Профілактика виробничого травматизму
Виробничий травматизм — це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.
Виробнича травма — це травма, одержана працюючим на виробництві внаслідок недотримання вимог охорони праці.
Нещасний випадок на виробництві — це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок якого заподіяна шкода здоров'ю або смерть.
Нещасні випадки — це травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами.
Небезпечний виробничий фактор — це фактор, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травми або іншого раптового погіршення здоров'я.
Шкідливий виробничий фактор — це фактор, вплив якого на працюючого призводить до професійного захворювання.
Залежно від рівня і тривалості дії шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.
Травма на підприємстві є розповсюдженим явищем. У разі виникнення ушкодження потерпіла особа має дотримуватися наступного алгоритму дій:
 потерпілий негайно повиннен повідомити про нещасний випадок (виробничу травму) у рядовий орган підприємства;
 адміністрація підприємства повідомляє про те, що трапилося у профспілкову організацію і особі, відповідальній за техніку безпеки;
 медичний заклад, куди доставлено або звернувся потерпілий, фіксує факт нещасного випадку на виробництві зі слів потерпілого. Протягом доби медична установа повинна повідомити про факт нещасного випадку на виробництві «Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві» та підприємство-роботодавця потерпілого;
 роботодавець, після отримання повідомлення від медичного закладу також повідомляє Фонд;
 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві протягом 3-х днів з моменту отримання повідомлення спільно з роботодавцем створює комісію з розслідування нещасного випадку. На підставі результатів розслідування складається акт, в якому вказується, пов'язаний даний нещасний випадок з виробничою діяльністю чи ні.
Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має класифікація причин. При цьому необхідно враховувати комплекс факторів, що визначають безпечні та нешкідливі умови праці на виробництві.
При встановленні причин нещасного випадку зазначаються і кодуються три групи причин відповідно до класифікатора:
I – технічні:
• конструктивні недоліки, недостатня надійність засобів виробництва;
• недостатня надійність транспортних засобів;
• недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;
• незадовільний технічний стан:
 виробничих об'єктів, будинків, споруд, території;
 засобів виробництва;
 транспортних засобів;
• незадовільний стан виробничого середовища.
II – організаційні (що залежать від рівня організації праці на виробництві та діяльності самої людини):
• незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
• недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, у тому числі:
 відсутність або неякісне проведення інструктажу;
 допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;
 неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці;
 порушення режиму праці та відпочинку;
 відсутність або неякісне проведення медичного обстеження;
 невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
 виконання робіт із відключеними, несправними засобами колективного захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;
 незастосування засобів індивідуального захисту;
 порушення трудової і виробничої дисципліни.
III – психофізіологічні:
• алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння;
• незадовільні фізичні дані або стан здоров'я;
• незадовільний психологічний клімат у колективі;
• травмування внаслідок протиправних дій інших осіб, інші причини.
При розгляді нещасного випадку зазначається основна причина і супутня. Як свідчать статистичні дані, психофізіологічним (людським) факторам приділяється другорядна (супутня) роль, незважаючи на те, що, як свідчить міжнародна статистика, через вину людини відбувається близько 90% нещасних випадків. Це пояснюється недосконалістю об'єктивних методів оцінки впливу цих причин на виникнення нещасного випадку.
При з'ясуванні причин професійного захворювання зазначаються виробничі фактори, які призвели до захворювання.
Аналіз виробничого травматизму за запропонованою класифікацією дає змогу вирішувати задачі профілактики нещасних випадків і професійних захворювань у тісному взаємозв'язку з іншими задачами управління і виробництва.
Види та черговість подання першої медичної допомога при травмах
Першу допомогу подають потерпілому на місці події негайно, ще до прибуття бригади «швидкої медичної допомоги». Бажано спланувати свої дії таким чином:
 винести потерпілого з небезпечного місця;
 швидко оцінити стан потерпілого і намітити послідовність та обсяг допомоги;
 зупинити зовнішню кровотечу;
 захистити рани вад забруднення (накласти асептичну пов'язку);
 провести іммобілізацію переломів;
 забезпечити термінову і оптимальну евакуацію потерпілого до лікарні.
Переносити потерпілого з місця травми ще до подання першої допомоги не бажано, бо його можна додатково поранити.
За раптової зупинки дихання і серцебиття або різких розладів треба негайно розпочати штучну вентиляцію легенів за методами рот до рота або рот до носа і непрямий масаж серця.
Потерпілого кладуть на спину, розстібують одяг, щоб не стискав грудну кліпсу. Голову максимально відхиляють назад. Для збереження цього положення під лопатки можна підкласти згорнутий одяг. Важливо перевірити прохідність верхніх дихальних шляхів. За наявності згустків крові, сторонніх тіл їх видаляють пальцями, хустинкою, краєм сорочки. Для очищення дихальних шляхів хворого ліпше повернути на бік. Після відновлення прохідності рятівник, набравши повні легені повітря, вдуває його через рот потерпілому. Для створення герметичності потрібно щільно пригаснути ніс потерпілого щокою чи стиснути його пальцями. Для запобігання западанню язика можна застосувати прийом виведення нижньої щелепи вперед так,щоб нижній ряд зубів перекривав верхній.
Зручніше проводити штучну вентиляцію легенів через повітропроводи — вони заходять за корінь язика і тим самим запобігають його западанню.
Непрямий масаж серця. У разі зупинки серця, про що свідчить зникнення пульсу на сонних артеріях і розширення зіниць, масаж серця слід проводити негайно. Припинення серцевої діяльності найчастіше спостерігається при травмах, хоча можливе й при інших станах та захворюваннях.
Потерпілого кладуть на рівну тверду площину і оголюють груди. Рятівник кладе долоню на ліву реберну дугу ближче до груднини, другу долоню — поверх першої, навхрест. Сила тиску на груднину повинна бути такою, щоб еластично-пружна частина верхнього відділу грудної клітки змістилася у напрямку до хребетного стовпа на 4—6 см.
Тимчасова зупинка кровотечі. Кровотеча при травмах є наслідком порушення цілості стінок судин. Розрізняють зовнішню кровотечу та внутрішню.
У разі поверхневих ран і саден кровотеча незначна, може зупинитися самостійно завдяки згортанню крові. Таку кровотечу легко зупинити, наклавши тугу стерильну ватно-марлеву пов’язку. У разі бинтування кінцівки виток бинта повинен іти знизу вгору — від пальців до тулуба. Глибші рани супроводжуються венозною кровотечею. Вона інтенсивніша, колір крові темно-червоний. Для зупинки цієї кровотечі треба підняти вгору поранену кінцівку і після дезінфекції шкіри навколо рани розчином йоду спиртовим накласти тугу пов'язку.
Артеріальна кровотеча найнебезпечніша, особливо у разі поранення великих судин. Частіше супроводжує глибокі рубані або колоті рани. Артеріальна кров яскраво-червона, тече під великим тиском і б’є струменем у ритмі пульсу. У разі виникнення артеріальної кровотечі важливо не розгубитися, а відразу пальцем (кулаком) сильно притиснути судину до кістки вище від рани. Крім пальцьового стискання, застосовують максимальне згинання у суглобі, розташованому вище від пошкодження. За одночасного перелому кістки й поранення, коли зігнути кінцівку в суглобі не можна, імпровізваним джгутом перетягують кінцівку. За потреби можна замінити будь-якою еластичною тканиною, гумовою трубкою тощо. Джгут використовують вимушено для тимчасової зупинки кровотечі, зазвичай артеріальної, з великих магістральних судин. Накладаючи джгут, треба дотримувати таких правил:
 за відсутності дозованого пневматичного джгута можна скористатися еластичним гумовим стрічковим;
 перед накладанням джгута кінцівку потрібно підняти на 2—3 хв;
 джгут не накладають на голе тіло;
 джгут накладають вище від рани, але близько до неї;
 джгут стискають до зникнення пульсу і не більше;
 джгут (як і закрутку) не накладають на середній третині плеча і у верхній третині гомілки (небезпека парезу нервів);
 тримати джгут понад годину взимку та 2 год влітку не дозволяється;
 час накладання джгута (години і хвилини) вказують на видному місці (на одязі, білизні, шкірі).
Враховуючи загрозу змертвіння кінцівки за тривалого стискання джгутом чи закруткою, ці методи тимчасової зупинки вважають вимушеними, однак особливо потрібними у разі масових травм.
Безпечнішим є метод тимчасової зупинки кровотечі з артерій шляхом перетискання артерії в рані хірургічним затискачем, який потім прибинтовують до кінцівки.

Предмети: Інші предмети