Бо пора вже діда звати.
Баба Знову лихо, знову горе.
Діду, йди на поміч нам!
Вовк затягне бичка в нору
Стій, бичка я не віддам!
Дід Дуже кріпку бабу маю,
Вже давно її кохаю.
Разом ми вовка поб’ємо,
Гарні шубки пошиємо.
Вовк Пожалійте ви старого,
Відпустіть мене додому.
Баба Ти посидь у комірчині
Із ведмедем, злий вовчино.
Завтра буду знову пасти,
Нехай зникнуть всі напасті.
Дід Зранку сонечко вставало.
Бабо, ти усе проспала.
Йди бичка пасти до лісу,
Годі спати, йди до бісу.
Баба Ти на мене не кричи,
Вже іду бичка пасти.
Хоч не рання вже година,
Пасись, бичечку, біля тину.
Бичок Знову бабця кімарнула,
І про прядиво забула.
Ти не спи,стара, проснися,
З лісу он біжить лисиця...
(З’являється лисиця)
Лисиця Холодно мені удома
Гей, тварино, дай соломи.
Я соломку постелю,
Двір смолою засмолю.
Бичок Не торкайся – буде лихо!
І мене ти не чіпай.
Лисиця Ні, я миттю: тихо, тихо
Ой, рятуйте, мені – край!
Баба Діду, діду, поспішай
І лисичку поганяй.
Буде гарний комірець.
Цур, тобі, лисице, грець!
Завтра знову буду пасти
Нехай зникнуть всі напасті.
Дід Справи в нас ідуть чудово
Вже тварин повна комора.
Бабо, йди уже, іди
І бичка ти відведи.
Баба От яка мені морока,
Вже болять у мене боки.
Ти бичечок сам пасись,
Дід Бабо, ти куди – вернись!
Баба Добре, вже у ліс іду
І бичечка відведу.
Бичок Баба спить, мене не чує,
А із лісу хтось крокує.
Не крокує, а стрибає,
Нехай Бог допомагає.
(З’являється заєць)
Заєць Хто такий, тебе не знаю,
Що мовчиш все ремиґаєш?
Дай мені соломи трішки,
Бо замерзли в мене ніжки.
Ти не хочеш розмовляти?
Добре, я візьму – й до хати.
Ой, що сталось – відпусти
Не чіпатиму, прости!
Бичок Я і радий відпустити,
Та смолу не відліпити.
Дід іде і бабця з ним.
Вибачай, ти заєць влип.
Дід Ось і шапка в мене є
Заяча, м’якенька.
Йди в комірці ти сиди,
Заспокой серденько.
(Звуки точіння ножа)
Вовк Гострить ніж старанно дід.
Бережіться, браття!
Не відпустить він нас в ліс
Горе нам й прокляття.
Ведмідь Може бабцю попросить,
Змилується може
Лисиця Ні, вона сердита тож
Нам не допоможе.
Заєць На свободі в мене є
Гарнії дукати.
Бабцю ними підкуплю
Стануть ті багаті.
Ведмідь Відпустіть до лісу нас
Маємо ми скарби.
В мене вуликів багато,
Меду повні тари.
Вовк Я вам кізочок даю
Та й овечок зверху.
Життя буде, як в раю:
Чаша аж до верху.
Лисиця В господарстві не завадять
Качки, кури,птиця.
І яєчко, і м’ясце
На стіл пригодиться.
Баба Діду, чуєш не гостри
Ти ножа тупого,
Відпустімо всіх у ліс,
Нехай йдуть додому.
Дід Повертайтесь ви до нас
Не баріться довго.
Баба Обіцяне принесіть -
Легкої дороги.
Дід Уже ранок на дворі:
Бабо, чуєш клекіт?
Баба Подивись, дідусю в двір
Он бочонок з медом.
Дід Вовчик кізочок пригнав
І овечок також.
Баба А руда лисичка з лісу:
Курочок і качок.
Дід І намисто, і дукати
Заєць нам приніс,
Заживемо ми багато
Без горя і сліз.
Баба Дякуємо, друзі, вам:
Подарунки гарні.
Заживемо зараз ми,
Буду немов пані.
А ти діду все кричав,
Не знаючи втоми.
І бичок в пригоді став
Із смоли й соломи.
Дід Буду слухати тебе:
Ти моя дружино.
Вибачай, я був не прав
Заживемо мирно.

Я вірю…
Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
Така, як ти горда, країна не згине.
Я вірю, що кожен знайде свою долю,
Що кожен поділиться щастям з тобою.
І лагідне сонечко всім посміхнеться,
Промінням яскравим до тебе торкнеться.
Й забудеться лихо і втрата, і горе,
І зникне погане за море, за гори.
І житимуть люди щасливо в краю,
Радітимуть щастю, немов у раю.
Чекали ми довго твоєї свободи,
Ми вірили в правду, ми вірили в Бога.
Гей добрії люди, вставайте ми – браття,
Ми будем боротись за наше завзяття.
Ми віримо в себе, і в нашу країну,
М маємо горде ім’я – Україна!

Українцям
Скільки ж вас розкидано по світу?
Скільки полягло на чужині?
В мріях і думках, немов до квіту,
Нахиляли голови ві сні.
І Кобзар великий свято вірив,
Що прийдуть щасливі ті часи,
Коли буде вільна Україна,
Зійдуться в дім усі її сини.
Від Карпат до самого аж Дону,
Від Полісся до південних берегів.
Прославляйте землю цю чудову!
Зміцнюйте дух вільний на землі!
Повертайтесь, браття, до Вкраїни,
Об’єднаймось – станемо сильніш!
Якщо буде воля в краї милім –
Виконали Сина заповіт!

Борису Грінченку
У вирі розвитку і криз,
Коли боровся світ,
На ниві без спочинку і сліз,
Невтомно хтось збирав весь цвіт…
Це – Грінченко Борис.
Він квітку - мову підійняв
Й прославив навкруги.
В віночок все він уплітав,
Досліджував, пісні збирав,
Мав ім’я Вартовий.
Він сіяв добре і святе
В серця всіх школярів,
Бо педагог від Бога це,
Коли ти віддаєш усе,
Не шкодуючи сил.
Невтомному трудівнику
Хвала і честь в віках.
Читайте, мисліть про добу
Вклоніться низко Грінченку
За досвід для всіх нас.

В бібліотеці
Подивіться ви довкола:
Є і Гоголь тут Микола,
Корифей Карпенко-Карий,
Як, його ви не читали?
П’єси гарні пам’ятай.
І «Хазяїн» дивовижний,
І «Сто тисяч» ти відкрий-но,
І «Мартин Боруля» є.
Прочитай – усе твоє.
Посміятись хочеш – знай,
Ти Карпенка почитай.
В нього класика чудова.
І Мартин Боруля знову
Хоче бути чистокровним,
Наче кінь чистих порід,
Хоч він знає про свій рід,
Та до всіх регалій преться,
Насміх курям – вскочив в гречку.
Прочитай і знай, юначе:
Якщо корені ти знаєш,
Ними і гордися, друже.
Не чіпай чужих регалій.
Стане рід твій міцним дуже.

Автор: 

Воловська Альона
учениця 11 класу
КЕРІВНИК РОБОТИ
Хрісова Антоніна Василівна
вчитель української мови та літератури
Владиченської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі