Моє серце належить моєму народові
Мета: зацікавити учнів розповіддю про талановитого, всесвітньовідомого скульптора, нашого земляка – Михайла Паращука, розкрити самобутність його діяльності ; мотивувати учнів здійснювати пошуково –дослідницьку роботу з історії та культури рідного краю; сприяти вихованню любові до рідного землі; плекати почуття гордості за наших земляків.

Обладнання : виставка книг про Михайла Паращука, проект, ілюстрації, світлини про життя і діяльність скульптора, вишита скатертина, букет із квітів – безсмертників.

Ведучий 1. Дорогі друзі, шановні вчителі української мови і літератури запрошуємо Вас взяти участь у нашій щирій ромові про одного з кращих синів українського народу – Михайла Паращука .

Ведучий 2. Щасливі ми,що народилися і живемо на такій чудовій,багатій землі – на нашій славній Теребовлянщині. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут коріння нашого роду. З давніх – давен цей куточок Поділля славиться видатними людьми. І серед них – гідний син Правди – Михайло Паращук. Він служив їй своїм багатим серцем і могутнім талантом,бо вона, Правда, вдарувала йому славу світового митця.

Ведучий 1.Його дорога до краси почалась у невеличких Варваринцях. Тут він народився 16 листопада 1878р. в козацькій родині Ганни та Івана Паращуків. Тут і зростав посеред голоду і холоду. Злидні виглядали з кожного куточка приземкуватої батьківської хати. Але батьки жили і раділи з дитини.

Ведучий 2.А радіти мали з чого. Бо вже змалку Михайлик виявляв свій незаперечний талант в майстерній різьбі по дереву, виробляючи собі і своїм ровесникам цікаві іграшки, гарні рамки для картин та інші речі домашнього вжитку.
(Голос із – за сцени самого скульптора)
«Змалоліт я мріяв стати артистом, поетом, скрипалем, художником, - адже діти ненаситні у своїй фантазії... Не пам’ятаю, як і де мені потрапив до рук журнал «Злата Прага», і перше, що впало в очі, була репродукція рафаелового «Парнаса». Все стороннє було забуто; цілі тижні і місяці я спав зі журналом під подушкою. Гадаю, що саме тоді окреслилось моє майбутнє

Ведучий 1. Першими вчителями сільського хлопчини були польський різьбяр Кіндельський і фігураліст Станіслав Вуйцик. Саме вони взяли собі в помічники малого мовчазного Михасика і він разом з орнаменталістом Ровинським допомагає ім. у 1890 – 1891 рр. прикрасити внутрішню частину і фасад Струсівського костелу, який і понині милує око своїм виглядом.

Ведучий 2. Професор Вуйцик, виявивши неабияку обдарованість учня, забирає його з собою. Так у 13 років залишає М.Паращук рідне село. Залишає, аби вже його ніколи більше не побачити.
Вірш В. Вихруща «Грудка землі»
На серце ліг важкий тягар,
Коли покинув рідну хату,
Обшарпану, руду загату,
Віконце з сумом чорних хмар.
Я вранці вийшов за село
І став на зболені коліна,
Котилась диму сива піна,
Сосни стирчало помело.
Земля!.. Я доторкнувсь грудьми,
Щоб кожній грудці клятву дати,
Прощання з рідним гірше страти,
А тут кругом – тяжінь пітьми.
Я грудку чорну і масну,
Взяв у свої долоні,
І сльози потекли солоні -
Як вирушав на чужину.
Ношу на серці долі карб.
Та, наче картку охоронну,
Цю грудку збережу до скону,
Як найцінніший в світі скарб.

Звучить пісня «На зорі мене, мамо, збуди».

Ведучий 1. Все краще Михайло змалку переймав у своїх навчителів. А учнем він був надзвичайно здібним. Швидко розквітає його талант. І вчителі розуміють, що вони вже не в змозі навчити чогось більшого і рекомендують його до Краківської Школи Красних Мистецтв.
(Голос із – за сцени)
« Під час навчання у професора Вуйцика – він ліпив погруддя міського старости. Я вирішив таємно «позмагатися» з учителем. І ось, коли староста приходив позувати, я забирався у сусідню кімнатку і ретельно поглядав у Вуйцикову майстерню, спостерігаючи за обличчям міського голови. Так народжувалася моя перша скульптурна робота. За кілька днів навідалася комісія для приймання бюста і, проходячи залами майстерні,зазирнула у мою кімнату, двері якої були відчинені, випадково запримітила бюст старости, гадаючи, що це і є замовлена робота. Задоволено прицмокуючи, скрушно похитуючи головами, гості розсипалися у похвалах. Ясна річ, я одразу роз’яснив … непорозуміння».

Ведучий 2. І подався Михайло назустріч долі. Куди тільки вона не носила його на своєму божевільному коні: Львів, Краків, Варшава, Париж, Мюнхен, Відень. І де б не був усюди зоставляв за собою слід. Гарний зернистий слід. У старовинному українському місті Лева про талант його рук нагадує величний монумент Адамові Міцкевичу, котрий витворили спільно Антон Попель та Михайло Паращук.

Руки мають мову свою,
Руки вміють про все говорити,
Руки воям потрібні в бою.
Руки потрібні творцям, щоб творити.
Руки співають, немов солов’ї,
Руки вдихають життя в сиву брилу,
І той, хто хоч раз бачив руки його,
Той бачив таланту нескорену силу!

Ведучий 1. Нинішня польська столиця пишається, що одним з найактивніших членів таємної організації, що мала за мету звільнення українського та польського народів від чужоземного панування, був саме він, Михайло Паращук. І що саме він в кривавому 1905-му бився на варшавських барикадах.

Ведучий 2. Йому вдається уникнути арешту і приїхати у Львів. Тут він багато працює, створює цілу серію портретів: Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Станіслава Людкевича. Саме тоді Михайло одружується з пані Софією. Взагалі другий львівський період (1906 – 1911рр.) був особливим у житті Паращука. Енергійної вдачі, високочолий, з рудо золотистою борідкою і рясними вусами він творчо працює. Його цінують, у нього вірять. І посилають на стажування в Париж.

Ведучий 1. Якби могли говорити людською мовою шедеври великого Родена, вони оповіли б про невисокого на зріст галичанина, який ще до приходу у всесвітньовідому роденівську майстерню одержував за виконання власних творів цілі в’язанки слави. А Париж все більше полонить українського митця.
Питаю ще вас про таке я:
-Що ви любите в світі найбільше?
-Ну, звичайно, мистецтво, скульптуру…
-Ні, не те мені кажете, люба…
-Ви звідкіль?
-З України…
-Так ви знаєте, що вам потрібно
найщиріше любить, моя панно, щоби скульптором стати?
-Що?
-Україну!

Ведучий 2. Коли дружина народила дочку Ліду, він їде додому, щасливий, окрилений, далі творчо працює. Але Паращук мусить повернутися в Париж, захистити дипломну роботу. В цей же час на Міжнародному Конкурсі в Академії отримує найвищу нагороду – Золоту медаль. Цікаво, що в Конкурсі брали участь представники всіх націй, навіть негри, але щастя на цей раз посміхнулося українцеві. Його запрошують на роботу японці, американці, китайці. Але Паращук не погоджується. Він у 1908р. їде у Мюнхен (ближче до батьківщини) і дому, бо думками він завжди линув на Україну. Перед 30 – літнім митцем з України відкриваються великі перспективи. Але туга за батьківщиною бере своє.

Звучить пісня «Журавлі» Оксани Білозір

Ведучий 1. І він, бажаючи взяти участь у відзначенні 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка в 1911р., їде додому. Бере дочку і дружину і їде в Київ. Та тут його чекають розчарування. У Києві киплять пристрасті навколо проекту пам’ятника Кобзареві, який доручають створити італійцеві. Прогресивні українські діячі – проти . Паращук – із ними.

Ведучий 2. Він пропонує свій проект, але його відхиляють. Паращука це глибоко вразило й обурило. Але він рук не опустив: ліпить погрудні портрети Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка. Над його життям знову скупчуються хмари. За ним пильно стежать. Він вирішує: треба тікати. Самотній, без родини повертається до Львова. Але і тут неспокійно. Над ним нависає загроза розстрілу, але рятують друзі – українці . Та на волю його не випустили. Як «зрадника» заарештовують і відправляють в табір для військовополонених Талергоф.

Вірш Олександра Олеся
О принесіть як не надію
То крихту рідної землі.
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.

Ведучий 1. В таборі застає сотні галичан. Щоб облегшити їх долю, Паращук піклується про в’язнів, дістає для них одяг і їжу. Організаторські здібності знадобилися йому. Він почав готувати групу бранців до втечі. Якось вночі їм вдалося зробити підкоп і вирватись з цього страшного пекла на землі. Добравшись до Відня, професор Паращук був покликаний на службу у військову комендатуру. Потім був мобілізований в армію. А після звільнення з війська за станом здоров’я їде до Відня. І він знову цілком віддається улюбленій справі.

Ведучий 2. І раптом (о, диво!) Паращук добровільно повертається за грати. Дізнавшись, що за колючим дротом, у містечку Раштатті, знемагає 23 тисячі українців, він їде туди, щоб з однодумцями заснувати «тюремну академію», про яку незабаром загомоніла вся Європа. Тут вироблялася українська художня кераміка, скульптура і дерево різьбярство. У березні 1918р. закрили Раштаттський табір, а полонених відправили додому.

Ведучий 1.Паращук вирішив і собі поїхати на Батьківщину . А у Києві вже влада народна. Йому запропонували посаду секретаря дипломатичної місії в Естонії. Дружина не хоче їхати, знайшлася причина для розлучення. Дещо пізніше була Латвія, потім Німеччина, Туреччина, Румунія, Югославія,Греція… І де б не був, куди б не закинула його доля, він завжди пам’ятав рідну землю і навіть у снах повертався додому, до отчого порога.
Вірш Олександра Олеся
Приснилося, що я вернувсь додому
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось – ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну «Матінко!» до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих сліз потоки
І в них бринітимуть слова
«Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла , сохла, як трава…»

Ведучий 2. Відлетів від рідного гнізда у 1921р. у далеку Болгарію, маючи надію в скорому часі повернутися в Україну. Та не судилося. Так він назавжди залишився на балканському континенті. Прийшовши в навічні гості до болгарського народу, приніс у серці своєму рідні материнські пісні.
Звучить пісня «Ясени» на слова Михайла Ткача
Ведучий 1. У Болгарії Михайло Паращук знайшов своє особисте щастя. Це його Цвітана, яка була з ним поруч до останнього подиху. Він лежав у білосніжній постелі, та думками линув у завтра, ловив поглядом птиці неспокою.
Звучить пісня «Повертайтесь, лелеки, додому» Володимира Вермінського

Ведучий 2. А потім на хвильку задрімав. Хтозна , може, снилось йому долото і різець, може, далека дорога в Україну, у рідне Тернопілля. Він спав. Над ним врочисто нахилилася Слава І… розбудила зі сну. Захотів підвестися. Не зміг. А через кілька днів з рідної України, яка так жайворино видивлялася за ним, прийшли золотисті безсмертники. Прийшли квіти на його могилу.
Ведучий 1. Не судилося здійснитися мрії Михайла Паращука. Та його останнє бажання – вклонитися отчій землі – виконала його дружина – Цвітана Паращук, побувавши у Варваринцях в 1968р.

Звучить пісня «На Україну повернусь» Іво Бобула

Ведучий 1. Михайло Іванович Паращук… Велика Людина… Талановитий скульптор… В його руках камінь умів співати, від тепла його рук камінь дивно розплющував очі. Його Ім’я , талант і праця належать іншому народові, всьому людству й лише в останні роки повертається нам, його Батьківщині, Україні. Про яку він завжди пам’ятав . Так як пам’ятав про неї його однодумець Богдан Лепкий. І можливо, до Михайла Паращука були звернені слова: «Чуєш, брате, мій»

Звучить пісня «Чуєш, брате, мій»

Ведучий 2. І ще така одна деталь. Окрім творів майстерної монументальної і барельєфної скульптури Паращукові належить низка поезій. Серед них вірш під заголовком «Ще прийдеш ти, жаданий день». Наша віра, його сподівання і боротьба зродили цей священний день – день, коли назавше Себе ми повертаємо Собі і Своїй Історії.

Ведучий 1. Ось і повернувся до нас славний Майстер Каменю. Хай пройшли роки… І дорога повернення була дуже довгою. Але він повернувся, щоб бути з нами завжди, щоб залишитися в нашій пам’яті вічно.
Твоє ім’я нехай буде
Завжди між нами пломеніти
Тобі в серцях в нас вічно жити!

Класи: Середня школа

Предмети: Позакласні заходи